18 червня 2024 року м. Чернівці Справа № 718/4295/23
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,
секретар: Собчук І.Ю.,
позивач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області,
відповідач: ОСОБА_1 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 17 квітня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Масюк Л.О., дата виготовлення повного тексту рішення не зазначена, -
У грудні 2023 року ГУ ПФУ звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення надміру виплаченої житлової субсидії.
Свої вимоги мотивувало тим, що відповідач 24.12.2019 року звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Кіцманської РДА із заявою про призначення житлової субсидії. У відповідності до заяви ОСОБА_1 зобов'язався протягом місяця повідомляти структурний підрозділ з питань соціального захисту населення у разі зміни обставин, які можуть вплинути на отримання житлової субсидії (зміна у складі осіб, які зареєстровані (фактично проживають), зміна в переліку отриманих житлово-комунальних послуг, придбання майна, товарів або оплати послуг на суму, що перевищує 50 000 грн).
Вказувало на те, що відповідно до довідки №2064 від 23.12.2019 року Киселівської сільської ради про склад сім'ї, до складу сім'ї ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , входять: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Так, рішенням відділу №1 Кіцманської РДА ОСОБА_1 призначено житлову субсидію з 01.10.2020 року по 30.04.2021 року включно.
Однак, 15.12.2020 року відповідач звернувся із заявою до відділу №1 Кіцманської РДА про припинення субсидії у зв'язку з одруженням сина ОСОБА_3 і вказану субсидію було відмінено з 01.01.2021 року.
Провадження №22-ц/822/563/24
Надалі, під час перевірки інформації, що надається заявниками для призначення житлових субсидій та соціальної допомоги, виявлено факт неподання вчасно даних про реєстрацію шлюбу особи, яка зареєстрована в житловому будинку, на який призначалась житлова субсидія.
Про дані зміни ОСОБА_1 повідомив тільки 07.12.2020 року, у зв'язку з чим утворилась переплата по субсидії за період з жовтня 2020 року по грудень 2020 року на загальну суму 7404,70 грн, у зв'язку із чим вказані кошти добровільно відповідачем не повернуті, що стало підставою для звернення з вказаним позовом про їх повернення.
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 17 квітня 2024 року в задоволенні позовних вимог ГУ ПФУ відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ГУ ПФУ в Чернівецькій області подало апеляційну скаргу, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
В апеляційній скарзі наводить обставини, ідентичні тим, що викладені в позовній заяві.
Вказує на недобросовісність відповідача щодо неповідомлення відповідного органу про зміну обставин, які вплинули на отримання житлової субсидії та її переплату.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у справі, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказав, що позивачем не виконаний процесуальний обов'язок, а саме на підтвердження наявності надмірно сплаченої субсидії останній надав лише відомості щодо суми до повернення, без надання її обґрунтувань у вигляді рішень Управління про нараховану субсидію за період із жовтня 2020 року по квітень включно 2021 року, рівно як і не надав доказів на підтвердження доводів позову про реєстрацію ОСОБА_7 у будинку за адресою місця проживання відповідача, наявність у неї доходів й майнового стану, які також повинні враховуватись при призначенні житлової субсидії, та про те, що такі доходи вплинули на розмір субсидії.
З таким висновком колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
24.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Кіцманської РДА із заявою про призначення житлової субсидії та декларацією (а.с.17/зворот-18).
ОСОБА_1 було подано декларацію про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії. У вказаній декларації ОСОБА_1 зазначив, що усвідомлює, що у разі подання ним неповних або недостовірних відомостей про осіб, які входять до складу домогосподарства, та членів сім'ї осіб зі складу домогосподарства незалежно від реєстрації їхнього місця проживання (фактичного місця проживання), їхні доходи, майновий стан і витрати, йому може бути відмовлено у призначенні житлової субсидії або припинено її надання. У такому разі він зобов'язується повернути надміру перераховану (виплачену) суму житлової субсидії (а.с.19-20).
Згідно довідки про склад сім'ї №812 від 15.05.2020 року, виданої Киселівською сільською радою, у житловому будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 117,50 кв.м., житловою площею 77,10 кв.м. зареєстровані: ОСОБА_1 (власник), ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_3 (донька), ОСОБА_8 (онука), ОСОБА_6 (онука) (а.с.17).
09.11.2020 року було прийнято рішення про призначення субсидії ОСОБА_1 (а.с.16/зворот).
Згідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 від 02.09.2020 року вбачається, що 02.09.2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб (а.с.16).
07.12.2020 року ОСОБА_1 звернувся із письмовою заявою до УПСЗН, в якій просив припинити субсидію у зв'язку із одруженням його сина ОСОБА_3 (а.с.15/зворот).
Згідно розрахунку переплати від 01.02.2022 року у ОСОБА_1 виявлено переплату житлової субсидії в сумі 7404,57 грн. за період з 01.10.2020 року по 31.12.2020 року, що також підтверджується актом прийняття-передачі №2 від 23.12.2022 року даних про одержувачів субсидій (а.с.11, 14/зворот).
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомлено ОСОБА_10 про досудове врегулювання спору та повернення суми надміру виплаченої житлової субсидії у розмірі 7404,57 грн (а.с.12).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Не підлягають поверненню безпідставно набуті, зокрема, заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі №545/163/17.
При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц, постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №607/4570/17-ц .
Пунктами 8,9 Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року №848 «Про спрощення надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового» (далі - Положення) визначено, що житлова субсидія призначається одному із членів домогосподарства, які зареєстровані в житловому приміщенні (будинку).
В силу п.24 Положення житлова субсидія розраховується на всіх членів домогосподарства. До складу домогосподарства включаються всі особи, що зареєстровані в житловому приміщенні (будинку) (для орендарів, внутрішньо переміщених осіб - особи, які фактично проживають). На таких осіб розраховуються соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування і їх доходи враховуються під час призначення житлової субсидії.
Під час призначення житлової субсидії враховуються також доходи членів сім'ї особи із складу домогосподарства у разі, коли їх зареєстроване (фактичне) місце проживання відмінне від адреси домогосподарства (крім доходів одного з подружжя, якщо обом більше 60 років і вони проживають у сільській місцевості або селищах міського типу, доходів батьків у разі призначення субсидії студентам, які зареєстровані у гуртожитку за місцем навчання, та доходів одного з батьків дитини у разі призначення субсидії другому з батьків з дитиною у разі, коли батьки розлучені або не перебували у шлюбі, а також осіб, які вважаються безвісно відсутніми за рішенням суду або мають правовий статус осіб, зниклих безвісти). При цьому соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування за адресою домогосподарства на таких осіб не розраховуються.
За приписами п.56 Положення структурні підрозділи з питань соціального захисту населення мають право робити запити та безоплатно отримувати у строк до 10 календарних днів від інших підприємств, установ і організацій інформацію, необхідну для призначення житлових субсидій та проведення перевірок достовірності даних, отриманих від осіб, які звертаються за їх призначенням.
В силу п.79 Положення структурні підрозділи з питань соціального захисту населення без звернення громадян збирають необхідну інформацію у порядку, передбаченому пунктами 50-59 цього Положення, і протягом 10 днів після отримання зазначеної інформації приймають рішення про призначення, непризначення, відмову в призначенні житлової субсидії або подання документів на розгляд комісії та інформують про прийняте рішення громадян у порядку, визначеному пунктами 61-63 цього Положення.
Громадянин, якому призначено житлову субсидію, зобов'язаний протягом 30 календарних днів поінформувати структурний підрозділ з питань соціального захисту населення про виникнення обставин, зокрема щодо: зміни складу зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) членів домогосподарств, зазначених в абзацах третьому, четвертому і шостому пункту 78 цього Положення; зміни соціального статусу членів домогосподарства; зміни у складі сім'ї члена домогосподарства; зміни переліку отримуваних житлово-комунальних послуг, умов їх надання; зміни переліку витрат на управління багатоквартирним будинком; зміни управителя, виконавця комунальних послуг, створення об'єднання; настання умов, зазначених у підпунктах 2 і 4 пункту 14 цього Положення (п.90 Положення).
Згідно п.91 Положення у разі зміни складу зареєстрованих (фактично проживаючих) у житловому приміщенні (будинку) осіб, складу сім'ї члена домогосподарства, переліку отримуваних житлово-комунальних послуг, умов їх надання подаються нові заява та декларація.
Відповідно до положень ст.7 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» органи, які здійснюють державні виплати, мають право проводити додаткові перевірки інформації, наданої реципієнтами під час звернення за державними виплатами та опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, а також приймати рішення щодо припинення або продовження державних виплат реципієнтам за результатами опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат.
Так, ВП ВС у постанові від 27.03.2019 року в справі №727/5743/15-ц в п.19-21 виснувала, «…що сума надмірно перерахованої (виплаченої) субсидії є майном, збереженим без достатньої правової підстави. А тому на правовідносини з повернення цієї суми поширюються приписи глави 83 ЦК України. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про те, що надмірно перерахована (виплачена) субсидія є шкодою. Застосування до спірних правовідносин приписів статей 1166 і 1231 ЦК України є помилковим. Не підлягають поверненню безпідставно набуті, зокрема, пенсії, допомоги, інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України). Отже, не може бути повернута сума надмірно перерахованої (виплаченої) субсидії зокрема тоді, якщо позивач не доведе, що виплату здійснив добровільно, але внаслідок рахункової помилки з його боку чи недобросовісності з боку особи як набувача субсидії. Така недобросовісність може проявлятися у несумлінному ставленні до виконання власних обов'язків, зловживанні правом у власних інтересах або в інтересах третіх осіб тощо…».
Відповідно до ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Тобто, суд вирішує питання про незаконність набуття права власності, у всіх випадках, окрім, коли така незаконність прямо не випливає із закону. Такими випадками може бути імперативна заборона закону на відчуження певних видів майна. Суд може встановлювати такі обставини, надавати їм оцінку, але спору про перехід права і титул власності, який може бути вирішений на користь будь-якої із сторін, немає. Пряме застосування судом ч.2 ст.328 ЦК в такому разі має охоронне значення.
Однією з цілей регулювання, встановленого ЦК України і Законом про забезпечення, є захист добросовісного набувача. Водночас регулювання має бути спрямованим виключно на захист того набувача, який є добросовісним, і не надавати захисту недобросовісному набувачу.
Загалом, принцип (презумпція) добросовісності немає переваги над всіма іншими принципами, які водночас можуть бути презумпціями. Наприклад, Конституцією України встановлена презумпція знання закону. Ч.2 ст.68 Конституції України визначає, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Як конституційна презумпція найвищого рівня, вона має перевагу перед всіма іншими презумпціями. Звісно вона застосовується в тих випадках, коли правове регулювання визначене (чіткий і зрозумілий закон існує).
Добросовісність як презумпція матеріального права має процесуальне значення та впливає на розподіл доказування.
Враховуючи приписи частини першої статті 1212 ЦК України та статті 1215 ЦК України, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер'їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Слід зазначити, що в матеріалах цієї справи відсутні відомості про те, що відповідач ОСОБА_1 , подаючи заяву про призначення субсидії, мав на меті навмисно подати недостовірні відомості або приховати відомості щодо дійсної кількості осіб, які проживають по адресі АДРЕСА_1 , що вплинули на встановлення права на призначення субсидії, тобто відсутній прямий умисел щодо введення в оману органу державної влади.
Крім того, останній виконав свій обов'язок та повідомив відповідний орган про бажання припинити виплату йому субсидії.
В свою чергу, Управління соціального захисту населення в межах своїх повноважень, визначених Положенням, при отриманні заяви ОСОБА_1 про призначення житлової субсидії не було позбавлене можливості встановити особу заявника та перевірити його дані щодо реєстрації місця проживання, або направити запит до компетентного органу для перевірки достовірності даних щодо реєстрації місця проживання, отриманих від ОСОБА_1 , який звернувся за призначенням субсидії.
Також, суд апеляційної інстанції наголошує, що стороною позивача не доведено та не надано належних і допустимих доказів, що невістка відповідача була зареєстрована за спірною адресою в період отримання ОСОБА_1 субсидії, мала дохід чи її майновий стан в сукупності із заявника та вже зареєстрованих в житловому будинку осіб міг вплинути на розрахунок розміру субсидії, що в подальшому призвело до надмірної її сплати.
Відповідно, позивачем не надано доказів того, що субсидія отримана заявником за відсутності відповідної правової підстави.
З урахуванням викладених вище обставин справи та норм матеріального права, колегія суддів вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтвердили факт зловживання з боку відповідача ОСОБА_1 чи недобросовісності з його боку при подачі заяви про призначення субсидії, внаслідок чого йому було надміру виплачена субсидія, а тому, відповідно до вимог ст.1215 ЦК України, зазначена сума поверненню не підлягає.
У зв'язку з цим, підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ ПФУ в Чернівецькій області надміру виплаченої житлової субсидії відсутні, що свідчить про законність рішення суду першої інстанції.
Отже, враховуючи необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами держави та втручанням у права відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що примусове повернення наданої державою субсидії може призвести до покладення на ОСОБА_1 надмірного тягаря.
Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Такий висновок також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 25 березня 2020 року у справі №234/9643/19.
Доводи апеляційної скарги фактично є ідентичними тому, що були викладені в позовній заяві і вони були предметом перевірки судом першої інстанції, який дійшов обґрунтованого та законного висновку.
Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не встановлено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення.
Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 17 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.М. Литвинюк