Справа № 164/891/24 Провадження №33/802/421/24 Головуючий у 1 інстанції:Невар О. В.
Доповідач: Денісов В. П.
18 червня 2024 року місто Луцьк
Суддя Волинського апеляційного суду Денісов В.П., за участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, - адвоката Мисковця І.А., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Маневицького районного суду Волинської області від 16 травня 2024 року щодо нього,
Оскаржуваною постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, і призначено йому стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Постановою судді ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 14 квітня 2024 року, біля 19 години 00 хвилин, на вул. Грушевського в смт. Колки Луцького району Волинської області, керував мотоциклом „Lifan LF150", реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , маючи ознаки алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, почервоніння очей), на вимогу працівника поліції відмовився пройти медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та у відповідному медичному закладі, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Не погодившись із постановою судді, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржувана постанова винесена без повного та всебічного з'ясування обставин у справі, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
ОСОБА_1 заперечує факт керування ним мотоциклом за обставин, котрі вказані в протоколі про адміністративне правопорушення. Оскільки транспортним засобом не керував, вважає, що проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння він не був зобов'язаний.
Вказує, що протокол про адміністративне правопорушення складений на суперечливих та упереджених свідченнях свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки вказані свідки на його переконання є зацікавленими особами та надали неправдиві відомості щодо обставин справи.
Також апелянт зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення оформлений з порушенням вимог щодо фіксації точного місця вчинення адміністративного правопорушення, оскільки в ньому зазначено лише назву вилиці без прив'язки до конкретного місяця.
У зв'язку з вказаним ОСОБА_1 вважає, протокол про адміністративне правопорушення, відеозапис та пояснення свідків недопустимими доказами.
На переконання апелянт, місцевий суд змінив зміст обвинувачення викладеного у протоколі про адміністративне правопорушення, намагаючись привести його у відповідність до диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП.
Зважаючи на вказане, ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши захисника Мисковця І.А., який підтримував апеляційну скаргу і просив скасувати постанову судді та закрити провадження у справі, доходжу висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Згідно приписів ст.245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Положеннями ст.280 КУпАП регламентовано, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
З'ясовуючи ці обставини, суд повинен виходити з положень ст.251 КУпАП, згідно з якою доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд, з урахуванням вимог ст.252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Вказаних вимог закону суд першої інстанції, розглядаючи матеріали про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , дотримався.
Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, повністю підтверджується наявними у справі доказами.
Зокрема, його вина стверджується: протоколом про адміністративне правопорушення серії ААБ №074298 від 14.04.2024 (а.с.1); актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а.с.5); направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 14.04.2024 (а.с.4); відеозаписами з бодікамери поліцейського (а.с.10), а також іншими матеріалами справи.
Апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ч.1 ст.251, ст.252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам, які у своїй сукупності та взаємозв'язку доводять вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, яке ставиться йому у провину.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, полягає у керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного або іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного або іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Таким чином відмова від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння та керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції є самостійними ознаками правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 керував мотоциклом „Lifan LF150", реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , маючи ознаки алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, почервоніння очей), на вимогу працівника поліції відмовився пройти медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та у відповідному медичному закладі, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху України.
Процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів з метою виявлення ознак стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі - стан сп'яніння), та оформлення результатів такого огляду встановлено інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція).
Відповідно до положень п.2 розділу І Інструкції, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння, згідно з п.3 розділу І Інструкції, є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Отже, поліцейський вправі пред'явити до водія транспортного засобу вимогу пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп'яніння за наявності підстав вважати, що водій перебуває в стані, зокрема, алкогольного сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Відеозапис, прикріплений до матеріалів справи надає можливість повно та об'єктивно дослідити обставини вчиненого правопорушення, оскільки ним зафіксовані реальні дані, які не носять суб'єктивного характеру та дозволяють відновити послідовність подій, що дійсно відбулися, не можуть бути спростовані та мають істотне значення для розгляду справи.
Згідно відеозапису, наявного в матеріалах справи, працівники поліції у відповідності до вказаної вище Інструкції повідомили ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп'яніння, зокрема, про різкий запах алкоголю із порожнини рота, почервоніння шкірного покрову обличчя, порушення координації рухів, що стало поліцейським підставою вважати про перебування останнього у стані алкогольного сп'яніння. В подальшому ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння як за допомогою спеціального технічного пристрою, так і в медичному закладі. Однак останній категорично відмовився (а.с.10).
Як вбачається з оскаржуваного рішення та не заперечується в апеляційній скарзі, факт відмови від проходження огляду на місці зупинки та в медичному закладі в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 не заперечував, оскільки вважав, що підстав для проходження такого огляду на той момент не було, оскільки транспортним засобом не керував.
Однак, відповідно до матеріалів справи, а саме пояснень свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 керував мотоциклом з явними ознаками алкогольного сп?яніння, при цьому створював аварійну обстановку іншим учасникам дорожнього руху, зокрема, здійснював рух по зустрічній смузі (а.с.6-7).
Вказані пояснення узгоджуються з рапортом чергового ВП №1 (м. Ківерці) Луцького РУП ГУНП у Волинській області, згідно до якого на лінію 102 надійшло повідомлення про керування транспортним засобом «Ліфан», червоного кольору, д.н.з. НОМЕР_2 особами в стані алкогольного сп'яніння та створення останніми аварійної ситуації (а.с.3).
Апелянтом не надано будь-яких доказів, що свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають неприязні відносини до ОСОБА_1 чи їх пояснення містять неправдиві відомості щодо обставин справи.
Таким чином підстав ставити під сумнів пояснення вказаних вище свідків апеляційний суд не вбачає, оскільки вони є послідовними, логічними та узгоджуються з іншими наявними в матеріалах справи доказами.
Крім того, як вбачається з відеозапису з бодікамери працівника поліції, свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ствердно та чітко вказали на ОСОБА_1 як на особу, яка керувала транспортним засобом «Ліфан», червоного кольору, д.н.з. НОМЕР_2 в стані алкогольного сп'яніння та створювала аварійну обстановку на дорозі (а.с.10).
З огляду на наведене, безпідставними є доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом, у зв'язку з чим не повинен був проходити огляд на виявлення стану алкогольного сп'яніння, оскільки вони повністю спростовуються вищенаведеним.
Що стосується тверджень апелянта про не встановлення працівниками поліції родинних зв'язків між неповнолітніми свідками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та особами, в присутності яких вони давали пояснення, то вони є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи.
З відеозапису з бодікамери працівника поліції вбачається, що свідок ОСОБА_3 була опитана в присутності брата ОСОБА_6 , який на камеру вказує ступінь родинного зв'язку. Крім того, засвідчив вказане у поясненнях своїм підписом (а.с.7).
У свою чергу, свідок ОСОБА_2 була опитана в присутності матері ОСОБА_7 , яка на камеру вказує ступінь родинного зв'язку. Крім того, засвідчила вказане у поясненнях своїм підписом (а.с.6).
Також місцевий суд було допитав свідка ОСОБА_8 , який вказав, що 14 квітня 2024 року, біля 17 години, він бачив ОСОБА_1 в с. Ситниця Луцького району Волинської області. Останній їздив мотоциклом „Lifan LF150", реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , та, на його думку, був тверезим. В смт. Колки Луцького району Волинської області приїхав після 20 години, а тому не був очевидцем подій, що відбувалися біля 19 години поблизу кафе „Сузір?я". Проте покази вказаного свідка не містять будь-якої інформації, яка би підтверджувала чи спростовувала керування ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння.
У зв'язку з вказаним, дії працівників поліції при проведенні огляду на стан алкогольного сп'яніння ОСОБА_1 відповідали положенням як Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», так і вимогам ст.266 КУпАП.
Суд апеляційної інстанції не вбачає істотних порушень вимог КУпАП при проведені огляду водія ОСОБА_1 на визначення стану алкогольного сп'яніння та складання протоколу про адміністративне правопорушення, які могли б стати беззаперечною підставою для скасування судового рішення та закриття провадження у даній справі.
Сутність вчиненого правопорушення у протоколі про адміністративне правопорушення викладена із належною повнотою та відповідає диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП.
Відсутність в протоколі прив'язки до конкретного місяця, жодним чином не свідчить про недопустимість його як доказу, а також не спростовує висновків суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та не спростовують вину останнього у вчиненні вищевказаного адміністративного правопорушення.
Також апеляційний суд не вбачає жодних порушень з боку місцевого суду щодо відображення змісту обвинувачення, про що вказує в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 , адже в протоколі про адміністративне правопорушення та в оскаржуваній постанові обвинувачення відповідає диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП, є достатньо конкретним для здійснення захисту проти обвинувачення.
Незгода апелянта з оцінкою місцевим судом доказів у даній справі не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання їх недопустимими, а є лише способом захисту і намаганням спростувати ті докази, які об'єктивно вказують на вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Таким чином, всупереч доводам апеляційної скарги, судом першої інстанції взято до уваги та надано належну оцінку всім доказам, які містяться в матеріалах справи, здобутим у відповідності до вимог закону та які є достатніми для висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, яке ставиться йому у провину.
Проаналізувавши зібрані й досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, вважаю, що винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, є повністю доведеною належними та допустимими доказами в розумінні ст.251 КУпАП, які містяться в матеріалах справи.
При накладенні на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст.130 КУпАП, суд врахував фактичні обставини справи, дані про особу порушника та обґрунтовано застосував безальтернативне адміністративне стягнення у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.
Враховуючи вказане вище, підстави для скасування постанови судді та закриття провадження у даній справі з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст.294 КУпАП,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову судді Маневицького районного суду Волинської області від 16 травня 2024 року щодо нього - без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Волинського апеляційного суду В.П. Денісов