Справа №567/265/24
Провадження №2/567/250/24
05 червня 2024 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя Венгерчук А.О.
секретар Дем'янчук Н.В.
з участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника третьої особи Бойко Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області, про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів
встановив:
в Острозький районний суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів звернулася ОСОБА_1 .
У своїй позовній заяві зазначає, що відповідач систематично ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню спільного сина, свідомо нехтує ними, що полягає у тому, що він не піклується про його фізичний та духовний розвиток, його підготовку до самостійного життя, не спілкується з сином, не виявляє інтересу до його життя, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, будь-якої участі у вихованні сина відповідач не бере, тому просить позбавити ОСОБА_4 батьківських прав.
Окрім того, ОСОБА_4 будь-якої матеріальної участі у утриманні спільного сина не бере, однак має всі можливості брати достатню, належну та регулярну участь, оскільки за віком та станом здоров'я є працездатною людиною та має можливість працювати, отримувати дохід, та займається підсобними та господарськими роботами в приватних осіб, від чого отримує нерегулярний, мінливий дохід який використовує для задоволення своїх потреб. Відомості про розмір свого доходу та місця його отримання відповідач надати відмовляється. Та оскільки, змінилися обставини, які були враховані судом при стягненні із відповідача аліментів, розмір яких, визначений рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 14.12.2017 по цивільній справі №568/489/17 і повинен бути змінений, та визначений у твердій грошовій сумі розміром 3000,00 грн. на місяць, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що будуть необхідними та достатніми для забезпечення гармонійного розвитку спільного з відповідачем малолітнього сина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Острозького районного суду від 09.02.2023 відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд в порядку загального позовного провадження, відповідачу було встановлено строк протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження для подачі відзиву на позовну заяву. Правом подати відзив на позов у встановлений строк відповідач не скористалася.
Ухвалою від 19.02.2024 закрито підготовче провадження у справі.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку. Відзиву із викладом своїх заперечень проти позову відповідач не подавав, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
З урахуванням положень ст.ст.280-282 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи, є достатньо даних про права та взаємовідносини сторін по справі для її розгляду по суті та дійшов до висновку про можливість ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали в повному об'ємі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, та просять позов задоволити.
Позивач пояснила, що вона з відповідачем перебували в шлюбі, який згодом було розірвано, в якому у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З 2017 року відповідач залишив сім'ю та почав займатися влаштуванням свого власного життя, повністю ігноруючи думку позивача та інтереси їх спільного малолітнього сина, котрий залишився проживати разом з позивачем. Після припинення відносин між сторонами, їх спільний син продовжив проживати з позивачем та знаходиться під її фактичним вихованням та доглядом.
Пояснила, що відповідач і надалі не виявляє бажання побачитись з дитиною, не спілкується з ним, самоусунувся від його виховання, зв'язок як батька і дитини між ними повністю втрачений, при цьому відповідач не робить жодних дій по відновленню втрачених зв'язків із сином. Позивач зазначила, що перешкод у спілкуванні дитини з відповідачем не здійснювала.
Посилається на те, що відповідач тривалий час ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, що є підставою для позбавлення її батьківських прав.
Вказує, що починаючи з 2017 року відповідач взагалі участі у вихованні сина не бере, жодного разу не відвідував його, не піклується про його стан здоров'я та духовний розвиток.
Зазначаючи також про те, що розмір аліментів визначений рішенням суду від 14.12.2017 є занадто низьким відносно сформованого рівня життя, просить збільшити розмір аліментів на утримання дитини.
Представник третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області в судовому засіданні позов підтримала. Пояснила, що в службу в справах дітей надійшло звернення ОСОБА_1 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 щодо неповнолітнього сина ОСОБА_5 . В зв'язку з цим питання щодо невиконання відповідачем батьківських обов'язків розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини.
Вказує, що проведеною перевіркою було встановлено, що ОСОБА_4 , будучи батьком дитини, дійсно повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків щодо сина. Малолітній син сторін проживає з позивачем, який піклується про нього та забезпечує всім необхідним. Натомість відповідач тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, хоча має можливість їх виконувати, не бере ніякої участі у вихованні дитини, не цікавиться його життям, навчанням, розвитком та здоров'ям. ОСОБА_4 в службу в справах дітей із заявою про те, що йому перешкоджають спілкуватися з сином не звертався.
Зважаючи на те, що відповідач не бере участі у вихованні дитини, орган опіки і піклування вирішив рекомендувати позбавити його батьківських прав, про що подав відповідне подання.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні вказала, що тривалий час знайома із ОСОБА_1 та її сім'єю. Зазначила, що вихованням, розвитком та забезпеченням своєї дитини - ОСОБА_5 позивач займається самостійно, оскільки батько дитини не цікавиться її життя, розвитком, не бере участі у його вихованні. Вказала, що вже більше п'яти років не бачила відповідача у селі в якому проживає ОСОБА_1 із своїм неповнолітнім сином.
Суд, визначивши юридичну природу правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши в судовому засіданні матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження та подані докази у їх сукупності, вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
З досліджених в судовому засіданні письмових доказів встановлено наступні обставини.
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_1 виданого 21.07.2015 ОСОБА_7 вказана його матір'ю, а відповідач - батьком. (а.с.17)
Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 14.12.2017 по цивільній справі № 568/489/17 визначено місцем проживання неповнолітнього ОСОБА_5 . Твердовської (на даний час прізвище - « ОСОБА_1 місцем проживання. (а.с.19)
Малолітній син, ОСОБА_5 зареєстрований разом позивачем, але фактично проживає разом зі нею в АДРЕСА_1 , що підтверджується - витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання № 5623-1951423-2018 сформованим 28.08.2018, витягом з реєстру територіальної громади щодо ОСОБА_5 № 2023/005579703 сформованим 24.07.2023, витягом про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 340/07.19-12 від 28.11.2023 та актом обстеження матеріально-побутових умов № 343/07.19-12 від 29.11.2023. (а.с.18,26,28)
На даний час ОСОБА_5 навчається у 3-Б класі Спеціальної школи в м. Острог Рівненської області. Не перебуває на повному державному утриманні. Навчається за Програмою НУШ та корекційною програмою для дітей з тяжкими порушеннями мовлення, відвідує заняття з корекції розвитку, логоритміки та корекції мовлення. Рівень розвитку когнітивної сфери знижений. Увага нестійка, характеризується низьким рівнем концентрації. Мислення уповільнене. Пам'ять ослаблена, недостатня довільність регуляції діяльності. Мовлення учня утруднене, не розгорнуте, словник на побутовому рівні, розповідь складається з окремих слів, коротких речень. Навички самостійної роботи сформовані слабо, потребує допомоги педагога, додаткових вказівок та інструкцій до виконання завдань, намагається швидко їх виконати та не надто переймається кінцевим результатом. Дані обставини підтверджуються - довідкою Спеціальної школи в м. Острог Рівненської обласної ради № 176 від 30.11.2023 та психолого-педагогічної характеристикою. (а.с.29,30)
ОСОБА_5 хворіє на синдром ліквородинамічних та тонусних порушень як наслідок гіпоксично-ішемічного ураження ЦНС, рахітом І ступеня легкої форми, гострого перебігу, психо-передмовним та статокінетичним розвитком відповідно віку, затримкою в мовному розвитку на фоні РОЦН, дані обставини підтверджується - консультаційними висновками спеціалістів - невролога від 29.03.2016, педіатра від 29.03.2016, невролога від 27.05.2016, невролога від 11.08.2016, дитячого невропатолога від 01.12.2016, дитячого невропатолога від 30.03.2017, дитячого невропатолога від 16.11.2017, дитячого невропатолога від 23.03.2018, консультацією психолога (електронна карта № 794387 ) від 20.11.2019. (а.с.35-43)
Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов № 343/07.19-12 від 29.11.2023, у результаті обстеження було встановлено, що ОСОБА_1 разом з дітьми - ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та чоловіком ОСОБА_10 проживають разом спільно однією сім'єю, та ведуть спільне господарство, за адресою АДРЕСА_1 . Встановлено, що ОСОБА_1 ніде не працює, перебуває на обліку по догляду за дітьми. ОСОБА_10 неофіційно працює м. Рівне. Вона разом із чоловіком забезпечили всі умови догляду за дітьми. Всі діти знаходяться на утриманні ОСОБА_1 . Діти доглянуті, забезпечені усіма необхідними речами, одягом та взуттям відповідно до сезонів, продуктами харчування, також мають свою кімнату для відпочинку, окремі спальні місця, інші необхідні меблі та обладнання (телевізор, тощо). В житловому будинку де проживають діти умови задовільні. (а.с.28)
Відповідно до характеристики № 341/07.19-12 від 28.11.2023, ОСОБА_1 проживає в с. Тесів Рівненського району (Острозька МТГ) Рівненської області з 10 липня 2018 року, зареєстрована за адресою - АДРЕСА_2 , а фактично проживає за адресою - АДРЕСА_1 разом з чоловіком ОСОБА_10 та трьома малолітніми дітьми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно характеристики, позивач - спокійна, врівноважена, активно займається вихованням дітей, стежить за їх побутовими умовами, харчуванням, одягом. Діти завжди охайно виглядають, неконфліктні, спокійні. За період її проживання в с. Тесів скарг, заяв та інших компрометуючих матеріалів, повідомлень про порушення громадського порядку та притягнення до адміністративної відповідальності до виконавчого комітету Острозької міської ради - не надходило. (а.с.27)
Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов до висновку про часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
З досліджених у судовому засіданні письмових доказів, з заслуханих пояснень позивача та її представника, встановлено, що відповідач, який є батьком малолітнього ОСОБА_5 , не приділяє жодної уваги вихованню сина, не цікавиться його життям, навчанням та розвитком.
Одночасно з матеріалів справи вбачається, що неналежна поведінка відповідача щодо участі в вихованні, утриманні, забезпеченні належних та безпечних умов життя дитини має місце протягом тривалого часу, що було підставою для висновку органу опіки і піклування, яким рекомендовано позбавити його батьківських прав.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" зазначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 11 цього ж Закону передбачено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно статті 12 цього Закону України "Про охорону дитинства", виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Ухилення від виконання юридичного обов'язку - виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій, що в судовому засіданні було судом достовірно встановлено, виходячи з наданих суду доказів та пояснень сторін у судовому засіданні.
Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Згідно із ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до п.п.15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 Сімейного кодексу України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини (рішення у справі "Хант проти України" від 07.12.2006, рішення у справі Olsson V. Sweden (№2) від 27.11.1992) нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Виходячи з наведеного, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується при наявності негативного впливу батьків (одного з батьків) на розвиток дитини.
Під час розгляду справи суд дійшов висновку, що таке втручання спрямоване на захист прав і свобод малолітнього ОСОБА_5 , відповідно, воно має законну мету у значенні пункту 2 статті 8 Конвенції.
Статтею 9 Конвенції встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
При цьому, наведені вище обставини переконують суд у тому, що відповідач не виявляє бажання виконувати батьківські функції щодо свого сина.
Через тривалий час окремого проживання між відповідачем та дитиною втрачено родинні зв'язки та розуміння її вікових психологічних особливостей. Батько дитиною не цікавиться, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, підготовку до самостійного життя, не спілкується з ним, не виявляє інтересу до нього, що розцінюється судом як свідоме нехтування своїми обов'язками.
Крім того, така поведінка батька суперечить принципам Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 (принцип 6), в якій проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Вказані принципи відповідач, як батько, нехтує, оскільки ухиляється від виконання своїх обов'язків батька по вихованню дитини.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, оскільки не забезпечив необхідних умов для проживання сина, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, внаслідок чого не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, чим позбавляє його можливості нормально самоусвідомлюватись.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, суд розцінює як ухилення від виховання дитини.
З врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про те, що відповідач тривалий час ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, сином не займався, не піклувався про нього, на час розгляду справи заперечень проти позову не подав, не проявив інтересу до стану його здоров'я та навчання, не цікавиться його фізичним, моральним і духовним розвитком, а тому суд вважає, що позов є обґрунтованим, у зв'язку з чим слід позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_5 .
Суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до ч. 1 ст. 169 Сімейного кодексу України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
В такому разі, судом буде перевірено, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини (ч.4 ст.169 Сімейного кодексу України).
Також, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 і рішенням суду від 14.12.2017 з батька дитини - ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання дитини щомісячно, починаючи з 05.07.2017 до повноліття дитини.
Як вказано в позовній заяві та підтверджено у судовому засіданні, витрати на утримання дитини зросли. Значні кошти витрачаються на продукти харчування, одяг, взуття, у випадку захворювання на ліки. Розмір аліментів, які стягуються з відповідача, недостатній для належного утримання дитини.
Звертаючись до суду, в обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що дитина потребує більших матеріальних витрат ні ж ті, що передбачалися раніше, а дохід відповідача має стабільний характер, окрім того, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, тому дані обставини є підставою для зміни розміру стягнення аліментів.
Згідно ч. 2 ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі ст.27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989, батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі змінами, внесеними Протоколом №11 (стаття 5), кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
У рішенні «Хант проти України» Європейський суд з прав людини наголошує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27.11.1992, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90)0, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України).
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, наявністю непрацездатних батьків; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до положень ст. 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
Крім того, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ч.1 ст. 184 СК України).
При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень ст.ст. 183, 184 СК України.
Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст ст.ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Відповідно до ст. 183 та ст. 184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Як відповідач, так і позивач, в рівних частках повинні утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття, що разом із присудженою сумою аліментів забезпечить належне її утримання.
Суд вважає, що виходячи із вимог частини 1 статті 192 СК України, у системному зв'язку положенням ч. 2 статті 182 СК України, розмір аліментів, які стягуються із відповідача підлягає збільшенню, оскільки утримання неповнолітньої дитини у її віці потребує від батьків додаткових зусиль та матеріальних витрат, а з урахуванням зростання цін на споживчі товари і послуги, інфляції тощо, визначений у 2017 році, розмір аліментів не є достатнім розміром для задоволення розумних потреб дитини, зокрема, для належного забезпечення повноцінного харчування, одяг, навчання та розвитку.
Також судом враховується, що позивач не надала суду доказів того, що відповідач має стабільний дохід.
Визначаючи розмір аліментів, суд виходить із того, що аліменти кошти на утримання дитини. Розмір коштів на утримання має відповідати певному рівню, достатньому для утримання та забезпечення нормальної життєдіяльності особи. Мінімальний розмір такого рівня, який мають забезпечити обоє батьків, визначений законодавчо прожитковий мінімум і встановлюється законом про бюджет кожного року.
Зі змісту наведених законодавчих приписів слід дійти висновку, що Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження, стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.2 ст.182 СК України (в ред. закону №2037-У11 від 17.05.2017) - розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
З урахуванням встановлених обставин, які сторонами визнанні, приймаючи до уваги, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, імперативну норму про можливість зміни саме способу стягнення аліментів, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на положеннях Сімейного кодексу України, відповідають інтересам дитини, її рівню життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини, і визначення правильного способу та розміру стягнення аліментів призведе до рівності прав дитини на утримання від батька відповідно до положень Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць. Проте позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про її скрутне матеріальне становище, що б потребувало допуску негайного виконання рішення суду, тому в задоволенні даної позовної вимоги слід відмовити.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
З урахуванням усього вище викладеного, суд вважає необхідним змінити розмір стягуваних з відповідача на користь позивачки аліменти, на утримання неповнолітньої дитини, в розмірі 2500 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Відповідно до вимог ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Також, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».
Дослідивши акт наданих послуг, детальний опис робіт, договір про надання правничої (правової) допомоги адвокатом, судом встановлено, що вказані документи свідчать, що виконавець на виконання замовника виконав обсяг роботи, визначеної у описі, на загальну суму 3500 гривень, тому суд приходить до висновку про задоволення даної позовної вимоги.
Враховуючи викладене, на підставі ст. 180-184, 192 СК України, керуючись ст.10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд
позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області (місце знаходження: м. Острог вул. Героїв Майдану, 4 Рівненської області, ЄДРПОУ 05391005) про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів задовольнити частково.
Позбавити ОСОБА_4 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Змінити розмір аліментів визначений рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 14 грудня 2017 року, що набрало законної сили 22 січня 2018 року, по цивільній справі № 568/489/17 за позовом - ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини, та стягувати з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання малолітньої дитини, сина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі розміром 2500 грн., але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 1211,20 грн. судового збору.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1211,20 грн. судового збору та 3500 грн. витрат на правову допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 12 червня 2024 року.
Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.