03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/6262/2024
17 квітня 2024 року м. Київ
Справа № 563/286/23-ц
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 19 вересня 2023 року, постановлену у складі судді Соколова О.М.,
у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення доказів до відкриття провадження у справі,
встановив:
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Кременчуцького районного суду Полтавської області із заявою про забезпечення доказів по справі до відкриття провадження у справі, в якій остання просить витребувати у АТ КБ «Приватбанк» (юридична адреса: м.Київ вул.Грушевського,1-Д) договір SAMDNWFC00007784009 від 11 серпня 2014, детальний розрахунок щодо заборгованості, де зазначена загальна та прострочена заборгованість по тілу кредиту, відсоткам, комісіям, штрафним санкціям (довідка про заборгованість), інформація про рух коштів за наявними договорами (виписка по рахунку за кредитом).
Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 лютого 2023 року цивільну справу № 536/286/23-ц за заявою ОСОБА_1 про забезпечення доказів по справі до відкриття провадження у справі передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення доказів до відкриття провадження у справі повернуто до Кременчуцького районного суду Полтавської області для виконання вимог ч.ч. 5-11 ст.272, ч. 3 ст.31 ЦПК України.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19 вересня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів до відкриття провадження у справі.
Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нову про задоволення заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Вказує, що при зверненні до суду з заявою про забезпечення доказів вимоги ст. 117 ЦПК України були виконані. Зазначає, що 09.01.2023 року ОСОБА_1 надіслала запит до АТ КБ «Приватбанк» для отримання додаткової інформації про стан заборгованості, а саме детальний розрахунок щодо заборгованості, де зазначена загальна та прострочена заборгованість по тілу кредиту, відсоткам, комісіям, штрафним санкціям (довідка про заборгованість), інформація про рух коштів за наявними договорами (виписка по рахунку за кредитом. 09.01.2023 року надійшла відповідь від АТ КБ «Приватбанк» про відмову в надані вищезгаданих документів. Також заявником надавались докази щодо утруднення отримання документів, у зв'язку з тим що ОСОБА_1 перебуває за кордоном: 2650, Denmark, Hvidovre, Vestre Kvartergade, 20. Крім того, у заяві ОСОБА_1 зазначала, що докази необхідні для підтвердження обставин: на підставі чого і яким чином сформувалася сума заборгованості, що має бути викладено в позовній заяві та надала кредитну історію, яка підтверджує суть питання - вирішення спору стосовно заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «Приватбанк».
У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ КБ «Приватбанк» Яндульський Д.В. просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги, просила ухвалу суду скасувати.
Представник АТ КБ «Приватбанк» Яндульський Д.В. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити ухвалу суду без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши представників учасників справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення доказів, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не наведено жодних доводів, що даний засіб доказування може бути втраченим або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. При цьому, заявник не зазначає предмет майбутньої позовної заяви, а тому на даному етапі не можливо встановити обсяг доказування, як наслідок - необхідність забезпечення саме запропонованих заявником доказів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає нормам процесуального права та матеріалам справи.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення доказів, представник позивача посилається на те, що згідно з відомостями із кредитної історії Українського бюро кредитних історій від 11.10.2022 року ОСОБА_1 стало відомо, що в неї борг перед АТ КБ «Приватбанк», а саме 0 грн. - сума кредиту, 19 272, 42 грн. поточна заборгованість, 2 856,04 грн. прострочена заборгованість. 09.01.2023 року ОСОБА_1 надіслала запит до АТ КБ «Приватбанк» для отримання додаткової інформації про стан заборгованості, а саме детальний розрахунок щодо заборгованості, де зазначено загальну та прострочену заборгованість по тілу кредиту, відсоткам, комісіям, штрафним санкціям (довідка про заборгованість), інформація про рух коштів за наявними договорами (виписка по рахунку за кредитом. 09.01.2023 року надійшла відповідь від АТ КБ «Приватбанк» про відмову в надані вищезгаданих документів. Особисто ОСОБА_1 не може потрапити до відділення АТ КБ «Приватбанк, оскільки знаходиться закордоном. Тому питання вирішення заборгованості є важливим, однак ОСОБА_1 не може реалізувати своє право на подачу позову, оскільки не знає, яким чином нараховувалась заборгованість за кредитом у АТ «КБ «Приватбанк».
Цивільним процесуальним законодавством передбачено механізм витребування доказів як способу забезпечення доказів (ст. 116 ЦПК України) та витребування доказів (ст. 84 ЦПК України).
Згідно положень ч. ч.1, 2, 3 ст.116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.
Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов'язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.
З аналізу вказаних норм вбачається, що забезпечення доказів є спеціальним механізмом, який використовується для їх збереження. Підставою для звернення до суду із заявою про забезпечення доказів є наявність підстав вважати, що надання потрібних доказів стане згодом неможливим або ускладненим. При цьому, отримання та дослідження певних доказів є безумовним для об'єктивного та всебічного вирішення спору.
Отже, заявник повинен довести обґрунтованість своїх побоювань, що подача відповідних доказів стане згодом неможливою або ускладненою. Суд не може здійснити заходи по забезпеченню доказів лише на підставі нічим не обґрунтованих побоювань суб'єкта доказування.
Згідно вимог п.п. 4, 5 ч.1 ст. 117 ЦПК України у заяві про забезпечення доказів повинні бути вказані докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні, та обґрунтування необхідності забезпечення таких доказів.
У правовому висновку, викладеному в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі 9901/385/19/, від 03 липня 2019 року у справі № 9901/845/18, зазначено, що забезпечення доказів це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об'єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.
Разом з тим, механізм сприяння сторонам, у яких виникають складнощі в отриманні доказів, і які вони не можуть одержати самостійно, передбачено ч.3 ст.83, 84, ч.3 ст. 177 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Незважаючи на те, що в ЦПК України відмежовано ці поняття та закріплено різними статтями, представником заявника помилково ототожнено витребування доказів як спосіб забезпечення доказів, що в майбутньому можуть бути втрачені або їх подання виявиться ускладненим, та витребування доказів як сприяння суду сторонам в поданні відповідного доказу, який неможливо отримати самостійно.
Враховуючи зазначені норми закону, проаналізувавши зміст необхідної інформації, що викладені в заяві про забезпечення доказів, а також обставини справи, колегія суддів вважає, що заявником у заяві не зазначено достатніх підстав щодо необхідності забезпечення доказів, а також не наведено об'єктивних фактів, які б доводили, що дані докази можуть бути втрачені або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.
Жодних доказів на підтвердження даних обставин представником заявника до матеріалів справи не додано.
Таким чином, подана заява не містить відомостей, що стосуються обставин, для доказування яких слід застосувати заходи забезпечення доказів та обґрунтування необхідності забезпечення таких доказів. Крім того, заявник не позбавлений можливості заявити відповідне клопотання про витребування доказів під час судового розгляду справи в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а тому підстав для скасування ухвали не вбачається.
Виходячи з наведеного, заявником не наведено достатніх підстав для забезпечення доказів у розумінні вимог статей 116, 117 ЦПК України, з огляду на недоведеність необхідності їх забезпечення, відсутність конкретизації обставин, для доказування яких вони необхідні, а також необґрунтованість існування обставин, за яких невжиття заходів забезпечення доказів може утруднити чи зробити неможливим збирання чи подання доказів або, що засіб доказування може бути втрачений.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості заяви про забезпечення доказів, оскільки позивачем не наведено обставин та фактів, підтверджених належними доказами, які свідчать про існування очевидної небезпеки знищення, приховування доказів чи інших обставин, які свідчили б про можливе ускладнення або неможливість отримання таких доказів у майбутньому.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала Печерського районного суду м. Києва від 19 вересня 2023 року є законною та обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування немає, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 19 вересня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 17 червня 2024 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.