30 травня 2024 року м. Київ
Справа №757/33666/23-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/9117/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Бевзи А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Ільєвої Т.Г. 16 листопада 2023 року, повний текст рішення складений 24 листопада 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У серпні 2023 року позивач звернувся до суду із вказаним вище позовом в якому просив стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України на його користь грошові кошти у розмірі 1000000,00 грн матеріальної шкоди та 1000000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що моральна та матеріальна шкода була спричинена порушенням його прав Сокальським районним судом Львівської області, Апеляційним судом Львівської області, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Львівським апеляційним судом, Верховним Судом у складі колегії суддів першої судової палата Касаційного цивільного суду, внаслідок постановлення незаконних ухвал по справі № 454/1362/14-ц.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги позивача є безпідставними, оскільки відсутнє рішення, яке набрало законної сили, та яким встановлено, що саме рішеннями суддів завдано шкоди останньому.
Не погодився із вказаним рішенням суду позивач, ним подана апеляційна скарга, в якій зазначається про незаконність та необґрунтованість рішення суду, у зв'язку з неповним дослідженням обставин справи, та їх неправильною оцінкою.
Позивач вказує на те, що суд першої інстанції не застосував норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, не навів обґрунтованих мотивів з яких виходив в мотивувальній частині рішення суду. Також суд першої інстанції відхилив його доводи зазначені ним в позовній заяві, не вказавши причини їх відхилення.
На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Міністерство юстиції України у відзиві на апеляційну скаргу вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги позивача, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Зокрема, наголошується на тому, що чинним законодавством забороняється втручання у здійснення правосуддя, а рішення суду може бути оскаржено виключно в порядку визначеному законом в межах розгляду справи і оскарження рішень шляхом ініціювання нових позовів не допускається. Також вказується на недоведеності матеріальної та моральної шкоди завданої позивачу внаслідок прийнятих судами рішень і відповідно відсутні підстави для відповідальності держави перед позивачем.
На підставі викладеного просять апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Інші учасники справи правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
В судовому засіданні представник Міністерства юстиції України Євгельська О.В. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, тому їх неявка, згідно з ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.
З тексту позовної заяви вбачається, що ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року у справі №70951/09/9104 було скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2009 року та закрито провадження. У Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні дані за №70951/09/9104.
Позивач також вказує, що 14 травня 2014 року ним було направлено позовну заяву до Львівського окружного адміністративного суду про стягнення шкоди нанесеної протиправними діями Львівського окружного адміністративного суду /а.с.9-10/.
Ухвалою Сокальського районного суду від 15 травня 2014 року у справі №454/1362/14-ц було відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Львівського окружного адміністративного суду про відшкодування шкоди /а.с.11/.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 07 липня 2014 року у справі №454/1362/14 апеляційна скарга ОСОБА_1 була відхилена та ухвала Сокальського районного суду Львівської області від 15 травня 2014 року залишена без змін /а.с.12-13/.
24 липня 2014 року Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2014 року (провадження №6-31004ск14) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сокальського районного суду від 15 травня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 07 липня 2014 року за позовом ОСОБА_1 до Львівського окружного адміністративного суду про відшкодування шкоди /а.с.14/.
Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року було закрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами /а.с.16/.
Ця ухвала суду залишена без змін постановою Львівського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року та постановою Верховного Суду від 06 вересня 2021 року /а.с.17-24/.
У Єдиному державному реєстрі судових рішень наявні дані у справі №454/1362/14-ц і зокрема наявні вказані вище судові рішення.
В силу ч. 1 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Положеннями ч.1 ст.129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
В порядку визначеному ч.ч.1,2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною першою ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Статтею 1174 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно з ч.ч.1, 11 ст. 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» встановив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12 березня 2009 року).
Крім того, законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ.
У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Відповідні роз'яснення були наведені в пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» де вказано, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв із таким предметом.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В порядку визначеному ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17вказала на те, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу; наявність шкоди; причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 виклала висновок про те, що застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 містить висновки, що зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
З наведених вище обставин справи вбачається, що підставою для звернення до суду з вказаним позовом позивач вказує незаконність, на його думку, прийнятих судами різних інстанцій судових рішень, якими порушено його право на доступ до правосуддя.
Однак, гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Загальною підставою відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди. Протиправна поведінка може виявлятися у прийнятті особою неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Тобто, відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє особу від відповідальності.
У той же час, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст. ст. 1173, 1174 ЦК України.
Зазначені у ст.ст. 1173,1174 ЦК України підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому, з урахуванням положень п. 10 ч. 2 ст. 16, ст. ст. 21, 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб органу державної влади.
Разом з тимзміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
З наведених обставин справи вбачається, що позивач реалізував своє право на оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій до касаційного суду і його доводи не знайшли свого підтвердження. Проте вказане не є порушенням його права на доступ до правосуддя, оскільки вказане право не є безмежним, воно реалізується в межах і порядку встановленого національним законодавством.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку недоведеністю неправомірних дій державних органів, що унеможливлює застосування до держави міри цивільної відповідальної у вигляді відшкодування шкоди.
Для відшкодування матеріальної та моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення: наявність матеріальної та/або моральної шкоди, протиправність дій (бездіяльність), вини особи, причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) і такою шкодою. І лише за наявності всіх цих умов виникає зобов'язання по відшкодуванню шкоди.
Процесуальним законом саме на позивача покладено обов'язок довести, якими саме діями йому завдано матеріальну та моральну шкоду, в чому вона полягає та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір. Натомість матеріали справи не містять даних і доказів наявності заподіяння позивачу матеріальної та моральної шкоди, а також обґрунтування з чого виходив позивач визначаючи розмір кожного виду відшкодування у розмірі один мільйон гривень.
За відсутності доведення наявності противних дій державних органів, наявності матеріальної та моральної шкоди, їх розмірів, не вбачається і причинно-наслідковий зв'язок.
На підставі викладеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, вказані доводи є аналогічними аргументам наведеним в позові, яким суд першої інстанції дав належну оцінку та їх спростував, з посиланням на зібрані у справі докази та сформулював обґрунтовані висновки у прийнятому ним рішенні, з яким у повній мірі погоджується апеляційний суд.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги позивача висновків суду не спростовують. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи. Тому апеляційний суд залишає апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: М.В. Мережко
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 18 червня 2024 року.