03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 756/3970/22 Головуючий у суді першої інстанції - Майбоженко А.М.
Номер провадження № 22-ц/824/4145/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
10 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Сукач О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою ОСОБА_2 , на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УКРФІНСТАНДАРТ», ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна, ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та припинення права власності,-
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ТОВ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ», ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та припинення права власності, який мотивувала тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26 липня 2006 року.
Так, 24 грудня 2021 року між ТОВ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Верповською О.В. за реєстровим №6461. Цей договір був укладений на підставі застережень про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у іпотечному договорі.
У п.1.3 договору зазначено, що право продажу квартири виникло у продавця (ТОВ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ») у зв'язку із порушенням умов кредитного договору № 22-81У/07-2006И від 26 липня 2006 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , право вимоги за яким набуте продавцем (ТОВ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ») на підставі договору факторингу № 05/11/1/2021 від 05 листопада 2021 року укладеного між АТ «УКРСИББАНК» та ТОВ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ» на підставі положень статті 38 Закону України «Про іпотеку», а також застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у статті 5 договору іпотеки.
Відповідно до п.п.2.3. договору купівлі-продажу квартири від 24 грудня 2021 року зазначено, що ринкова вартість квартири, становить 2 720 000 грн, відповідно до звіту про експертну грошову оцінку квартири від 23 грудня 2021 року, яка була проведена суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «ФК УКРФІНСТАНДАРТ».
Позивач вважає укладений договір незаконним, оскільки їй не направлялось письмової вимоги про усунення порушень, направлення якої передбачено ст. 35 Закону України «Про іпотеку».
Крім того, про намір укласти такий договір не було повідомлено і її доньку -третю особу - ОСОБА_4 , яка зареєстрована і постійно проживає у спірній квартирі, іншого житла не має та яка є поручителем за кредитним договором.
Вказувала, що іпотекодержателем при укладенні договору не було доведено нотаріусу факт наявності заборгованості за кредитним договором, узгодження суми заборгованості між сторонами договору іпотеки не відбувалось.
При посвідченні договору купівлі-продажу нотаріусу не було надано документів щодо набуття ТОВ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ» права вимоги до неї за кредитним договором, що укладений між нею та АКІБ «УкрСиббанк», а також наголошує, що від імені ТОВ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ» договір підписано представником без надання документів, що підтверджують його повноваження.
Також вважає вартість продажу предмету іпотеки заниженою.
Враховуючи вказане, позивач просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, серія та номер: 6461, квартира АДРЕСА_1 , який був укладений між ТОВ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ» та ОСОБА_3 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_3 на вказану квартиру.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року заяву ОСОБА_3 про скасування заходів забезпечення позову задоволено. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2022 року та знято арешт із спірної квартири.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу 12 грудня 2023 року, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі, а також покласти судові витрати на відповідачів.
Так, представник апелянта вказує, що відповідач ТОВ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ» не направляв ОСОБА_1 повідомлення, оформлене відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку», тоді як повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до п. 5.1 договору іпотеки №22-81У/07-2006И відповідачем не направлялось, тобто іпотекодержателем не виконано взятих на себе зобов'язань відповідно до договору, а тому не мав права на застосування права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки.
Вважає, що суд залишив поза увагою відсутність будь-якої інформації щодо вартості за якою відповідач мав намір реалізувати предмет іпотеки та про проведення оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент направлення вимоги про усунення порушень від 17 листопада 2021 року. Чим порушено право позивача оскаржити розмір оцінки та право на викуп такого майна за ціною вказаною у звіті як особи, яка має переважне право на придбання об'єкта нерухомості.
Разом з тим, представник апелянта зазначає, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки відповідачем порушено вимоги щодо повідомлення поручителя про порушення зобов'язань боржником, який несе солідарну відповідальність за невиконання кредитних зобов'язань відповідно до договору поруки від 26 липня 2006 року.
Також не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу 29 грудня 2023 року, у якій зазначає, що заява про скасування заходів забезпечення підлягала поверненню, оскільки ОСОБА_3 не зазначив відомості про наявність або відсутність у нього електронного кабінету сторони та учасника процесу.
Натомість ОСОБА_3 станом на день подання заяви вже мав такий кабінет й мав подати її не інакше як через Єдину судову телекомунікаційну систему або її окремий модуль, а не через електронну пошту. А тому подана ним заява подана з порушенням абзацу 2 ч. 8 ст. 14 ЦПК України.
Враховуючи наведене, представник ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувану ухвалу та стягнути з ОСОБА_3 понесені судові витрати на користь ОСОБА_1
19 лютого 2024 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ТОВ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ» - Остащенка О.В., у якому вказує, що твердження апелянта про неповідомлення її та поручителя про порушення кредитних зобов'язань та про намір звернути стягнення на квартиру не відповідає дійсності, оскільки коли відповідач набув права вимоги за кредитним договором, з боку кредитора неодноразово здійснювались заходи щодо добровільного врегулювання спору, зокрема телефонні переговори з позивачкою та її донькою ОСОБА_4 , однак вони не пристали на жодну пропозицію, а відповідач мусив звернути стягнення на предмет іпотеки.
Так, відповідач неодноразово направляв вимоги про погашення заборгованості, зокрема, 12 листопада 2021 року направлено вимогу із повідомленням про наслідки невиконання кредитних зобов'язань, яку отримано ОСОБА_1 17 листопада 2021 року, однак зобов'язань вона не виконала й майно вибуло з її власності.
Навіть припускаючи, що позивачку не було повідомлено про конкретний спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, це не є підставою скасування договору купівлі-продажу за умови дотримання інших вимог закону щодо такого правочину.
У відзиві представник відповідача також вказує, що у ТОВ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ» не виникло обов'язку направляти вимоги про усунення порушень ОСОБА_4 , адже відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» вона не є ані позичальником, ані іпотекодавцем, ані боржником, а лише зареєстрована в предметі іпотеки. Крім того, реєстрація відбулась без згоди на це іпотекодержателя, тобто позивач свідомо порушувала свої зобов'язання.
Вказує, що ціна предмету іпотеки визначена перед укладенням договору купівлі-продажу суб'єктом оціночної діяльності, оскільки позивач не бажала вести переговори про добровільне врегулювання, й у разі, якщо вона вважає, що спірна квартира коштує більше за загальну заборгованість за кредитом у розмірі 488 629,68 доларів США, то мала б звернутись із окремим позовом до суду.
Зазначає відповідач й про суперечливу поведінку апелянта, адже в рамках справи про стягнення заборгованості вона оскаржувала видачу виконавчих листів з посиланням на задоволення вимог кредитора через звернення стягнення на предмет іпотеки та недопустимістю подвійного стягнення, натомість в даній справі оскаржує звернення стягнення на предмет іпотеки, чим намагається ввести суд в оману, адже такі способи захисту не можуть бути паралельними та є взаємовиключними.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ» - Осташенко О.В. просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване нею рішення суду першої інстанції - без змін.
При апеляційному розгляді справи представник ТОВ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ» - Осташенко О.В. та відповідач у справі ОСОБА_3 заперечили щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки доводи на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків викладених у рішенні суду. Вважає рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства.
Представник позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_5 10 червня 2024 року направив до апеляційного суду заяву та просив слухати справу у відсутність представника позивача, апеляційні скарги задовольнити в повному обсязі.
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що 26 липня 2006 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 22-8IV/07-2006И. За умовами укладеного договору позичальник отримала в кредит грошові кошти в сумі 160 000 доларів США на придбання нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 .
З метою забезпечення виконання грошового зобов'язання між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 26 липня 2006 року укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки. Відповідно до умов укладеного договору ОСОБА_1 передала в іпотеку придбану за кредитні кошти квартиру АДРЕСА_1 .
Суд також вказав, що за умовами цього договору передбачено:
У п 5.1.: У разі настання обставин, зазначених в п. 4.1 цього договору іпотеки. Іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом Іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя.
П.5.2: В повідомленні, про яке йдеться в 5.1. Іпотекодержатель зазначає який зі способів задоволення вимог Іпотекодержателя, що передбачені ч. 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку", застосовується Іпотекодержателем для задоволення своїх вимог.
П.5.3: У разі застосування передачі Предмету іпотеки у власність Іпотекодержателя як способу задоволення вимог Іпотекодержателя (абз. 2 ч.3 ст. 36 Закону України Про іпотеку") право власності переходить до Іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться в 1 5 1. цього договору іпотеки.
П.5.4: У разі застосування права іпотекодержателя від свого імені продати Предмет іпотеки як способу задоволення вимог іпотекодержателя (абз3 ч.3 ст.36 Закону України "Про іпотеку"). Іпотекодержатель реалізує норми ст.38 Закону України «Про іпотеку» і повідомлення, про яке йдеться в п.5.1., вважається Повідомленням іпотекодавцю про намір укласти договір купівлі-продажу Предмету іпотеки
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 18 листопада 2009 року (справа 2-5011/2009) солідарно з позичальника ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_6 , ОСОБА_4 стягнуто на користь АКІБ «Укрсиббанк» заборгованість за кредитним договором 143 452,69 доларів США та судові витрати. Рішення перебуває на примусовому виконанні.
05 листопада 2021 року між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» укладено договір факторингу за кредитами, згідно з яким АТ «Укрсиббанк» відступив ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» свої права вимоги заборгованості за кредитним договором № 22-8IV/07-2006И укладеним 26 липня 2006 року із ОСОБА_1 .
Окрім того, між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» 05 листопада 2021 року укладено договір відступлення прав вимоги за Договором іпотеки № 22-81V/07-2006И від 26 липня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Андрейків І.В. за реєстровим № 1058.
17 листопада 2021 року позивач отримала від ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» вимогу про усунення порушень в порядку ст.35 Закону України «Про іпотеку» в якому міститься вимога про погашення загальної суми заборгованості 12 797 211,32 грн, яка складається із основної суми боргу -132 813,27 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 3 478 379,54 грн та заборгованості по відсоткам 355816,41 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 9 318 831,78 грн.
Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач у справі належними та допустимими доказами не довела законність заявлених нею позовних вимог.
Обґрунтовуючи вказані висновки, суд першої інстанції послався на те, що 24 грудня 2021 року приватним нотаріусом КМНО Верповською О.В. посвідчено договір купівлі-продажу спірної квартири, що укладався на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя між ТОВ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ», що являвся іпотекодержателем за Договором іпотеки №22-81У/07-2006И від 26 липня 2006 року, та ОСОБА_3 , та про що зроблено реєстровий запис № 6461. У договорі також зазначено про те, що іпотекодержатель користується застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмету іпотеки, що міститься у Іпотечному договорі, що укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .
Пунктом 1.3 Договору визначено, що право продажу квартири виникло у продавця у зв'язку з порушенням умов кредитного договору №22-81V/07-2006И від 26 липня 2006 року, що укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . Право вимоги набуте продавцем (ТОВ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ») на підставі договору факторингу №05/11/1/2021 від 05 листопада 2021 року.
Ціна продажу визначена у п.2.1 Договору та складає 2 720 000 грн.
Оцінюючи доводи позивача, суд вважає необґрунтованим посилання на те, що позивачці не направлялось вимогу про усунення порушень, оскільки, як зазначено вище, така вимога направлялась та була нею отримана 17 листопада 2021 року. Незгода позивачки з розміром боргу, визначеним у цій вимозі, не є підставою для невиконання нею своїх зобов'язань, які виникли на підставі Кредитного договору. Позивачкою не доведено те, що з моменту ухвалення рішення від 18 листопада 2009 року у справі №2-5011/2009 про стягнення з неї та поручителів ОСОБА_4 , ОСОБА_6 кредитної заборгованості на користь АКІБ «УкрСиббанк» нею або поручителями в повному обсязі виконано свої зобов'язання та повернуто суму боргу, визначену рішенням суду.
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.
ОСОБА_1 є боржником та іпотекодавцем за Договором іпотеки, вимога їй була направлена у порядку, встановленому законом.
Чинним законодавством не передбачено необхідності направлення аналогічних письмових вимог будь-яким іншим особам, зокрема тим, що зареєстровані у квартирі, яка є предметом іпотеки.
Факт наявності заборгованості ОСОБА_1 підтверджується самим договором факторингу №05/11/1/2021 від 05 листопада 2021 року у п.1.3, а процедури окремого доведення перед нотаріусом суми цього боргу для можливості продажу предмету іпотеки чинне законодавство не містить і, як зазначалось вище, позивачкою доказів виконання нею зобов'язань за кредитним договором не було надано ні новому кредитору після отримання письмової вимоги, ні суду при розгляді цієї справи.
Безпідставними суд визнав й доводи позову про те, що ціна продажу предмету іпотеки було заниженою, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку», ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.
Матеріали нотаріальної справи щодо посвідчення спірного договору купівлі-продажу Квартири свідчать про те, що оцінку майна було проведено ТОВ «АПЕРЕЙСЕР ЕЛІТ» і визначено її ринкову вартість у розмірі 2 720 000 грн.
У випадку продажу іпотекодержателем предмету іпотеки за ціною, яка не відповідає її ринковій вартості, такі дії можуть бути перевірені в ході інших цивільних проваджень, однак не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки ст.38 Закону України «Про іпотеку» надано право сторонам договору визначати ціну продажу на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. А відповідний висновок був наданий нотаріусу при посвідченні оспорюваного договору.
Доводи позивача про те, що при посвідченні договору купівлі-продажу нотаріусу не було надано документів щодо набуття ТОВ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ» права вимоги до позивача за кредитним договором, що укладений між нею та АКІБ «УкрСиббанк», а також щодо того, що представник, яка діяла від імені іпотекодержателя не мала повноважень щодо дій від імені юридичної особи, спростовується матеріалами нотаріальної справи.
Крім того суд першої інстанції, постановляючи 18 грудня 2023 року ухвалу про скасування заходів забезпечення позову керувався положенням ч. 1 158 ЦПК України та мотивував його тим, що рішення суду першої інстанції від 02 лютого 2023 року, яким було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 набрало законної сили.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та ухвала суду першої інстанції про скасування заходів забезпечення позову відповідають з огляду на наступне.
Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Спірні правовідносини стосуються необхідності захисту права власності позивача на квартиру, яка є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки, укладеному нею з АКІБ «УкрСиббанк», та яка вибула з власності позивача шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб згідно зі статтями 36, 38 Закону України "Про іпотеку".
Щодо визнання недійсним договору-купівлі продажу (правомірності вибуття іпотечного майна з власності позивача) то колегія суддів враховує наступні норми матеріального права та встановлені судом обставини справи.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).
Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів, в тому числі, вільне волевиявлення учасника правочину.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
За змістом частини третьої статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір.
Аналіз зазначених положень Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку, що право звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває лише у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки, у тому числі шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі.
Крім того, зверненню стягнення на предмет іпотеки, у тому числі шляхом позасудового врегулювання, має передувати виконання іпотекодержателем обов'язку письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір звернути стягнення на це майно, за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що факт невиконання або неналежного виконання позивачем умов кредитного та іпотечного договорів, зокрема прострочення сплати платежів, підтверджено під час розгляду справи належними та допустимими доказами.
Так, відповідно п. 1.3 договору факторингу №05/11/1/2021 від 05 листопада 2021 року на день підписання такого договору загальна заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту №22-81V/07-2006И від 26 липня 2006 року, що укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , становила 488 629,68 доларів США та складалась із основної суми боргу у розмірі 132 813,27 доларів США та процентів у розмірі 355 816,41 доларів США.
Доказів того, що зазначена заборгованість станом на грудень 2021 року не була простроченою, була погашеною матеріали справи не містять, і ці обставини ОСОБА_1 не спростовано, що є її процесуальним обов'язком в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) вказано, що за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку".
Вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).
Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" пов'язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання.
Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв'язку чи кур'єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов'язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов'язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.
В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.
24 грудня 2021 року приватним нотаріусом КМНО Верповською О.В. посвідчено договір купівлі-продажу квартири, що укладався на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі та зареєстровано в реєстрі за №6461. (а.с. 127-129, т. 1).
В оскаржуваному договорі купівлі-продажу квартири вказано ринкову вартість квартири у розмірі 2 720 000 грн, відповідно до Звіту про експертну грошову оцінку квартири від 23 грудня 2021 року, яка була проведена суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ». Пароль пошуку звіту: ЮНЦМСЖ250801. А також, відповідно до абз. 2 п. 5.7 продавець повідомив покупця, що умови ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а саме повідомлення Позичальнику та Іпотекодавцю про продаж предмета іпотеки, виконані ним в повному обсязі й підтверджується вимогою про усунення порушень та повідомленням про продаж предмета іпотеки вих. №05/11-21 від 08 листопада 2021 року.
Крім того, факт повідомлення ОСОБА_1 , про наявність заборгованості та необхідністю усунення порушень в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку» підтверджується також її особистим листом до ТОВ «ФК «УКРФІНСТАНДАРТ» від 07 грудня 2021 року (.а.с.90-93, т. 1).
Таким чином доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення поданого ОСОБА_1 позову про визнання правочину недійсним.
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву ОСОБА_3 про скасування заходів забезпечення позову, мотивував своє рішення тим, що провадження у справі закінчено, рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено, набрало законної сили, необхідність вжитих заходів забезпечення позову відсутня.
Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про скасування заходів забезпечення позову відповідає з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно, а також забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Відповідно до положень статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.
У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Апеляційний суд критично оцінює доводи апелянта щодо подання заяви про скасування заходів забезпечення позову без додержання вимог ч. 1, 2 ст. 183 ЦПК України, оскільки як правильно зазначив суд першої інстанції, заява ОСОБА_3 підписана за допомогою кваліфікованого електронного підпису та подана на офіційну електронну адресу суду першої інстанції.
Вказаний висновок узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 вересня 2023 року у справі №204/2321/22.
Із матеріалів вказаної справи вбачається, що станом на дату подачі відповідачем у справі ОСОБА_3 заяви про скасування заходів забезпечення позову - 01 грудня 2023 року, та постановлення судом оскаржуваної ухвали 18 грудня 2023 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року набрало законної сили, оскільки ухвалою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року апеляційна скарга ОСОБА_1 на вище вказане рішення суду була визнана неподаною та повернута апелянту ( а.с. 104 т.2).
Таким чином, враховуючи, що потреба у заходах забезпечення позову відпала й на момент постановлення оскаржуваної ухвали були неактуальною, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність скасування вжитих заходів забезпечення позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з відповідачів суму сплаченого судового збору, однак вимоги її апеляційних скарг судами задоволено не було, а тому така вимога також залишається без задоволення.
Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалені судові рішення відповідають вимогам матеріального і процесуального права, та обставинам вказаної справи тому підстави для їх скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 лютого 2023 року та ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 18 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 14 червня 2024 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв