Справа № 450/1711/23 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.
Провадження № 22-ц/811/632/24 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
17 червня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,
секретаря: Салати Я.І.,
без участі сторін, розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 січня 2024 року у справі за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Державної митної служби України, Волинської митниці до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу,-
У квітні 2023 року керівник Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Державної митної служби України, Волинської митниці звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2022 року у справі № 140/878/22, яке набрало законної сили 31 серпня 2022р, задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 до Волинської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Вищезазначеним рішенням суду визнано протиправним та скасовано наказ Волинської митниці Держмитслужби від 23 грудня 2021 року № 701-о «Про звільнення», поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого державного інспектора митного поста «Піща» Волинської митниці Держмитслужби з 30 грудня 2021р та стягнуто з Волинської митниці Держмитслужби на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 40 433,16 гривень.
Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 12673,08 грн. допущено до негайного виконання. Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 140/878/22 касаційну скаргу Волинської митниці Держмитслужби повернуто скаржнику.
Наказом Волинської митниці Держмитслужби № 12-о "Про поновлення" від 12 квітня 2022 року поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого державного інспектора митного поста «Піща» Волинської митниці Держмитслужби з 30 грудня 2021р та здійснено йому виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 12 673,08 грн. Решту суми, яка підлягала сплаті згідно рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі № 140/878/22 (27760,08 грн.) безспірно списано Управлінням Державної казначейської служби України у Любомильському районі Волинської області з рахунку Волинської митниці 25 січня 2023 року.
Оскільки звільнення ОСОБА_2 здійснено з порушенням закону, що встановлено рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2022 року, що встановлено рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2022 року у справі №140/878/22, то на ОСОБА_1 , як на особу, за наказом якої проведено звільнення, покладається обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну Волинській митниці та Державній митній службі України.
З врахуванням зазначених обставин прокурор на підставі ст.1174,1191 ЦК України, ст.237 КЗпП України просив:
Стягнути з ОСОБА_1 у порядку зворотної вимоги (регресу) на користь Волинської митниці матеріальну шкоду у розмірі 40433,16 гривень та судові витрати (т.1 а.с.2-15).
Оскаржуваним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 січня 2024 року у задоволенні позову керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Державної митної служби України, Волинської митниці до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу - відмовлено.
Рішення суду оскаржив заступник керівника Львівської обласної прокуратури.
В апеляційній скарзі покликається на те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дійшов помилкового висновку про те, що відповідальність за незаконне звільнення працівників, які є державними службовцями, настає лише при умисній формі вини.
Вказує. що за фактом незаконного звільнення ОСОБА_2 обвинувальний вирок суду відносно відповідача та інших службових осіб Волинської митниці не постановлявся, а тому відсутні підстави для проведення службового розслідування водо причетних посадових, службових осіб цих органів, якщо рішенням суду не встановлено в їх діях складу злочину.
Вказує. що судом до спірних правовідносин неправильно застосовано норми матеріального права, а саме положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Просить рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга керівника окружної прокуратури підлягає до задоволення із наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог керівника окружної прокуратури суд першої інстанції дійшов висновку про те, що право зворотної вимоги (регресу) до ОСОБА_1 , може наступати тільки за шкоду умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю.
Умисної протиправної бездіяльності при звільненні з посади ОСОБА_2 відповідач ОСОБА_1 не допустив, що є підставою для відмови в позові. Також була порушена процедура відшкодування шкоди, оскільки не було внесено пропозиції про її добровільне відшкодування.
З таким висновком суду погодитися не можна із наступних підстав.
Судом та матеріалами справи встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2022 року у справі № 140/878/22, яке набрало законної сили 31 серпня2022р, задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 до Волинської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Вищезазначеним рішенням суду визнано протиправним та скасовано наказ Волинської митниці Держмитслужби від 23 грудня 2021 року № 701-о «Про звільнення», поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого державного інспектора митного поста «Піща» Волинської митниці Держмитслужби з 30 грудня 2021 та стягнуто з Волинської митниці Держмитслужби на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 40 433,16 гривень.
Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 12673,08 грн. допущено до негайного виконання. Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 140/878/22 касаційну скаргу Волинської митниці Держмитслужби повернуто скаржнику.
Наказом Волинської митниці Держмитслужби № 12-о "Про поновлення" від 12 квітня 2022 року поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого державного інспектора митного поста «Піща» Волинської митниці Держмитслужби з 30 грудня 2021р та здійснено йому виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 12 673,08 грн. Решту суми, яка підлягала сплаті згідно рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі № 140/878/22 (27760,08 грн.) безспірно списано Управлінням Державної казначейської служби України у Любомильському районі Волинської області з рахунку Волинської митниці 25 січня 2023 року.
Також встановлено, що ОСОБА_1 - голова комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби видав наказ №701-0 від 23 грудня 2021 року про звільнення з роботи із займаної посади ОСОБА_2 , у зв'язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
У подальшому вказаний наказ був скасований у судовому порядку (справа
№ 140/878/22), звільнення ОСОБА_2 визнано незаконним, її поновлено на раніше займану посадау, в її користь з рахунку Волинської митниці сплачено відповідні грошові кошти.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
У статті 237 КЗпП України визначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих судам у пункті 33 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних у цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Під час вирішення справи №140/878/22 судами встановлено факт незаконного звільнення ОСОБА_2 за наказами ОСОБА_1 як голови комісії з реорганізації Волинськох митниці Держмитслужби.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено
ці обставини.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Зокрема, рішенням Волинського окружного адмінстартивного суду у справі №140/878/22 залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року, встановлено факт незаконного звільнення ОСОБА_2 за наказом відповідача.
Факт незаконного звільнення працівника встановлений судами й свідчить про вину особи, яка уповноважена на звільнення працівників.
Таким чином, ОСОБА_1 , як службова особа, яка видала накази про звільнення працівників, які у подальшому визнано незаконними та скасовано в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненим працівникам середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З урахуванням наведеного, на ОСОБА_1 , як на особу, за наказом якого проведено заівльнення, покладається обов'язок відшокувати шкоду, заподіяну Волинській митниці та Державній митній службі України у розмірі середнього заробітку ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу - 40433,16, які стягнуто судовими рішеннями з підприємства та сплачено на користь звільненої працівниці.
При цьому обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення здійснено з порушенням закону. Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.
Указане спростовує висновк суду першої інстанції проте, що право зворотної вимоги (регресу) до ОСОБА_1 , може наступати тільки за шкоду умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №161/6047/16-ц, від 22 січня 2021 року у справі № 332/832/18, від 12 липня 2023 року у справі №663/1169/20.
Зазначених обставин не врахував суд першої інстанції та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову прокурора.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З урахуванням зазначеного, апеляційна скарга заступника керівника Львівської обласної прокуратури підлягає до задоволення, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 січня 2024 року скасуванню, на підставі пп.1-3 ч.1 ст.376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог прокурора.
Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури - задовольнити.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 січня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Державної митної служби України, Волинської митниці - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 у порядку зворотної вимоги (регресу) на користь Волинської митниці (код ЄДРПОУ:43958385) матеріальну шкоду у розмірі 40 433,16 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Волинської обласної прокуратури 2 684 гривень судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 Львівської обласної прокуратури 4 026 гривень судових витрат.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 17 червня 2024 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.