Справа № 462/2742/24
18 червня 2024 року м. Львів
Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючої судді Палюх Н.М., розглянувши у приміщенні суду у м. Львові у спрощеному позовному проваджені без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит,
встановив:
Позивач 29 березня 2024 року звернувся у суд з позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про споживчий кредит №3496068 від 18.06.2021 у розмірі 120349,00 грн та судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 3028,00 грн та 25000,00 витрат на правову допомогу.Свої вимоги мотивує тим, що 18.06.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит №3496068, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 20000,00 грн строком на 18 днів з 18.06.2021 до 06.07.2021. Відповідно до умов договору, проценти за користування кредитом складають 4500, 00 грн, які нараховуються за ставкою 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту на кожен день користування кредитом. Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. Даний договір укладено в електронній формі та прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі. Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення договору позики шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому, кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі 20000,00 грн. Станом на день звернення у суд, строк надання грошових коштів за договором наступив, але відповідач не виконує свої зобов'язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує. Окрім цього, 16.12.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу №16/12-2021-43, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, у тому числі за Договором про споживчий кредит №3496068 від 18.06.2021. У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», відповідно до Договору про відступлення права вимоги №10-03/2023/01 від 10.03.2023, у тому числі за Договором про споживчий кредит №3496068 від 18.06.2021. Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом грошової вимоги до відповідача. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом, що підлягає стягненню з позичальника станом на 08.03.2024, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 156700,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 20000,00 грн; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 134500,00 грн; ??заборгованість за процентами (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 0,00 грн; заборгованість з комісії - 2200,00 грн.
Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 120349,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 20000,00 грн; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 98149,00 грн; заборгованість з комісії - 2200,00 грн. У зв'язку з наведеним, просить позов задовольнити.
17 квітня 2024 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова вказана справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а відповідачу було запропоновано подати до суду заяву із обґрунтованим запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов по вказаній справі.
10 травня 2024 року відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому повністю заперечує позовні вимоги. В обґрунтування своїх заперечень покликається на те, що 18.06.2021 близько 01.00 год у АДРЕСА_1 невідома особа таємно, шляхом вільного доступу викрала у нього гаманець, у якому знаходились три банківські картки, водійське посвідчення та мобільний телефон Appel Iphon 7. 21.06.2021, за його заявою, органом національної поліції внесені відомості до ЄРДР та відкрито кримінальне провадження №12021142050001219, відтак станом на 18.06.2021 він жодного кредитного договору не укладав, не підписував та кошти на його виконання не отримував. Ідентифікація при укладенні договору була пройдена невідомою особою. У межах даного спору стороною позивача не надається жодних доказів та не наводиться обставин вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою. При цьому, він, виявивши викрадення речей (в тому числі платіжних карток) та безпідставне списання коштів, невідкладно повідомив банк та правоохоронні органи про цей факт. Відтак, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа речами та грошовими коштами, вимоги банку та перекладання відповідальності із забезпечення безпеки платіжних операцій на фізичну особу-споживача банківських послуг є незаконними, безпідставними та необґрунтованими. Щодо неправомірно нарахування процентів за кредитним договором, вказує на те, що він жодних кредитних договорів не укладав, сторона позивача нарахувала йому багатократну заборгованість за відсотками по Договору, а саме у розмірі 98149,00 грн, хоча основна сума заборгованості становить 20000,00 грн. Згідно з таблицею наведеною у графіку платежів за договором про споживчий кредит 3496068 від 18.06.2021 усього сума, яка підлягає до сплати позичальником по закінченню терміну повернення кредиту становить 26700,00 грн (тіло кредиту + проценти + комісія). Договором визначено термін повернення кредиту - 06.07.2021, жодних доказів щодо продовження строку дії договору суду не надано, як і доказів зміни процентної ставки чи оновлення розрахунків, які б передбачали сплату відповідачем процентів у розмірі 98149,00 грн, відтак позивач навіть теоретично не мав права нараховувати проценти за договором у розмірі більшому ніж 4500,00 грн. Також зазначає, що положення підпункту 1.5.2 пункту 1.5 Договору про сплату комісії за надання кредиту є нікчемними в силу ст. 228 ЦК України. За наведеного, просить відмовити у задоволенні позову повністю.
30 травня 2024 року позивачем подано письмові пояснення у порядку ст. 43 ЦПК України, у яких зазначає, що відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, Кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн. Відповідачем не надано жодного доказу того, що ним оспорювався зазначений вище кредитний договір раніше. Крім того, отримавши позовну заяву відповідач зустрічного позову щодо оспорення зазначеного кредитного договору щодо його не укладення не подав. Таким чином, вбачається, що укладений між сторонами кредитний договір не оспорювався, не визнавався судом недійсним, а тому є чинним, оскільки відповідає формі, передбаченій ст.207, 208, 1047, 1055 ЦК України. Твердження позивача про те, що він не підписував жодних договорів, не отримував кредитних коштів, тощо не заслуговують на увагу, так як внесення відомостей про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_1 23.06.2021 не свідчить про те, що стосовно відповідача було вчинено той чи інший вид кримінального злочину. З часу внесення відомостей до ЄРДР минуло вже майже три роки, а жодного документу, який би засвідчував про скоєння злочину стосовно ОСОБА_1 в частині підроблення документів, підпису, отримання коштів, тощо, надано до суду не було. Відтак, твердження про шахрайські дії щодо укладення кредитного договору є безпідставними. Щодо неправомірного нарахування відсотків за користування кредитними коштами, та зазначає, що станом на сьогоднішній день заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв'язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість. Кредитодавцем у відповідності до домовленостей між Сторонами, що викладені в даному Договорі про споживчий кредит, Правилах надання фінансових кредитів (послуг), та інших документах, було правомірно нараховано відсотки в межах дії даного Договору позики. Окрім цього, згідно п. 1.1. даного Договору Кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором. Крім того, Анкета-заява на кредит №103921025 (дата створення: 2021-09-16) передбачає складові частини сукупної вартості кредиту, в тому числі й комісію за надання кредиту:1520.00 грн, нараховується одноразово за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту за договором, відтак комісія нараховано правомірно. Виходячи з чого, та з урахуванням норм чинного законодавства України, вбачається, що твердження Відповідача щодо незаконності нарахування комісії за надання кредиту є безпідставними та необґрунтованими, відповідно до чого відсутні будь-які підстави щодо відмови у стягненні комісії за надання кредиту. Просить позов задовольнити повністю.
03 червня 2024 року відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначає, що стороною позивача при укладенні кредитного договору здійснено лише надсилання на номер викраденого телефону одноразового ідентифікатора, при цьому не проведено перевірку (ідентифікації) споживача (держателя платіжного засобу) за кредитним договором, що в межах даного способу укладення договорів (електронного) є обов'язковим. Між сторонами жодних кредитних зобов'язань не виникало, стороною відповідача були вжиті всі залежні від нього заходи для повідомлення учасників таких відносин про відповідні обставини та здійснено сприяння правоохоронним органам у виявленні особи викрадача. Щодо тривалого часу здійснення розслідування кримінального провадження з приводу викрадання особистих речей відповідача, зазначає, що розслідування кримінальних правопорушень покладено на органи кримінальної юстиції (національну поліцію, слідчі управління, прокуратуру) та не залежать від сторони, яка звернулась з повідомленням про факт вчинення кримінального правопорушення. В свою чергу, відповідачем здійснено всебічне та повне сприяння правоохоронним органам в як найшвидшому встановленні обставин, розкритті кримінального правопорушення та встановлення особи-правопорушника. Інші твердження сторони позивача в поданих письмових поясненнях є безпідставними, необґрунтованими, недоведеними та такими, що не заслуговують на увагу. Відтак, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа речами та грошовими коштами, вимоги банку та перекладання відповідальності із забезпечення безпеки платіжних операцій на фізичну особу-споживача банківських послуг є незаконними, безпідставними та необґрунтованими. Отже, зважаючи на те, що з усіх наведених вище обставин вбачається протиправність вимог позовної заяви про стягнення заборгованості та одночасно наявність усіх передбачених законом умов для визнання позову безпідставним, відповідач вважає, що у вимогах позивача слід відмовити повністю, що є належним способом захисту порушеного права відповідача.
Клопотань до суду про розгляд справи з повідомленням сторін не надходило.
Згідно з вимогами частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до частини 8 статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши та давши належну оцінку зібраним по справі доказам, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 18.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит №3496068 /а.с.5-8/.
Згідно п. 1.1. Договору Кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.
Відповідно до п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 20000,00грн. Згідно п. 1.3. Договору кредит надається строком на 18 днів з 18.06.2021. Відповідно до п. 1.4. Договору термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 06.07.2021.
Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 4500.00 грн, які нараховуються за ставкою 1.25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Згідно п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п. 2.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Згідно п. 4.2. Договору у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 ЦІК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимог Кредитодавця.
Відповідно до п. 6.1. Договору цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця та доступний зокрема через сайт Кредитодавця та або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Згідно п. 6.2. Договору розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію Кредитодавця про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підписуодноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт товариства, мобільний додаток, месенджери або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277 (вартість відправки SMS-повідомлення для позичальника визначено у правилах). Після укладення цей договір надається позичальнику шляхом розміщення в Особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд Кредитодавця направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв'язку, наданими позичальником товариству.
Відповідно до п. 6.3. Договору приймаючи пропозицію Кредитодавця про укладання цього договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід?ємними частинами у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком* платежів) (копії додаються) договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов?язується неухильно дотримуватись умов договору та Правил надання фінансових кредитів (послут) Кредитодавцем, що розміщені на сайті Кредитодавця та є невід' ємною частиною цього договору.
Згідно п. 6.4. Договору укладення товариством договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Кредитодавцем ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв?язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов?язання та наслідки у письмовій формі.
Відповідно до п. 6.5. Договору цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.
Згідно з п.10 Договору вказано ідентифікаційний номер та паспортні дані відповідача, номер телефону та електронну пошту.
Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.
З довідки про ідентифікацію вбачається, що на номер телефону НОМЕР_1 відправлено 18.06.2021 одноразовий ідентифікатор Z87786 /а.с.12/.
Згідно з платіжним дорученням 49065635 ТОВ «МІЛОАН» перерахувало ОСОБА_1 20000,00 грн /а.с.12 зворотня сторона/.
Окрім цього, 16.12.2021 року між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу №16/12-2021-43, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за Договором про споживчий кредит №3496068 від 18.06.2021 /а.с.16-18/.
Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру Боржників в електронному вигляді за Договором Факторингу №16/12-2021-43 від 16.12.2021, клієнт передав, а фактор прийняв права вимоги щодо 1880 боржників /а.с. 21/.
Згідно з Витягом з Реєстру Боржників в електронному вигляді за Договором Факторингу №16/12-2021-43 від 16.12.2021, ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором №3496068 від 18.06.2021 у розмірі 86700,00 грн, яка складається з: 20000,00 - сума виданого кредиту; 64500,00 грн заборгованість по процентам; 2200,00 грн - заборгованість по комісії /а.с.22/.
У свою чергу, 10.03.2023 ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників Товариству з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відповідно до Договору відступлення права вимоги №10-03/2023/01, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників, в тому числі за Договором про споживчий кредит №3496068 від 18.06.2021 /а.с.23-25/.
Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором відступлення права вимоги №10-03/2023/01 від 10.03.2023, клієнт передав, а фактор прийняв права вимоги щодо 29141 боржників /а.с. 26/.
Згідно з Витягом з Реєстру Боржників до Договору відступлення права вимоги №10-03/2023/01від 10.03.2023, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором №3496068 від 18.06.2021 у розмірі 156700,00 грн, яка складається з: 20000,00 - сума заборгованості за основним зобов'язанням; 134500,00 грн - сума заборгованості за нарахованими процентами; 2200,00 грн - сума заборгованості за нарахованими комісіями /а.с.29/.
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом, що підлягає стягненню з позичальника станом на 08.03.2024, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 156700,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 20000,00 грн; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 134500,00 грн; ??заборгованість за процентами (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 0,00 грн; заборгованість з комісії - 2200,00 грн.
Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 120349,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 20000,00 грн; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 98149,00 грн; заборгованість з комісії - 2200,00 грн
Строк надання грошових коштів за договором наступив, але відповідач не виконує свої зобов'язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною 2 статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Згідно частин 1, 3 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).
Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено у ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повер-нення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Таким чином, зважаючи на вищенаведене, та за урахуванням того, що на виконання ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, суд вбачає підстави для часткового задоволення позову.
Щодо покликання відповідача на те, що ним не укладалось жодних договорів позики, оскільки у нього було викрадено особисті речі, на підставі чого було внесено відповідні відомості до ЄРДР та відкрито кримінальне провадження №12021142050001219, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 18.016.2021 року ОСОБА_1 на сайті miloan.ua створив та заповнив анкету-заяву на кредит № 3496068, в якій зазначив свої особисті дані: прізвище, ім'я, по батькові, ідентифікаційний номер, рік народження, номер мобільного телефона та електронної адреси, паспортні дані, домашню адресу, освіту, місце роботи та щомісячні доходи. Суд вважає, що зазначені дані могли бути повідомлені лише особисто позичальником при укладенні кредитного договору.
Анкета-заява на кредит також містить інформацію про процес оформлення та розгляду заяви, зокрема про такі дії: заповнення заяви, автоматичну перевірку, перевірку у базі кредитних історій, скоринг, перевірку у базі кредитних історій, обробку, підписання договору /а.с.10 зворотня сторона -11/.
Отже, відповідач через особистий кабінет на веб-сайті ТОВ «Мілоан» подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним у заяві номер телефону одноразовий ідентифікатор НОМЕР_1 , який відповідач використав для підтвердження підписання договору.
Тобто, позичальник відповідач шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора, прийняв публічну пропозицію (оферту) та підписав кредитний договір (здійснив акцепт пропозиції товариства), тобто відповідний договір вважається укладеним у відповідності до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» та, відповідно, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений.
Позивач надав довідку про ідентифікацію для підтвердження акцепту кредитного договору позичальником аналогом електронного цифрового підпису у формі одноразового ідентифікатора, направленого на номер телефону позичальника.
Водночас, відповідач та його представник не спростували факт належності відповідачу номера мобільного телефону, зазначеного у довідці, на який було відправлено одноразовий ідентифікатор для підпису кредитного договору.
Суд звертає увагу на те, що позичальником вказано, окрім ідентифікаційного номера, серії та номера паспорту, контактний номер телефону та електронну адресу, які є актуальним станом на момент розгляду справи та вказуються останнім при поданні заяв по суті спору.
Окрім цього, у вищевказаній анкеті-заяві вказано двох контактних осіб із зазначенням їх номерів телефонів, проте відповідачем не заперечується те, що вони йому знайомі.
З фабули ЄРДР №12021142050001219 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України, вбачається, що 18.06.2021 приблизно о 01.00 год за адресою: АДРЕСА_1 , невідома особа таємно, шляхом вільного доступу викрала гаманець, у якому знаходились три банківських картки, водійське посвідчення, видане на ім'я ОСОБА_1 та мобільний телефон Appel Iphon 7.
При цьому поспорта громадянина України та ідентифікаційного номера ОСОБА_1 , які вказані у анкеті-заяві на отримання позики, у викраденому гаманці не було.
Аналізуючи в сукупності докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що факт підписання договору про споживчий кредит №3496068 від 18.06.2021 в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора ОСОБА_1 є доведеним, натомість відповідачем будь-яких доказів на спростування останнього до суду подано не було.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19. Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Окрім цього, на підтвердження своїх зобов'язань позивачем надано платіжне доручення 49065635, згідно з яким ТОВ «МІЛОАН» перерахувало ОСОБА_1 на картковий рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у ПриватБанку, 20000,00 грн.
Стороною відповідача не надано суду будь-яких доказів, які б спростовували належність вказаного карткового рахунку відповідачу, або щодо не зарахування даної суми на рахунок відповідача. Доказів, що саме третіми особами, а не позичальником, отримано кредитні кошти, матеріали справи не містять.
Згідно з вимогами ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом, що підлягає стягненню з позичальника станом на 08.03.2024, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 156700,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 20000,00 грн; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 134500,00 грн; ??заборгованість за процентами (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 0,00 грн; заборгованість з комісії - 2200,00 грн.
Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 120349,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 20000,00 грн; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 98149,00 грн; заборгованість з комісії - 2200,00 грн.
Враховуючи, що відповідач оплату за договором про споживчий кредит не здійснював, заборгованість за тілом кредиту становить 20000,00 грн, яка підлягає стягненню з відповідача.
Щодо позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами, суд виходить з такого.
Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 зазначила, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання. Отже, у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (пункт 6.19).
Умовами Договору (п. 1.1, 1.5.2) передбачено, що проценти це грошові кошти, які є платою за користування кредитом, що становлять 4500,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку кредитування. Сторонами Договору визначено строк кредитування - 18 днів, термін повернення кредиту - 06.07.2021.
Відповідно до відомості про щоденні нарахування та погашення, ТОВ «Мілоан» здійснено нарахування процентів відповідачу за період з 19.06.2021 по 04.09.2021, при цьому нарахування процентів за період 07.07.2021 по 04.09.2021 (поза межами строку дії Договору) відбувалося згідно п. п. 1.6, 2.3.1.2 Договору.
Із відомості про щоденні нарахування та погашення по Договору вбачається, що за 18 днів з початку строку кредитування з 18.06.2021 по 06.07.2021 (в межах строку кредитування) проценти за користування кредитом нараховувалися згідно з пунктом 1.5.2 кредитного договору в сумі 250,00 грн за день, тобто по 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку кредитування, всього на суму 4500,00 гривень, що відповідає умовам укладеного договору. За період 07.07.2021 по 04.09.2021(поза межами строку кредитування) проценти нараховувалися згідно з пунктом 1.6. 2.3.1.2 Договору в сумі 1000,00 грн за день, тобто по 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день, всього на суму 60000,00 грн.
Пунктом 1.6 Договору передбачено стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом у розмірі 5%від фактичного залишку кредиту за кожен день.
Із положень пункту 2.3.1.1 кредитного договору слідує, що позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством (далі - Правила). Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.
Відповідно до пункту 2.3.1.2 кредитного договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6 цього Договору.
В силу пункту 4.2 Договору у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього Договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою пунктом 1.6 цього Договору, в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів вважається, що ця сума договору встановлює інший розмір процентів в розумінні частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої пунктом 1.6 цього Договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.
Доказів того, що відповідачу нараховувались проценти відповідно до п. 4.2 Договору суду не надано.
У постанові від 04 лютого 2020 року у справі N 912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов'язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
Окрім цього, саме такий розмір процентів ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за Договором про споживчий кредит №3496068 від 18.06.2021, відповідно до Договору факторингу №16/12-2021-43.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що суду не надано оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією) (п. 4.2 Договору), суд вважає, що ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» висунуло ОСОБА_1 вимоги про стягнення процентів нарахованих відповідно до пунктів 1.6, 2.3.1.2 Договору, отже такі підлягають стягненню з відповідача у розмірі 64500,00 грн, а відтак в іншій частині процентів слід відмовити.
Щодо вимоги позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за комісіями у розмірі 2200 грн, суд приходить до наступного висновку.
Згідно з абз. 3 ч. 4 ст . 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зроблено висновок про те, що встановлення банком у кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (чинних на момент укладення Договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що нарахування заборгованості за комісіями є необґрунтованими, враховуючи вищевикладені норми, а також той факт, що супроводження кредиту не є послугою зі споживчого кредитування у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а отже, в цій частині вимоги слід відмовити.
Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до такого висновку.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19, від 02 вересня 2020 року у справі №329/766/18.
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі №329/766/18 (провадження №61-6627св20).
Згідно положень додаткової постанови Верхового Суду від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п.269).
Згідно частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належить надання професійної правничої допомоги.
Згідно з частини 2 статті 137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, за приписами частини 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини 8 статті 141 цього Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Встановлено, що правнича допомога надавалась позивачу адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс».
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір №02-01/2023 про надання правової допомоги від 02.01.2023, прайс-лист «Лігал Ассістанс», заявку про надання юридичної допомоги №961 від 13.03.2024, витяг з акту №4 про надання юридичної допомоги від 08.01.2024, платіжну інструкцію №413000009 від 09.02.2024 про надання правової допомоги згідно договору №02-01/2023 від 02.01.2023 про надання правової допомоги у розмірі 59000,00 грн.
Суд вважає, що заявлені позивачем витрати на оплату послуг правничої допомоги в розмірі 25000 гривень за участь у даній цивільній справі не можуть вважатись розумними та співмірними зі складністю справи, необхідністю подання позову та відповіді на відзив, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, ціною позову, тощо.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Враховуючу категорію справи, обсяг наданих адвокатом послуг, результат розгляду справи в суді, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, з урахуванням часткового задоволення позову, суд вважає, що заявлений представнком позивача розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 5000 грн, що відповідає критеріям співмірності, обґрунтованості та пропорційності.
Окрім цього, відповідно до частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Беручи до уваги, що позовні вимоги задоволенні частково, а саме з відповідача було стягнуто 84500,00 грн, що складає 70 від суми у розмірі 120349,00 грн, про стягнення якої позивач просив у позові (118149 грн х 100% : 120349,00 грн = 70), суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5619,60 грн (5000,00 грн витрати на правову допомогу + 3028,00 грн судовий збір = 8028,00 грн) : 100% х 70%)), в іншій частині витрати слід віднести на рахунок позивача.
Керуючись ст. 2, 5, 10-13, 76-81, 141, 263-265, 274-275, 279 ЦПК України, на підставі ст. 525, 526, 610, 611, 1048, 1050, 1054 ЦК України,
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором про споживчий кредит №3496068 від 18.06.2021 у розмірі 84500 (вісімдесят чотири тисячі п'ятсот) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», понесені ним судові витрати у розмірі 5619,60 грн, які складаються з витрат на правову допомогу та судового збору.
В решті вимог позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306; ЄДРПОУ: 44276926.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя: