пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
18 червня 2024 року Справа № 903/179/24
Господарський суд Волинської області у складі:
головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича
секретар судового засідання - Гандзілевська Яна Вікторівна
за відсутністю представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Шинака-Україна” про ухвалення додаткового рішення по справі №903/179/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Шинака-Україна” до Фізичної особи-підприємця Дерко Івана Івановича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Спільне українсько-польське підприємство в формі товариства з обмеженою відповідальністю “МОДЕРН-ЕКСПО” про стягнення 2041257,86 грн,
20.02.2024 представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Шинака-Україна” подала до суду позовну заяву до Фізичної особи-підприємця Дерко Івана Івановича про стягнення 2041257,86 грн, в т.ч.: 986061,86 грн кошти за неякісний товар (бетон) та 1055196,00 грн збитку у зв'язку з поставкою неякісного товару.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору генерального підряду №UA-493/21 від 16.08.2021.
Ухвалою суду від 26.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Підготовче засідання призначено на 26.03.2024 року о 11:45 год.
Рішенням суду від 04.06.2024 позов задоволено та постановлено стягнути з Фізичної особи-підприємця Дерко Івана Івановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Шинака-Україна” (вул. Рівненська,4, с.Струмівка, Луцький р-н, Волинська обл, 45603, код ЄДРПОУ 30659358) 2041257,86 грн (два мільйони сорок одна тисяча двісті п'ятдесят сім гривень 86 коп.) збитків, а також 30618,85 грн (тридцять тисяч шістсот вісімнадцять гривень 85 коп) витрат по сплаті судового збору.
10.06.2024 представник позивача сформувала в системі “Електронний суд” заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Дерко Івана Івановича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Шинака-Україна” судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 53427,58 грн.
Ухвалою суду від 11.06.2024 заяву про ухвалення додаткового рішення прийнято та призначено до розгляду на 18.06.2024 о 09:45 год. Запропоновано відповідачу до 17.06.2024 подати мотивовані письмові пояснення, в яких викласти свою позицію стосовно заявлених позивачем вимог про стягнення витрат на правову допомогу та направити останні на адресу суду та позивача, докази надіслання надати суду.
Відповідач ухвалу суду від 11.06.2024 отримав 11.06.2024 о 19:06 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в його електронний кабінет.
18.06.2024 представник відповідача надіслав на електронну адресу суду клопотання про перенесення засідання з причин його зайнятості у розгляді кримінальної справи у Любешівському районному суді Волинської області.
У визначений судом день та час сторони своїх представників в засідання суду не направили.
Щодо клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, судом враховано наступне.
Статтею 194 ГПК України визначено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.
Окрім цього, численними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти України визнано порушення пункту 1статті 6 Право на справедливий суд Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що, зокрема, полягало у тому, що національними судами не забезпечено розгляд справи заявника в розумний строк через затримки у провадженні, в основному з вини судів.
Проте, відповідачем не було доведено суду неможливості заміни представника, а також неможливості розгляду справи без участі відповідача. Також судом враховано, що відкладення розгляду справи може призвести до затягування строків розгляду спору та порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд відхиляє наведені представником відповідача в обґрунтування відкладення розгляду справи доводи про неможливість його участі в судовому засіданні з причини знаходження на в іншому судовому засіданні, оскільки відповідач не позбавлений права надавати повноваження на представництво своїх інтересів будь-якій кількості осіб та будь-якому іншому представникові, а не з'явлення в судове засіданні представників учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.
Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги, що явка сторін в судове засідання не визнавалася обов'язковою, в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
У статті 244 ГПК України, визначено, що суд ухвалює додаткове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви.
Дослідивши матеріали заяви, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням суду від 04.06.2024 позов задоволено та постановлено стягнути з Фізичної особи-підприємця Дерко Івана Івановича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Шинака-Україна” 2041257,86 грн збитків, а також 30618,85 грн витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
При цьому, суд зазначає, що додаткове рішення (ухвала) є засобом доповнення змісту рішення суду, тобто виправлення його неповноти при незмінності усього змісту. Унормовані названою статтею процесуального закону підстави для його ухвалення є вичерпними та розширеному тлумаченню не підлягають.
За приписами ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Пунктом 4 ст. 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, приписами вищенаведеної норми визначається порядок подання стороною доказів щодо витрат, пов'язаних із судовим розглядом, зокрема, на правничу допомогу адвоката, у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін. Порядок подачі таких документів з відповідною заявою в письмовому провадженні Господарським процесуальним кодексом України не визначено.
Відповідно до ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
При цьому, суд засвідчує, що реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000р. №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.
Зокрема, в абзаці п'ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення визначається, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".
Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.
Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.
У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Частина 1 статті 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається із клопотання представника позивача про здійснення розподілу судових витрат, останній просить стягнути з позивача 53427,58 грн. витрат на професійну правничу допомогу, в зв'язку з розглядом в господарському суді справи №903/179/24.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Враховуючи викладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Така правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.
Факт надання позивачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи підтверджується наданими доказами, а саме:
-договором про надання правової допомоги №05-12/24 від 05.12.2024;
- актом наданих послуг від 10.06.2024;
- ордером серія АС №1085197 від 19.02.2024.
Як слідує з матеріалів справи, 05.12.2023 між ТзОВ «Шинака-Україна» та адвокатським бюро «Жанни Грибан» в особі керуючого - адвоката Грибан Жанни Володимирівни укладено договір про надання правової допомоги № 05-12/23.
У відповідності до розділу 2 договору, адвокатське бюро на підставі звернення клієнта приймає на себе зобов'язання з надання наступної юридичної допомоги:
2.1.1. Представляє у встановленому порядку інтереси клієнта в справі про стягнення ФОП Дерка І.І., заборгованості яка виникала внаслідок поставки неякісного товару
2.1.2. Представництво інтересів клієнта здійснюється в усіх без виключення підприємствах, установах та організаціях незалежно від їх форм власності та підпорядкування, а також в усіх без виключення державних та недержавних органах, судах всіх інстанцій та юрисдикцій із усіма процесуальними правами, наданими стороні по справі положеннями чинних в Україні ГПК, ЦПК, КПК, КУпАП та КАС за виключенням відмови від позову та отримання грошових коштів за виконавчими документами.
2.2. Виконуючи умови даного Договору адвокатське бюро зобов'язується, керуючись ст. 22 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суворо зберігати адвокатську таємницю, предметом якої є питання, пов'язані з наданням юридичної допомоги, згідно умов цього Договору, а також документація (договори, бухгалтерська і податкова звітність, інші документи).
2.3. Адвокатське бюро має право покласти частину своїх обов'язків на іншу особу, з якою адвокатське бюро укладає окремий договір. У випадку покладання частини своїх зобов'язань на іншу особу, адвокатське бюро залишається відповідальним у повному обсязі перед клієнтом за порушення умов даного Договору.
У відповідності до п. 3.4. Договору, сторони погодили, що у випадку позитивного для клієнта вирішення справи судом (згідно судового рішення, яке набрало законної сили) адвокату сплачується додаткова винагорода у розмірі 1% від ціни позову після постановлення рішення про її стягнення.
У відповідності до п. 4.1 Договору, вартість наданих юридичних послуг адвокатське бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги, та виставляє клієнту відповідний рахунок. Розрахунок вартості наданих послуг здійснюється з врахуванням, що вартість однієї години затраченого часу адвоката становить 30% від мінімальної заробітної плати.
Враховуючи, що мінімальна заробітна плата на момент надання послуг згідно даного договору становить 7100,00грн. (ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік"), вартість однієї години затраченого часу адвоката становить 2130,00 грн.
Згідно акту наданих послуг від 10.06.2024 укладеного між сторонами договору про надання правової допомоги №05-12/23 від 05.12.2023 року, ТзОВ «Шинака-Україна» отримала від АБ «Жанни Грибан» послуги у галузі права, зокрема у справі № 903/179/24 за позовом ТзОВ «Шинака України» до ФОП Дерка І.І. про стягнення заборгованості, на суму 33015,00 грн.
Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 28 липня 2024 року або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Договором (п.7.1 договору).
У відповідності до акту наданих послуг від 10.06.2024 адвокатське бюро передало, а клієнт прийняв наступні послуги у галузі права у справі №903/179/24 за позовом ТОВ «Шинака Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, а саме:
1.Зустріч та усна консультація клієнта, 1 год - 2130,00 грн;
2. Ознайомлення та вивчення документів, 2 год - 4260,00 грн;
3. Вивчення законодавства та судової практики, 2 год - 4260,00 грн;
4. Підготовка та вручення претензії, 3 год - 6390,00 грн;
5. Підготовка позовної заяви, формування документів, проведення розрахунку суми заборгованості, 5 год - 10650,00 грн;
6. Ознайомлення з відзивом на позовну заяву, підготовка відповіді на відзив, 1,5 год - 3195,00 грн;
7. Участь в судових засіданнях, 1 год - 2130,00 грн.
Всього: 33015,00 грн.
Підписанням Акту Клієнт підтверджує факт належного отримання послуг відповідно до положень Договору №05-12/23 від 05.12.2023 року, а також не має претензій до Адвокатського бюро стосовно отриманих від щодо послуг, вказаних у цьому Акті.
При цьому, звертає на себе увагу факт штучного збільшення обсягу виконаних робіт, оскільки вказані заявником в акті наданих послуг види послуг як: зустріч та усна консультація клієнта, ознайомлення та вивчення документів, вивчення законодавства та судової практики, охоплюються послугою з підготовки позовної заяви, у зв'язку з чим помилково визначено такі послуги як окремі та самостійні, а не як складові частини послуги з підготовки позовної заяви. Подібна за своїм змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду №922/1964/21 від 16.11.2022, №754/8750/19 від 22.05.2024..
Отже, в врахуванням викладеного, розмір витрат на правову допомогу в сумі 10650,00 грн до задоволення не підлягає.
Щодо підготовки та вручення претензії (3 год - 6390,00 грн), судом враховано наступне, претензія №488 була складена та отримана відповідача наручно 08.12.2023, а договір про надання правової допомоги №05/12-24 підписано з АБ «Жанни Грибан» - 05.12.2024, а отже витрати в розмірі 6390,00 грн - до задоволення не підлягають у зв'язку з безпідставністю.
З врахуванням викладеного, до задоволення підлягають 15975,00 грн.
Також, позивач просив стягнути додаткову винагороду у розмірі 1% у випадку позитивного для клієнта вирішення справи судом.
У відповідності до п. 3.4. Договору, сторони погодили, що у випадку позитивного для клієнта вирішення справи судом (згідно судового рішення, яке набрало законної сили) адвокату сплачується додаткова винагорода у розмірі 1% від ціни позову після постановлення рішення про її стягнення.
Враховуючи вимоги даного пункту Договору, розмір додаткової винагороди становить 20412,58 грн. (1% від 2041257,86 грн. ( ціна позову) становить 20412,58 грн.).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 року в справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Суд зауважує, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат; зокрема, у рішенні від 22.02.2005 року в справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорар успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Разом із тим, відповідна сума, обумовлена сторонами договору до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року в справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «гонорар успіху» є складовою частиною гонорару адвоката, а отже, належить до судових витрат. Визначено, що суд може компенсувати гонорар успіху у разі його співмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для сторони. Сума «гонорару успіху» не має виходити за розумні межі (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/4507/18).
При цьому судом враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду №908/1654/18 від 13.08.2019, №910/9784/18 від 12.09.2019, №5023/5587/12 від 19.11.2019 про те, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Таким чином, «гонорар успіху», узгоджений у п.3.4 договору про надання правничої допомоги, є співмірним з ціною позову та складністю справи, належить до судових витрат, а тому підлягає до стягнення з відповідача.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
За умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено (Постанова об'єднаної палати КГС ВС від 22.01.2021 №925/1137/19).
Згідно висновків, викладених Верховним Судом у п. 4.16. постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо.
Проаналізувавши наведений у заяві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу детальний опис наданих позивачу послуг та подані документи, врахувавши, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, суд вважає за можливе не присуджувати на користь позивача заявлену суму витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року в справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Європейський суд з прав людини указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Приймаючи до уваги наведене вище, виходячи із засад розумності і справедливості, суд вважає підставним та обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 36387,58 грн.
Керуючись ст. ст. 13, 73-80, 123, 126, 129, 221, 236-240, 244 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Шинака-Україна” про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дерко Івана Івановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Шинака-Україна” (вул. Рівненська,4, с.Струмівка, Луцький р-н, Волинська обл, 45603, код ЄДРПОУ 30659358) 36387,58 грн (тридцять шість тисяч триста вісімдесят сім гривень 58 коп) витрат на професійну правничу допомогу.
3. В решті заяви відмовити.
Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Додаткове рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст додаткового рішення виготовлений 18.06.2024.
Суддя Гарбар І. О.