«18» червня 2024 року
м. Харків
справа 641/4755/23
провадження № 22ц/818/2072/24
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Мальованого Ю.М., Яцини В. Б.,
за участю секретаря - Волобуєва О.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідачка - ОСОБА_3 ,
третя особа - ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Комінтернівського районного суду м. Харкова Боговського Д. Є. від 19 вересня 2023 року
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про встановлення факту проживання однією сім'єю, в якому просив встановити факт його проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 26 червня 1997 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , судові витрати покласти на нього.
Ухвалою судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі та роз'яснено ОСОБА_1 , що позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Не погоджуючись з ухвалою судді Ісаєнко О.В. через представника подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження та розгляду справи по суті.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, дійшовши помилкового висновку про те, що справа має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Вимога про встановлення факту його проживання однією сім'єю із загиблим батьком з метою, зокрема, отримання одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду по справі № 560/17953/21 від 18 січня 2024 року.
Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
До суду апеляційної інстанції учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з'явилися. 18 червня 2024 року до суду апеляційної інстанції від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. В ній він просив задовольнити апеляційну скаргу. Клопотань щодо відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. У зв'язку з чим суд апеляційної інстанції уважав за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі частини другої статті 372 ЦПК України.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити., ухвалу судді - скасувати.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суддя суду першої інстанції виходив з того, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір, пов'язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за особою певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім'ї військового, не пов'язаний з будь-якими цивільними правами та обов'язками особи, їх виникненням, існуванням та припиненням.
Проте, з таким висновком судді погодитися не можна, виходячи з наступного.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесене до інших видів судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз'яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб'єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб'єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.
Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.
Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім'єю, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, на яку посилався суддя суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, виснував про те, що оскільки вимоги заявниці пов'язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, то відповідно за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Однак, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року по справі № 560/17953/21 визнала помилковими такі висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та відступила від них, оскільки вказаний підхід до визначення юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, визначеними статтею 2 КАС України.
Також неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов'язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Такі висновки Великої Палати щодо розгляду справ про встановлення фактів у порядку цивільного судочинства застосовані також у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 212/5550/23 (провадження № 61-15662св23), від 14 лютого 2024 року у справі № 401/2024/22 (провадження № 61-14979св23), від 17 квітня 2024 року у справі № 530/473/22 (провадження № 61-16400св23) та інших.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про встановлення факту проживання однією сім'єю зі своїм батьком ОСОБА_5 з 26 червня 1997 року по 02 березня 2022 року, який був військовослужбовцем, та загинув під час виконання бойового завдання ІНФОРМАЦІЯ_1 . У позовній заяві вказав, що він з батьком проживали разом, однак не були зареєстровані за однією адресою. Встановлення такого факту необхідно йому з метою врегулювання сімейних відносин та застосування в майбутньому правових наслідків, у тому числі, отримання від держави грошової допомоги та пільг як члену сім'ї загиблого військовослужбовця.
Позивач звернувся з позовом до своєї сестри та, відповідно, дочки загиблого військовослужбовця. Суб'єкти владних повноважень не є учасниками цієї справи.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі суддя суду першої інстанції вважав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує в сфері публічно-правових відносин та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Натомість, суддя залишив поза увагою, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема, факту проживання однією сім'єю, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України, та зробив помилковий висновок про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
На підставі наведеного, судова колегія вважає за необхідне відповідно до статті 379 ЦПК України апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу судді - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Питання щодо стягнення судового збору за подачу апеляційної скарги на цій стадії не вирішується, оскільки розглядається лише процесуальне питання, а не вирішується справа по суті.
Керуючись ст. ст. 367, 368,ст.374, п.4 ч.1 ст.376, п. 4 ч.1 ст. 379, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2023 року - скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді Ю.М. Мальований
В. Б. Яцина
Повний текст постанови складено 19 червня 2024 року.