18 червня 2024 року
м. Київ
справа № 320/5758/23
адміністративне провадження № К/990/23005/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Бучик А.Ю., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.12.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.05.2024 у справі №320/5758/23 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України про визнання протиправною та нечинною постанову в частині, визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21.10.2022 №1193 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 «Про затвердження Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції забезпеченні її проведення чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» в частині зазначення в змісті Довідки, форма якої визначена у Додатку 6 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищаючи незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України брали і безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, зобов'язальної умови про можливість видачі Довідки, форма якої визначена у Додатку 6, особам, які і брали участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки Російської Федерації проти України, виключно на підставі не менш як одного з вичерпного переліку документів: бойових донесень, журналів бойових дій (оперативних завдань, ведення оперативної обстановки), вахтових журналів, польотних листів, книг служби, наказів про залучення до таких заходів, відомостей про виконання розвідувальних заходів або довідка про обставини травми (поранення контузії, каліцтва), як такої, що обмежує права широкого кола осіб;
- визнати протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України від 21.10.2022 №1193 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 «Про затвердження Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції забезпеченні її проведення чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» в частині визначення у 5 абзаці пункту 6 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищаючи незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, обмеження терміну звернення осіб, які брали участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, командирів (начальників) військових частин (органів, підрозділів) або дня участі у виконанні бойових (службових) завдань, у проведенні розвідувальних заходів, отримання поранення, контузії, каліцтва, щодо подання ними на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу особи, відповідних документів, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій, як такої, що обмежує права широкого кола осіб;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині невизначення ним, в процедурі надання статусу УБД, окремих правових норм, щодо осіб, котрі проходили військову службу можливості здійснювати належне та своєчасне документальне оформлення фактів виконання означеними особами бойових завдань чи то ведення ними бойових дій, або коли такі документи було втрачено, а також - невизначення Відповідачем, в процедурі надання статусу УБД, правових норм щодо можливості та порядку розгляду показань свідків про безпосереднє залучення вказаних вище осіб до виконання бойових завдань чи здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та урахування відповідними комісіями загальновідомих обставин при вирішенні питань, щодо надання статусу УБД;
- зобов'язати відповідача розробити та затвердити, у порядку передбаченому діючим законодавством, правові норми до процедури надання статусу УБД, які, без обмеження строку, забезпечать можливість отримувати статус УБД особам, котрі проходили військову службу в зонах бойових дій в той час та/або в тих умовах, коли не було можливості здійснювати належне та своєчасне документальне оформлення фактів виконання означеними особами бойових завдань чи то ведення ними бойових дій, або коли такі документи було втрачено, а також розгляду в процедурі надання статусу УБД показань свідків про безпосереднє залучення вказаних вище осіб до виконання бойових завдань чи здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та урахування відповідними комісіями загальновідомих обставин при вирішенні питань, щодо надання статусу УБД.
Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.12.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.05.2024 у задоволенні позову відмовлено.14.06.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.12.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.05.2024 у справі №320/5758/23.
У поданій касаційній скарзі позивач з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зазначає таке.
08 лютого 2020 набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачають нові підстави для касаційного оскарження.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Позивач, у поданій касаційній скарзі посилається на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підстави відкриття касаційного провадження у цій справі.
В обґрунтування пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не застосовані висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №9901/494/21 та у постанові від 27.10.2022 у справі №140/13919/21.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Суд зауважує, що правовідносини у порівнювальних справах не є подібними.
У справі №9901/494/21 предметом розгляду було визнання протиправними та скасування Указів Президента України про призначення суддів Конституційного Суду України.
Крім того, у справі №140/13919/21 позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб при Міністерстві у справах ветеранів України від 30.09.2021 про відмову в наданні статусу учасника бойових дій та зобов'язання повторно розглянути заяву про надання позивачу статусу учасника бойових дій.
Тоді як у цій справі позивач просить визнати протиправною та нечинною в частині Постанову Кабінету Міністрів України від 21.10.2022 №1193 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 «Про затвердження Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції забезпеченні її проведення чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України».
Таким чином, у порівнюваних справах різними є суб'єктний склад учасників спірних правовідносин, підстави звернення до суду з відповідними позовами, а також нормативне регулювання спірних правовідносин і їх часові проміжки.
Зазначені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин, а тому посилання заявника касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції було прийнято рішення у цій справі без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є необґрунтованими.
Враховуючи викладене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, що є перешкодою у відкритті касаційного провадження у цій справі.
Крім того, позивач зазначає підставу оскарження судових рішень пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що оскільки вказана Постанова Кабінету Міністрів України прийнята нещодавно то відсутні рішення Верховного Суду щодо її застосування.
Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом;
2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним;
3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права;
4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
При цьому, зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Необхідно зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Формальне наведення в касаційній скарзі посилання на відсутність висновку Верховного Суду у взаємозв'язку з посиланням на неправильне застосування або тлумачення зазначених правових норм при ухваленні оскаржуваного судового рішення, не може свідчити про виконання скаржником вимог щодо форми і змісту касаційної скарги в частині належного викладення підстав касаційного оскарження судових рішень згідно пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інша мотивувальна частина касаційної скарги містить нормативно-правове регулювання обґрунтування, проте Суд не наділений повноваженнями на власний розсуд з контексту скарги вибирати ті норми права, із застосуванням яких не погоджується скаржник.
Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, так само, як і визначити норму права, яку на думку скаржника, застосовано судами без врахування висновків Верховного Суду, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
Згідно із пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись ст. ст. 169, 328,330,332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.12.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.05.2024 у справі №320/5758/23 повернути скаржнику.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги в порядку, встановленому статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддяА.Ю. Бучик