6 червня 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6
розглянувши матеріали кримінального провадження №12017150030004067 за апеляційною скаргою прокурора Окружної прокуратури м. Миколаєва ОСОБА_7 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 вересня 2022 року, стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєві, українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_2 раніше в силу ст.89 КК України не судимого,
-обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурори ОСОБА_7 , ОСОБА_9
обвинувачений ОСОБА_8
захисник ОСОБА_10
встановив:
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не дозволило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України та призначити йому покарання у виді 6 років позбавлення волі. Цивільний позов прокурора в інтересах держави а особі Міської лікарні №4 м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_8 матеріальної шкоди в розмірі 5037,09грн., витрачених на лікування ОСОБА_11 , задовольнити. У ході апеляційного розгляду повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження шляхом дослідження наданих суду першої інстанції доказів, зазначених в апеляційній скарзі.
Короткий зміст вироку.
Вироком суду ОСОБА_8 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.121 КК України та виправдано у зв'язку з недоведеністю, вчинення ним вказаного кримінального правопорушення (злочину).
Цивільний позов прокурора Заводського відділу Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Міської лікарні №4 м. Миколаєва - залишено без розгляду.
Провадження за цивільним позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - закрито.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі прокурор зазначає, що оскаржуваний вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з істотним порушенням вимог закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не дозволило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Зауважує, що судом не враховано, що досліджений в суді протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення містить відомості про вчинений злочин, зокрема потерпілий просив вжити заходів до наглядно знайомого йому ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які 16.10.2017р. спричинили йому тілесні ушкодження. Відсутність в протоколі про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення прізвища правопорушника лише означає, що на момент вчинення злочину він його не знав, і не міг повідомити правоохоронним органам.
Вказує, що судом не враховано, що потерпілому були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, із значною втратою крові, останній в суді неодноразово зазначав, що непам'ятає достеменно всі події у повному обсязі, оскільки втрачав свідомість. Однак, незмінною була його позиція, що в бійці окрім нього, ОСОБА_14 та ОСОБА_8 ніхто участь не приймав, та удари по нозі він відчув під час цього конфлікту саме за участі даних осіб.
Посилаючись на правовий висновок, викладений в Поставі Об'єднаної Палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 14.09.2020р. у справі №470/3597/17, звертає увагу, що судом не тільки не приведено повного змісту протоколу слідчого експерименту за участі потерпілого, але й оцінку зазначеного доказу належним чином не здійснено, вказаний доказ всупереч вимогам кримінального процесуального закону невмотивовано й безпідставно відкинуто судом лише з підстав нібито наявних розбіжностей у заяві про вчинене кримінальне правопорушення та показах потерпілого в суді, які на думку обвинувачення не є суттєвими та не свідчать про відсутність в діях ОСОБА_8 злочину.
Стверджує, що в показах свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 не має протиріч, щодо фактичних обставин події, як зазначив суд, а наявні розбіжності у показах свідків не є суттєвими та, виходячи з аналізу всіх доказів, свідчать про те, що вказані свідки були очевидцями злочину, перебуваючи у різних місцях по відношенню одне до одного, а також обвинуваченого і потерпілого. Зауважує, що вказані свідки є єдиними очевидцями злочину, які не перебувають у будь-яких стосунках з потерпілим чи обвинуваченим, тобто є незацікавленими в результатах кримінального провадження.
Вказує, що судом безпідставно не взято до уваги свідчення свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_17 в тій частині яка нібито виправдовує обвинуваченого, судом не надано оцінку ряду письмових доказів, зазначено лише, що вони не містять будь-яких фактичних даних на підтвердження вини обвинуваченого.
На думку прокурора, наведені докази судом оцінені неповно, не в їх сукупності, з точки зору достатності та взаємозв'язку, відокремлено один від одного, що призвело до хибного висновку про необхідність виправдати ОСОБА_8 у вчиненні злочину, який не відповідає фактичним обставинам провадження.
Обставини встановлені судом першої інстанції.
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується у скоєні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.121 КК України за наступних обставин.
16.10.2017 року, близько 19-00 години, ОСОБА_8 знаходився біля будинку АДРЕСА_3 , де під час сварки з ОСОБА_11 , на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, у нього виник злочинний умисел направлений на спричинення потерпілому тілесних ушкоджень.
Реалізуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та його наслідки, ОСОБА_8 підійшов до ОСОБА_11 та взявши у руку ніж, наніс потерпілому один удар в область верхньої третини правої гомілки, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді різаної рани верхньої третини правої гомілки з пошкодженням великогомілкової вени, глибокого малогомілкового нерву, м'язрозгиначів пальців, переднього великогомілкового м'язу, венозної кровотечі, геморагічного шоку 2 ступеню, які по ступеню тяжкості відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч.1 ст.121 КК України - як умисне тілесне ушкодження.
Визнаючи ОСОБА_8 невинуватим та виправдовуючи останнього у зв'язку з не доведеністю, вчинення ним вказаного кримінального правопорушення, суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведено, винуватість ОСОБА_8 поза розумним сумнівом у вчинені кримінального правопорушення за ч.1 ст. 121 КК України
Суд зазначив, що частина доказів, а саме показання потерпілого та свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , та відомості які містяться в протоколах слідчих експериментів з цими особами, є суперечливими не узгоджуються з іншими доказами, наданими стороною обвинувачення, не доводять по за розумним сумнівом, що саме ОСОБА_8 наніс удар ножом потерпілому, в результаті якого останньому були спричинення тяжкі тілесні ушкодження. А інші докази, такі як відомості, що містяться в протоколах огляду місця події, протоколах огляду предметів, висновках експертів не містять інформації щодо обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до положень ч.1 ст.91 КПК України.
Пославшись на положення Конституції України, норми кримінального процесуального закону, суд прийшов до висновку, що стороною обвинувачення не доведено винуватість ОСОБА_8 в умисному спричиненні тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_18 і виправдав його за цим обвинуваченням.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги, думку обвинуваченого та його захисника, які вважали вирок суду законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження, в порядку визначеному ч.3 ст. 404 КПК України, повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд дійшов наступного.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом, відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути належно мотивовано.
Суд зобов'язаний мотивувати прийняте рішення, а саме обґрунтувати свої висновки у кримінальному провадженні, аргументувати свою позицію та переконливо довести, чому одні докази покладені в його основу, а інші відкинуті або не враховані. За наявності суперечливих доказів суд повинен проаналізувати їх, навести мотиви свого рішення. Тобто, вирок суду повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 370 КПК України, щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України та згідно п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині обвинувального вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Включати у виправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів невинуватість виправданого, не допускається.
Цих вимог закону, як вважає колегія суддів, суд першої інстанції дотримався в повному обсязі.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано врахував вимоги ч.3 ст. 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях. Аналогічна вимога міститься і в ч.3 ст. 373 КПК України.
За змістом ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
В апеляційній скарзі прокурор в загальному вказує, що суд не навів переконливих мотивів, з яких відкинув одні докази та взяв до уваги інші, не надав оцінку ряду письмових доказів, а зазначив лише, що вони не містять будь-яких фактичних даних на підтвердження вини обвинуваченого.
Всупереч доводам апеляційної скарги, суд першої інстанції відповідно до вимог закону обґрунтував вирок на тих доказах, які були розглянуті та перевірені у судовому засіданні, надавши їм належну правову оцінку, зазначивши у вироку, чому він узяв до уваги одні докази й відкинув інші.
Визнаючи ОСОБА_19 , невинуватими за пред'явленим йому обвинуваченням за ч.1 ст.121 КК України, та виправдовуючи його у зв'язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що стороною обвинувачення не доведено, винуватість ОСОБА_8 поза розумним сумнівом у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, що з урахуванням п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, є підставою для його виправдання за пред'явленим обвинуваченням.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду, вважає їх обґрунтованими, достатніми та законними, з огляду на наступне.
Відповідно до обвинувального акта 16.10.2017 року, приблизно о 19-00 годині, ОСОБА_8 знаходився біля будинку АДРЕСА_3 , де під час сварки з ОСОБА_11 , на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, у нього виник злочинний умисел направлений на спричинення потерпілому тілесних ушкоджень. Реалізуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та його наслідки, ОСОБА_8 підійшов до ОСОБА_11 та взявши у руку ніж, наніс потерпілому один удар в область верхньої третини правої гомілки, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді різаної рани верхньої третини правої гомілки з пошкодженням великогомілкової вени, глибокого малогомілкового нерву, м'яз розгиначів пальців, переднього великогомілкового м'язу, венозної кровотечі, геморагічного шоку 2 ступеню, які по ступеню тяжкості відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.
На підтвердження доведення винуватості ОСОБА_8 у вчиненні цього кримінального правопорушення стороною обвинувачення надано докази, а саме: протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до якого 17.10.2017 року слідча СВ Заводського ВП ГУНП у Миколаївській області, прийняла від ОСОБА_11 заяву, якою він просив прийняти міри до наглядно знайомих йому ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які 16.10.2017 року, близько 19-30 год., по АДРЕСА_3 , спричинили йому тілесне ушкодження (Том 2 арк.7)., протокол огляду місця події, з фото таблицею до нього, складений слідчим СВ Заводського ВП ГУНП в Миколаївській області 16.10.2017, за результатами огляду ділянки місцевості біля будинку АДРЕСА_3 , протокол огляду предмету складеного слідчим СВ Заводського ВП ГУНП у Миколаївській області 04.12.2017, постанову слідчого СВ Заводського ВП ГУНП у Миколаївській області від 04.12.2017 року, Протокол огляду місця події, з фото таблицею до нього, складений слідчим СВ Заводського ВП ГУНП в Миколаївській області 17.10.2017 року, за результатами огляду приймального відділення ЛШМД м. Миколаєва, протокол огляду предмету складеного слідчим СВ Заводського ВП ГУНП у Миколаївській області 04.12.2017 року, постанову слідчого СВ Заводського ВП ГУНП у Миколаївській області від 04.12.2017 року, висновок судово-медичної експертизи №1739 від 22.11.2017, протокол огляду предмету складеного слідчим СВ Заводського ВП ГУНП у Миколаївській області 04.12.2017 року, постанова слідчого СВ Заводського ВП ГУНП у Миколаївській області від 04.12.2017 року, протокол, складений слідчим СВ Заводського ВП ГУНП у Миколаївській області 30.11.2017 року за результатами обшуку квартири АДРЕСА_4 за місцем фактичного проживання свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_17 , протокол огляду предмету складеного слідчим СВ Заводського ВП ГУНП у Миколаївській області 30.11.2017, за результатами огляду трьох ножів, виявлених та вилучених під час проведення обшуку квартири АДРЕСА_4 30.11.2017 року (Том 1 арк. 237)., висновок судової медико-цитологічної експертизи № 155-ц від 13.12.2017 року, відповідно до якого під час проведення цитологічного дослідження, наданих на експертизу трьох ножів, виявлених та вилучених під час проведення обшуку квартири АДРЕСА_4 30.11.2017 року, сліди крові та епітельні клітини, придатні до цитологічного обліку, не знайдені (Том 1 арк.241-244)., протоколи пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 01.03.2018 року, протокол пред'явлення предмету для впізнання за фотознімками від 07.03.2018 року, протоколи проведення слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_11 від 01.03.2018 року, свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_15 .
Судом першої інстанції був неодноразово допитаний потерпілий ОСОБА_11 , який суду пояснив, що він був у стані алкогольного сп'яніння, (відповідно до Медичної карти стаціонарного хворого №5608/632 ММЛ №4, у крові потерпілого виявлено етанол в концентрації 0,95 промілле (висновок №63000 від 18.10.2017 року). Він чітко пам'ятає події до того моменту, як його штовхнув ОСОБА_17 та вони упади на землю, та уже після того, як його підіймав ОСОБА_16 та саме у той момент він став відчувати біль у нозі. Момент нанесення йому ударів він не пам'ятає. Судом апеляційної інстанції не вдалось допитати потерпілого, оскільки 06.10.2021 року ОСОБА_11 помер (свідоцтво про смерть і- НОМЕР_1 ).
В апеляційній скарзі прокурор звертає увагу, що судом не тільки не приведено повного змісту протоколу слідчого експерименту за участі потерпілого, але й оцінку зазначеного доказу належним чином не здійснено.
Проте, суд апеляційної інстанції критично оцінює таку думку прокурора. Як слідує із матеріалів кримінального провадження та змісту вироку, суд першої інстанції належним чином дослідив вищезазначений доказ, проаналізував його та оцінив з точки зору належності, допустимості та взаємозв'язку, вірно зауважив у вироку, що показання потерпілого є суперечливими, так під час проведення слідчого експерименту потерпілий ОСОБА_11 зазначав, що удари в область ноги йому наносив ОСОБА_20 , при цьому біль в нозі він відчув коли його підняли з землі ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , в послідуючому на питання слідчого, змінивши покази, потерпілий вказав, що біль відчув, коли до нього підійшов обвинувачений та став наносити удари. При цьому, відповідно до наданого суду протоколу прийняття заяви про скоєне кримінальне правопорушення від 17.10.2017 року, ОСОБА_11 не зазначав, що тілесні ушкодження 16.10.2017 року, близько 19-30 год., по АДРЕСА_3 , наніс йому саме ОСОБА_8 .
Під час повторного дослідження судом апеляційної інстанції протоколу слідчого експеременту та технічного запису цієї слідчої дії встановлено: потерпілий під час слідчого експерименту показав, що коли він лежав на землі обличчям вверх, зверху у нього на ногах сидів ОСОБА_17 і наносив йому удари. В цей час зліва до них підійшов ОСОБА_8 і став також наносити йому удари в область нижніх кінцівок. Ножа в руках у обвинуваченого він не бачив. Коли він піднявся то відчув біль у правій нозі.
З урахуванням зазначеного, враховуючи локалізацію тілесного ушкодження ( різана рана верхньої третини правої гомілки) та розташування потерпілого, свідка ОСОБА_17 і обвинуваченого під час отримання потерпілим тілесного ушкодження, малоймовірно, що ОСОБА_8 , перебуваючи зліва від лежачого спиною на землі потерпілого, на ногах якого в той час сидів свідок ОСОБА_17 і наносив йому удари, міг нанести удар ножом потерпілому ОСОБА_11 в верхню третину правої гомілки. А тому суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що фактичні дані, які містяться у протоколі слідчого експерименту за участі потерпілого не підтверджують винуватість ОСОБА_8 в умисному спричиненні тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_11 , а в тій частині, де ОСОБА_11 пояснював, що удар йому наніс саме обвинувачений, оскільки біль в нозі він відчув у той момент коли під час бійки з ОСОБА_17 до них підійшов ОСОБА_8 , суд обґрунтовано не прийняв до уваги з наведених вище підстав. За такого, доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині є неприйнятними.
Також є безпідставними твердження прокурора про те, що суд першої інстанції необґрунтовано не врахував на підтвердження винуватості ОСОБА_8 , в інкримінованому йому злочині, показання свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_21 .
Допитавши зазначених свідків в судовому засіданні і дослідивши відомості, що містяться в протоколах слідчих експериментів з цими особами та оглянувши технічний запис цих слідчих дій, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що інформація яка міститься в цих доказах має істотні суперечності щодо обставин отримання потерпілим тілесного ушкодження, не доводить винуватості ОСОБА_8 поза розумним сумнівом і не може бути покладена в основу обвинувального вироку.
Так, за версією свідка ОСОБА_15 , у момент нанесення обвинуваченим ударів потерпілому, ОСОБА_11 лежав на землі та боровся з ОСОБА_17 , який схопив потерпілого за ногу та повалив на землю, і лише після цього до них підбіг ОСОБА_8 ( і в цій частині покази свідка узгоджуються з показами потерпілого).
У свою чергу свідок ОСОБА_16 стверджував, що саме обвинувачений наніс декілька ударів ОСОБА_11 по нозі, після чого вони упали, та ОСОБА_8 продовжив наносити удари ножом потерпілому в область ноги. При цьому ОСОБА_17 взагалі не приймав участь у бійці.
Крім того, свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 зазначали, що обвинувачений наніс ОСОБА_11 не менше чотирьох ударів ножом в область ноги.
Разом з тим, показання зазначених свідків щодо характеру та кількості ударів завданих потерпілому, спростовуються висновками судово-медичних експертиз, відповідно до яких тілесне ушкодження, було спричинено ОСОБА_11 внаслідок одного удару гострим ріжучим предметом. При цьому, у Медичній карті стаціонарного хворого №5608/632 ММЛ №4, у потерпілого ОСОБА_11 в області ніг не зафіксовано будь-яких інших тілесних ушкоджень.
Допитаний судом апеляційної інстанції свідок ОСОБА_16 взагалі вказав, що удари ОСОБА_11 наносив ОСОБА_14 , він же і викинув ніж.
При цьому, як під час досудового розслідування так і в судовому засіданні суду першої та апеляційної інстанції свідок ОСОБА_16 змінював свої покази щодо обставин отримання потерпілим тілесного ушкодження та не зміг пояснити, причину зміни показів.
Отже, вищезазначені показання свідків є недостовірними та такими, що не узгоджуються між собою та з іншими наданими стороною обвинувачення доказами, а отже не можуть бути прийняті, як докази на підтвердження вчинення обвинуваченим інкримінованого злочину.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що при цьому суд першої інстанції не обмежився вищевикладеним, ретельно проаналізував інші докази у цьому кримінальному провадженні, на які прокурор послався на підтвердження винуватості обвинуваченого. Доводи прокурора, що суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки є безпідставними.
Так, показання допитаних в судовому засіданні суду першої інстанції, свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_17 , лише підтверджують, той факт, що 16.10.2017 року обвинувачений ОСОБА_8 знаходився на місці події, та вчиняв дії направлені на запобігання продовженню бійки між ОСОБА_17 та потерпілим. При цьому, свідки зазначили, що не бачили в руках у ОСОБА_8 ножа та не бачили, щоб він завдавав будь-яких ударів ОСОБА_11 . Перевірити правильність показів цих свідків суд апеляційної інстанції був позбавлений процесуальної можливості, оскільки, свідок ОСОБА_14 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а свідок ОСОБА_22 з 2021 року перебуває за межами України в зв'язку з чим сторона обвинувачення не забезпечила явку цього свідка в судове засідання суду апеляційної інстанції.
Перелік доказів, зазначених прокурором у доводах апеляційної скарги відповідає переліку доказів, які суд першої інстанції дослідив та проаналізував під час судового розгляду, дав їм належну оцінку у вироку. При цьому суд належним чином мотивував свої висновки, посилаючись на правові позиції Верховного Суду.
Судом вірно вказано, що не містять будь-яких фактичних даних на підтвердження вини обвинуваченого надані суду стороною обвинувачення у якості письмових доказів - протокол огляду місця події, з фото таблицею до нього від 16.10.2017, а саме ділянки місцевості біля будинку АДРЕСА_3 : протокол огляду предмету від 04.12.2017 року, а саме поліетиленового пакету в якому знаходиться фрагмент чоловічих штанів розміром 20 см. на 35 см., зі слідами речовини бурого кольору, який було виявлено та вилучено у сміттєвому баку на перетині АДРЕСА_5 16.10.2017 року та Постанова від 04.12.2017 року, про їх визнання речовим доказом; Протокол огляду місця події, з фото таблицею до нього від 17.10.2017, а саме приймального відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 ; Протокол огляду предмету від 04.12.2017 року, в саме поліетиленового пакету в якому знаходяться брюки (джинсові) чоловічі зі слідами речовини бурого кольору, які було виявлено та вилучено у приміщенні приймального відділення ЛШМД 17.10.2017 року та Постанова від 04.12.2017 року про їх визнання речовим доказом; Протокол огляду предметів від 04.12.2017, а саме паперових конвертів, в яких знаходяться зразок сухої крові ОСОБА_11 , фрагмент марлі зі змивами та постанова від 04.12.2017 року про їх визнання речовими доказами; протокол обшуку від 30.11.2017 року; Протокол огляду предмету від 30.11.2017, а саме трьох ножів, виявлених та вилучених під час проведення обшуку квартири АДРЕСА_4 та Постанова від 30.11.2017 року, про визнання їх речовими доказами, крім того, як підтвердив прокурор в суді апеляційної інстанції всі три вилучені та оглянуті ножі не були знаряддям вчинення кримінального правопорушення та не мають відношення до цього кримінального провадження; Висновок судової медико-цитологічної експертизи № 155-ц від 13.12.2017 року; Протоколи пред'явлення предмету для впізнання за фотознімками від 07.03.2018 року за участю свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , оскільки, як підтвердив в судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор, серед зображених на фотознімках ножів відсутній ніж, який був знаряддям вчинення кримінального правопорушення. Ножі, які впізнавали за фотознімками свідки не мають ніякого відношення до цього кримінального провадження.
Крім того, цілком вірним є висновок суду першої інстанції про те, що стороною обвинувачення не встановлено та не доведено наявність у обвинуваченого мотиву вчинення злочину. Так, відповідно до пред'явленого обвинувачення, у ОСОБА_8 злочинний умисел на спричинення потерпілому ОСОБА_11 тілесних ушкоджень, виник на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків.
Разом з тим, судом вірно зауважено, що стороною обвинувачення не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження раптового виникнення чи існування конфліктних ситуацій, які б могли викликати неприязні відносини між ОСОБА_11 та обвинуваченим, та слугували мотивом для ОСОБА_8 вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.
Обвинувачений ОСОБА_8 заперечував будь які мотиви на спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, заявив, що він не наносив удари ножом потерпілому, а лише намагався розборонити ОСОБА_11 і ОСОБА_17 .
Допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції, потерпілий ОСОБА_11 зазначав, що жодних конфліктних ситуацій у нього з ОСОБА_8 не було ні у день вчинення кримінального правопорушення, ні раніше. Свідок ОСОБА_15 зазначав, що словесний конфлікт, який переріс у бійку, відбувався між подружжям ОСОБА_23 та потерпілим. Свідки ОСОБА_24 та ОСОБА_25 сестра та матір потерпілого, зазначали, що у неї та членів її сім'ї, були тривалі конфлікті ситуації та неприязні стосунки саме з подружжям ОСОБА_23 , зокрема ОСОБА_22 . Будь-яких конфліктів до вказаних подій з обвинуваченим у них не було.
Підсумовуючи викладене та враховуючи, що більшість зібраних у кримінальному провадженні доказів, на думку колегії суддів, не мають доказового значення, оскільки у них відсутні відомості щодо обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до положень ч.1 ст.91 КПК України, а інші надані стороною обвинувачення докази не доводять поза розумним сумнівом причетність ОСОБА_8 до спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, суд першої інстанції вірно визнав недостатність доказів для обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, за обставин, викладених в обвинувальному акті, за такого апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції і вважає недоведеним, що у діях обвинуваченого міститься склад інкримінованого йому злочину.
З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи прокурора та обставини, на які він посилається в апеляційній скарзі, були предметом розгляду як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції при повторному дослідженні доказів в порядку, визначеному ч.3 ст. 404 КПК України. Будь яких належних та допустимих доказів на підтвердження висунутого ОСОБА_8 обвинувачення судами першої та апеляційної інстанції не встановлено.
А тому враховуючи вимоги ч.3 ст. 62 Конституції України та ч.3 ст. 373 КПК України, суд першої інстанції обґрунтовано виправдав ОСОБА_8 за недоведеністю його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України.
У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції дослідив фактичні обставини справи в повному обсязі, обґрунтування у вироку основані на доказах відповідно до матеріалів кримінального провадження, тому підстави для скасування виправдувального вироку відсутні.
За таких обставин, оскільки апеляційна скарга прокурора не містить достатніх підстав для скасування вироку та судом апеляційної інстанції не встановлено будь-яких нових обставин, які не були враховані судом першої інстанції при ухвалені виправдувального вироку, апеляційний суд вважає необхідним вирок Заводського районного суду м. Миколаєва щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.
Керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 418, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора Окружної прокуратури м. Миколаєва ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 вересня 2022 року стосовно ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 3-х місяців з дня проголошення.
Головуючий:
Судді: