17 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/2598/24
Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
В січні 2024 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 21.12.2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 року у справі № 420/9825/22;
- обов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 21.12.2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 року у справі № 420/9825/22.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу з 06.06.2016 року по 22.06.2020 року у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу від 22.06.2020 року № 120 позивача було звільнено з військової служби. У період проходження служби йому не нараховувалась у період з 06.06.2016 року по 22.06.2020 року індексація грошового забезпечення. Для вирішення цього спору позивач зврнувся до суду та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 року у справі № 420/9825/22 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 06.06.2016 року по 28.02.2018 року з базовим місяцем січень 2008 року в сумі 71254,59 грн. та за період з 01 березня 2018 року по 22 червня 2020 року включно в сумі 103278,38 грн відповідно до абзаців 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078. 21.12.2023 року відповідачем на виконання рішення суду 09.06.2023 року у справі № 420/9825/22 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 171914,98 грн. Проте, в порушення ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року позовну заяву задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення з 06.06.2016 року по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року по 22.06.2020 року, виплаченої 21.12.2023 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період з 06.06.2016 року по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року по 22.06.2020 року, виплаченої 21.12.2023 року за весь час затримки виплати.
Не погоджуючись з таким рішенням в частині задоволення позовних вимог, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасувати повністю та ухвалити нове рішення по суті спору, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення з урахуванням підстав, наведених у апеляційній скарзі.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-Ш, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. В обгрунтування своєї позиції апелянт посилається на постанови Верховного Суду. Апелянт вказує, що позивач не звертався до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати невірно обчисленого грошового забезпечення. Відповідно відповідач не відмовляв позивачу у виплаті такої компенсації.
Відзиву на апеляційну скаргу позивачем до суду не надано.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач проходив військову службу з 06.06.2016 року по 22.06.2020 року у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 22.06.2020 року № 120 майора ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення з 22 червня 2020 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 року у справі № 420/9825/22, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2023 року, позовну заяву позивача до військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 06.06.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06.06.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в сумі 71254,59 гривень.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 22.06.2020 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації (індексації-різниці) 3723,98 гривень відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 22 червня 2020 року включно в сумі 103278,38 гривень відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідачем виконано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 року у справі № 420/9825/22 в частині задоволених позовних вимог, а саме: здійснено нарахування індексації грошового забезпечення, що підтверджено відповідними розрахунками та 21.12.2023 року виплачено позивачу на його картковий рахунок індексацію грошового забезпечення у сумі 171914,98 грн.
Вважаючи, що відповідачем в порушення ст. 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Приймаючи рішення про задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за період з 06.06.2016 року 28.02.2018 року та за період з 01 березня 2018 року по 22 червня 2020 року у зв'язку з бездіяльністю уповноваженого органу щодо нарахування та виплати позивачу індексації заробітної плати (грошового забезпечення), суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання уповноваженого органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів, у зв'язку з чим дійшов висновку, що враховуючи висновки Верховного Суду та встановлені судом у справі обставини, наведені позовні вимоги є правомірними та належать задоволенню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму виплаченої 21.12.2023 року індексації грошового забезпечення за період з 06.06.2016 року 28.02.2018 року та за період з 01 березня 2018 року по 22 червня 2020 року включно за весь час затримки виплати.
Щодо посилання представника відповідача на те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації, що є обов'язковою підставою для звернення до суду, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.05.2022 року у справі № 200/14472/19-а, суд зазначив, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону України № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством, тому суд такі посилання відповідача відхилив.
Також, суд першої інстанції зазначив, що за останньою правовою позицією Верховного Суду роботодавець має обов'язок самостійно нарахувати та виплатити робітнику компенсацію в разі втрати доходів разом із його нарахуванням та виплатою незалежно від того, чи звертався робітник із заявою про виплату такої компенсації.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Тобто, стаття 2 Закону № 2050-ІІІ прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема, пенсії.
Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (зокрема пенсії). Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Верховний Суд в постанові від 11.12.2020 у справі № 200/10820/19-а дійшов висновків, що змістом статті 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку, а оскільки особа не звертався до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою про нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати страхових виплат за період з вересня 2016 року по квітень 2018 року відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право особи ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.
Враховуючи такі висновки Верховного Суду, необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому, тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2023 року у справі № 460/4166/20.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159.
Своєю чергою, відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації.
За змістом ст. 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З огляду на те, що у цій справі ОСОБА_1 не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право позивача ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.
Посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі № 620/7687/21 колегія суддів вважає помилковими, оскільки у справі, яку переглядав Верховний Суд позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу індексації грошового забезпечення, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018 із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.
Тобто, вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації були заявлені одночасно з вимогами про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
В даному ж випадку позивач звернувся до суду з окремим позовом про нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 21.12.2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 року у справі № 420/9825/22.
Колегія суддів звертає увагу, що в рішенні у справі № 420/9825/22 питання щодо компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої не вирішувалось та не було предметом розгляду.
Враховуючи наведені положення діючого законодавства, обставини справи та докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик