18 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/2405/23 пров. № А/857/22642/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Ільчишин Н.В., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Головка Любомира Васильовича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року (ухвалене головуючим-суддею Кузаном Р.І. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - ГУ ПФУ у Миколаївській області, відповідач 2), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 09.12.2022 про відмову у призначенні йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області призначити йому пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993, п. п 10, 12 Закону України «Про державну службу» №889-ХІІ від 10.12.2015 на підставі довідок про складові заробітної плати державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за №315/7.4-22/37 від 01.12.2022 та про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби за № 316/7.4-22/37 від 01.12.2022, з часу звернення за призначенням такої пенсії, тобто з 08.12.2022.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскільки після 01.05.2016 право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII мають особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №889-ХІІ, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону України №3723-XII вік і страховий стаж. Таким чином, вважає, що позивач виконав усі умови передбачені законодавством для призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ПФУ у Миколаївській області просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивач згідно із відомостями трудової книжки позивач 12.09.1995 звільнений з роботи у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на державній службі.
Позивач перебуває на пенсійному обліку у ГУ ПФУ у Львівській області як отримувач пенсії за віком, призначеної з 13.09.1995 відповідно до Митного кодексу України.
08.12.2022 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про перерахунок пенсії у зв'язку зі збільшенням зарплати. До вказаної заяви позивач долучив довідки Львівської митниці: про складові заробітної плати державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за № 315/7.4-22/37 від 01.12.2022 та про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби за № 316/7.4-22/37 від 01.12.2022.
За принципом екстериторіальності заяву позивача передано для розгляду ГУ ПФУ в Миколаївській області, яке прийняло рішення про відмову у перерахунку №1296009398 від 09.12.2022, яке обґрунтоване тим, що позивач отримує пенсію за віком відповідно до Митного кодексу України у розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати та після призначення пенсії він не працював на посадах державної служби, а тому не має права на перерахунок пенсії згідно з Порядком №622.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент призначення позивачу пенсії діяв Митний кодекс України №1970-ХІІ від 12.12.1991, нормами якого не було визначено порядку пенсійного забезпечення працівників митних органів. На цей час пенсійне забезпечення працівників митних органів, як державних службовців було врегульовано Законом №3723-ХІІ. Суд дійшов висновку, що позивач станом на момент звернення до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою вже отримував пенсію за віком, призначену відповідно до Закону №3723-ХІІ, що унеможливлює повторне призначення пенсії за віком як державному службовцю. Відтак підстави цього позову не можуть бути визнані обґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 визначалися Законом №3723-ХІІ.
Частина перша статті 37-1 зазначеного Закону у редакції, чинній до 01.01.2015, передбачала, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом, відповідно, здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.
Проте, 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014 (далі - Закон №76-VIII), яким, зокрема, статтю 37-1 Закону №3723-ХІІ викладено у новій редакції, згідно з якою умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій державним службовцям після 01.01.2015 делегував Уряду.
Правове регулювання Урядом зазначеного питання у період з 1 січня по 1 грудня 2015 року знайшло своє відображення у пунктах 4, 5 Постанови Кабінету Міністрів №865 України від 31.05.2000 "Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії" (далі - постанова КМУ №865), за змістом яких підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця було передумовою для перерахунку пенсії.
Так, згідно пункту 4 постанови КМУ №865, у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом №3723-ХІІ, визначається в такому порядку:
1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку;
2) іншим пенсіонерам на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.
Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням ПФУ за погодженням з Мінсоцполітики (пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України №865).
Постановою КМУ №1013, якою підвищено розміри заробітку працюючих державних службовців та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 1 грудня 2015 року, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №865 виключено, а пункт 5 викладено в такій редакції: «форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики».
Положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, постанова КМУ №1013 не містить.
Отже, з 01.01.2015 по 01.05.2016 чинне законодавство, яке регламентувало пенсійне забезпечення державних службовців, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців не визначало як підставу для перерахунку пенсій, призначених за статтею 37 Закону №3723-ХІІ. При цьому чинна у зазначений період редакція статті 37-1 Закону №3723-ХІІ не визначала передумов перерахунку пенсій, а лише відносила вирішення такого питання до компетенції Кабінету Міністрів України.
10.12.2015, у ході реформування системи державного управління, прийнято новий закон, який регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, Закон №889-VIII.
З 01.05.2016 набрав чинності Закон №889-VIII, а положення Закону №3723-XII втратили чинність, у тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців (крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII).
Натомість, у статті 90 Закону №889-VIII закріплено правило, за яким пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003, стаття 42 якого визначає підстави перерахунку призначених пенсій, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців до яких не віднесено.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для перерахунку пенсій державних службовців у зв'язку із підвищенням заробітної плати працюючих державних службовців.
Таким чином, вважає, що оскільки чинним законодавством України не передбачено перерахунку пенсій державних службовців у зв'язку із підвищенням заробітної плати працюючих державних службовців, тому відсутні підстави для здійснення перерахунку пенсії позивача на підставі довідок про складові заробітної плати державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за № 315/7.4-22/37 від 01.12.2022, з одночасним переведенням її з пенсії за віком відповідно до Закону № 3723-ХІІ на пенсію за віком згідно із Законом 889-VIII.
Таким чином, ГУПФУ в Миколаївській області діяло згідно норм чинного законодавства та у спосіб передбачений законом.
Колегія суддів звертає увагу, що у спірних правовідносинах вимоги позивача не мають достатнього підґрунтя у національному законодавстві, оскільки скасовано норми законодавства, які передбачали право особи на перерахунок пенсії державних службовців, а також немає усталеної практики національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників.
Крім того, колегія суддів відхиляє посилання позивача на пункти 10, 12 розділу ХІ Закону № 889-VIII як на правову підставу заявлених позовних вимог.
Згідно пунктів 10, 12 розділу ХІ Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Норми пунктів 10, 12 розділу ХІ Закону № 889-VIII на спірні у цій справі правовідносини не поширюються, позаяк позивачу уже була призначена пенсія з 13.09.1995 відповідно до Закону України «Про державну службу», яка призначалась за нормами статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Однак, пунктами 10, 12 розділу ХІ Закону № 889-VIII регулюються виключно питання призначення пенсій відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ для осіб, які на день набрання чинності Законом №889-VIII мають необхідний стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, а не питання переведення з одного виду пенсії на інший чи перерахунку пенсій колишніх державних службовців.
Позивач уже реалізував своє право на призначення пенсії державного службовця задовго до набрання чинності Законом № 889-VIII, а тому не належить до кола осіб, визначених пунктами 10, 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 889-VIII, яким надано право реалізувати своє право на призначення пенсії відповідно до норм Закону № 3723-ХІІ за певних умов після 01.05.2016.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.2, 3 ст.46 Закону №1058-IV, пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.
Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Тобто, за змістом даних норм пенсія призначається один раз, а у разі набуття права особою на інший вид пенсії приймається відповідне рішення про переведення на інший вид пенсії.
У даному випадку пенсія позивачу за нормами статті 37 Закону №3723-ХІІ вже призначена, і повторного її призначення за тією ж нормою в межах пунктів 10, 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII не потребує, та і позивач не входить до кола осіб за яким така пенсія може бути призначена.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач станом на момент звернення до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою вже отримував пенсію за віком, призначену відповідно до Закону №3723-ХІІ, що унеможливлює повторне призначення пенсії за віком як державному службовцю.
Стосовно покликання позивача в апеляційній скарзі на можливість застосування до спірних правовідносин висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 822/524/18, колегія суддів вважає такі безпідставними.
Оскільки, у справі № 822/524/18 спірні правовідносини стосувалися переходу особи з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону №1058-IV на пенсію по інвалідності згідно ст. 37 Закону №3723-ХІІ. Тобто, мало місце призначення пенсії по інвалідності, відповідно до Закону №3723-ХІІ вперше після 01.05.2016, а не перерахунок пенсії на підставі оновлених довідок та повторне призначення пенсії по інвалідності відповідно до цього Закону.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України” (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Головка Любомира Васильович залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року по справі №380/2405/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді Н. В. Ільчишин
С. М. Шевчук