вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"30" травня 2024 р. Справа № 911/3893/23
За позовом Фізичної особи - підприємця Абрамчука Антона Костянтиновича, АДРЕСА_1
до Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат", 09161, Київська область, Білоцерківський район, місто Узин, вулиця В.Симиренка, будинок 2
про стягнення 269 277, 06 грн за договором поставки № 2601/2023НКЯ від 26.01.2023
суддя Н.Г. Шевчук
секретар судового засідання М.Г. Байдрелова
за участю представників сторін згідно протоколу
суть спору:
Фізична особа - підприємець Абрамчук Антон Костянтинович звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" про стягнення заборгованості у розмірі 269 277, 06 грн за договором поставки № 2601/2023НКЯ від 26.01.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов вказаного договору в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, у зв'язку із чим утворилася заборгованість у розмірі 191 880, 00 грн, яка послугувала для нарахування 47 039, 52 грн пені, 23 025, 60 грн штрафу, 4 100, 45 грн 3 % річних та 3 231, 49 грн інфляційних втрат.
Господарський суд Київської області ухвалою від 28.12.2023 залишив без руху означену позовну заяву та встановив позивачу спосіб усунення виявлених недоліків позовної заяви, у строк до десяти днів з дня вручення вказаної ухвали, шляхом подання до суду додаткових письмових обґрунтувань ціни позову та належних доказів (опис вкладення у цінний лист), які підтверджують відправлення на юридичну адресу ТОВ "Узинський цукровий комбінат" копії позовної заяви б/н від 14.12.2023 і доданих до неї документів.
18 січня 2024 року від позивача надійшла позовна заява з усуненням недоліків, до якої долучено докази надіслання відповідачеві копії позовної заяви б/н від 14.12.2023 і доданих до неї документів.
Господарський суд Київської області ухвалою від 23.01.2024 відкрив провадження у справі № 911/3893/23 за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 22.02.2024, сторонам встановив строки для вчинення процесуальних дій у справі.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, свого представника в судові засідання не направив.
Про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями про доставку електронних листів до електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС одержувачу Товариству з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат".
З огляду на наведе вище, суд вважає, що ним вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи та забезпечення явки останнього в судові засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів та забезпечення права на подання заяв по суті справи.
Враховуючи те, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, а наявних у матеріалах справи доказів достатньо для правильного вирішення спору, суд ухвалою від 14.03.2024 закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 02.05.2024.
В судовому засідання 02.05.2024 суд оглянув оригінали документів доданих до позовної заяви, які були направлені позивачем до суду засобами поштового зв'язку разом із клопотанням від 22.04.2024 та відклав розгляд справи до 30.05.2024, про що постановив ухвалу.
Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору по суті, у судовому засіданні 30.05.2024 суд ухвалив рішення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
установив:
26 січня 2023 року між Фізичною особою - підприємцем Абрамчуком Антоном Костянтиновичем (далі - постачальник) та Товариством з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" (далі - покупець) укладено договір поставки № 2601/2023НКЯ (далі - Договір), відповідно до умов якого в порядку, передбаченому даним Договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його згідно з умовами Договору (пункт 1.1 Договору).
Пунктом 1.2 Договору визначено, що найменування, асортимент, комплектність, кількість, ціна одиниці і загальна вартість товару в обсязі кожної партії поставки визначається в Специфікаціях на поставку товару, що є невід'ємною частиною цього Договору.
Ціна товару, вартість конкретної партії товару погоджуються сторонами в Специфікації та вказується у видаткових накладних (пункт 2.1 Договору).
Відповідно до пунктів 3.2, 3.3, 3.5 Договору поставка товару здійснюється однією чи кількома партіями. Кількість товару в кожній партії вказується у видаткових накладних, підписаних уповноваженою особою покупця.
Постачальник зобов'язується поставити товар у повному обсязі в термін, що визначається в Специфікації. Якщо після узгодження Специфікації на поставку товару склались непередбачені обставини, які тягнуть за собою неможливість поставки товару, постачальник зобов'язаний негайно письмово повідомити про це покупця.
Поставка товару за Договором здійснюється на умовах, визначених в Специфікаціях.
За умовами пункту 4.3 Договору спосіб оплати визначається в Специфікаціях.
Пунктом 6.2 Договору передбачено що у разі прострочення оплати поставленого товару покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення. У разі прострочення оплати товару більш ніж 60 календарних днів, покупець додатково зобов'язується сплатити постачальнику штраф в розмірі 12 % від вартості неоплаченого (несвоєчасно оплаченого товару).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, а в частині виконання сторонами взятих на себе грошових зобов'язань за Договором - до моменту їх повного виконання. Якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну Договору жодна із сторін не направить письмової заяви про припинення Договору, то він вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік (пункт 10.1 Договору).
До Договору поставки між сторонами підписано Специфікацію № 1 від 26.01.2023, за умовами якої сторони погодили найменування товару, фасування, кількість, ціну, строк поставки та період оплати, зокрема: постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар - палети з лузги соняшника (лушпиння соняшникове гранульоване) у кількості 300 (+/- 10 %) тн за ціною 5 475, 00 грн/тн на загальну суму 1 642 500, 00 грн без ПДВ. Розрахунки за товар здійснюються на умовах 100 % оплати по факту поставки.
Як зазначає позивач, ним було поставлено відповідачу товар за видатковими накладними № 2270/0902 від 09.02.2023 на суму 93 070, 00 грн та № 24100/1302 від 13.02.2023 на суму 98 810, 00 грн, який в повному обсязі не оплачено, що свідчить про неналежне та неповне виконання покупцем своїх договірних зобов'язань з приводу вчасної та повної оплати. Як наслідок за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 191 880, 00 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач надіслав на адресу відповідача вимогу № 1 вих. № 1409/2023 від 14.09.2023, в якій просив сплатити 191 880, 00 грн заборгованості за договором поставки № 2601/2023НКЯ від 26.01.2023, однак відповідач відповіді на вимогу не надав, заборгованість не сплатив, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду з означеним позовом.
Поряд з вказаною заборгованістю, позивачем заявлені до стягнення 47 039, 52 грн пені, 23 025, 60 грн штрафу, 4 100, 45 грн 3 % річних та 3 231, 49 грн інфляційних втрат.
Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, жодних заперечень стосовних заявлених позовних вимог не представив.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до статті 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено, що згідно видаткових накладних № 2270/0902 від 09.02.2023 та № 24100/1302 від 13.02.2023 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар: макуху технічну соняшникову на суму 93 070, 00 грн та 98 810, 00 грн. Зазначені накладні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками підприємства. Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару матеріали справи не містять, а отже вказаний у видаткових накладних товар прийнятий відповідачем, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов'язань, а тому товар вважається прийнятим без зауважень в повному обсязі.
Позивач в позовній заяві посилаючись на пункт 5 Специфікації № 1 від 26.01.2023 зазначає, що розрахунки за товар здійснюються на умовах 100 % оплати по факту поставки.
Натомість судом встановлено, що в порушення вимог частини першої статті 671 Цивільного кодексу України, обумовлені в Специфікації № 1 від 26.01.2023 до Договору № 2601/2023НКЯ від 26.01.2023 найменування, асортимент, комплектність, кількість, ціна одиниці і загальна вартість товару стосуються іншої продукції - палети з лузги соняшника, тоді як поставлена згідно видаткових накладних № 2270/0902 від 09.02.2023 та № 24100/1302 від 13.02.2023 продукція - макуха технічна соняшника.
У зв'язку з викладеними, суд доходить висновків про помилковість посилання позивача на умови Специфікації № 1 від 26.01.2023 щодо визначення строку оплати за товар у спірних правовідносинах.
Водночас, судом встановлено, що видаткові накладні № 2270/0902 від 09.02.2023 та № 24100/1302 від 13.02.2023 не містять посилання на Договір поставки № 2601/2023НКЯ від 26.01.2023, який є підставою для заявлених позовних вимог.
Враховуючи викладене, зв'язок цих документів як єдиного зобов'язання, позивачем не доведено.
Разом з тим, згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Аналогічні приписи містить стаття 180 Господарського кодексу України.
Згідно із частиною восьмою статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині першій цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частини друга статті 638 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до частини першої статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина друга статті 642 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, позивачем поставлено відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними № 2270/0902 від 09.02.2023 та № 24100/1302 від 13.02.2023. Товар за вказаними видатковими накладними прийнятий відповідачем без зауважень, відповідні видаткові накладні підписані представниками обох сторін та засвідчені печатками їх товариств.
Крім того, факт поставки товару підтверджується товарно-транспортними накладними, оригінали яких оглянуто судом в судовому засіданні.
Отже дії сторін (поставка та отримання товару) вказують, що між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб, та відповідно між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Норми, що регулюють відносини поставки зазначалися судом вище в рішенні.
Водночас для встановлення обставин настання терміну / строку виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах слід зазначити таке.
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.7 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14 якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Суд зазначає, що у видаткових накладних на підставі яких здійснювалась поставка товару сторонами не встановлено строки оплати товару. Відтак, у даному випадку, після прийняття товару та підписання видаткових накладних на поставку такого товару, у відповідача виник обов'язок оплатити його вартість.
Крім того, відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Таким чином, наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 Цивільного кодексу України.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 530, 692 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за отриманий товар за видатковими накладними є таким, що настав, та відповідач повинен був оплатити товар негайно після його прийняття та прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто за видатковою накладною № 2270/0902 від 09.02.2023 - 09.02.2023, а за видатковою накладною № 24100/1302 від 13.02.2023 - 13.02.2023.
Доказів оплати суми заборгованості матеріали справи не містять.
Заразом в матеріалах справи також міститься акт звіряння взаємних розрахунків станом на 08.09.2023 року, в якому прослідковується факт підтвердженої з боку ТДВ "Узинський цукровий комбінат" заборгованості в розмірі 191 880, 00 грн.
За висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 10.09.2019 по справі № 916/2403/18, від 19.09.2019 по справі № 910/14566/18, від 04.12.2019 по справі № 916/1727/17, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.
Як встановлено судом, позивачем надані належні первинні документи (видаткові накладні) на підтвердження факту поставки товару та наявності у відповідача заборгованості, яка додатково відображена в акті звірки взаєморозрахунків.
Враховуючи викладене вище, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 191 880, 00 грн за видатковими накладними № 2270/0902 від 09.02.2023 та № 24100/1302 від 13.02.2023, а вимога позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та належить до задоволення.
Поряд з сумою основного боргу, позивачем заявлені до стягнення 47 039, 52 грн пені (за період з 14.02.2023 по 13.08.2023) та 23 025, 60 грн 12 % штрафу за прострочення оплати понад 60 днів на підставі пункту 6.2 Договору.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 Господарського кодексу України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.
Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штраф це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання.
Частиною першою статті 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до частини другої статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 наголосила, що розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін.
Оскільки судом встановлено, що поставка товару на загальну суму 191 880, 00 грн виконана у порядку позадоговірних відносин, таким чином, в суду відсутні підстави для застосування до відповідача передбаченої умовами договору поставки відповідальності за порушення грошового зобов'язання, яке мало місце не в межах дії вказаного договору.
З огляду на характер правовідносин, які склались між сторонами, відповідальність у вигляді пені та штрафу за порушення строків оплати товару не передбачена також і законодавчими актами.
Враховуючи викладене, в задоволенні вимоги про стягнення пені в сумі 47 039, 52 грн та штрафу в сумі 23 025, 60 грн суд відмовляє.
Щодо заявлених позивачем до стягнення 4 100, 45 грн 3 % річних, нарахованих за період з 14.02.2023 по 31.10.2023 та 3 231, 49 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 14.02.2023 по 31.08.2023, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Також як зазначалося вище, передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору (абз. 1 п. 1.7 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14).
Як встановлено судом, датою настання у відповідача грошового зобов'язання зі сплати заборгованості в розмірі 93 070, 00 грн (накладна № 2270/0902 від 09.02.2023) є 09.02.2023; датою настання у відповідача грошового зобов'язання зі сплати заборгованості в розмірі 98 810, 00 грн (накладна № 24100/1302 від 13.02.2023) є 13.02.2023.
Здійснивши за допомогою калькулятора штрафів системи "Ліга:Закон" перевірку розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат здійснено позивачем арифметично правильно та відповідно до вимог чинного законодавства. Отже, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 3 231, 49 грн та 3 % річних в сумі 4 100, 45 грн є обґрунтованими, підставними та належать до задоволення.
За змістом частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до частини третьої статті 13, частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відтак, суд, спираючись на ті обставини, що в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, ніж ті, що надані позивачем на підтвердження наявності у відповідача заборгованості за видатковими накладними, розцінює докази позивача належними, допустимими та такими, що підтверджують факт заборгованості відповідача.
З огляду на наведене в сукупності суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Абрамчука Антона Костянтиновича належить задовольнити частково та стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" 191 880, 00 грн основної заборгованості, що виникла на підставі видаткових накладних, 4 100, 45 грн 3 % річних та 3 231, 49 грн інфляційних втрат. В іншій частині вимог суд відмовляє з підстав не доведеності позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Задовольнити частково позовні вимоги.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" (09161, Київська область, Білоцерківський район, місто Узин, вулиця В.Симиренка, будинок 2, код ЄДРПОУ 00372536) на користь Фізичної особи - підприємця Абрамчука Антона Костянтиновича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 191 880 (сто дев'яносто одну тисячу вісімсот вісімдесят) грн 00 коп. основного боргу, 4 100 (чотири тисячі сто) грн 45 коп. 3 % річних, 3 231 (три тисячі двісті тридцять одну) грн 49 коп. інфляційних втрат та 2 988 (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят вісім) грн 18 коп. судового збору.
3. Відмовити в іншій частині позовних вимог.
4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.Г. Шевчук
Рішення складено та підписано: 17.06.2024