Іменем України
18 червня 2024 року
м. Київ
справа №990/39/23
адміністративне провадження № П/990/39/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючого судді: Мартинюк Н.М.,
суддів: Єресько Л.О., Жука А.В., Радишевської О.Р., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №990/39/23 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії,
Зміст позовних вимог та стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції позов до Президента України, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо нерозгляду звернення голови Комісії при Президентові України з питань громадянства;
- зобов'язати Президента України розглянути звернення голови Комісії при Президентові України з питань громадянства.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликається на те, що Президент України протиправно тривалий час не розглядає звернення голови Комісії при Президентові України з питань громадянства щодо надання позивачу громадянства України.
Зазначає, що рішення Комісії при Президентові України з питань громадянства (далі - Комісія), оформлене протоколом №1 від 13 квітня 2021 року, яким рекомендовано надати ОСОБА_1 громадянство України, відповідач отримав 20 травня 2021 року.
Проте, станом на день пред'явлення до суду цього позову Президент України не видав указ стосовно надання ОСОБА_1 громадянства України.
Уважаючи свої права та законні інтереси порушеними, позивач звернувся до суду з метою їхнього захисту та відновлення.
Стислий виклад позиції інших учасників справи
Представник відповідача 28 березня 2023 року подав відзив на позовну заяву ОСОБА_1 .
У відзиві на позовну заяву представник відповідача просив Суд відмовити у задоволенні цього позову, з огляду на його необґрунтованість та безпідставність.
Представник відповідача позицію обґрунтував тим, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов'язку Президента України видавати відповідний указ. На переконання сторони відповідача, надання громадянства України - це право, а не обов'язок глави держави. Ба більше, строк розгляду Президентом України цього проєкту указу, надісланого разом із рішенням Комісії, законодавчо не визначений. Тож правових підстав уважати, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, немає.
10 квітня 2023 року ОСОБА_1 подав до Суду відповідь на відзив, у якій додатково обґрунтував свою правову позицію і виклав незгоду з твердженням представника відповідача, що у глави держави відсутній обов'язок видавати відповідний указ.
Рух справи у суді першої інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 березня 2023 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Мартинюк Н.М. (головуючий суддя), Мельник-Томенко Ж.М., Жука А.В., Єресько Л.О., ОСОБА_2
Верховний Суд у складі головуючого судді Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М. ухвалою від 9 березня 2023 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження.
Одночасно, цією ж ухвалою Суд задовольнив клопотання ОСОБА_1 і витребував докази, необхідні для всебічного та повного встановлення фактичних обставин цієї справи.
04 квітня 2023 року на адресу Суду надійшов відзив представника відповідача разом із витребуваними доказами.
У судовому засіданні протокольною ухвалою від 12 квітня 2023 року Суд повторно витребував документи, які були витребувані у сторони відповідача при відкритті провадження у цій справі, з огляду на неповноту поданих документів.
На виконання вимог зазначеної ухвали Суду 14 червня 2023 року від представника відповідача надійшов супровідний лист, яким було надано відповідні документи, а також повідомлено Суду про те, що станом на 25 травня 2023 року на розгляді Президента України відсутні будь-які матеріали щодо питання надання громадянства України ОСОБА_1 . Представник відповідача також пояснив, що 13 квітня 2023 року Комісія прийняла рішення про відкликання пропозиції Комісії (протокол №1 від 13 квітня 2021 року) щодо прийняття до громадянства України ОСОБА_1 , а матеріали щодо нього повернула до Державної міграційної служби України з огляду на скасування дозволу міграційної служби на імміграцію в України ОСОБА_1 .
Пояснення аналогічного змісту представник відповідача направив до Суду 11 серпня 2023 року.
З підстав звільнення судді ОСОБА_2 у відставку, відбулася заміна одного судді зі складу колегії суддів. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 вересня 2023 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Мартинюк Н.М. (головуючого судді), Мельник-Томенко Ж.М., Жука А.В., Єресько Л.О., Радишевську О.Р.
У судовому засіданні від 18 жовтня 2023 року Суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , поданого 24 липня 2023 року, про залучення до участі у справі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
Ухвалою Суду від 22 листопада 2023 року було відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 стосовно застосування заходів процесуального примусу до відповідача.
31 січня 2024 року Суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, з огляду на повторність заявленого клопотання.
10 червня 2024 року ОСОБА_3 подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив Суд їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні не заперечував щодо продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи, установлені Судом
У межах адміністративних справ №9901/234/21 (рішення від 01 грудня 2021 року) і №990/106/22 (рішення від 03 жовтня 2022 року) за позовами ОСОБА_1 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, Верховний Суд встановив ряд фактичних обставин, які, в силу частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), не потребують доказування.
Зокрема, позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Ісламської Республіки Іран, прибув в Україну у жовтні 2016 року.
Рішенням від 15 травня 2017 року, затвердженим заступником начальника УДМС України в Полтавській області М.О. Якименко, громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 надано дозвіл на імміграцію в Україну у зв'язку з перебуванням у шлюбі з громадянкою України понад 2 роки.
Позивач документований посвідкою на постійне місце проживання серії ІН149005.
06 липня 2019 року позивач з метою реалізації права на прийняття до громадянства України та відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про громадянство України» звернувся до Київського районного відділу в місті Полтаві Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області із заявою про прийняття до громадянства України з відповідним пакетом документів.
Відповідно до висновку про прийняття до громадянства України громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 від 31 жовтня 2019 року, затвердженого головою Державної міграційної служби України Соколюк М.Ю. 24 квітня 2020 року, визнано за можливе задовольнити клопотання про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 , а подані ним документи надіслати до ДМС України для подальшого розгляду та передачі до Комісії при Президентові України з питань громадянства для прийняття рішення.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року у справі №440/612/21, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову про визнання протиправною бездіяльності Комісії при Президентові України з питань громадянства в частині вирішення питання про прийняття його до громадянства України.
У справі №440/612/21 судом першої інстанції установлено, що листом Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби від 29 квітня 2020 року №6.4-4249/6-20 матеріали справи про прийняття позивача до громадянства України направлено до Департаменту з питань громадянства, помилування, державних нагород Офісу Президента України.
13 квітня 2021 року відбулося засідання Комісії при Президентові України з питань громадянства, на якому було прийнято рішення, оформлене протоколом №1, про внесення на розгляд Президента України пропозиції щодо задоволення заяви про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 .
Згідно із службовою запискою Департаменту документального забезпечення Офісу Президента України від 12 липня 2021 року № 28-05/593 за даними, зафіксованими СЕД АСКОД, проєкт Указу Президента України «Про прийняття до громадянства України», до якого включено позивача, опрацьовано відповідним профільним структурним підрозділом та 20 травня 2021 року о 15.35 год передано на погодження керівнику Офісу Президента України та для доповіді Президенту України (вх. П/9991/234/21-07 від 19 липня 2021 року).
Рішенням від 01 грудня 2021 року у справі №9901/234/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відмовив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2023 року, у справі №990/106/22 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Як пояснив представник відповідача у судовому засіданні, а також як зазначено у відзиві на позовну заяву, проєкт Указу Президента України стосовно питання надання громадянства України ОСОБА_1 готувався і подавався на погодження главі держави тричі. Так, первинний проєкт Указу (підготований Комісією) 18 січня 2022 року був повернутий до Управління з питань громадянства Департаменту з питань громадянства, помилування, державних нагород на доопрацювання. Надалі, 05 жовтня 2022 року створено картку проєкту Указу Президента України «Про прийняття до громадянства України» (щодо низки осіб, у тому числі й ОСОБА_1 ), а 09 листопада 2022 року створено картку проєкту Указу Президента України «Про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 » (а.с. 48, 49).
Проект Указу Президента України «Про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 » повернуто до Департаменту документального забезпечення 30 грудня 2022 року з резолюцією заступника керівника Офісу Президента України О.Дніпрова «Президентові України доповідалось. Рішення не прийнято» (а.с. 50).
16 березня 2023 року Державна міграційна служба України в Полтавській області ухвалила рішення №7, яким скасувала дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_1 (а.с. 105).
Відповідно до протоколу №5 засідання Комісії при Президентові України з питань громадянства від 13 квітня 2023 року, Комісія ухвалила одноголосне рішення про відкликання пропозиції щодо задоволення заяви про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 , наданої відповідно до протоколу №1 від 13 квітня 2021 року, з огляду на скасування відповідного дозволу на імміграцію в Україну (а.с. 99-100).
Відповідно до супровідних листів від 18 квітня 2023 року №19/20-01/117-03 і від 24 квітня 2023 року №1-/20-14/14 матеріали щодо прийняття до громадянства України ОСОБА_1 повернуто до Державної міграційної служби України (а.с. 101, 102).
Позиція Верховного Суду
Проаналізувавши наведені у позовній заяві доводи та матеріали справи, встановивши обставини справи та дослідивши докази у їх сукупності, Суд дійшов таких висновків.
Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу наявності/відсутності бездіяльності Президента України щодо нерозгляду звернення голови Комісії при Президентові України з питань громадянства стосовно надання громадянства України ОСОБА_1 .
Предметом доказування у цьому позові є протиправна бездіяльність Президента України, яка полягає у невиданні указу про надання громадянства України ОСОБА_1 .
Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року у статті 15 визначає, що кожна людина має право на громадянство. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство.
Кожна держава визначає у своєму законодавстві, хто є її громадянами (стаття 3 Європейської конвенції про громадянство 1997 року).
Відповідно до статті 4 цієї Конвенції правила кожної держави-учасниці, які стосуються громадянства, ґрунтуються на таких принципах: a) кожна особа має право на громадянство; b) безгромадянства слід уникати; c) жодна особа не може бути безпідставно позбавлена громадянства; d) ні укладення шлюбу, ні розірвання шлюбу між громадянином держави-учасниці та особою, яка має громадянство іншої держави, ні зміна громадянства одним із подружжя під час перебування у шлюбі не впливають автоматично на громадянство другого з подружжя.
Правила держави-учасниці, які стосуються громадянства, не повинні містити розрізнень або допускати практику, що призводять до дискримінації за ознакою статі, релігії, раси, кольору шкіри, національного чи етнічного походження (стаття 5 Європейської конвенції про громадянство).
Кожна держава-учасниця передбачає у своєму внутрішньодержавному праві можливість натуралізації для осіб, які законно та постійно проживають на її території. Встановлюючи умови натуралізації, вона не повинна передбачати ценз осілості, який перевищує десять років до подання заяви (стаття 6 цієї Конвенції).
Правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі з приводу надання громадянства України, на рівні національного законодавства врегульовано нормами Конституції України і Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III (далі -Закон № 2235-III).
Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Пунктом 2 статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
Пунктом 26 частини першої статті 106 Конституції України закріплено, що Президент України приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні.
Згідно з частинами другою-третьою статті 106 Конституції України Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Преамбулою Закону № 2235-III визначено, що цей Закон відповідно до Конституції України визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 1 цього Закону громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках;
громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Стаття 2 Закону № 2235-III визначає, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:
1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;
2) запобігання виникненню випадків безгромадянства;
3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;
4) визнання права громадянина України на зміну громадянства;
5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;
6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;
7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.
Згідно зі статтею 6 Закону № 2235-III громадянство України набувається, зокрема, внаслідок прийняття до громадянства.
Статтею 9 згаданого Закону визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України. Умовами прийняття до громадянства України є:
1) визнання і дотримання Конституції України та законів України;
2) подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців);
3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років.
Ця умова не поширюється на іноземців чи осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки, і на іноземців чи осіб без громадянства, які перебували з громадянином України понад два роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті. Дворічний термін перебування у шлюбі з громадянином України не застосовується до іноземців і осіб без громадянства, яким було надано дозвіл на імміграцію відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію».
4) отримання дозволу на імміграцію;
5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування;
6) наявність законних джерел існування.
Цією ж статтею визначаються випадки неприйняття осіб до громадянства України, а саме: до громадянства України не приймається особа, яка:
1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;
2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості) з урахуванням рівня загрози для національної безпеки держави;
3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.
Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного Указу Президента України.
Згідно зі статтею 22 Закону № 2235-III Президент України: 1) приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України; 2) визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень; 3) затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.
З метою організації виконання Закону № 2235-III прийнято Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215 (далі - Порядок №215).
Порядок №215 визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Пунктом 113 розділу IV Порядку №215 визначено, що рішення про прийняття особи до громадянства України або припинення особою громадянства України приймає Президент України. Прийняття до громадянства України або припинення громадянства України здійснюється шляхом видання указів Президента України.
Відповідно до пункту 114 розділу IV Порядку №215 рішення Президента України про прийняття особи до громадянства України або припинення громадянства України надсилається Державній міграційній службі України, Міністерству закордонних справ України та Центральній виборчій комісії.
Матеріали з питань громадянства України, за якими Президентом України прийнято рішення про прийняття особи до громадянства України або припинення громадянства України, повертаються відповідним структурним підрозділом Офісу Президента України до Державної міграційної служби України та Міністерства закордонних справ України.
Згідно із пунктом 115 Порядку №115 Державна міграційна служба України надсилає повідомлення про прийняті Президентом України рішення через територіальний орган Державної міграційної служби України до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання осіб, щодо яких прийнято рішення.
Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що питання набуття громадянства України, зокрема, за натуралізацією є адміністративною процедурою, ініційованою особою (іноземцем зокрема) шляхом подання про це заяви до територіального органу Державної міграційної служби України.
Законодавець визначає цю процедуру як певний поступовий (стадійний) процес, який на основі аналізу наданих особою документів, які визначені Законом, дозволяє дійти висновку чи відповідає заявник законодавчо визначеним вимогам для набуття громадянства України, а також чи не підпадає під заборони і обмеження для його набуття.
На кожній зі стадій прийняття кінцевого рішення про набуття громадянства України, відповідний компетентний орган, як-то Державна міграційна служба України, а надалі - Комісія при Президентові України, приймає «проміжне» рішення, у якому або підтверджує відповідність особи вимогам для набуття громадянства, або констатує її невідповідність із зазначенням причин і підстав для відмови у задоволенні його заяви.
Варто зауважити, що Порядок №215 визначає процедуру набуття громадянства таким чином, що на кожному з умовних етапів компетентний орган має право ухвалити одне з альтернативних рішень, чи то надати згоду (пропозицію) на отримання заявником громадянства України, чи відмовити у задоволенні цієї заяви, з мотивування відповідного рішення.
Наприклад, Порядок №215 визначає у пункті 111, що за результатами розгляду Комісія при Президентові України з питань громадянства приймає рішення про внесення пропозицій Президентові України щодо задоволення заяв про прийняття до громадянства України, про вихід з громадянства України, подань про втрату громадянства України та документів про припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України. У разі прийняття Комісією рішення про відсутність підстав для задоволення Президентом України заяв про прийняття до громадянства України, про вихід із громадянства України, подань про втрату громадянства України, документів про припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України, Комісія повертає зазначені матеріали відповідно до Державної міграційної служби України чи Міністерства закордонних справ України разом із копією такого рішення.
Отже, Комісія, на основі аналізу відповідних документів, реалізує свої дискреційні повноваження, шляхом надання або ненадання Президентові України пропозиції задовольнити заяву особи у питанні набуття ним громадянства України.
Повертаючись до обставин цієї справи, станом на день звернення ОСОБА_1 до Суду із цим позовом, Комісія при Президентові України з питань громадянства рішенням від 13 квітня 2021 року, оформленим протоколом №1, внесла Президентові України пропозицію щодо задоволення заяви про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 .
Отож у контексті згаданих норм законодавства та обставин цієї справи, ОСОБА_1 станом на день звернення до Суду із цим позовом, виконав усі законодавчі та процедурні вимоги на кожній стадії процесу набуття громадянства України, оскільки у протилежному випадку Комісія ухвалила б інше рішення, а саме: рішення про відсутність підстав для задоволення Президентом України заяви ОСОБА_1 про прийняття до громадянства України.
Варто констатувати, що дійсно кінцевим суб'єктом владних повноважень, який приймає остаточне рішення у процедурі прийняття особи до громадянства України, є саме Президент України, а відповідна процедура завершується підписанням главою держави указу про надання особі громадянства України.
Варто зазначити, що згідно з приписами пункту 26 частини першої статті 106 Конституції України правом приймати рішення про прийняття до громадянства України наділений Президент України.
Таке ж положення закріплене у пункті 1 частини першої статті 26 Закону № 2235-III, яка визначає, що Президент України приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України.
Використання у наведених актах такого формулювання, як «прийняття рішення», та необхідність видання відповідачем із цього приводу спеціального акта (указу) свідчить про необхідність здійснення ним аналітичної діяльності шляхом проведення оцінки законності й обґрунтованості такого рішення. У протилежному ж випадку законодавець міг би передбачати інше формулювання, наприклад, «підписання рішення».
Про це зауважувала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 лютого 2022 року у справі №9901/293/21, від 13 квітня 2022 року у справі №9901/294/21, від 9 червня 2022 року у справі № 9901/295/21 та інших.
Наведені положення Конституції України та Закону № 2235-III, а також пунктів 113- 115 Порядку №215 регламентують алгоритм дій, спрямованих на розв'язання питання, зокрема, надання громадянства України, які охоплюють мислення над цим питанням, процес (перебіг) вибору можливостей розв'язання конкретного питання про надання громадянства України конкретній особі в аспекті конкретних умов і обставин та оформлення вибору у виді офіційного документа (акта) (указу Президента України).
Відповіді на ці питання потребують задіяння і використання певних зусиль та затрат (розумових, часових, операційних, організаційних, функціональних), які за значенням охоплюються [родовим] поняттям «прийняти рішення» і видати відповідний акт. Прийняття рішення про прийняття до громадянства і відображення його в офіційному документі власне є формою реалізації повноважень глави держави, встановлених Конституцією та законами України, методом (способом) його діяльності, під час якої відбувається здійснення його дискреційних повноважень у питаннях громадянства: видання указу про прийняття до громадянства; прийняття негативного для особи рішення з питання надання громадянства; пошук ретельного, але часом тривалого, інколи, з погляду зацікавленої особи, невиправдано довгого способу розв'язання питання з надання громадянства тощо.
В усіх цих питаннях Президент України діє, приймає відповідні рішення й за наслідками розгляду видає (або не видає) відповідні акти.
Приймати рішення і видавати указ відповідно до Конституції України і Закону № 2235-III про прийняття до громадянства України є не окремими видами повноважень Президента України, а його складовими, взаємозалежними, послідовними й похідними частинами.
Тобто, за для того, аби Президент України видав відповідний указ, особа має перебувати на відповідній стадії вирішення питання, пов'язаного з його громадянством, тобто бути у стані умовного «кандидата». Цей стан породжує рекомендація Комісії надати особі громадянство України, як передзавершальна стація цієї адміністративної процедури.
Одночасно, як встановив Суд у межах цієї справи 16 березня 2023 року Державна міграційна служба України в Полтавській області ухвалила рішення №7, яким скасувала дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_1 (а.с. 105).
Отже, одна з умов прийняття до громадянства України, визначена статтею 9 Закону стосовно ОСОБА_1 , перестала існувати.
Відповідно до протоколу №5 засідання Комісії при Президентові України з питань громадянства від 13 квітня 2023 року Комісія ухвалила одноголосне рішення про відкликання пропозиції щодо задоволення заяви про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 , наданої відповідно до протоколу №1 від 13 квітня 2021 року, з огляду на скасування відповідного дозволу на імміграцію в Україну і повернула матеріали стосовно ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України (а.с. 99-100).
Як з'ясовано із відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, ОСОБА_1 оскаржив до Полтавського окружного адміністративного суду дій Комісії при Президентові України з питань громадянства щодо відкликання пропозиції задоволення заяви про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 (справа №440/14238/23).
Так, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. Судові рішення у цій справі набрали законної сили.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що законодавством не передбачено такого повноваження Президента України як видача Указу про відмову у прийнятті до громадянства України, в той час як Комісія при Президентові України з питань громадянства, відповідно до пункту 111 Порядку №215/2001, має повноваження прийняти рішення, оформлене протоколом, про відсутність підстав для задоволення Президентом України заяви про прийняття до громадянства України, після чого Комісія повертає відповідні матеріали до Державної міграційної служби України чи Міністерства закордонних справ України разом із копією такого рішення.
З огляду на те, що відповідно до положень пункту 4 частини другої статті 9 Закону № 2235-III однією із обов'язкових умов для прийняття до громадянства України іноземця або особи без громадянства є отримання цими особами дозволу на імміграцію, то наслідком відсутності такого дозволу або його скасування у встановленому законодавством порядку є непідтвердження документами виконання умов прийняття до громадянства України, у зв'язку з чим цілком логічним та правомірним є висновок Комісії при Президентові України з питань громадянства про відсутність підстав для задоволення Президентом України заяви про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 , що наведений у пункті 2 рішення, оформленого протоколом № 5 від 13 квітня 2023 року.
З відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень також вбачається, що ОСОБА_1 оскаржено до суду також і рішення Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області від 16 березня 2023 року № 7 про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 15 травня 2017 року та посвідку на постійне проживання в Україні (справа №440/4122/23).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково:
визнано протиправним і скасовано рішення Управління ДМС в Полтавській області № 7 від 16 березня 2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 15 травня 2017 року та посвідки на постійне проживання в Україні, виданої 13 червня 2017 року громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , у частині посилання на пункт 5 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію»; у решті рішення Управління ДМС в Полтавській області № 7 від 16 березня 2023 року залишено в силі і без змін.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Указане рішення не набрало законної сили, адже було оскаржено позивачем у судовому у порядку.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі №440/4122/23 за скаргою позивача. Наразі розгляд справи у суду апеляційної інстанції триває.
Тож, на момент розгляду цієї справи Верховним Судом як судом першої інстанції, фактичні обставини цієї справи свідчать про скасування уповноваженим органом Державної міграційної служби дозволу на імміграцію позивача та посвідки на проживання.
Нормативно-правове врегулювання порядку прийняття особи до громадянства передбачає викладену процедуру у вирішення цього питання поетапно. Видача Президентом України указу про прийняття особи до громадянства України є останньою стадією цієї процедури.
У розрізі фактичних обставин цієї справи та процедури отримання громадянства, визначеної Законом№ 2235-III і Порядком №215, у Президента України, станом на день ухвалення цього рішення, відсутній обов'язок реалізувати свої повноваження й видати указ про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 з огляду на повернення Комісією матеріалів до відповідного територіального органу ДМС України, а також з підстав скасування дозвільних документів, які є обов'язковими для прийняття особи до громадянства, тобто дозволу на імміграцію.
Отож, Верховний Суд констатує, що з огляду на дії та рішення, прийняті іншими суб'єктами владних повноважень, як то Державною міграційною службою України в Полтавській області щодо скасування дозволу на імміграцію щодо ОСОБА_1 і Комісією, а також щодо повернення до Державної міграційної служби України матеріалів стосовно ОСОБА_1 , Президент України не може вважатись таким, який допускає протиправну бездіяльність щодо реалізації своїх повноважень.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд не встановив правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , зважаючи на відсутність факту перебування на розгляді Президента України подання Комісії з питань громадянства щодо надання ОСОБА_1 громадянства України.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цілому.
Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
...........................
...........................
...........................
...........................
..........................
Н.М. Мартинюк
Л.О. Єресько
А.В. Жук
О.Р. Радишевська
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду