06 червня 2024 року
м. Київ
справа № 361/978/22
провадження № 61-7679св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 липня 2022 року у складі судді Радзівіл А. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Нежури В. С., Соколової В. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»; Банк) про зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 17 травня 2007 року у м. Бровари Київської області між позивачкою та АКТ «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір № 410/58/07-Пі, відповідно до умов якого позивачка отримала грошові кошти в сумі 57 000,00 дол. США, зі сплатою 13,5 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 16 травня 2014 року. 17 травня 2007 року укладено іпотечний договір № 07/1-58, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Авраменко Н. А., зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 5354, із накладенням нотаріусом заборони відчуження належних їй на праві власності двох земельних ділянок загальною площею 0,1054 га, розташованих по АДРЕСА_1 . Так, згідно пункту 1.1 цього іпотечного договору позивачка передала в іпотеку банку земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210600000:00:064:0082, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель, а також земельну ділянку, площею 0,0054 га, кадастровий номер 3210600000:00:064:1082, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на забезпечення виконання нею зобов'язань за договором кредиту № 410/58/07-Пі від 17 травня 2007 року. Згідно пункту 1.2 іпотечного договору № 07/1-58 від 17 травня 2007 року обумовлена сторонами вартість земельних ділянок (предмета іпотеки) становить 606 000,00 грн, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України на день укладення цього іпотечного договору складає 120 000,00 дол. США.
У серпні 2015 року кредитор, найменування якого змінено на ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» (на момент розгляду справи АТ «Сенс Банк»), звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №410/58/07-Пі від 17 травня 2007 року в загальній сумі станом на 10 серпня 2015 року - 895 030,36 грн, а також витрат по сплаті судового збору в розмірі 13 425,46 грн, у тому числі: 26 825,10 дол. США (еквівалент станом на 10 серпня 2015 року згідно курсу НБУ становить 565 738,19 грн - заборгованість за кредитом), 15 613,75 дол. США (еквівалент станом на 10 серпня 2015 року згідно курсу НБУ становить 329 292,17 грн - заборгованість за відсотками). Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 липня 2018 року у справі № 361/8858/15-ц відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року за апеляційною скаргою ПАТ «Укрсоцбанк» вказане рішення Броварського міськрайонного суду Київської області скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову та стягнення із позивачки заборгованості за кредитним договором № 410/58/07-Пі від 17 травня 2007 року в загальній сумі 895 030,36 грн. Постановою Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 361/8858/15-ц, провадження № 61-6517св19, за касаційною скаргою ОСОБА_1 постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року частково задоволено апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 липня 2018 року у вказаній справі. Стягнено із ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» борг за кредитним договором у розмірі 623 532,10 грн, а також судовий збір у розмірі 23 159,00 грн, а всього - 646 691,10 грн.
Відповідач категорично не хоче отримувати від ОСОБА_1 присуджену йому заборгованість за кредитним договором, оскільки 28 лютого 2020 року відповідачу вдалося неправомірно зареєструвати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за собою право власності на предмет іпотеки - належні позивачці на праві власності земельні ділянки, на підставі вказаного іпотечного договору № 07/1-58 від 17 травня 2007 року та на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» в позасудовому порядку. Вона вернулась до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до АТ «Альфа-Банк» про скасування записів щодо державної реєстрації за відповідачем права власності на вказані земельні ділянки, на цей час розглядається справа № 361/3818/20 за цим позовом.
Позивачка надіслала відповідачу цінним листом з описом вкладення за номером поштового ідентифікатора 0740029312625 письмову заяву від 27 листопада 2021 року, в якій повідомляла, що бажає добровільно виконати зазначене судове рішення та просила повідомити її, надіславши на вказану адресу її місця проживання в письмовій формі реквізити АТ «Альфа-Банк» для сплати нею грошових коштів у розмірі 646 691,10 грн. Також надіслала відповідачу цінним листом з описом вкладення за номером поштового ідентифікатора 0740029530630 аналогічну письмову заяву від 01 лютого 2022 року. Окрім цього, 03 лютого 2022 року особисто надала відповідачу свою аналогічну заяву за вхідним номером "14067". 11 лютого 2022 року позивачка особисто надала відповідачу ще дві свої аналогічні заяви за вхідними номерами "17906" та "17908".
Однак відповідач не повідомив їй своїх реквізитів для сплати присуджених йому судом грошових коштів в загальній сумі 646 691,10 грн. Уважає, що відповідач чинить позивачці перешкоди щодо добровільного виконання нею зазначеного судового рішення.
Просила суд зобов'язати АТ «Альфа-Банк» надати їй в письмовому вигляді чинні банківські реквізити чи відкрити рахунок для оплати на його користь грошових коштів в загальній сумі 646 691,10 грн для добровільного виконання позивачкою постанови Київського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року у цивільній справі № 361/8858/15-ц про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором № 410/58/07-Пі від 17 травня 2007 року у розмірі 623 532,10 грн та 23 159,00 грн судового збору. Стягнути з відповідача на її користь судові витрати.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року, позов задоволено частково.
Зобов'язано АТ «Альфа Банк» надати ОСОБА_1 у письмовому виді банківські реквізити для зарахування грошових коштів в загальній сумі 646 691,10 грн для добровільного виконання постанови Київського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року у цивільній справі № 361/8858/15-ц про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа Банк» заборгованості за кредитним договором № 410/58/07-Пі від 17 травня 2007 року у розмірі 623 532,10 грн та 23 159,00 грн судового збору.
Стягнено із АТ «Альфа Банк» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 992,40 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Рішення судів мотивовані тим, що позивач неодноразово намагалася погасити заборгованість в добровільному порядку у справі № 361/8858/15-ц на підставі постанови Київського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року. Проте відповідач відмовляється отримувати грошові кошти, посилаючись на виконання такого рішення суду, оскільки відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки - земельну ділянку за кадастровим номером 3210600000:00:064:0082 та земельну ділянку за кадастровим номером 3210600000:00:064:1082, а тому відповідач вважає, що таким чином рішення суду виконано. Окрім того, представник відповідача зазначив, що позивач в будь якому випадку не позбавлена можливості виконати рішення суду, якщо вона дійсно має таке бажання, не дивлячись на отримання від кредитора довідки про прощення боргу. Частиною статті 537 ЦК України визначено, що боржник має прав виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або паперів у депозит нотаріуса.
Доказами, які підтверджують наміри позивачки добровільно та самостійно сплатити суму боргу та факт відмови відповідача від її отримання підтверджуються наведеними доказами. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими в частині, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Твердження відповідача про можливість внесення позивачем належних з нього кредиторові грошей у депозит нотаріусу без зазначення відомостей передбачених п. 1.4, п. 3.2. «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5, є помилковим та необґрунтованим, а тому, враховуючи неодноразові звернення позивача до відповідача про надання таких рахунків та відмову в їх надані, повністю доводять обґрунтованість позову в частині зобов'язати АТ «Альфа Банк» надати ОСОБА_1 у письмовому виді банківські реквізити для зарахування грошових коштів, як безпосередньо для внесення такої суми на рахунок, так і для можливості скористатись своїм правом по виконанню вимог статті 537 ЦК України.
Апеляційний суд вказав, що позивачка у цій справі, маючи установлене судовим рішенням боргове зобов'язання, наділена правом добровільного виконання цього рішення задля уникнення додаткових витрат.
Доводи апеляційної скарги в частині права боржника виконати свій обов'язок з урахуванням положень статті 537 ЦК України, якою регламентовано право боржника виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори або на рахунок ескроу, відхиляються колегією суддів, оскільки вчинення таких дій неможливо без зазначення даних про рахунок кредитора. Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що є неможливим внесення позивачкою належних до виплати кредиторові грошових коштів у депозит нотаріусу без зазначення відомостей, передбачених п. 1.4, п. 3.2. «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5.
Аргументи учасників справи
У травні 2023 року АТ «Сенс Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення судів скасувати і ухвалити нове, яким залишити позов без задоволення.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції помилково розглянув цю справу у порядку спрощеного позовного провадження, не врахувавши категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у ній.
Суди обох інстанцій врахували виключно ту обставину, що постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року у справі № 361/8858/15-ц стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» борг за кредитним договором (а. с. 20-23). Проте суди не врахували, що ще до винесення цієї постанови Київського відповідач вже задовольнив свої вимоги, застосувавши позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки. Тобто у цій справі фактично позивач на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (іпотечного застереженні) в добровільному порядку в рахунок погашення заборгованості передав належне йому на праві власності майно, яке було предметом іпотеки для забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов'язань перед банком, в результаті чого її кредитні зобов'язання на цей час вважаються виконаними.
Тобто на дату прийняття постанови від 25 листопада 2021 року основне зобов'язання за кредитним договором № 410/58/07-Пі від 17 травня 2007 року вважалось припиненим.
Судам було повідомлено, що позивач оскаржив рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за АТ «Альфа-Банк» (цивільна справа № 361/3818/20), а також те, що в разі скасування судом рішення державного реєстратора, сторони будуть повернуті у первісний стан, внаслідок чого вся заборгованість буде наявна, оскільки вимоги Кредитора внаслідок скасування рішення державного реєстратора залишаться незадоволеними. У такому випадку, а саме за умови наявності у позивача заборгованості перед відповідачем, Банком будуть прийняті всі платежі. Проте на цей час справа № 361/3818/20 не розглянута, рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за Банком є чинним, а тому жодних підстав приймати платежі на виконання припиненого зобов'язання відповідач не має. Прийняття платежів від позивача є порушенням частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» та умов Іпотечного договору. Такі платежі будуть вважатись такими, що набуті Банком безпідставно, оскільки основне зобов'язання вважається припиненим, та підлягали б поверненню відповідно до статті 1212 ЦК України в разі їх надходження. Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 802/1728/16-а.
Враховуючи викладену обставину, а саме фактичну відсутність заборгованості у позивача перед відповідачем за кредитним договором від 17 травня 2007 року, позовні вимоги задоволенню не підлягали.
У позовній заяві позивач не вказала, за захистом якого свого порушеного права вона звернулася до суду із цим позовом. Також позивач не вказувала, які дії чи бездіяльність відповідача нібито призвели до порушення її прав чи свобод. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Апеляційний суд вважає, що позивач у цій справі, маючи установлене судовим рішенням боргове зобов'язання, наділена правом добровільного виконання цього рішенні задля уникнення додаткових витрат. Разом з тим, незрозуміло, які додаткові витрати суд мав на увазі. Строк кредитування змінено, Кредитор втратив право нараховувати проценти та інші платежі. Більш того, ще до винесення рішення суду про стягнення заборгованості направив на адресу позивача довідку, якою підтверджено відсутність у неї основного зобов'язання.
Посилання суду першої інстанції на те, що спірні правовідносини, які склались між сторонами, регулюються Законом України «Про виконавче провадження» не підлягають застосуванню в цих правовідносинах, оскільки звернення до органів виконавчої служби є виключним правом стягувача. Банк не звертався до органів примусового виконання рішень, оскільки на цей час основне зобов'язання вважається виконаним.
Якщо основне зобов'язання буде вважатись не виконаним, та Банк прийме всі платежі на виконання постанови про стягнення заборгованості.
У липні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги АТ «Сенс Банк», рішення судів - залишити без змін.
Зазначає, що безпосередньо Банк ініціював та підтримував судовий процес про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором саме в грошовій формі. Незважаючи на це, 28 лютого 2020 року, до закінчення вказаного судового процесу, АТ «Альфа-Банк» з грубим порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», використавши шахрайську схему, зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки. При цьому, банк, будучи позивачем у справі № 361/8858/15-ц про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором в грошовому виразі, не ініціював закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Банк погодився із цією присудженою сумою, так як рішення суду не оскаржував. Вона неодноразово письмово та особисто зверталася до АТ «Альфа-Банк» щодо надання їй можливості виконання судового рішення і сплати грошових коштів у визначеній судом сумі в добровільному порядку. Проте Банк ухилявся, що свідчить про його не зацікавленість в погашенні боргу.
Різниця між оціночною вартістю земельних ділянок і її визнаним боргом -1 184 450,90 грн. Однак вважає, що ця сума є більшою.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. У задоволенні клопотання АТ «Сенс Банк» про зупинення дії судових рішень відмовлено.
В ухвалі зазначено, щонаведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21), від 31 березня 2021 року у справі № 9901/76/19 (провадження № 11-965заі19), від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17, від 22 лютого 2022 року у справі №761/36873/18, від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17; постановах Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 757/508/20-ц, від 10 квітня 2019 року у справі
№ 369/9787/15-ц, від 30 червня 2021 року у справі № 715/1394/20, від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15 ц, від 24 червня 2020 року у справі №686/936/19, від 21 листопада 2018 року у справі № 802/1728/16-а, від 03 травня 2022 року у справі № 757/508/20-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 369/9787/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 338/75/16-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 569/13956/17, від 27 квітня 2023 року у справі № 209/4577/21, від 17 лютого 2021 року у справі № 520/472/17).
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 17 травня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір № 410/58/07-Пі, відповідно до якого позивачка отримала у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 57 000,00 дол. США, зі сплатою 13,5 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 16 травня 2014 року.
За іпотечним договором № 07/І-58 від 17 травня 2008 року ОСОБА_1 , як іпотекодавець, передала в іпотеку банку, як іпотекодержателю, земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210600000:00:064:0082, цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель, а також земельну ділянку, площею 0,0054 га, кадастровий номер 3210600000:00:064:1082, цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , у забезпечення виконання нею зобов'язань за договором кредиту № 410/58/07-Пі від 17 травня 2007 року і безпосередньо за іпотечним договором, що разом становить основне зобов'язання.
Згідно пункту 1.2 іпотечного договору № 07/1-58 від 17 травня 2007 року обумовлена сторонами вартість земельних ділянок (предмета іпотеки) становить 606 000,00 грн, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України, на день укладення цього іпотечного договору складає 120 000,00 дол. США.
28 лютого 2020 року відповідач зареєстрував за собою належні ОСОБА_1 на праві власності земельні ділянки: площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210600000:00:064:0082, та площею 0,0054 га, кадастровий номер 3210600000:00:064:1082, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі вказаного іпотечного договору на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» в позасудовому порядку.
ОСОБА_1 звернулась до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до АТ «Альфа-Банк» про скасування записів щодо державної реєстрації за відповідачем права власності на належні їй вказані земельні ділянки.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року у справі № 361/8858/15-ц частково задоволено апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 липня 2018 року за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» в особі правонаступника АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором № 410/58/07-Пі від 17 травня 2007 року та стягнено із ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» борг за кредитним договором у розмірі 623 532,10 грн, а також судовий збір у розмірі 23 159,00 грн, всього - 646 691,10 грн.
27 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до керівника АТ «Альфа-Банк», в якій повідомляла, що має намір добровільно виконати зазначене судове рішення та просила повідомити їй, надіславши на адресу її місця проживання в письмовій формі, реквізити АТ «Альфа-Банк» для сплати нею цих грошових коштів у розмірі 646 691,10 грн.
Також позивачка надіслала відповідачу цінним листом з описом вкладення за номером поштового ідентифікатора 0740029530630 письмову заяву від 01 лютого 2022 року, в якій теж повідомляла про намір добровільно виконати зазначене судове рішення та просила повідомити їй, надіславши на вказану адресу її місця проживання в письмовій формі реквізити АТ «Альфа-Банк», для сплати нею цих грошових коштів у розмірі 646 691,10 грн. 03 лютого 2022 року позивачка особисто надала відповідачу свою аналогічну заяву за вхідним № 14067. 11 лютого 2022 року позивачка особисто надала відповідачу ще дві свої аналогічні заяви за вхідними № 17906 та № 17908.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження
№ 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (див. постанову Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року у справі № 757/508/20-ц (провадження № 61-19919св21), на яку є посилання в касаційній скарзі).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (стаття 527ЦК України).
Згідно з частиною першою, четвертою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (стаття 613 ЦК України).
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598ЦК України).
Тлумачення частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VІІІ) свідчить, що по своїй суті, в цій нормі було передбачено спеціальну підставу припинення забезпеченого іпотекою основного зобов'язання. Тобто, частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VІІІ) є спеціальною нормою, яка поширюється лише на зобов'язання, які забезпечені іпотекою, що виключає застосування загальної норми статті 599 ЦК України про припинення зобов'язання належним виконанням. Така спеціальна підстава припинення забезпеченого іпотекою зобов'язання означає, що припиняються будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання. Та обставина, чи залишилося після позасудового врегулювання фактично невиконаною будь-яка частина основного зобов'язання, значення не має.
У частинах першій, другій статті 537 ЦК України передбачено, що боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.Нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про внесення боргу у депозит.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі 369/9787/15-ц (провадження № 61-21883св18), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «посилання апеляційного суду на неможливість виконання відповідачкою зобов'язань за кредитним договором у зв'язку зі зміною банківських реквізитів безпідставні, оскільки у разі відсутності кредитора у місці виконання зобов'язання або ухилення ним від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з його боку боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей у депозит нотаріуса, нотаріальної контори (пункти 1, 2 частини першої статті 537 ЦК України). У порушення вимог статей 212-214, 316 ЦПК України 2004 року апеляційний суд на вказані вимоги закону та фактичні обставини справи уваги не звернув, не врахував, що неповідомлення боржника про нові реквізити банківської установи не звільняє його від виконання обов'язку з погашення кредитної заборгованості».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 709/1089/17 (провадження
№ 61-12745сво18) зроблено висновок, що «внесення належних із боржника кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса на підставі статті 537 ЦК України є правом, а не обов'язком боржника».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) вказано, що «посилання на вимоги статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, є недоречним виходячи з такого. По-перше, наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України».
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша статті 13 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року у справі № 361/8858/15-ц стягнено із ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» борг за кредитним договором; ОСОБА_1 зазначає, що має намір добровільно виконати зобов'язання за кредитним договором саме в порядку та спосіб, визначеному у вказаному судовому рішенні, однак АТ «Альфа-Банк» ухиляється від такого виконання;
28 лютого 2020 року відповідач зареєстрував за собою належні ОСОБА_1 на праві власності земельні ділянки на підставі іпотечного договору та статті 37 Закону України «Про іпотеку» в позасудовому порядку; відповідач відмовляється приймати виконання зобов'язання за кредитним договором посилаючись на те, що до ухвалення вказаної постанови Київського апеляційного суду він задовольнив свої вимоги, застосувавши позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому відповідне зобов'язання припинилося і рішення суду не підлягає виконанню;
суди не врахували, що:
право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення;
частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» встановлює, що після звершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними, тобто є передбаченою законом підставою припинення зобов'язання. Тому після завершення позасудового врегулювання кредитор не має права вимагати від боржника виконання такого обов'язку, як і відсутній кореспондуючий цьому праву обов'язок кредитора приймати його виконання;
ОСОБА_1 не визнає правомірність вказаного позасудового врегулювання, тому звернулась до суду з позовом про скасування записів щодо державної реєстрації за відповідачем права власності на належні їй земельні ділянки. В цій ситуації боржник може мати правомірний інтерес у виконанні зобов'язання за кредитним договором в порядку та спосіб, визначеному у судовому рішенні про стягнення кредитної заборгованості. Проте у такому разі боржник не позбавлена можливості виконати рішення суду відповідно до статті 537 ЦК України шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей у депозит нотаріуса;
суди зробили помилковий висновок, що вчинення таких дій неможливо без зазначення даних про рахунок кредитора, оскільки не врахували, що стаття 537 ЦК України таких умов не передбачає, а посилання на пункти 1.4, 3.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5, є недоречним виходячи з того, що наведена інструкція не є актом цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України. Позивач не скористалася правом виконати свій обов'язок шляхом внесення належного до сплати боргу у депозит нотаріуса або нотаріальної контори.
За таких обставин позивач не обґрунтувала наявність порушеного відповідачем її права або охоронюваного законом інтересу, що є самостійною підставою для відмови у позові. Тому рішення судів слід скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Оскільки встановлено підстави для скасування оскаржених судових рішень, то суд касаційної інстанції інші доводи касаційної скарги не аналізує.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені судові рішення - скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Таким чином, з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» належить стягнути судові витрати на сплату судового збору в сумі 3 473,40 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 рокускасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про зобов'язання вчинити дії відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» 3 473,40 грн судових витрат на сплату судового збору.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 липня 2022 року та постанова Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
А. Ю. Зайцев
Є. В. Краснощоков