03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4816/2024
10 квітня 2024 року м. Київ
Справа № 760/12386/22
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2023 року, ухвалене у складі судді Ольшевської І.О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про визнання правочинів недійсними,
встановив:
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про визнання правочинів недійсними.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона є власником нежитлового приміщення № 100 (в літ. А) загальною площею 62,3 кв. м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності набуте на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 19.03.2019 року № 14031.
12.08.2020 року між позивачем та відповідачем укладений договір на постачання теплової енергії № 1533248-0401, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених договором. Актом від 23.07.2020 року №2/2-305-1618, який складено та підписано сторонами, вказано такий стан системи опалення: радіатори опалення відсутні, по приміщенню проходять транзитні трубопроводи загальнобудинкової системи опалення.
Актом від 14.07.2022 року № 4971 вказано, що на час обстеження опалювальних приладів приєднаних до загальнобудинкової системи ЦО не виявлено. Через приміщення проходять транзитні мережі системи опалення ЦО (не ізольовані). Разом з тим, представник відповідача відмовився від підписання акту-претензії від 14.07.2022 року стосовно ненадання послуги з постачання теплової енергії на потреби опалення нежитлового приміщення позивача, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Зі слів представника відповідача, підставою відмови є відсутність у нього відповідних повноважень.
У подальшому позивачем отримано листа від відповідача, в якому вказано, що договір від 12.08.2020 року № 1533248-0401 вважається припиненим у частині постачання теплової енергії, а замість нього вважається укладеним типовий публічний договір приєднання про надання комунальної послуги теплової енергії (о/р НОМЕР_1).
Позивач звернулася до ТОВ «Центр будівельних та земельних експертиз» із заявою провести будівельно-технічне дослідження та надати висновок експерта. За висновком експерта від 26.08.2022 року № 26/08/22 спірне нежитлове приміщення не забезпечене опаленням від системи централізованого опалення.
Позивач вказує, що договір на постачання теплової енергії від 12.08.2020 року № 1533248-0401 укладено нею внаслідок помилки, яка полягала в тому, що вона вважала, що нежитлове приміщення №110 (в літ. А) загальною площею 62,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , забезпечене опаленням від системи централізованого опалення. Названа обставина має істотне значення, так як відсутність забезпечення опаленням від системи централізованого опалення нежитлового приміщення №100 (в літ. А) загальною площею 62,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , виключає можливість надання позивачу, як споживачу, послуги (комунальної послуги) з постачання теплової енергії на потреби опалення зі сторони відповідача. З огляду на це, типовий публічний договір приєднання про надання комунальної послуги теплової енергії (о/р НОМЕР_1 ) також є таким, що укладений позивачем помилково.
Із урахуванням наведених обставин, позивач просить визнати недійсним договір на постачання теплової енергії від 12.08.2020 року № 1533248-0401; визнати недійсним публічний договір приєднання про надання комунальної послуги теплової енергії, оприлюднений КП «Київтеплоенерго» на своєму офіційному сайті за посиланням: https/kmda/gov.ua/ukladannya-dogovoru-z-kp-kyyivteloen, у частині о/р НОМЕР_1.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2023 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вказує, що сам по собі факт прочитання сторонами тексту договору, роз'яснення їм нотаріусом суті укладеного договору не може бути безумовною підставою для відмови у задоволенні позову про визнання такого договору недійсним. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 161/17523/16-ц , від 27.03.2019 року у справі № 546/1177/16-ц, від 20.09.2018 року у справі № 369/11060/16-ц.
Зазначає, що висновком експертизи встановлено, що спірне нежитлове приміщення не забезпечене опаленням від системи централізованого опалення, а наявні транзитні мережі не можуть забезпечити підтримання нормованої температури в опалювальний період року, що ще раз підтверджує неможливість використання позивачем своїх прав та виконання обов'язків за спірним договором саме через неправильне сприйняття фактичних обставин правочину. Висновок експертизи підтверджується іншими доказами наявними у справі: письмовою відповіддю Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м Києва» від 06.07.2023 року, актом від 23.07.2020 року № 2/2-305-1618 та актом (обстеження нежитлового приміщення для укладення договору) від 14.07.2022 року № 4971. Крім того, ту обставину, що спірне нежитлове приміщення не забезпечене опаленням від системи централізованого опалення, а наявні лише транзитні мережі, в судовому засіданні визнав відповідач.
Посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 22.12.2020 року у справі № 311/3489/18, звертає увагу на те, що Верховним Судом проведено чітке розмежування між послугою з опалення місць загального користування та нарахуванням за втрати теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними в підвалі. Разом із тим, у договорі вказано, що відповідач надає позивачу саме послугу з постачання теплової енергії (п. 1.1 Договору). В той час, як враховуючи технічні характеристики нежитлового приміщення послуга з постачання теплової енергії не може бути надана.
Наголошує, що при укладенні договору на постачання теплової енергії від 12.08.2020 року № 1533248-0401 було сформоване помилкове уявлення щодо предмету даного договору, прав та обов'язків сторін. Укладаючи спірний правочин, позивач мала на меті отримувати теплову енергію та здійснювати оплату на потреби опалення. Проте, як виявилося, нежитлове приміщення, яке належить позивачу на праві власності, не забезпечене опаленням від системи централізованого опалення, а наявні трубопроводи, які можуть бути складовими системи централізованого опалення, що призначені для транспортування теплоносія до приладів опалення в інших приміщеннях будинку, не можуть забезпечити підтримання нормованої температури в опалювальний період року, про що стало відомо з висновку експерта за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження від 26.08.2022 року № 26/08/22.
З огляду на викладене, відсутність забезпечення нежитлового приміщення № 100 (в літ. А) загальною площею 62,3 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , опаленням від системи централізованого опалення, виключає можливість надання позивачу, як споживачу, послуги з постачання теплової енергії на потреби опалення, зі сторони відповідача, що порушує її права та інтереси, через виникнення у позивача грошових зобов'язань за послугу, яку вона не отримала, а також не отримання самої послуги.
У відзиві на апеляційну скаргу представник КП «Київтеплоенерго» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.
Посилається на те, що перед укладенням договору на постачання теплової енергії від 12.08.2020 року № 1533248-0401 позивачем спільно з представником КП «Київтеплоенерго» проведено обстеження нежитлового приміщення, за результатом якого складено акт від 23.07.2020 року № 2/2-305-1618, яким встановлено, що радіатори опалення відсутні, по приміщенню проходять транзитні трубопроводи загальнобудинкової системи централізованого опалення. Тобто перед укладенням договору позивач була обізнана та чітко усвідомлювала, що належне їй приміщення не облаштовано опалювальними приладами, однак є частиною загальнобудинкової системи централізованого опалення, що не позбавляє її права встановити прилади опалення.
Договір від 12.08.2020 року № 1533248-0401 укладено позивачем добровільно, повністю усвідомлюючи свої дії. Предметом даного договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених цим договором. Більше того, позивач до опалювального періоду 2021/2022 повністю сплачувала по зазначеному договору. Вказує, що нежитлове приміщення позивача (опалювальна площа 59,97 кв. м) підключено від загальнобудинкової системи опалення житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Система централізованого опалення житлового будинку обладнана теплолічильником. Зазначене приміщення по АДРЕСА_2 є частиною загальнобудинкової системи опалення.
Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 22.12.2020 року у справі № 311/3489/18 не є релевантним, оскільки у розглянутій справі квартира була відключена від мереж централізованого опалення у встановленому законодавством порядку. Однак, позивач не надала доказів того, що її приміщення було відключено від системи централізованого опалення.
В судовому засідання позивач ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Представник відповідача КП «Київтеплоенерго» - Кравець Т.П. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення оспорюваних правочинів позивач мала намір на укладення саме договору на постачання теплової енергії, а не будь-якого іншого договору, тобто розуміла правову природу договору. Діяла без примусу, вільно, зворотного не доведено. Позивачем не наведено, а судом не встановлено щодо яких обов'язків чи визначених прав відбулася помилка.
Купуючи нежитлове приміщення згідно з договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 29.03.2019 року, позивач, як покупець, оглянула предмет договору (нежитлове приміщення номер 100 (в літ. А), загальною площею 62,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , недоліків або дефектів, які перешкоджають використанню предмета договору за цільовим призначенням на момент огляду не виявила, претензій до покупця щодо якісних характеристик предмета договору не мала (п. 1.5. договору купівлі-продажу).
Суд звернув увагу, що наявність доказів, які підтверджують невиконання умов договору щодо постачання теплової енергії у приміщення позивача, може бути підставою для розірвання договору в порядку, визначеному договором або законом, та не мають наслідком визнання його недійсним.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення № 100 (літ. А) загальною площею 62,3 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 29.03.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чижиковим О.О., зареєстрованого в реєстрі за №14031 (а. с. 8-10).
12.08.2020 року між КП «Київтеплоенерго» та ОСОБА_1 укладений договір про постачання теплової енергії № 1533248-0401, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 2.2. цього договору теплопостачальна організація зобов'язалася, в тому числі, постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та обсягах згідно з додатком №1 до цього договору; підтримувати середньодобову температуру теплоносія в подавальному трубопроводі на тепловому вводі будівлі згідно з температурним графіком, затвердженим Київською міською державною адміністрацією.
Згідно з пунктом 2.3. договору споживач зобов'язався, зокрема, додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені в додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Додатком № 1 до договору визначено обсяги постачання теплової енергії споживачу.
Додатком № 3 до договору встановлені тарифи на теплову енергію.
Порядок розрахунків за теплову енергію визначений у додатку № 4 до договору.
Згідно з додатком № 7 до договору передбачені умови припинення постачання теплової енергії (а. с. 15-24).
Відповідач на своєму веб-сайті здійснив публікацію індивідуальних договорів, що є договорами приєднання, і з 01.11.2021 року договірні відносини між позивачем та відповідачем врегульовуються положеннями індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, що є публічним договором приєднання, встановленим Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 830 (а. с. 30).
Згідно з актом від 23.07.2020 року № 2/2-305-1618, складеного представником КП «Київтеплоенерго» інженером Безвербним О.І. в присутності ОСОБА_1 щодо приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , радіатори опалення у приміщенні відсутні, по приміщенню проходять транзитні трубопроводи загальнобудинкової системи опалення (а. с. 25).
Згідно з актом (обстеження нежитлового приміщення для укладення договору) від 14.07.2022 року № 4971, складеного представником КП «Київтеплоенерго» провідним інженером Паламарчуком І.А. у присутності власника ОСОБА_1 , щодо приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , встановлено: стан системи опалення - загальнобудинкова, на час обстеження опалювальних приладів, приєднаних до загальнобудинкової системи ЦО, не виявлено, через приміщення проходять транзитні мережі системи ЦО (не ізольовані) (а. с. 27).
У складеному акті-претензії від 14.07.2022 року, підписаному ОСОБА_1 та споживачами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , щодо якості та/або кількості надання послуг з постачання теплової енергії, зокрема, стосовно ненадання послуги з постачання теплової енергії на потреби опалення приміщення споживача, а саме: АДРЕСА_4 , в період опалювальних сезонів, починаючи з першого, після укладення 12.08.2020 року договору на постачання теплової енергії №1533248-0401, зазначено, що за результатами перевірки встановлено стан системи опалення: на момент укладення договору, тобто 12.08.2020 року, відсутній комплекс пристроїв, що виконують функцію опалення - радіатори, тобто відсутня система опалення. По приміщенню проходять транзитні трубопроводи загальнобудинкової системи опалення.
Із акту-претензії вбачається, що зі сторони відповідача він не підписаний, проставлена помітка «відмовився від підпису (прибула особа без повноважень) Паламарчук І.А. » (а. с. 28).
Листом «Про надання інформації» від 06.07.2023 року Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» повідомило, що з 01.05.2018 року КП «Київтеплоенерго» експлуатує котельні, теплові мережі, теплові пункти, засоби обліку та інше допоміжне обладнання на них та набуло статус теплопостачальної організації і, відповідно, виконавця послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води та проводить розрахунки зі споживачами. Житловий будинок на АДРЕСА_1 забезпечується централізованим опаленням від індивідуального теплового пункту, який перебуває на балансі та обслуговуванні РТМ «Печерськ» КП «Київтеплоенерго». Проєктом забудови в нежитловому приміщенні № 100 (в літ. А) опалювальних приладів не передбачено, але у вказаному приміщенні проходять загальнобудинкові мережі централізованого опалення (а. с. 113).
Судовий експерт Сверида О.М. склав висновок експерта за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження від 26.08.2022 року № 26/08/22, згідно з яким нежитлове приміщення №100 (в літ. А), загальною площею 62,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , не забезпечене опаленням від системи централізованого опалення, оскільки у приміщенні відсутні опалювальні прилади, призначені для нагрівання приміщення, а наявні трубопроводи, які можуть бути складовими системи централізованого опалення, що призначені для транспортування теплоносія до приладів опалення в інших приміщеннях будинку, не можуть забезпечити підтримання нормованої температури в опалювальний період року (а. с. 34-52).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині 1 ст. 627 ЦК визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору, відповідно до ст.3 ЦК, є однією із засад цивільного законодавства.
Статтею 6 ЦК визначено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.
Отже, принцип свободи договору відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Відповідно до ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204).
У статті 215 ЦК визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК).
Таким чином, відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.11.2019 року у справі № 918/204/18, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У цій справі позивач посилається на недійсність договору на постачання теплової енергії як укладеного під впливом помилки.
Згідно з ч.1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК (у редакції, на час укладення оспорюваного договору) якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
За умовами наведеної норми закону не будь-яка помилка може братися судом до уваги. Під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. При цьому під помилкою, що має істотне значення, Цивільний кодекс України розуміє помилку щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.
Наступна зміна рішення позивача або ставлення до його наслідків після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину. Підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації.
Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.
Отже, правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним і у разі встановлення судом певних обставин може бути визнаний недійсним. Водночас при вирішенні такого спору слід ураховувати, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення та має істотне значення.
У разі якщо сторона спірного правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування норми ст. 229 ЦК.
Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1. ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначала, що під час укладення оспорюваного договору на постачання теплової енергії вона помилково вважала, що нежитлове приміщення, яке належить їй на праві власності, підключене до загальнобудинкової системи централізованого опалення, а пізніше встановила, що по приміщенню проходять лише транзитні трубопроводи загальнобудинкової системи опалення.
Так, листом від 06.07.2023 року Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» повідомило позивача про те, що проєктом забудови в нежитловому приміщенні № 100 (в літ. А) на АДРЕСА_1 опалювальних приладів не передбачено, але у вказаному приміщенні проходять загальнобудинкові мережі централізованого опалення.
Згідно з висновком судового експерта від 26.08.2022 року №26/08/22 нежитлове приміщення, що належить позивачу на праві власності, не забезпечене опаленням від системи централізованого опалення, оскільки у приміщенні відсутні опалювальні прилади, призначені для нагрівання приміщення. В ньому наявні трубопроводи, які можуть бути складовими системи централізованого опалення, однак вони не можуть забезпечити підтримання нормованої температури в опалювальний період року.
Разом з цим, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про те, що наведені позивачем обставини не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним згідно зі ст. 229 ЦК України, оскільки факт відсутності у належному позивачу нежитловому приміщенні опалювальних приладів, призначених для нагрівання приміщення, не може свідчити про неправильне уявлення позивача про природу вчинюваного нею правочину.
Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
Аналізуючи оспорюваний договір на постачання теплової енергії, обсяг та зміст прав і обов'язків сторін, які передбачені договором, суд встановив, що назва договору відповідає його змісту, умови договору викладені однозначно, не передбачають різного тлумачення, при підписанні договору позивач погодилася з умовами цього договору, вчинила дії, пов'язані з виконанням зобов'язань по договору, спірний договір підписано нею самостійно, що вказує на усвідомлення позивачем на момент укладення правочину його правової природи та юридичних наслідків.
Так, предметом договору на постачання теплової енергій від 12.08.2020 року є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1. договору).
Умовами договору передбачені обов'язки відповідача постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору (пп. 2.2.1. договору); підтримувати середньодобову температуру теплоносія в подавальному трубопроводі на тепловому вводі будівлі згідно з температурним графіком (пп. 2.2.2. договору); забезпечувати розміщення інформації про зміну тарифів (пп. 2.2.3. договору).
У свою чергу, позивач зобов'язалася додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускати їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії (пп. 2.3.1. договору); виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору (пп. 2.3.2. договору); додержуватися умов та порядку припинення подачі теплової енергії, які передбачені в додатку № 7 до договору (пп. 2.3.3 договору); зазначити всі об'єкти теплоспоживання, підключені до теплових мереж (найменування, теплові навантаження, обсяги теплоспоживання, займана площа) (пп. 2.3.4. договору).
Позивачем не наведено, а судом не встановлено щодо яких прав та обов'язків сторін відбулася помилка.
Під час розгляду справи судом встановлено, що на момент укладення оспорюваного правочину позивач мала намір на укладення саме договору на постачання теплової енергії, а не будь-якого іншого договору, тобто розуміла правову природу договору та наслідки його вчинення, могла відмежувати його від інших правочинів. Договір уклала добровільно, без примусу, зворотного не довела.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що позивач у договорі купівлі-продажу нежитлового приміщення від 29.03.2019 року підтвердила, що вона, як покупець, оглянула предмет договору (нежитлове приміщення номер 100 (в літ. А), загальною площею 62,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , недоліків або дефектів, які перешкоджають використанню предмета договору за цільовим призначенням на момент огляду не виявила, претензій до покупця щодо якісних характеристик предмета договору не мала (п. 1.5. договору купівлі-продажу).
Також перед укладенням оспорюваного договору на постачання теплової енергії від 12.08.2020 року позивач спільно з представником КП «Київтеплоенерго» провели обстеження нежитлового приміщення, за результатами якого складено акт від 23.07.2020 року № 2/2-305-1618.
У зазначеному акті вказано, що радіатори опалення відсутні, по приміщенню проходять транзитні трубопроводи загальнобудинкової системи централізованого опалення.
Таким чином, перед укладенням оспорюваного договору позивач була обізнана про технічні характеристики нежитлового приміщення та повинна була усвідомлювати, що приміщення не облаштовано опалювальними приладами, а є частиною загальнобудинкової системи централізованого опалення.
Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними оспорюваних договорів як таких, що вчинення внаслідок помилки позивача, є правильними.
Доводи апеляційної скарги про те, що в оспорюваному договорі на постачання теплової енергії вказано, що відповідач надає послуги з постачання теплової енергії, тоді як із урахуванням технічних характеристик нежитлового приміщення така послуга не може бути надана, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки у разі доведення неналежного виконання постачальником умов договору щодо постачання теплової енергії у приміщення позивача, такі обставини можуть бути підставою для розірвання договору в порядку, визначеному договором або законом, проте не мають наслідком визнання його недійсним.
В апеляційній скарзі позивач посилається на висновок Верховного Суду у постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 311/3489/18 про те, що власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов'язанні брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.
Проте вказаний висновок не є релевантним до даної справи, оскільки обставини та правовідносини, що склались між сторонами, у даній справі є іншими.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що належне їй приміщення не забезпечене опаленням від системи централізованого опалення та знаходиться у підвалі, тому вона повинна сплачувати лише за втрати теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними у підвалі, - також висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки вказане приміщення не належить до допоміжних приміщень будинку, співвласниками якого є власники квартир, а належить позивачу на праві приватної власності та відповідно до договору купівлі-продажу від 29.03.2019 року є нежитловим приміщенням, загальною площею 62,3 кв.м., відповідно до технічного паспорту має призначення - офісне приміщення.
Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що лише особа з відповідною освітою може розібратися, яким чином відбувається забезпечення теплопостачанням до приміщення, колегія суддів відхиляє, оскільки за обставинами справи встановлено, що перед укладанням договору від 12.08.2020 року позивач була достовірно обізнана про відсутність радіаторів опалення у придбаному нею приміщенні, отже, усвідомлювала, що належне їй приміщення не облаштоване опалювальними приладами.
Доводи апеляційної скарги по своїй суті фактично зводяться до неправильного тлумачення заявницею норми ст. 229 ЦК України; позивач посилається на обставини, які не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним згідно зі ст. 229 ЦК України, про що зазначено вище.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються висновками суду, викладеними в його рішенні.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Отже, рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 17 червня 2024 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.