11 червня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання - ОСОБА_4
за участю:
представника власника майна - ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 01 березня 2024 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на майно, яке вилучене 27.02.2024 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , у кримінальному провадженні № 12024100000000199 від 06.02.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, а саме на:
- флеш-носій «Good Ram» 4Gb, C2558AE3F2;
- флеш-носій «Transcend» 8Gb, 5931022485 ;
- флеш-носій «Transcend» 16 Gb, c/n E86493 0625 ;
- чорнові записи на двох аркушах;
- лист з відкритими даними ГСУ від 15.02.2024 на одному аркуші;
- договір купівлі - продажу 3243/2022/3109903 від 15.02.2022 на 1 аркуші;
- мобільний телефон марки «Iphone 8» на 64 Gb, IMEI: НОМЕР_3 з чохлом сірого кольору, з сім-картою НОМЕР_4 ;
- мобільний телефон марки «Iphone 8» на 64 Gb IMEI: НОМЕР_5 , з чохлом темного кольору, з сім-карткою НОМЕР_6 ;
- мобільний телефон марки «Iphone 15 Pro Max», IMEI: НОМЕР_7 , з сім-картою НОМЕР_8 , які поміщено до спец пакету WAR 1322143 та опечатано, на якому поставлені підписи слідчого та понятих.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, представник власника майна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 01 березня 2024 року в частині накладення арешту на мобільний телефон марки «Iphone 8» на 64 Gb, IMEI: НОМЕР_3 з чохлом сірого кольору, з сім-картою НОМЕР_4 ; мобільний телефон марки «Iphone 8» на 64 Gb IMEI: НОМЕР_5 , з чохлом темного кольору, з сім-карткою НОМЕР_6 ; мобільний телефон марки «Iphone 15 Pro Max», IMEI: НОМЕР_7 , з сім-картою НОМЕР_8 , які належать ОСОБА_6 , постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора в цій частині.
Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги, вказує на те, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, невмотивованою та постановленою з істотними порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому підлягає скасуванню.
Як зазначає представник, прокурор звернувся з клопотанням про арешт майна із порушенням строків, визначених ч. 5 ст. 171 КПК України, оскільки ухвалою слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку не надавався дозвіл на відшукання і вилучення мобільних телефонів, а отже вони мають статус тимчасово вилученого майна.
Крім того, до клопотання прокурора не було долучено жодного доказу на підтвердження того, що на вказаних мобільних телефонах міститься будь-яка важлива інформація в рамках кримінального провадження № 12024100000000199 від 06.02.2024, відтак відсутня відповідність критеріям речового доказу, визначених ст. 98 КПК України.
Також, автор апеляційної скарги наголошує, що ОСОБА_6 не має процесуального статусу у даному кримінальному провадженні, а також на тому, що жодній особі не було повідомлено про підозру.
Окрім цього, адвокат стверджує, що слідчим суддею було порушено право власника майна на захист, оскільки ні він, ні його представник не були викликані для розгляду вказаного клопотання прокурора.
Враховуючи, що оскаржувана ухвала була постановлена без виклику та участі власника майна або його представника, а копія судового рішення отримана представником на електронну адресу лише 08.03.2024, то строк на апеляційне оскарження, в розумінні вимог ст. 395 КПК України, не пропущено.
Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянтом не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 01 березня 2024 року з огляду на положення абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а її апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатись в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведене, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Як вважає апеляційний суд, прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, надав достатні і належні докази тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя, в свою чергу, у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення.
Відповідно до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
При цьому, підстави для накладення арешту з іншою метою, окрім тих, що закріплені в ч. 2 ст. 170 КПК України, чинний кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає.
Частиною 2 ст. 173 КПК України передбачено перелік обставин, які підлягають врахуванню при вирішенні питання про арешт майна, в тому числі, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу, врахуванню підлягає: 1) правова підстава для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Таким чином, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, відповідно до вимог ч. 2 ст. 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна і можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні.
Крім того, згідно з нормами Глав 10 та 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим чи прокурором вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.
З матеріалів провадження убачається, що ці вимоги кримінального процесуального закону слідчим суддею дотримано.
Як зазначено в клопотанні про накладення арешту на майно, в провадженні слідчого відділу розслідування у кримінальному провадженні № 12024100000000199, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.02.2024 від 27.12.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
28.02.2024 прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт майна, вилученого 27.02.2024 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , у кримінальному провадженні № 12024100000000199 від 06.02.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, а саме на: флеш-носій «Good Ram» 4Gb, C2558AE3F2; флеш-носій «Transcend» 8Gb, 5931022485 ; флеш-носій «Transcend» 16 Gb, c/n E86493 0625 ; чорнові записи на двох аркушах; лист з відкритими даними ГСУ від 15.02.2024 на одному аркуші; договір купівлі - продажу 3243/2022/3109903 від 15.02.2022 на 1 аркуші; мобільний телефон марки «Iphone 8» на 64 Gb, IMEI: НОМЕР_3 з чохлом сірого кольору, з сім-картою НОМЕР_4 ; мобільний телефон марки «Iphone 8» на 64 Gb IMEI: НОМЕР_5 , з чохлом темного кольору, з сім-карткою НОМЕР_6 ; мобільний телефон марки «Iphone 15 Pro Max», IMEI: НОМЕР_7 , з сім-картою НОМЕР_8 , які поміщено до спец пакету WAR 1322143 та опечатано, на якому поставлені підписи слідчого та понятих,посилаючись на наявність правових підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170, ч. 3 ст. 170 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 01 березня 2024 року клопотання сторони обвинувачення задоволено.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про задоволення клопотання прокурора про накладення арешту, та що майно, на яке накладено арешт та зазначене в клопотанні, підпадає під ознаки майна, передбаченого статтею 98 КПК України, а відтак існування реальних підстав для накладення арешту на майно, з метою збереження і використання як доказів у кримінальному провадженні.
В свою чергу, слідчий суддя під час розгляду клопотання сторони обвинувачення, правильно встановив, що є достатні підстави вважати, що майно, на яке просять накласти арешт, відповідає вимогам ч. 2 ст. 170 КПК України, а тому потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.
Крім того, слідчим суддею ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження та зроблено правильний висновок про наявність правових підстав для задоволення клопотання сторони обвинувачення та накладення арешту на зазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати про наявність існування ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України.
Крім того колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, виходячи з того, що ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України, що має місце в даному випадку.
Тому, з огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, користування, розпорядження) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні, а тому доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для арешту майна у зв'язку із неповідомленням особі про підозру є необгрунтованими.
На думку колегії суддів, в клопотанні сторони обвинувачення доведено наявність ризиків, передбачених ст. 170 КПК України, у відповідності до яких необхідно накласти арешт на зазначене в клопотанні прокурора майно з метою його збереження.
Більш того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт з метою запобігання відчуження, знищення чи пошкодження майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, зазначене у клопотанні сторони обвинувачення, з метою забезпечення збереження речових доказів, врахувавши при цьому і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, та забезпечивши своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому вимоги апелянта, слід визнати непереконливими.
Посилання апеляційної скарги про незаконність розгляду клопотання без виклику власника майна або його представника також є безпідставними, оскільки слідчий суддя правильно з дотриманням вимог ст. 172 КПК України розглянув клопотання у відсутність вказаних осіб.
Решта доводів, на які посилається в апеляційній скарзі апелянт також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки належним чином не підтверджені.
При цьому, слід зауважити, що всі інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання винності чи невинності в скоєнні кримінальних правопорушень, вірності кваліфікації, а також питання належності, допустимості, достовірності доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судовому провадженні під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170 - 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 01 березня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_7 в частині накладення арешту на майно, вилученого 27.02.2024 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , у кримінальному провадженні
№ 12024100000000199 від 06.02.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, а саме на:
- мобільний телефон марки «Iphone 8» на 64 Gb, IMEI: НОМЕР_3 з чохлом сірого кольору, з сім-картою НОМЕР_4 ;
- мобільний телефон марки «Iphone 8» на 64 Gb IMEI: НОМЕР_5 , з чохлом темного кольору, з сім-карткою НОМЕР_6 ;
- мобільний телефон марки «Iphone 15 Pro Max», IMEI: НОМЕР_7 , з сім-картою НОМЕР_8 , які поміщено до спец пакету WAR 1322143 та опечатано, на якому поставлені підписи слідчого та понятих, - залишити без змін, а апеляційну скаргупредставника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 , - без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/2664/2024 Категорія ст. 170 КПК України
Унікальний № 752/3653/24
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_8
Доповідач: ОСОБА_1