Справа № 2-152/12 Головуючий у суді І інстанції Чередніченко Н.П.
Провадження № 22-ц/824/11880/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
12 червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Євграфової Є.П., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 14 квітня 2023 року у справі за поданням головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Проца Віктора Степановича про видачу дубліката виконавчого листа у справі № 2-152/12, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , публічне акціонерне товариство «Таскомбанк»,
У лютому 2023 року головний державний виконавець Голосіївського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Проц В.С. (далі - головний державний виконавець Проц В.С.). звернувся до суду із поданням, в якому просив видати дублікат виконавчого листа від 27 березня 2015 року, виданого Голосіївським районним судом м. Києва у справі № 2-152/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» (далі - ПАТ «Таскомбанк») боргу у розмірі 211 456,84 доларів США, що еквівалентно 1 687 002,67 грн.
Подання обґрунтовано тим, що на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа, який останнім було втрачено, що й стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 14 квітня 2023 року подання головного державного виконавця Проца В.С. задоволено.
Видано дублікат виконавчого листа про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Таскомбанк» боргу в сумі 211 456,84 доларів США, що еквівалентно 1 687 002,67 грн, відповідно до рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 вересня 2012 року у справі № 2-152/12.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи й порушення норм процесуального права, та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні подання про видачу дубліката виконавчого листа.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що він виконав рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 вересня 2012 року у справі № 2-152/12 щодо стягнення на користь ПАТ «Таскомбанк» заборгованості ще 23 квітня 2015 року, що підтверджується квитанцією та актом приймання-передачі, а тому виконавчий лист є таким, що вже не підлягає виконанню.
При цьому на момент відкриття органами ДВС виконавчого провадження № НОМЕР_1 (20 грудня 2017 року) однорічний строк пред'явлення виконавчого листа до виконання закінчився, що виходячи з вимог пункту 17.4 Перехідних положень ЦПК України є підставою для відмови у видачі дублікату виконавчого листа.
Також вказував, що суд першої інстанції не повідомив його належним чином про дату та час розгляду справи щодо спірного питання, що позбавило його можливості надати докази виконання рішення суду та вказати на факт закінчення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 14 квітня 2023 року - без змін.
Постановою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Плискань І.О. задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник скаржника - адвокат Плискань І.О. підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Інші учасники справи (провадження) та/або їх представники в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, а тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника скаржника в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Судом встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 вересня 2012 року у справі № 2-152/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 лютого 2013 року, позов ПАТ «Таскомбанк» задоволено та стягнуто із ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № КФ 272-08 від 21 березня 2008 року у розмірі 211 456,84 доларів США, що еквівалентно 1 687 002,67 грн, та понесені судові витрати у розмірі 1 820,00 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору, визнання договору іпотеки недійсним, виключення запису з державного реєстру іпотек, виключення запису про обтяження земельної ділянки відмовлено (а.с. 226-231, т. 1; а.с. 14-18, т. 2).
На виконання вказаного рішення 27 березня 2015 року представником банку отримано два виконавчі листи (а.с. 23, т. 2).
Виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Таскомбанк» заборгованості за кредитним договором № КФ 272-08 від 21 березня 2008 року у розмірі 211 456,84 доларів США, що еквівалентно 1 687 002,67 грн, було пред'явлено банком до виконання до Голосіївського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві, що підтверджується вимогою виконавця від 30 березня 2018 року (а.с. 30, т. 2) та не заперечується сторонами.
Згідно із довідкою начальника Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) від 27 березня 2023 року за результатами перевірки матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-152/12 від 27 березня 2015 року з'ясовано, що оригінал вищевказаного виконавчого листа було втрачено (а.с. 47, т. 2).
Крім того, згідно з інформацією про виконавче провадження, долученою до апеляційної скарги скаржником та прийнятою судом апеляційної інстанції в якості належного доказу під час попереднього перегляду справи, постановою Голосіївського ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 22 грудня 2017 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-152/12 від 27 березня 2015 року і наразі це виконавче провадження не є завершеним (а.с. 78-83, т. 2).
Задовольняючи подання головного державного виконавця Проца В.С., суд першої інстанції виходив з того, що оригінал виконавчого листа було втрачено під час його перебування на примусовому виконанні в органі ДВС, тому наявні усі підстави для видачі його дубліката.
Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитись з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції не встановив належного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи судом першої інстанції та не звернув уваги на пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, яким передбачено обов'язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, а тому зробив неправильний висновок про залишення ухвали суду першої інстанції без змін.
Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.
Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента. Повідомлення про судове засідання відноситься до елементу змагальності сторін та є обов'язком суду.
За правилом частини першої статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
За змістом пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судових засіданнях.
Порядок повідомлення учасників справи про розгляд справи встановлений статями 128 - 130 ЦПК України, зокрема, про належне повідомлення особи про вчинення відповідної процесуальної дії може свідчити розписка. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
За правилом частин п'ятої, шостої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
За змістом частини другої статті 211, частини другої статті 223 ЦПК України, про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, перешкоджає розгляду справи.
Неповідомлення судом учасників процесу про дату, час і місце судового засідання є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, частиною першою якої передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Як зауважив Європейський суд з прав людини право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2011 року у справі TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27).
Отже, боржник, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних із заявником можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні із заявником довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
У справі, яка переглядається, відсутня ухвала про призначення судового засідання з розгляду заяви про видачу дубліката виконавчого листа, проте наявна довідка секретаря судового засідання про те, що у зв'язку з неявкою у судове засідання, яке призначене на 14 квітня 2023 року, осіб, які беруть участь у розгляді подання головного державного виконавця Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Проца Віктора про видачу дублікату виконавчого листа у справі № 2-152/12, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Однак, жодних доказів про направлення судових повісток про виклик в суд на 14 квітня 2023 року та їх отримання учасниками справи матеріали справи не містять.
14 квітня 2023 року суд першої інстанції постановив ухвалу по суті вимог подання державного виконавця.
Отже, ОСОБА_1 , який є учасником цієї справи (боржник), не був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції 14 квітня 2023 року, судове рішення суду першої інстанції ухвалене за його відсутності. Процесуальні гарантії забезпечення належного розгляду справи стосовно нього порушені через його непоінформованість про дату і час розгляду подання в місцевому суді.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд, а також порушенням статей 8-12, 128-130, 223 ЦПК України, які передбачають, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи, врегульовують порядок повідомлення учасників справи про дату судового засідання та наслідки неявки в судове засідання.
Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Виходячи з наведеного, у даній справі суд першої інстанції не мав передбачених законом підстав для постановлення ухвали по суті вимог подання без належного повідомлення боржника про розгляд справи, чим позбавив останнього реалізувати свої процесуальні права, в тому числі надати заперечення на спростування доводів державного виконавця, якими він обґрунтовував свої вимоги щодо видачі дубліката виконавчого листа у справі № 2-152/12.
Колегія суддів врахувала, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, зокрема, право на справедливий судовий розгляд. При цьому ключовими принципами, які мають скеровувати тлумачення статті 6 Конвенції, є верховенство права, правова певність і належне відправлення правосуддя.
Дотримання вимог процесуальної форми (у тому числі й щодо належного повідомлення учасників справи) є важливою гарантією їх прав та передумовою ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Разом із тим, надмірний процесуальний формалізм, який не враховує вимог справедливості, добросовісності й розумності, може спотворити завдання цивільного судочинства, спричинивши прийняття явно несправедливого рішення.
Отже, доводи ОСОБА_1 про його неналежне повідомлення про розгляд подання головного державного виконавця Проца В.С. про видачу дубліката виконавчого листа у Голосіївському районному суді м. Києва, що призвело про порушення його прав на ефективний і справедливий судовий захист, є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження.
Згідно із абзацом 2 частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи(частина друга статті 376 ЦПК України).
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) викладено правовий висновок про те, що обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.
За таких обставин районний суд не дотримався умов проведення розгляду справи з вирішення такого процесуального питання, як видача дубліката виконавчого листа, та ухвалив судове рішення в цій справі з порушенням вимог процесуального законодавства, а відтак оскаржуване рішення суду першої інстанції не може бути залишене в силі та відповідно до вимог пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню.
Вирішуючи подання головного державного виконавця Проца В.С. про видачу дубліката виконавчого листа, за яким ОСОБА_1 є боржником, а ПАТ «Таскомбанк» - стягувачем, колегія суддів вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині першій статті 18 ЦПК України.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) суд зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції. Державі належить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права.
В частинах першій, третій статті 431 ЦПК України закріплено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.
Як вказано в підпункті 17.4 пункту 17 Розділу XIII ЦПК України «Перехідні положення» у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Аналіз пункту 17.4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, дозволяє дійти висновку, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. При цьому, виданий він може бути лише за умови, якщо у встановлені строки з відповідною заявою до суду звернувся стягувач або державний/приватний виконавець.
Відповідно до частини першої статті 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19) сформульовано правовий висновок щодо можливості відмови у видачі дубліката виконавчого листа з огляду на відсутність підстав для поновлення строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання: приписи підпункту 19.4 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України та підпункту 17.4 пункту 1 розділу XIІІ «Перехідні положення ЦПК України не суперечать приписам частини шостої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», частини першої статті 433 ЦПК України, частини першої статті 329 ГПК України. Зазначені приписи перехідних положень вказаних кодексів не забороняють суду одночасно розглянути та вирішити поставлені у заяві стягувача питання про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання та про видачу дубліката такого документа у разі його втрати або розглянути питання про видачу дубліката втраченого виконавчого документа після того, як суд поновив строк для пред'явлення цього документа до виконання.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі пропуску стягувачем строку на пред'явлення виконавчого документа до виконання заяву стягувача про видачу дубліката втраченого виконавчого документа може бути задоволено у разі, якщо суд задовольнив заяву стягувача про поновлення пропущеного строку для пред'явлення такого документа до виконання. Тобто, якщо строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред'явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.
У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2021 року у справі № 2-1316/285/11 (провадження № 61-34св21) зазначено, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. Сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено. У той же час, обов'язковою умовою видачу дубліката виконавчого листа є звернення із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред'явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 09 жовтня 2019 року у справі № 2-6471/06, від 03 лютого 2021 року у справі № 643/20898/13-ц, 23 червня 2021 року у справі № 2-162/12.
Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.
При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв'язку з його втратою заявник повинен подати докази на підтвердження втрати виконавчого листа, а суд має обов'язково перевірити, чи не було виконано рішення суду, на підставі якого його видано, та чи не втратило судове рішення законної сили.
Отже, необхідними умовами для видачі судом дубліката виконавчого листа є, по-перше, його втрата, факт якої має бути підтверджений відповідними документами, а по-друге, звернення із заявою про видачу дубліката виконавчого листа до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Як вбачається з матеріалів справи, виконавчий лист Голосіївського районного суду м. Києва № 2-152/12, виданий 27 березня 2015 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Таскомбанк» заборгованості за кредитним договором № КФ 272-08 від 21 березня 2008 року у розмірі 211 456,84 доларів США, що еквівалентно 1 687 002,67 грн, починаючи з 22 грудня 2017 року перебував на примусовому виконанні Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Однак, перевіркою матеріалів вказаного виконавчого провадження встановлено, що зазначений виконавчий документ було втрачено.
Тобто, виконавчий лист № 2-152/12 від 27 березня 2015 року втрачено під час його перебування на примусовому виконанні в органі ДВС, а відтак головний державний виконавець ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про видачу його дублікату.
Необґрунтована відмова у видачі дублікату виконавчого листа фактично унеможливлює виконання прийнятого судового рішення, яке набрало законної сили (рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі № 1-7/2010).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (правова позиція ВСУ у справі № 6-608цс15) право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід'ємною частиною «права на суд», на ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов'язання адміністративних органів виконувати рішення (наприклад, пункт 41 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року).
Крім того, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система договірної держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).
З огляду на зазначене, видача дублікату виконавчого документа є дією адміністративних органів і суду, яка спрямована на усунення перепон у завершенні судового провадження та на виконання судового рішення про задоволення вимог кредитора.
Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Реальне виконання рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковою складовою реалізації особою права на справедливий суд.
У постановах Верховного Суду від 19 квітня 2021 року у справі № 2-1316/285/11, від 03 лютого 2021 року у справі № 643/20898/13-ц, від 20 травня 2021 року у справі № 1005/7133/2012, від 19 липня 2022 року у справі № 750/13088/14, від 14 грудня 2022 року у справі № 753/20452/21, від 01 березня 2023 року у справі № 433/1335/14-ц, від 09 червня 2023 року у справі № 607/13804/13, зазначено, що дублікатом називається документ, який видається замість втраченого оригіналу і має силу первісного акта. Від останнього його відрізняє спеціальна позначка «Дублікат». При розгляді питання про видачу дубліката перевіряється, чи не виконано рішення, чи не втратило воно законної сили. У випадку часткового виконання змінювати у дублікаті загальну суму не можна. Це враховується в ході подальшого виконавчого провадження. Сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено. У той же час, обов'язковою умовою видачі дубліката виконавчого листа є звернення із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред'явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.
У справі, яка переглядається державним виконавцем зазначено достатніх підстав та надано належних доказів на підтвердження обставин втрати оригіналу виконавчого документа та неможливості встановити його місцезнаходження.
За наведених обставин, з метою захисту законних прав стягувача та виконання судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке набрало законної сили, наявні підстави для видачі дубліката виконавчого листа від 27 березня 2015 року, виданого Голосіївським районним судом м. Києва у справі № 2-152/12.
Доводи апеляційної скарги боржника про те, що він фактично виконав рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 вересня 2012 року, на підставі якого було видано виконавчий лист у справі № 2-152/12, що підтверджується квитанцією та актом приймання-передачі від 23 квітня 2015 року, колегія суддів до уваги не приймає, адже відповідно до цього судового рішення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Таскомбанк» була стягнута заборгованість за кредитним договором № КФ 272-08 від 21 березня 2008 року у розмірі 211 456,84 доларів США, що еквівалентно 1 687 002,67 грн, тоді як згідно наданої копії квитанції № 1732147 від 23 квітня 2015 року ОСОБА_1 було перераховано АТ «Таскомбанк» грошову суму у розмірі 90 000,00 доларів США, що еквівалентно 2 028 797,37 грн, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № КФ 272-08 від 07 лютого 2012 року (а.с. 89, т. 2).
Акт прийому-передачі документів, підписаний сторонами 23 квітня 2015 року, також не свідчить, що рішення суду про стягнення кредитної заборгованості від 12 вересня 2012 року є фактично виконаним, а у стягувача відсутні майнові претензії до боржника.
Посилання боржника щодо відсутності підстав для видачі дубліката виконавчого листа через пропуск стягувачем строку пред'явлення його до виконання не заслуговують на увагу, адже дублікат виконавчого документа необхідний заявнику не для його повторного пред'явлення до примусового виконання, а для долучення до матеріалів виконавчого провадження, яке здійснюється державним виконавцем та не є закінченим.
При цьому на час звернення головного державного виконавця Проца В.С. до суду із поданням про видачу дубліката виконавчого листа (у лютому 2023 року) виконавче провадження № НОМЕР_1 продовжує здійснюватися і відомостей про оскарження боржником рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо прийняття до провадження виконавчого документа матеріали справи не містять, тому зазначене подання про видачу дубліката виконавчого листа вважається таким, що подане у межах строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Крім того, ОСОБА_1 із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, з наведених вище підстав у судовому порядку не звертався.
Враховуючи вищенаведене та надаючи оцінку обставинам, на які посилався головний державний виконавець ОСОБА_2 як на причину видачі дубліката виконавчого листа, та врахувавши, що такі причини є обґрунтованими, доведеними і такими, що об'єктивно перешкоджають виконанню цього виконавчого документа у встановленому законом порядку, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення подання про видачу дубліката виконавчого листа від 27 березня 2015 року, виданого Голосіївським районним судом м. Києва у справі № 2-152/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Таскомбанк» заборгованості за кредитним договором № КФ 272-08 від 21 березня 2008 року у розмірі 211 456,84 доларів США, що еквівалентно 1 687 002,67 грн.
Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, відповідно до вимог статті 376 ЦПК України вона підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення подання головного державного виконавця Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Проца В.С. про видачу дубліката виконавчого листа у справі № 2-152/12.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого боржником судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 14 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким подання головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Проца Віктора Степановича про видачу дубліката виконавчого листа у справі № 2-152/12 задовольнити.
Видати дублікат виконавчого листа від 27 березня 2015 року, виданого Голосіївським районним судом міста Києва у справі № 2-152/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованості за кредитним договором № КФ 272-08 від 21 березня 2008 року у розмірі 211 456,84 доларів США, що еквівалентно 1 687 002,67 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 17.4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 червня 2024 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Є.П. Євграфова
Д.О. Таргоній