П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/6063/24
Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В.
Дата і місце ухвалення 03.04.2024р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024р. у справі №420/6063/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення виплаченого 01.02.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2022 року у справі №420/14794/22;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення виплаченого 01.02.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2022 року у справі №420/14794/22.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 р. позов задоволено.
Не погоджуючись з таким рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на не правильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт зазначив, що суд першої інстанції приймаючи судове рішення у справі не врахував, що позивача виключено зі списків військової служби за її згодою після проведення з нею усіх необхідних розрахунків. При цьому, наказ про звільнення не оскаржувався, а отже позивач погодився з вірністю проведених з ним розрахунків при звільнені. Також вважає, що положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та КЗпП України не розповсюджуються на спірні правовідносини.
Зважаючи на зазначене апелянт просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 21.01.2023р. ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_3 та взяла прізвище чоловіка « ОСОБА_4 ».
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.12.2022 ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу з усіх видів забезпечення та зараховано до оперативного резерву першої черги.
01.02.2024р., на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2022р. по справі №420/14794/22, Військова частина НОМЕР_1 перерахувала на рахунок ОСОБА_1 недоплачену суму грошового забезпечення у сумі 65 560,46 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати на користь позивача компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, позивач звернулась до суду першої інстанції з відповідним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції визнав право позивача на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати недоплаченого грошового забезпечення, у зв'язку з чим зобов'язав відповідача здійснити нарахування та виплату відповідної компенсації.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 цього Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, у т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно пункту 2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1427, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 01.01.1998, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №159 від 21.02.2001р., якою затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (далі - Порядок № 159).
У силу вимог пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Згідно із пунктом 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Таким чином, суд зазначає, що оскільки компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, то право на компенсацію особа набуває саме в момент отримання доходу.
При цьому, за правилами статей 3-5 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає.
З аналізу норм Закону №2050-III та Порядку №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
У той же час, за приписами Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення.
Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
Наведена правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 12.05.2022 у справі №815/3998/16, від 20.05.2020 у справі №815/2454/18, від 31.03.2020 у справі №817/621/18 та від 26.02.2020 у справі №826/8319/16.
Як вбачається зі змісту рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2022р. по справі №420/14794/22, невірний розрахунок належного позивачу грошового забезпечення відбулось з вини Військової частини, тобто органу, що нараховував і виплачував грошове забезпечення.
За неведених вище обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо права позивача на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, в тому числі у зв'язку з несвоєчасним нарахуванням Військовою частиною недоплаченого грошового забезпечення, виплаченого позивачу 01.02.2024р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2022р. по справі №420/14794/22.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 14 травня 2019 року по справі №804/2994/18, від 23 грудня 2020 року по справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року по справі №420/7633/20 та від 09 серпня 2022 року по справі №460/4765/20.
Та обставина, що ОСОБА_1 при звільненні з військової служби надала згоду на виключення її зі списків військової частини не позбавляє позивача права оскаржити бездіяльність військової частини щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення, виплаченого 01.02.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2022 року у справі №420/14794/22.
Також, судова колегія вважає безпідставними доводи апелянта з приводу не розповсюдження на військову частин положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», оскільки останні суперечать сформованій позиції Верховного Суду, що спірних правовідносин.
З приводу заяви Військової частини НОМЕР_1 про скасування рішення суду першої інстанції та залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку відсутністю в матеріалах справи документу, що підтверджує повноваження ОСОБА_5 на підписання та подання позову, як представника ОСОБА_1 , судова колегія зазначає.
Відповідно до частини першої статті 55 КАС України, сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев'ятою статті 266 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 КАС України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.
За приписами ст. 59 КАС України, повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами:
1) довіреністю фізичної або юридичної особи;
2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
2. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.
Відповідно до ч. 8 ст. 59 КАС України, у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.
З наявної у справі довіреності №29 від 27.01.2022р., посвідченою приватним нотаріусом Бериславського районного нотаріального округу Херсонської області Литовченко І.А., вбачається, що ОСОБА_2 27.01.2022р. уповноважила ОСОБА_5 , протягом трьох років бути її представником та вести від її імені усі справи у відповідних органах з усіх без винятку питань, що стосуються захисту законних прав та інтересів.
Згідно наявного у справі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , вбачається, що 21.01.2023р. ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_3 та взяла прізвище чоловіка « ОСОБА_4 ».
Враховуючи, що за Цивільним кодексом України зміна прізвища особи у зв'язку із шлюбом не є підставою для визнання виданої довіреності недійсною, судова колегія не вбачає правових підстав для задоволення заяви відповідача про скасування рішення суду першої інстанції та залишення позовної заяви без розгляду.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції,-
Відмовити у задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024р. у справі №420/6063/24 та залишення позовної заяви без розгляду.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024р. у справі №420/6063/24 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.В. Бойко
Судді А.Г. Федусик О.А. Шевчук