Справа № 161/2408/24 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.
Провадження № 22-ц/802/608/24 Доповідач: Карпук А. К.
17 червня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,
секретар Власюк О. С.,
з участю: представника заявника ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за заявою ОСОБА_2 про встановлення факту припинення іпотеки, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та скасування запису про іпотеку, заінтересовані особи: приватний нотаріус Ариванюк Наталія Анатоліївна, ОСОБА_3 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 подану його представником ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 квітня 2024 року,-
В лютому 2024 року ОСОБА_2 звернувся в суд із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та скасування запису про іпотеку, яку обґрунтував тим, що 06.03.2007 між ОСОБА_2 - апелянтом у справі та Товариством з обмеженою відповідальністю КБ «Західінкомбанк» (кредитор) було укладено кредитний договір № 0603/07-100 (надалі - Кредитний договір) (копія кредитного договору міститься в матеріалах справи).
З метою забезпечення належного виконання зобов'язань боржника за Кредитним договором між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як іпотекодавцями, та ТОВ КБ «Західінкомбанк», як іпотекодержателем, було укладено Договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за № 854, від 06.03.2007 (надалі - Договір іпотеки), за умовами якого іпотекодавці передали в іпотеку трикімнатну квартиру, загальною площею 70,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки було зареєстровано в Державному реєстрі іпотек.
Свої зобов'язання за Кредитним договором боржником - ОСОБА_2 було виконано в повному обсязі до 06.03.2010, як і вимагалося умовами Кредитного договору. Після цього, жодних правовідносин із кредитором в ОСОБА_2 не було.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань було внесено запис про перейменування ТОВ КБ «Західінкомбанк» у ПАТ «Західінкомбанк» (код 19233095), а 03.05.2019 було внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи ПАТ «Західінкомбанк» (код 19233095), підстава: рішення щодо припинення.
Таким чином, вважає, що іпотека за вказаним іпотечним договором припинилася у зв'язку з припиненням основного зобов'язання, а також внаслідок ліквідації юридичної особи - кредитора.
З огляду на викладене, просив встановити факт припинення іпотеки за договором іпотеки від 06.03.2007 зареєстрований в реєстрі за № 854 укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та ТОВ КБ «Західінкомбанк».
Скасувати в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером обтяження №4598936 про заборону відчуження нерухомого майна у вигляді квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також скасувати Державному реєстрі іпотек запис про іпотеку за реєстраційним номером обтяження №4598783 на підставі іпотечного договору, укладеного 06.03.2007 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та ТОВ КБ «Західінкомбанк», посвідченого приватним нотаріусом Ариванюк Н.А., зареєстровано в реєстрі №854.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 квітня 2024 року заяву ОСОБА_2 про встановлення факту припинення іпотеки, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та скасування запису про іпотеку залишено без розгляду.
Не погоджуючись з ухвалою суду представник заявника ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції передчасно прийшов до висновку, що між сторонами наявний спір, оскільки у справі відсутні будь-які докази про наявністю спору між учасниками.
Заслухавши представника заявника, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що підлягає задоволенню, з таких мотивів.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, заявник посилався на те, що 06.03.2007 між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю КБ «Західінкомбанк» (кредитор) було укладено кредитний договір № 0603/07-100 (надалі - Кредитний договір) (копія кредитного договору міститься в матеріалах справи).
З метою забезпечення належного виконання зобов'язань боржника за Кредитним договором між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як іпотекодавцями, та ТОВ КБ «Західінкомбанк», як іпотекодержателем, було укладено Договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за № 854, від 06.03.2007, за умовами якого іпотекодавці передали в іпотеку трикімнатну квартиру, загальною площею 70,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки було зареєстровано в Державному реєстрі іпотек.
Свої зобов'язання за Кредитним договором боржником ОСОБА_2 було виконано в повному обсязі до 06.03.2010, як і вимагалося умовами Кредитного договору. Після цього, жодних правовідносин із кредитором в ОСОБА_2 не було.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань було внесено запис про перейменування ТОВ КБ «Західінкомбанк» у ПАТ «Західінкомбанк» (код 19233095), а 03.05.2019 було внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи ПАТ «Західінкомбанк» (код 19233095), підстава: рішення щодо припинення.
Апеляційним судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 .
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, спадкоємцями першої черги після його смерті є: дружина - ОСОБА_2 , та два сини: ОСОБА_2 (апелянт) та ОСОБА_5 .
Як вбачається із матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Рачковою Т. О., ОСОБА_3 та ОСОБА_6 відмовилися від своєї частки у спадщині на користь ОСОБА_2 .
Заявник не може реалізувати своє право, як спадкоємець після смерті ОСОБА_4 на спадкове майно, оскільки на вказану квартиру зареєстровано обтяження за № 4598936 на підставі Договору іпотеки № 854 від 06.03.2007.
Станом на даний час отримати від ТОВ КБ «Західінкомбанк» (ПАТ «Західінкомбанк») довідку на підтвердження виконання зобов'язання не є можливим, оскільки даний банк ліквідований.
Так як вирішити вказане питання в позасудовому порядку не вдалось можливим, заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, скасування обтяження у вигляді заборони відчуження, іпотеки щодо вказаного нерухомого майна та виключення записів про ці обтяження з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна і Державного реєстру іпотек.
Залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_2 про встановлення факту припинення іпотеки, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та скасування запису про іпотеку, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що між сторонами наявні правовідносини стосовно спадкування після смерті ОСОБА_4 , отже між спадкоємцями можливий спір про право, який в порядку окремого провадження розгляду не підлягає, а підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає нормам права, які підлягають застосуванню, і фактичним обставинам справи.
Відповідно до частини першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
В постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51 сво 18) зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567 цс 18) зроблено висновок, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Отже, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.
Проте суд першої інстанції залишаючи заяву без розгляду не зазначив, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, тобто не встановив, між ким існує спір, оскільки існування спору про право повинно реальним, а не гіпотетичним.
Заінтересовані особи не оспорють право заявника на спадщину.
Крім того, вимоги про припинення зобов'язання, зокрема, припинення іпотеки за іпотечним договором та скасування запису про заборону відчуження та запису про іпотеку розглядаються за правилами позовного провадження, якщо між учасниками цих правовідносин виник спір. Належним відповідачем у таких спорах є іпотекодержатель.
Обгрунтовуючи заяву, ОСОБА_2 посилалася на ту обставину, що ТОВ КБ «Західінкомбанк» (ПАТ «Західінкомбанк») ліквідовано й відсутні правонаступники цієї юридичної особи. При цьому, відсутності будь-яких майнових претензій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до нього, як позичальника.
У постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі №295/7291/20 зазначено, що можуть існувати випадки, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем ( наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації).
Верховний Суд також констатував, що в ЦК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначив би правило поведінки учасників приватних відносин для випадку, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації). Подібною нормою є абзац третій частини четвертої статті 277 ЦК України, відповідно до якої, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, то фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.
Посилаючись на необхідність у даному випадку застосування інституту аналогії права, суд касаційної інстанції підкреслив, що коли « відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем ( наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації), то особа ( іпотекодавець) може звернутися із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку згідно з абзацом третім частини четвертої статті 277 ЦК України.
Тобто, Верховний Суд чітко вказав на можливість розгляду таких вимог у порядку окремого провадження у разі ліквідації юридичної особи - іпотекодержателя.
З огляду на викладене, колегія судді дійшла висновку, що висновок суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним і нічим не підтверджений.
Згідно із статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення без розгляду заяви ОСОБА_2 на підставі частини 4 статті 315 ЦПК України, ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки розгляд справи по суті не було закінчено, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 379, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 подану його представником ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 квітня 2024 року в даній справі скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді