Справа № 369/698/24
Провадження № 2/369/3784/24
Іменем України
18.06.2024 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
при секретарі Соловюк В.І.
за участі
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів,
У січні 2024 року позивач звернувсь до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що за рішенням суду з ОСОБА_2 стягнені аліменти в розмірі 2500 грн. щомісячно. Після прийняття рішення суду, розмір стягуваних аліментів може бути збільшений або зменшений, може бути змінений спосіб стягнення аліментів. Даний розмір аліментів не відповідає ні потребам дитини, ні витратам, які вона несе щомісячно на утримання дитини. Значно зросли ціни на продукти харчування, одяг та інші речі першої необхідності, необхідність забезпечення дитині додаткового навчання, заняття спортом. Також дитина зростає, її потреби змінюються і зростають. Вона немає змоги покрити всі витрати на дитину, так як перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років.
На даний час відповідач працевлаштований та отримує щомісячний стабільний дохід, інших дітей немає, тому має змогу сплачувати аліменти у новому розмірі.
Батьки мають рівні права та обов'язки перед дитиною, зобов'язані брати участь у її вихованні, нести витрати на її утриманні також в рівних частинах. Враховуючи потреби дитини, на даний час з відповідача слід змінити спосіб стягуваних аліментів з твердої грошової суми в розмірі 2500 грн. на частину. Відповідач як батько зобов'язаний нести витрати на утримання дитини.
Просили суд:
змінити спосіб стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2500 грн. на частину з усіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 січня 2024 року відкрито провадження по справі та розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Письмового відзиву відповідач не подавав.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала. Суду додатково пояснила, що після ухваленого рішення потреби дитини значно зросли. Син займається спортом, вона оплачує додаткові заняття. Самостійно покрити всі потреби дитини вона не має можливості. Просила суд задоволити позов.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечував частково. Суду пояснив, що позовні вимоги в частині збільшення розміру аліментів до 4000 грн. визнає. У решті вимог - заперечує, оскільки його заробітна плата становить біля 20 000 грн., він має кредитні зобовязання біля 1500 грн. щомісячні платежі, за оренду житла з комунальними послугами сплачує біля 7000 грн., витрати на авто становлять біля 5000 грн. Тому сплачувати аліменти у заявленому позивачем розмірі не має можливості. Просив позов задоволити частково, в межах визнаних позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2019 року з стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 щомісячно аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2500,00 грн. щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, .починаючи з 08 квітня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 1 б липня 2015 Року). Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111 /04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
З матеріалів справи вбачається, що після ухваленого рішення за заявою позивача відкрито виконавче провадження, заборгованість станом на грудень 2023 року складала 38300 грн., що підтверджено розрахунком заборгованості зі сплати аліментів Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м.Київ) по ВП 59631399.
При вирішенні питання про розмір стягуваних аліментів, суд виходив з того, що відповідач визнав позовні вимоги та вважав, що має можливість сплачувати заявлений розмір аліментів.
З матеріалів даної цивільної справи встановлено, що на час вирішення справи ОСОБА_2 відповідно до довідки ВЧ НОМЕР_1 №222/8ц/7/409 від 19 січня 2024 року безпосередньо бере участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України та має посвідчення учасника бойових дій.
Інших неповнолітніх дітей або осіб, яких відповідач зобов'язаний утримувати, судом не встановлено.
Пояснення позивача щодо належного чи неналежного виконання судового рішення суд не досліджує, оскільки не розглядається позов про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів, а розглядається справа в межах заявлених позовних вимог, а саме щодо наявності або відсутності підстав змінити спосіб стягнених аліментів, оскільки позивачка обґрунтовувала позов і зміною матеріального становище платника, і зміною потреб дитини.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Згідно з Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено у 2024 році прожитковий мінімум дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 3196 гривень.
Зважаючи, що мінімальний розмір аліментів - 50% прожиткового мінімуму на дитину, тому ні аліменти в розмірі 2500 грн. не відповідає дійсним потребам дитини, зважаючи на вартість продуктів харчування, речей першої необхідності.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов'язує їх виключно зі способом присудження. З огляду на відсутність імперативної заборони, розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми права належить виключно суду.
Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Зазначене також роз'яснено судам у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».
Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що наразі син сторін проживає разом з матір'ю, а так як ОСОБА_2 є його батьком та на нього покладено однаковий з позивачем обов'язок щодо утримання і матеріального забезпечення дитини, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для зміни порядку стягнення аліментів на утримання сина, оскільки стягнення у твердій грошовій сумі в розмірі 2500 грн. не відповідає потребам дитини, нижче за мінімально встановлений законодавством розмір, а розмір 1/4 частина буде достатньою сумою для гармонійного розвитку дитини.
Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 зазначала, що на даний час змінилися обставини, які враховувались судом при прийнятті рішення від 15 травня 2019 року про стягнення з відповідача аліментів.
Так, відповідач на даний час працює, має стабільний дохід. Відповідач, заперечуючи проти позову, стверджував, що його дохід є незначним, але доказів таким обставинам суду не надав (жодних перешкод в отриманні доказів отриманого власного доходу відповідач не мав, оскільки такі докази стосуються саме його доходу). Суд враховує, що на час присудження аліментів відомості про роботу відповідача відсутні, а на даний час обставини змінились: відповідач працює, має стабільний дохід, інших утриманців немає.
У зв'язку із зазначеними обставинами стягнення аліментів за рішенням суду відбувається навіть без урахуванням абз. 2 ч. 2 ст. 182 СК України, тобто майже 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, що позивачка вважає недостатнім для забезпечення утримання дитини, її повноцінного духовного та фізичного розвитку.
Ураховуючи наведене, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів. При цьому правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України.
Стороною відповідача не надано відомостей щодо розміру отримуваного ним доходу, тому установивши, що відповідач має можливість сплачувати аліменти та врахувавши прожитковий мінімум на одну дитину віком від 6 до 18 років, суд приходить до висновку про наявність підстав для зміни способу стягнення аліментів.
Доводи відповідача, що він має витрати на своє утримання, не звільняє останнього від обов'язку утримання сина, так як доказів неможливості сплачувати аліменти в розмірі 1/4 частини свого доходу суду не надав.
Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на викладене, суд вважає, що з урахуванням всіх обставин справи, матеріальних потреб спільної доньки, обов'язку другого з батьків також утримувати дитину, стану здоров'я платника аліментів, який є чоловіком працездатного віку, відомості про незадовільний стан його здоров'я відсутні, позовні вимоги підлягають до задоволення.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів задоволити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 18 червня 2024 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ