Справа № 308/9468/24
2-о/308/249/24
10 червня 2024 року м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Лемак О.В., ознайомившись із заявою адвоката Лешанич Лесі Вікторівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про встановлення факту самостійного виховання дитини,-
Адвокат Лешанич Л.В., в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою, в якій просила встановити факт самостійного виховання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1
Вивчивши матеріали заяви, вважаю, що необхідно відмовити у відкритті провадження у даній справі, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Окреме провадження - це одностороннє провадження, в якому відсутній спір про право. Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.
Як вбачається з матеріалів заяви заявник звернувся до суду з заявою про встановлення факту самостійного виховання ним дитини. В обґрунтування своїх вимог заявник зазначав про те, що 15.02.2024 року рішенням Ужгородського міськрайонного суду шлюб укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , було розірвано та визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із батьком ОСОБА_1 за його місцем проживання. Вказує, що останні декілька місяців Заявник самостійно виховує дитину. Мати ОСОБА_2 взагалі не підтримує спілкування з дитиною, жодної уваги вихованню чи фінансової допомоги сину не надає. Вона не піклується про фізичний і духовний розвиток ОСОБА_3 , тобто не дбає про його нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, так як це встановлено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства». ОСОБА_2 абсолютно не турбується про шкільне життя та дозвілля сина. ОСОБА_1 намагається самостійно створити пристойні умови життя для свого сина із самого дитинства, турбується про його фізичне та ментальне здоров'я.
Посилається на те, що метою підтвердження в судовому порядку даного факту є можливість у майбутньому отримання соціальної допомоги на дитину, яка виховується тільки одним з батьків, а також вирішення питань щодо переміщення дитини без отримання документальної зголи матері, зняття та реєстрації місця проживання.
У заяві заявником не зазначено про існування перешкод щодо виховання, утримання дитини без встановлення цього факту.
Суд враховує, що фактично за своїм змістом заява є вимогою про позбавлення матері батьківських прав з підстав ухилення від виконання нею своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Чинним Цивільним процесуальним кодексом України для такої категорії справи визначено порядок розгляду справи у порядку загального/спрощеного позовного провадження (стаття 274 Сімейного кодексу України).
Суд вважає, що саме по собі встановлення судом факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаного факту не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.
За положеннями Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину та утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Тобто, законодавством України покладено обов'язок як на батька так і на матір щодо, зокрема, виховання та утримання дитини.
Відповідно, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухилення його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
При цьому, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати будь-яким актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.
Такий факт/обставини можуть бути встановлені за рішенням суду виключно в разі вирішення питання, зокрема, про позбавлення особи батьківських прав, стягнення аліментів.
Отже, захист порушених прав у зв'язку з невиконанням, не прийняттям участі одним із батьків у вихованні дитини, тобто самоусунення від виконання батьківських обов'язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.
Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.
Тому за неналежне виконання обов'язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.
Зазначені заявником обставини дають суду підстави вважати, що вимога заявника фактично пов'язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України. Такими до прикладу можуть бути право батьків на визначення місця проживання дитини, а такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, стягнення аліментів тощо.
Зазначаючи мету звернення до суду з даною заявою заявник не наводить жодних доказів того, що будь-яка із заінтересованих осіб порушує, не визнає чи оспорює права заявника, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорення. Крім того заявник в порушення вимог ч. 4 ст. 294 ЦПК України, якою передбачено, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб, навіть не зазначає жодну заінтересовану особу в даній справі.
Отже, вимога про встановлення факту того, що заявник самостійно виховує дитину, не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження відповідних дій чи рішень, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.
Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання батьком дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст.293, 315 ЦПК України.
Як вбачається з ч. 4 ст.315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що заявнику слід відмовити у відкритті провадження по справі в порядку окремого провадження, оскільки із поданої заяви та доданих до неї документів вбачається спір про право, який розглядається в судовому порядку за правилами позовного провадження.
Керуючись ст. ст.315, 260, 261, 353 ЦПК України, суддя -
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою адвоката Лешанич Лесі Вікторівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про встановлення факту самостійного виховання дитини.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Суддя О.В.Лемак