Ухвала
03 червня 2024 року
м. Київ
справа № 728/1986/23
провадження № 61-6232 ск 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ситнік О. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,
1. У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на неповнолітню дитину у розмірі 53 548,68 грн.
2. Бахмацький районний суд Чернігівської області рішенням від 11 січня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.
3. Чернігівський апеляційний суд постановою від 25 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив, рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 11 січня 2024 року скасував. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів відмовив.
4. У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 березня 2024 року, у якій вона просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 11 січня 2024 року.
5. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
6. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
7. Пунктом 3 частини шостої статті 19 ЦПК України встановлено, що малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
8. Також пунктом 2 частини шостої цієї ж статті встановлено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
9. Частиною четвертою статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження, зокрема, призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
10. Частинами першою та другою статті 274 ЦПК України встановлено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: малозначні справи; що виникають з трудових відносин; про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
11. Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, щодо спадкування, щодо приватизації державного житлового фонду, щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу, в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
12. Предметом позову у цій справі є стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на неповнолітню дитину.
13. Таким чином, дослідивши предмет позову, складність справи та значення справи для сторін і суспільства, Верховний Суд дійшов висновку про малозначність цієї справи, незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, оскільки стаття 19 ЦПК України розташована у Розділі I «Загальні положення» та поширюється й на касаційне провадження.
14. Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, відповідно до якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню у випадках, якщо справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
15. Так скаржниця, обґрунтовуючи касаційну скаргу як таку, що стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, вказує на те, що справа стосується прав дитини і існують різні трактування судами поняття та порядку встановлення винуватості платника аліментів.
16. Перевіривши зазначені доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що наведені скаржницею обґрунтування не дають достатніх підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки посилання скаржниці на те, що існують різні трактування судами питання щодо винуватості платника аліментів саме по собі не вказує на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, а може свідчити про різні фактичні обставини справ.
17. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
18. Тобто скаржниці в касаційній скарзі необхідно обґрунтувати наявність актуальної правової проблеми, яка може бути вирішена за результатами касаційного перегляду справи.
19. Крім цього заявниця вказує на те, що справа має виняткове значення для неї, оскільки відповідач у повному обсязі не виконує свої обов'язки зі сплати аліментів більш ніж півтора року, а тягар утримання малолітньої дитини весь цей час вона несе одноособово.
20. Перевіривши зазначені доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що наведені доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявниці з оскаржуваним судовим рішенням в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення для неї, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Водночас матеріальний критерій для цього не може бути визначальним, адже законодавець окремо обмежив доступ до касаційної інстанції саме за матеріальним критерієм.
21. Доводи скаржниці фактично полягають у її незгоді з оцінкою судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів та встановлених обставин.
22. Верховний Суд зауважує, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено. Сама лише вказівка на те, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи або суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково без належного обґрунтування та підтвердження належними доказами зазначених обставин, не свідчить про те, що є підстави для розгляду справи в суді касаційної інстанції.
23. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала на те, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
24. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
25. Оскарження в суді третьої інстанції має відбуватися щодо справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, що забезпечує ефективність касаційного провадження.
26. Зазначене відповідає і Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
27. При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (рішення ЄСПЛ у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
28. Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
29. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
30. Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 подано касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
31. Крім цього, Верховний Суд звертає увагу на те, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
32. За таких обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 389-392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 березня 2024 року.
2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Пророк
Є. В. Петров
О. М. Ситнік