Справа №751/9570/23
Провадження №2/751/316/24
30 травня 2024 року місто Чернігів
в складі: головуючого - судді Яременко І. В.
при секретарі Шевченко А.О.,
pозглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну спpаву за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просять стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за кредитним договором № 285070080 у розмірі 90438,40 грн, а також понесені судові витрати.
Заявлені вимоги обґрунтовують тим, що 27.06.2021 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №285070080. 28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу №28/1118-01, за умовами якого ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» відступило ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» належне йому право вимоги до відповідача за кредитним договором №285070080. 20.10.2022 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №20102022, за умовами якого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» належне йому право вимоги до відповідача за кредитним договором №285070080. Відповідно до Реєстру прав вимоги № 2 від 06.03.2023 до Договору факторингу №20102022 від 20.10.2022, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 90438,40 грн, з яких: 20598,30 грн - сума заборгованості по основному боргу, 69840,10 грн - сума заборгованості по відсоткам.
Всупереч умовам кредитних договорів, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав своїх зобов'язань. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ані на рахунки попередніх кредиторів.
З моменту отримання права вимоги до відповідача, ТОВ «ФК «ЄАПБ» не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість за договорами перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» на загальну суму 90438,40 грн, яку позивач просить стягнути.
Ухвалою судді від 20.11.2023 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
19.12.2023 від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позов, згідно якого просять відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що жодним доказом, який надано позивачем разом із позовною заявою, не доказано: укладення кредитного договору між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»; надання (перерахування) ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відповідачу коштів у кредит за кредитним договором; відступлення права вимоги до відповідача ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь позивача за Договорами факторингу від 28.11.2018 № 28/1118-01 та від 20.10.2022 № 20102022. Паспорт споживчого кредиту не може свідчити про укладення кредитного правочину та/або отримання коштів у кредит. Правила надання коштів у кредит не були надані позивачем, відсутні докази ознайомлення відповідача з ними. Не надано жодного доказу щодо отримання відповідачем коштів у кредит, на підставі якого первинного фінансового документу кредитодавцем та в якому розмірі були перераховані грошові кошти на виконання Договору кредитної лінії від 27.06.2021 № 28070080 на банківський рахунок відповідача, а відповідач отримав такі кошти в користування. Відсутні будь які розрахунки заборгованості за період з 27.06.2021 по 05.03.2023. Крім того, наданий позивачем розрахунок заборгованості, створений самим позивачем і редагування вказаного доказу цілком залежить від волі позивача. Договір факторингу укладено 28.11.2018, а кредитний договір за твердженням позивача було укладено 27.06.2021, тобто на 28.11.2018 не могло існувати прав вимоги до відповідача за Договором кредитної лінії від 27.06.2021 № 285070080 (а.с. 42-48).
03.01.2024 від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої просять позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Зазначають, що кредитний договір був укладений з позичальником ОСОБА_1 в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису. ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подав заявку на отримання позики за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання позики, після чого позикодавець надіслав відповідачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання договору. Без здійснення вказаних дій відповідачем зазначений договір не був би укладений між сторонами. Відповідно до платіжних доручень, 27.06.2021 та 21.07.2021 було перераховано кошти у сумі 17000,00 грн та 3600,00 грн відповідно на карту НОМЕР_1 . На підтвердження суми заборгованості додано розрахунок заборгованості по кредитному договору, який розроблений первісним кредитором та директором ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС». У ньому зазначена сума основного боргу на початок кожного дня, нараховані проценти за користування кредитом за кожен день, прострочення виконання зобов'язань за кожен день. Крім того міститься інформація про оплату боргу на суму 12800,00 грн. Щодо переходу права вимоги за кредитним договором, то відповідно до Договору факторингу № 20102022 від 20.10.2022, ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (клієнт) заявляє та підтверджує, що право грошової вимоги клієнта на момент передачі за цим Договором є дійсним і чинним, що Клієнт має повне та нічим не обмежене право на відступлення Права вимоги до ТОВ «ЄАПБ» (Фактора) і, що всі погодження, необхідні для передання Права вимоги Фактору, наявні у Клієнта до дати укладення цього Договору (а.с. 54-84).
11.01.2024 від представника відповідача на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив. Зазначає, що позивач не надав жодних доказів ідентифікації відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» при вході в особистий кабінет, отримання одноразового ідентифікатора та його використання для підписання оспорюваного кредитного правочину. У платіжних дорученнях в полі «КРЕДИТ рах. №» вказано номер банківської платіжної картки, а не номер банківського рахунку, на який перераховуються кошти. Більше того, даний номер не є повним. Позивач не вказує, на чиє ім'я була емітована вказана картка, яким банком та який її строк дії. Вказані платіжні доручення не містять відмітки банку про проведення, дату операції, а також банківський операційний штемпель. У наданій позивачем копії договору кредитної лінії від 27.06.2021 відсутнє посилання на номер банківського рахунку або номер картки, на яку необхідно кредитодавцю перерахувати кредит. Розрахунки заборгованості не містять жодних реквізитів щодо їх складання, авторів, дати, підписів та печаток. Позивачем не доведено наявність правовідносин, укладення кредитного правочину, надання коштів у кредит та відступлення права вимоги (а.с. 88-98).
16.01.2024 від представника позивача на електронну адресу суду надійшла відповідь на заперечення, згідно якої наполягають на задоволенні позову (а.с. 100-116).
Дослідивши матеріали справи, розглядаючи позов в межах заявлених вимог, суд доходить наступного висновку.
Судом встановлено, що 27.06.2021 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 285070080, який підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, за умовами якого Товариство надає позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 22000 грн строком на 30 днів на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користуванням кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових кошів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (а.с. 6-8).
Відповідно до п. 1.9 Договору, за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в порядку, визначеному п. 1.9.1.-1.9.3. Договору.
Згідно п. 4.1 Договору, невід'ємною частиною цього Договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано Позичальнику до укладення Договору. Уклавши цей Договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується, неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на Сайті Кредитодавця: www.moneyveo.ua.
Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважаться вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним. Якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно не можливим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021.
Отже, матеріалами справи доведено, що 27.06.2021 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 був укладений Договір кредитної лінії №2850700800 в електронній формі, який підписаний відповідачем шляхом використання електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію».
На підтвердження перерахування відповідачу грошових коштів у сумі 22000,00 грн, позивачем надані платіжні доручення, відповідно до яких: 27.06.2021 ОСОБА_1 було здійснено переказ коштів згідно договору № 285070080 від 27.06.2021 у сумі 17000,00 грн для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_2 ; 21.07.2021 у сумі 3600,00 грн (а.с. 61)
За клопотанням позивача, ухвалою суду від 19.03.2024 (а.с. 140-1142), було витребувано від АБ «УКРГАЗБАНК» інформацію щодо належності ОСОБА_1 картки № НОМЕР_2 та інформацію щодо надходження на цю картку грошових коштів на загальну суму 20600,00 грн.
Проте, 09.05.2024 на адресу суду з АБ «УКРГАЗБАНК» надійшов лист, з якого слідує, що ОСОБА_1 відсутній, як зареєстрований клієнт в АБС Банку (а.с. 177).
Отже, позивачем не надано жодного доказу, який би засвідчив факт зарахування та отримання відповідачем кредитних коштів, а також те, що банківська картка № НОМЕР_2 належить саме відповідачу ОСОБА_1 .
У постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 569/7648/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Однак, у матеріалах справи відсутні й суду не надані виписки за картковим рахунком позичальника, які підтверджують рух коштів та які можуть бути належними доказами щодо заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 285070080 від 27.06.2021.
28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (клієнт) та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (фактор) укладено договір факторингу №28/1118-01, за умовами якого ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» зобов'язується відступити ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» за плату на умовах, визначених цим Договором (а.с. 163-169).
31.12.2020 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (клієнт) та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (фактор) укладено Додаткову угоду № 26 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (а.с. 149-155).
Згідно витягу з Реєстру прав вимоги № 162 від 30.11.2021, підписаному ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», на виконання Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 285070080 від 27.06.2021 на загальну суму 65329,12 грн, з яких: 20598,30 грн - заборгованість по основному боргу, 44730,82 грн - заборгованість по відсоткам (а.с. 81, 160-162).
20.10.2022 між ТОВ «ФК «ЄАПБ» (фактор) та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (клієнт) укладено Договір факторингу № 20102022, згідно умов якого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» зобов'язується відступити ТОВ «ФК «ЄАПБ» Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за плату на умовах, визначених цим Договором (а.с. 12-13).
При цьому, в п.1.2 зазначеного Договору вказано «Кредитний договір» - кредитний договір, укладений між Первісним кредитором, яким є ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» і Боржником, право грошової вимоги за яким отримав Клієнт на підставі договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, укладеного між Клієнтом та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА».
Відповідно до Реєстру прав вимоги № 2 від 06.03.2023, підписаному ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ЄАПБ», на виконання Договору факторингу №20102022 від 20.10.2022, до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 285070080 від 27.06.2021 на загальну суму 90438,40 грн, з яких: 20598,30 грн - заборгованість по основному боргу, 69840,10 грн - заборгованість по відсоткам (а.с. 70-72).
Однак, позивачем не надано доказів на виконання умов п. 2, п. 3 Додаткової угоди №26 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, а саме підтвердження передання ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» грошових коштів у розпорядження ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», у якості плати за відступлення права грошової вимоги до боржників, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Також, судом не приймається до уваги посилання позивача на розрахунки заборгованості, оформлені ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», і підписані електронними підписами, оскільки такі розрахунки не підтверджуються іншими первинними документами.
Розглядаючи законність правонаступництва позивача за грошовою вимогою за цим Кредитним договором, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до положень ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов'язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору.
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17, відступлення майбутніх вимог можливе тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
Встановлюючи дійсність майбутньої вимоги, що переходить до нового кредитора необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
З матеріалів справи вбачається, що Договір кредитної лінії № 285070080 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 був укладений 27.06.2021, тоді як Договір факторингу № 28/1118-01 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено 28.11.2018, тобто, на момент укладення Договору факторингу № 28/1118-01 ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником.
За таких обставин передати право вимоги за зобов'язанням, яке взагалі не існувало на момент укладення Договору факторингу № 28/1118-01 неможливо. А тому право вимоги до боржника ОСОБА_1 у ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за Договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 набуто не було та відповідно не могло бути передано вподальшому за Договором факторингу № 20102022 від 20.10.2022 позивачу ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Таким чином, в матеріалах справи відсутні необхідні допустимі та достовірні докази щодо набуття ТОВ «ФК «ЄАПБ» прав первісного кредитора, а отже не має пред'являти свої вимоги за Договором кредитної лінії № 285070080, укладеним 27.06.2021 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст. 48 ЦПК України, сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб'єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб'єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов'язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.
Відсутність порушеного, не визнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Зокрема, встановивши те, що оспорюваний правочин або інші правовідносини не порушують прав і законних інтересів позивача, суд не повинен вдаватися до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності ідентифікуючих ознак, оскільки вказане є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
З урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів з власної ініціативи і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів і в межах заявлених позовних вимог.
Таким чином, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи, відсутність достовірних і допустимих відомостей, щодо належного набуття позивачем прав первісного кредитора, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з відмовою позивачу у задоволенні позову, витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.
На підставі викладеного, ст.ст. 16, 526, 625, 626, 628, 638, 1048, 1054, 1055, 1048, 1077, 1078, 1082 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію», керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 95, 141, 263-265, 268, 274-279, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 03.06.2024.
Головуючий - суддя І. В. Яременко