ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
12 червня 2024 року Справа № 910/12786/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.
секретар судового засідання Мельников О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Осипенко Ганни Вікторівни на рішення Господарського суду Волинської області від 21 лютого 2024 року по справі №910/12786/23 (суддя Вороняк А.С.)
час та місце ухвалення рішення: 21 лютого 2024 року; м. Луцьк, пр. Волі, 54а; вступна і резолютивна частина проголошена о 10:40 год; повний текст рішення складено 4 березня 2024 року
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нововолинський завод спеціального технічного обладнання"
до Фізичної особи - підприємця Осипенко Ганни Вікторівни
про стягнення 562314 грн 40 коп.
за участю представників сторін:
від Позивача - не з'явився;
від Відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю “Нововолинський завод спеціального технічного обладнання” (надалі - Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи - підприємця Осипенко Ганни Вікторівни (надалі - Відповідач) про стягнення 464310 грн заборгованості по орендній платі, 5838 грн 86 коп. - 3 % річних, 92165 грн 45 коп. пені.
При обґрунтуванні позову вказує на неналежне виконання Відповідачем умов договору оренди нерухомого майна № 1 від 12 серпня 2022 року з додатковою угодою №4 від 1 листопада 2022 року та з урахуванням угоди про заміну сторони договірного зобов'язання від 1 листопада 2022 року, в частині повної та вчасної сплати орендних платежів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15 серпня 2023 року постановлено направити матеріали позовної заяви Позивача до Відповідача про стягнення 562314 грн 40 коп. за виключною підсудністю до Господарського суду Волинської області.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 21 лютого 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 464310 грн заборгованості по орендній платі, 3037 грн 73 коп. 3 % річних, 50323 грн 57 коп. пені. Також даним судовим рішенням покладено на Відповідача 7765 грн 07 коп. судового збору за подання позовної заяви. У задоволені позову про стягнення 2801 грн 13 коп. 3% річних та 41841 грн 97 коп. пені відмовлено.
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань згідно Договору за період з березня по липень 2023 року в зв'язку з чим наявна заборгованість в розмір 464310 грн за заявлений період, і що Даний факт Відповідачем не спростовано, підтверджено матеріалами справи, а отже позовні вимоги про стягнення із Відповідача 464310 грн орендної плати підлягають до задоволення в повному розмірі.
Що ж до вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 5838 грн 86 коп., то місцевий господарський суд зазначив, що перевіривши розрахунок Позивача у межах визначеного періоду, вбачається, що Позивачем неправильно визначено початок періоду нарахувань (оплата здійснюється не пізніше 12 числа поточного місяця згідно 5.3 Договору) та не враховано, що станом на 1 березня 2023 року сума заборгованості ще не становила 464310 грн, а тому здійснивши власний перерахунок 3 % річних підставними для стягнення з Відповідача 3037 грн 73 коп., в решті частини стягнення 3 % річних в сумі 2801 грн 13 коп. судом першої інстанції відмовлено.
Що ж до вимоги про стягнення пені, то суд першої інстанції вказав, що пунктом 7.1 Договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати Відповідачем орендної плати та/або комунальних платежів по встановлених рахунках, Відповідач зобов'язався сплатити Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, від розміру несплаченого платежу за кожний день прострочення. Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано Відповідачу пеню за період з 1 березня 2023 року по 31 липня 2023 року в сумі 92165 грн 54 коп., однак, суд першої інстанції вказав, що дані нарахування проведено без врахування того, що станом на 1 березня 2023 сума заборгованості ще не становила 464310 грн, оплата здійснюється до 12 числа поточного місяця, відповідно прострочка оплати буде з 14 березня 2023 року (оскільки 12 березня 2023 року є вихідним днем), а тому суд першої інстанції здійснив власний розрахунок пені та дійшов висновку, що підставною є пеня в сумі 50323 грн 57 коп., а в частині стягнення пені в сумі 41841 грн 97 коп. відмовлено.
Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (а.с. 170-172), в якій з підстав, вказних у ній, просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що Угода набуває чинності з моменту її підписання та діє до завершення строку дії договору, і що ця угода підписана повноважними представниками сторін без будь-яких зауважень. За доводами апелянта, судом першої інстанції не взято до уваги тих обставин що представник Відповідача заперечував проти того що угода від 1 листопада 2022 року про заміну сторони в зобов'язанні підписана повноважними представниками сторін.
Відповідач наполягає, що дана угода про заміну сторони в зобов'язанні а саме в договорі оренди не підписувалася Відповідачем, а ні як фізичною особою, а ні як фізичною особою підприємцем.
Також, скаржник в апеляційній скарзі вказав, що судом не взято до уваги та не надано жодної оцінки (спростування чи обґрунтування), те що представником Відповідача надана копія закордонного паспорту Відповідача з відміток котрого вбачається що після перетину кордону в 2022 році Відповідачка не поверталася на територію України, що в цілому унеможливлювало підписання відповідно угоди в листопаді 2022 року та додатків до договору.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 квітня 2024 року (а.с. 187), з підстав, висвітлених в ній, було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача. Запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Позивачу.
1 травня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до Північно-західного апеляційного господарського суду від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача, в якому Позивач просив залишити без задоволення апеляційну скаргу Відповідача, а рішення суду без змін. Також, Позивач вказав, що 24 січня 2023 року Відповідачем спачено 92862 грн., згідно платіжної інструкції № 111, призначення платежу - за оренду нерухомого майна за січень - лютий 2023 року, згідно рахунку № 11 від 2 січня 2023 року. Констатував, що рахунок № 11 від 2 січня 2023 року виставлений за оренду виробничого приміщення за січень 2023 року та лютий 2023 року, згідно договору оренди нерухомого майна № 1 від 12 серпня 2022 року та додаткової угоди від 1 листопада 2022 року.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2024 року, проведення підготовчих дій закінчено, а призначено розгляд апеляційної скарги на 12 червня 2024 року об 14:40 год..
В судове засідання від 12 червня 2024 року представники Позивача та Відповідача, не з'явилися.
З наявних в матеріалах справи довідок про доставку електронного листа вбачається, що сторони були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання (а.с. 197).
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 20 травня 2024 року явка сторін обов'язковою не визнавалась.
Частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
В той же час, згідно пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи вищевказане суд апеляційної інстанції констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на все вищевказане, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників Позивача та Відповідача, оскільки останні не скористались своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України. Окрім того, в матеріалах справи є апеляційна скарга Відповідача та поданий Позивачем відзив на апеляційну скаргу, в яких наведена позиція сторін з-приводу доводів та заперечень позовної заяви, а також апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 12 серпня 2022 року між Позивачем, Відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Модулехаус" (надалі - Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна № 1 (надалі - Договір; 6-12).
Пунктом 4.1 Договору сторони визначили, що Позивач передав, а орендар прийняв об'єкт оренди за актом приймання-передачі; об'єкт оренди вважається переданим (повернутим) в день підписання акту приймання-передачі.
Згідно з пунктом 5.1 Договору: розмір орендної плати за місяць становить: 42 грн за 1 м.кв. виробничого приміщення; загальний розмір орендної плати об'єкта оренди за один календарний місяць становить 92862 грн.
У відповідності до пункту 5.3 Договору, орендна плата та оплата вартості комунальних послуг (електропостачання, водопостачання), що виникають у процесі проведення діяльності відповідно до пункту 2.1 Договору, сплачується орендарем щомісячно в безготівковій формі на розрахунковий рахунок Позивача не пізніше 12-го числа поточного місяця.
Пунктом 7.1 Договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати орендарем орендної плати та/або комунальних платежів по встановлених рахунках, він зобов'язався сплатити Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, від розміру несплаченого платежу за кожний день прострочення.
В силу дії пункту 9.1 Договору цей Договір набуває чинності з 15 вересня 2022 року по 14 вересня 2025 року.
Даний Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками без будь-яких зауважень.
На виконання умов Договору 12 серпня 2022 року між Позивачем та Орендарем підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі нерухомого майна без будь-яких зауважень (а.с.13-15).
1 листопада 2022 року між Позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю “Модулехаус” (первісний орендар) та Відповідачем (новий орендар) укладено угоду про заміну сторони договірного зобов'язання (в Договорі) за умовами якої первісний орендар за згодою Позивача передав, а Відповідач прийняв на себе всі права та зобов'язання первісного орендаря як сторони за Договором між Позивачем та первісним орендарем (надалі - Угода; а.с.16).
Пунктом 2 Угоди визначено, що з моменту набрання чинності цією Угодою первісний орендар втрачає, а Відповідач набуває право вимагати виконання Позивачем своїх обов'язків за Договором, а також первісний орендар перестає, а Відповідач починає нести зобов'язання та відповідальність за невиконання зобов'язань, що виникли до моменту набуття чинності цією Угодою, а також тих, що виникають у майбутньому.
У відповідності до пункту 3 Угоди, права, зобов'язання та відповідальність сторони по Договору переходить до Відповідача в тому обсязі, в якому вони належали первісному орендарю до набуття чинності цією Угодою.
Як визначено пунктом 5 Угоди, Угода набуває чинності з моменту її підписання та діє до завершення строку дії Договору.
Дана Угода підписана повноважними представниками сторін без будь-яких зауважень.
Крім того, 1 листопада 2022 року між Позивачем та Відповідачем укладено додаткову угоду № 4 до Договору (а.с.17), якою сторони погодили доповнити Договір підпунктом 5.1.1 наступного змісту: розмір орендної плати за такі календарні періоди як: листопад 2022 року, грудень 2022 року, січень 2023 року, лютий 2023 року становить 21 грн за 1 м.кв. виробничого приміщення. Загальний розмір орендної плати об'єкта оренди за один календарний місяць у такі календарні періоди як: листопад 2022 року, грудень 2022 року, січень 2023 року, лютий 2023 року становить 46431 грн Строк сплати орендної плати за такі календарні періоди як: листопад 2022 року, грудень 2022 року - до 31 грудня 2022 року. Строк сплати орендної плати за такі календарні періоди як: січень 2023 року, лютий 2023 року - до 31 січня 2023 року.
Інші умови Договору залишаються без змін.
Пунктами 3, 4 Додаткової угоди визначено, що Додаткова угода набуває чинності з дати її підписання сторонами та є невід'ємною частиною Договору.
Дана Додаткова угода підписана повноважними представниками сторін без будь-яких зауважень.
Як стверджує Позивач, Відповідач умови Договору в частині сплати орендної плати за період з січня 2023 року по липень 2023 року виконав частково в сумі 92862 грн, в результаті чого утворилась заборгованість 464310 грн по суборендованій платі, що стало підставою для звернення Позивача, за захистом, порушеного, на його думку права, з позовом про стягнення 464310 грн заборгованості по орендній платі, 5838 грн 86 коп. - 3 % річних, 92165 грн 45 коп. пені.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як передбачено частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
В силу дії частини першої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Аналогічні положення містить частина перша статті 283 Господарського кодексу України.
Частиною третьою статті 285 Господарського кодексу України передбачено, що орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Водночас, відповідно до частини четвертої статті 286 Господарського кодексу України строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони у Договорі погодили сплату орендних платежів у розмірі 131313 грн та не пізніше 3-го числа кожного місяця наступного за розрахунковим.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В силу дії статті 526 Цивільного кодексу України, та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою законодавства України, колегія суду досліджує доводи та заперечення Відповідача щодо не підписання Угоди та невикористання приміщення як такого по ні-бито підписаним Угодим та зауважує наступне.
Дослідивши наявні в матеріалах спарви докази суд апеляційної інстанції констатує, що Відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань згідно Договору та Угоди за період з березня по липень 2023 року в зв'язку з чим утворилася заборгованість в розмір 464310 грн, що в свою чергу Відповідачем не спростовано.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.
При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.
Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб.
Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту, а необґрунтоване і безпідставне розірвання договору оренди, вочевидь порушує принцип добросовісності.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, апеляційний господарський суд констатує, що Позивачем не доведено наявності обставин, передбачених Договором, які є підставою для його дострокового розірвання, враховуючи порушення як порядку так і строків повідомлення про таке розірвання, та зважаючи на відсутність згоди іншої сторони.
В той же час, колегія суддів, зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо перебування Відповідача за межами України з 13 жовтня 2022 року, що як вказує Відповідач, підтверджується відміткою в закордонному паспорті, звертає увагу Відповідача, що в матеріалах справи відсутні докази котрі б вказували на перебування Відповідача за межами України, зокрема, й відсутній сам закордонний паспорт, які б могли підтвердити такі доводи Відповідача (такий доказ, а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не подано).
Окрім того, відсутні докази, які б вказували на не підписання Відповідачем Угоди та Додаткової угоди № 4.
При цьому, з тексту Угоди та Додаткової угоди № 4 вбачається, що Відповідач був особисто присутній (а не представники як вказує Відповідач в апеляційній скарзі), що підтверджується підписом Відповідача на даних документах та не спростовано Відповідачем. В той же час, Відповідачем окрім голослівних тверджень щодо не підписання Відповідачем Угоди, не долучено доказів, зокрема, висновку судової експертизи, котрі б засвідчили, що підпис вчинений на Угоді та Додатковій угоді № 4 вчинений не Відповідачем, а іншою особою.
Водночас, суд апеляційної інстанції констатує і факт того, що 24 січня 2023 року Відповідачем сплачено 92862 грн, згідно платіжної інструкції № 111, призначення платежу - за оренду нерухомого майна за січень - лютий 2023 року, згідно рахунку № 11 від 2 січня 2023 року. Рахунок № 11 від 2 січня 2023 року виставлений за оренду виробничого приміщення за січень 2023 року та лютий 2023 року, згідно договору оренди нерухомого майна № 1 від 12 серпня 2022 року та додаткової угоди від 1 листопада 2022 року (а.с. 192-193).
Вищевказане не лише спростовує описані вище доводи апелянта але й вказує на подальше схвалення Відповідаем вищеописаних правочинів дією у вигляді оплат.
При цьому апеляційний господарський суд наголошує, що ухвалення правочину може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів особи - сторони правочину (здійснення часткової оплати за товар с посиланням на договір та згідно з виставленим рахунком). Таким чином, частково здійснивши оплату, Відповідач схвалив Договір, та по суті зобов'язався виконувати його умови.
Частиною 6 статті 762 ЦК України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Приписи частини 6 статті 762 ЦК України визначають в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Обставини, зазначені у даній статті можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією як орендодавця, так і орендаря.
Отже, для застосування частини 6 статті 762 ЦК України та звільнення наймача (орендатора) від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою звільнення від сплати орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає, це такі обставини, за яких майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за ці обставини.
Дана правова позиція щодо застосування приписів статті 762 ЦК України узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у справах №914/2264/17, №914/1248/18, № 914/70/18.
В силу дії пункту 5 статті 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із положеннями статтей 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частинами 1, 4 статті 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі
При укладенні Договору сторони, зокрема, домовилися про умови, розмір та порядок внесення орендної плати.
З урахуванням усього вищевказаного, згідно пунктів 5.1 Договору, пункту 1 Додаткової угоди № 4, статті 193 Господарського кодексу України та статтей 526, 525, 692 Цивільного кодексу України, в розрізі дії Договору та Угоди, позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 464310 грн заборгованості з орендної плати підлягають до задоволення.
Відповідне судове рішення було прийняте і місцевим господарським судом, відповідно, колегія суддів залишає судове рішення без змін в цій частині.
Що ж до позовних вимог про стягнення 3 % річних в розмірі 5838 грн 86 коп., то колегія суду зазначає таке.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано 5838 грн 86 коп. - 3% річних.
Відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань не надав.
В той же час, перевіривши розрахунок Позивача у межах визначеного періоду, вбачається, що Позивачем неправильно визначено початок періоду нарахувань (згідно пункту 5.3 Договору, оплата здійснюється не пізніше 12 числа поточного місяця) та не враховано, що станом на 1 березня 2023 року сума заборгованості ще не становила 464310 грн, а тому здійснивши перерахунок 3 % річних за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора колегія суду вважає, що підставним для стягнення з Відповідача є 3037 грн 73 коп. (1068 грн 55 коп. за період з 14 березня 2023 року по 31 липня 2023 року на суму 92862 грн; 839 грн 57 коп. за період з 13 квітня 2023 року по 31 липня 2023 року на суму 92862 грн; 610 грн 60 коп. за період з 13 травня 2023 року по 31 липня 2023 року на суму 92862 грн; 373 грн 99 коп. за період з 13 червня 2023 року по 31 липня 2023 року на суму 92862 грн; 145 грн 02 коп. за період з 13 липня 2023 року по 31 липня 2023 року на суму 92862 грн), в решті частини стягнення 3 % річних в сумі 2801 грн 13 коп. слід відмовити через їх безпідставність.
Дане було вчинено і місцевим господарським судом, відповідно, Північно-західний апеляційний господарський суд залишає судове рішення без змін в цій частині
Що ж стосується позовних вимог про стягнення з Відповідача 92165 грн 54 коп. пені, то колегія суду зауважує наступне.
Пунктом 7.1 Договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати Відповідачем орендної плати та/або комунальних платежів по встановлених рахунках, він зобов'язався сплатити Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, від розміру несплаченого платежу за кожний день прострочення.
Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Згідно частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Як встановлено вище в даній постанові Відповідач обов'язку по сплаті грошових коштів у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, а тому дії Відповідача слід кваліфікувати як порушенням договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив їх виконання (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до статтей 1 і 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно статті 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Отже, підставами для нарахування пені є, по-перше, прострочення у виконанні грошового зобов'язання, яке допустив боржник, по-друге встановлення конкретного розміру відповідної санкції договором або чинним законодавством.
Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано пеню за період з 1 березня 2023 року по 31 липня 2023 року в сумі 92165 грн 54 коп., однак дані нарахування проведено без врахування того, що станом на 1 березня 2023 року сума заборгованості ще не становила 464310 грн, оплата здійснюється до 12 числа поточного місяця, відповідно прострочка оплати буде з 14 березня 2023 року (оскільки 12 березня 2023 року є вихідним днем), а тому здійснивши перерахунок пені за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора колегія суду вважає, що підставною для стягнення з Відповідача є пеня в сумі 50323 грн 57 коп. (17748 грн 09 коп. за період з 14 березня 2023 року по 31 липня 2023 року на суму 92862 грн; 13931 грн 84 коп. за період з 13 квітня 2023 року по 31 липня 2023 року на суму 92862 грн; 10115 грн 60 коп. за період з 13 травня 2023 року по 31 липня 2023 року на суму 92862 грн; 6172 грн 14 коп. за період з 13 червня 2023 року по 31 липня 2023 року на суму 92862 грн; 2355 грн 90 коп. за період з 13 липня 2023 року по 31 липня 2023 року на суму 92862 грн), а в частині стягнення пені в сумі 41841 грн 97 коп. слід відмовити через безпідставність. Відповідно апеляційний господарський суд стягує з Відповідача на користь Позивача 50323 грн 57 коп. пені. В стягненні 41841 грн 97 коп. пені суд відмовляє.
Дане було вчинено і місцевим господарським судом, відповідно, колегія суддів залишає судове рішення без змін в цій частині.
Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Осипенко Ганни Вікторівни на рішення Господарського суду Волинської області від 21 лютого 2024 року по справі №910/12786/23 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 21 лютого 2024 року по справі №910/12786/23 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
5. Справу №910/12786/23 повернути Господарському суду Волинської області.
Повний текст постанови виготовлено 17 червня 2024 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Бучинська Г.Б.