Справа № 638/16481/21 Головуючий суддя І інстанції Орос О. В.
Провадження № 22-ц/818/50/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: за законом.
12 червня 2024 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Бурлака І.В., Мальованого Ю.М.,
за участю секретаря судового засідання Зінченко М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шрамко Ірини Сергіївни на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2023 року, по цивільній справі № 638/16481/21, за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа: Шоста Харківська міська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю, визнання права власності на майно в порядку спадкування,
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, в якому просив суд, з урахуванням уточнень, встановити факт спільного проживання однією сім'єю зі спадкодавцем ОСОБА_2 останні п'ять років по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати за ним в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира), та на банківський вклад, розміщений в АТ «Банк «Форвард»
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , після його смерті відкрилася спадщина у вигляді квартири, яка йому належала на підставі свідоцтва про право власності на житло, та банківського вкладу. Оскільки ОСОБА_2 був людиною похилого віку, близьких родичів у нього не було, через постійні хвороби, які спричинили неможливість самостійного забезпечення власного існування, потребував сторонньої допомоги, ОСОБА_1 останні п'ять років проживав разом із ним, доглядав ОСОБА_2 , надавав йому фізичну допомогу, допомогу по господарству, забезпечував його потреби, придбавав продукти харчування, ліки, оплачував комунальні послуги та усі витрати, пов'язані з побутом, а після смерті займався його похованням. Вказане свідчить про те, що позивач проживав зі спадкодавцем однією сім'єю.
Після смерті ОСОБА_2 позивач як спадкоємець четвертої черги, звернувся до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, проте державним нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстави відсутності документів, які підтверджують родинні зв'язки зі спадкодавцем.
Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова у задоволенні позову ОСОБА_1 до відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що надані позивачем до суду договір на поховання та досліджені в судовому засіданні оригінали квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг спадкодавцем за життя та позивачем після смерті спадкодавця, не є належними доказами в розумінні статті 77 ЦПК України, оскільки не містять інформації щодо предмета доказування у даній справі. Власне ставлення позивача та його родини померлого ОСОБА_2 , придбання йому продуктів харчування, ліків, догляд, сплата комунальних послуг після його смерті, за поховання спадкодавця, не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, їх пов'язаності спільним побутом та взаємними правами і обов'язками, що в розумінні зі статті 1264 ЦК України, дає право на спадщину.
Не погодившись з рішенням суду позивач ОСОБА_1 через свою представницю адвоката Шрамко І.С. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції надав недостатню оцінку поясненням свідків і не звернув увагу на ряд обставин, які вочевидь свідчать про правомірну позицію позивача. Свідки надали показання в суді першої інстанції про те, що померлий ОСОБА_2 дуже давно знав ОСОБА_3 довіряв йому та вважав його якщо не сином, то принаймні найближчим родичем протягом довгих років. Окрім цього, судом першої інстанції були досліджені оригінали документів, які були в розпорядженні позивача - квитанції про оплату комунальних послуг, в яких платником вказаний померлий - ОСОБА_2 , а не сам позивач, оскільки особові рахунки були зареєстровані на спадкодавця як власника квартири, оригінал свідоцтва про смерть, правовстановлюючі документи на квартиру та медична документація спадкодавця.
Апелянт зауважила, що висновки суду першої інстанції щодо недостатності доказів є помилковим, виходячи з того, що суд повинен оцінювати належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, в тому числі брати до уваги показання свідків, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Також в апеляційній скарзі скаржник просила викликати та допитати свідків, а саме ОСОБА_4 , АДРЕСА_2 ОСОБА_5 , АДРЕСА_3 ОСОБА_6 , АДРЕСА_4 , кв.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
2. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вказав наступне.
Необхідною умовою для встановлення факту проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем є доведеність факту спільного проживання останніх як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків у період, не менше ніж п'ять років до дня смерті спадкодавця ОСОБА_2 .
З досліджених матеріалів справи та наданих свідками пояснень суд не вбачає достатніх правових підстав для задоволення позову.
З матеріалів справи вбачається, що позивач та спадкодавець проживали по сусідству, позивач, проживаючи з батьками в сусідній квартирі, надавав спадкодавцю допомогу в догляді та по господарству, що не є тотожним із фактом проживання однією сім'єю. Доказів проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, сплати побутових послуг, взаємних прав та обов'язків, позивачем не надано.
Факт піклування та догляду ОСОБА_1 за ОСОБА_2 хоча і був підтверджений всіма свідками, проте жодним із них не було під час надання пояснень точно зазначено місяць та рік, з якого позивач почав проживати зі спадкодавцем однією сім'єю. З характеру наданих свідками в судовому засіданні пояснень та приблизного зазначення року фактичного проживання (2016 або 2017 рік), суд позбавлений можливості беззаперечно та безсумнівно встановити факт сумісного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 .
Суд не ставить під сумнів та вважає доведеним показаннями свідків факт піклування та догляду ОСОБА_1 та його родини за ОСОБА_2 , проте показання свідків не засвідчують сумісне проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Позивачем не надано до суду належних та достатніх доказів, на підставі яких суд може встановити факт проживання позивача зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Надані до суду позивачем договір-замовлення на організацію та проведення поховання, акт на ритуальні послуги та предмети ритуального призначення, досліджені в судовому засіданні квитанції про сплату житлово-комунальних послуг не містять даних щодо проживання позивача зі спадкодавцем продовж передбаченого ст. 1264 ЦК України строку, а також не свідчать про ведення останніми спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, пов'язаних з утримуванням житла та сплатою комунальних послуг тощо. Крім того в матеріалах справи відсутні дані щодо поховання саме позивачем спадкодавця, оскільки надані позивачем до суду дані свідчать про організацію поховання останнього не позивачем, а його батьком.
Факт сумісного проживання позивача зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини судом не встановлений, а покази свідків безсумнівно не засвідчують сумісне проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Крім того лише покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем не менш як п'ять років до відкриття спадщини.
Суд не вважає переконливим доказом показання позивача, якого було допитано в якості свідка, оскільки він є зацікавленою особою у справі.
Надані позивачем до суду договір на поховання та досліджені в судовому засіданні оригінали квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг спадкодавцем за життя та позивачем після смерті спадкодавця, не є належними доказами в розумінні статті 77 ЦПК України, оскільки не містять інформації щодо предмета доказування у даній справі.
Власне ставлення позивача та його родини померлого ОСОБА_2 , придбання йому продуктів харчування, ліків, догляд, сплата комунальних послуг після його смерті, поховання, не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, їх пов'язаності спільним побутом та взаємними правами і обов'язками, що в розумінні зі статті 1264 ЦК України, дає право на спадщину.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 552/196/20, провадження № 61-15251св20.
Враховуючи наведене в сукупності та розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог на підставі наданих позивачем доказів, суд приходить до висновку щодо необґрунтованості даного позову та відмови у його задоволенні.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 17 липня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб, актовий запис № 367, який рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2017 року було розірвано.
Відповідно до довідки КП «ХМБТІ» ХМР від 23 січня 2023 року № 149/04-12/23 реєстрація права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , проведена 31 грудня 2012 року на ім'я ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло.
Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 10 березня 2021 року складено відповідний актовий запис № 4510.
Внаслідок смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входить право власності на належну спадкодавцеві за життя квартиру та банківський вклад.
З договору-замовлення на організацію та проведення поховання № 003825, акту на ритуальні послуги та предмети ритуального призначення від 10 березня 2021 року вбачається, що організацією та проведенням поховання померлого ОСОБА_2 шляхом спалювання в крематорії труни з тілом померлого забезпечував ОСОБА_8 , який є батьком Позивача.
Також з рішення вбачається, що позивачем було пред'явлено для огляду квитанції квитанції на оплату житлово-комунальних послуг, з яких вбачається, що оплату житлово-комунальних послуги за належну спадкодавцеві квартиру за життя здійснював особисто ОСОБА_2 , про що свідчить відповідний підпис на квитанціях. Після смерті ОСОБА_2 оплату житлово-комунальних послуг за вказану квартиру здійснює позивач.
З Інформаційних довідок зі спадкового реєстру ОСОБА_2 вбачається, що за життя заповітів складено не було, свідоцтво про право на спадщину після його смерті будь-якій особі видано не було.
15 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
За поданою заявою державним нотаріусом заведено спадкову справу № 392/2021.
15 вересня 2021 року державним нотаріусом Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори Абрамченко Т.А. винесено постанову № 3287/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовлено ОСОБА_1 у видачі на його ім'я свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , після померлого ОСОБА_2 з підстави відсутності в матеріалах спадкової справи № 392/2021 документів, які підтверджують родинний зв'язок між спадкодавцем та ОСОБА_1 щодо передбачених законодавством черг у спадкуванні.
Із рішення суду першої інстанції вбачається, що допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_1 зазначив, що з дитинства був знайомий з ОСОБА_2 та вони були сусідами. В 2015 році ОСОБА_1 фактично припинив шлюбні стосунки з дружиною та переїхав проживати до батьків за адресою: АДРЕСА_5 . Зважаючи на багатолітню дружбу родини ОСОБА_9 з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 мав близькі стосунки з останнім. ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_1 спільне проживання в належній йому квартирі, мотивуючи це тим, що він вже похилого віку, а стан здоров'я не дозволяє йому самостійно турбуватися про себе. ОСОБА_1 погодився на пропозицію ОСОБА_2 та переїхав жити в належну спадкодавцеві квартиру, де разом із ОСОБА_2 вони проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом та спільним бюджетом, останні 2 роки ОСОБА_1 сплачував комунальні послуги за квартиру, що належала ОСОБА_2 . ОСОБА_1 зазначив, що проживав з ОСОБА_2 останні 6 років. Близьких родичів у ОСОБА_2 не було, його догляд, лікування та поховання було здійснено за кошти родини ОСОБА_9 . Після смерті ОСОБА_2 ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, проте отримав відмову в оформленні спадщини в зв'язку з тим, що між ним та спадкодавцем відсутні родинні відносини.
Із рішення суду першої інстанції вбачається, що допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 зазначив, що є сусідом позивача та спадкодавця, проживає за адресою: АДРЕСА_6 . З ОСОБА_1 знайомий багато років, спілкується також з батьками останнього. Йому відомо, що ОСОБА_1 купував продукти харчування, мати ОСОБА_1 готувала та ОСОБА_1 готові кулінарні вироби носив до квартири ОСОБА_2 . Вхідні двері квартири, в якій проживав ОСОБА_2 , позивач відкривав ключами, які перебували в його розпорядженні. ОСОБА_1 проживав на 4-му поверсі. На уточнюючі запитання суду ОСОБА_10 відповів, що в квартиру ОСОБА_2 в якості гостя не заходив, проте постійно бачив, що туди навідувався ОСОБА_1 . Зважаючи на рівень гучності в житлових приміщеннях багато разів чув, що позивач навідувався до ОСОБА_2 з посудом, потім спускався назад. ОСОБА_1 дбав за ОСОБА_2 приблизно п'ять років.
Із рішення суду першої інстанції вбачається, що допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 надала пояснення, відповідно до яких проживає за адресою: АДРЕСА_7 та є сусідкою позивача, добре та багато років знає позивача та його батьків, померлого ОСОБА_2 . За життя ОСОБА_2 під час спілкування з нею неодноразово розказував про надання йому допомоги сім'єю ОСОБА_9 , особливо ОСОБА_12 (позивачем). Позивач дбав за ОСОБА_2 , який був похилого віку та не мав будь-яких родичів. ОСОБА_1 повністю взяв на себе обов'язок щодо піклування та догляду за ОСОБА_2 , забезпечував останнього продуктами харчування, ліками, також забезпечував лікарський нагляд. Як їй відомо, позивач ночував в квартирі ОСОБА_2 . Мати позивача також здійснювала приготування їжі, прання одягу, який належав ОСОБА_2 та інші побутові справи.
На уточнюючі запитання суду щодо обізнаності про факт проживання позивача разом з ОСОБА_2 , ОСОБА_11 зазначила, що при спілкуванні з останнім біля під'їзду будинку бачила, як ОСОБА_1 зайшов до під'їзду будинку з продуктами харчування та мав при собі ключі від квартири ОСОБА_2 . ОСОБА_2 їй пояснив, що побоюється залишатися один в квартирі в нічний час доби, зважаючи на що ОСОБА_1 ночує у нього. ОСОБА_11 особисто до квартири ОСОБА_2 не навідувалась.
Із рішення суду першої інстанції вбачається, що допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_13 надала пояснення, відповідно до яких проживає за адресою: АДРЕСА_8 , з ОСОБА_1 знайома з дитинства, проживає від нього в сусідньому під'їзді. ОСОБА_1 багато років піклувався про ОСОБА_2 та проживав разом з ним.
На уточнюючі запитання суду зазначила, що обізнана про сумісне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки бачила, як ОСОБА_1 мив вікна в квартирі останнього та прибирав її. Зважаючи на те, що вона за фахом лікар, ОСОБА_1 радився з нею щодо раціону харчування ОСОБА_2 , оскільки той був людиною похилого віку. Також їй відомо, що ОСОБА_1 доставляв ОСОБА_2 до медичного закладу. Зважаючи на велику різницю у віці ОСОБА_13 не перебувала в дружніх стосунках з ОСОБА_2 та не спілкувалася особисто з ним з питання його догляду.
Із рішення суду першої інстанції вбачається, що допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 зазначила, що перебуває з позивачем в дружніх стосунках приблизно 35 років. Вона є сусідкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , обізнана, що за життя останній сім'ї не мав, був самотньою людиною та відносився до позивача як до рідного сина. Після розлучення ОСОБА_1 переїхав проживати до батьків. Останні роки життя ОСОБА_2 , ОСОБА_1 проживав разом з ним, здійснював догляд та опікувався ним.
На уточнююче запитання щодо строку проживання позивача з ОСОБА_2 однією сім'єю, ОСОБА_6 зазначила, що позивач проживав з спадкодавцем приблизно з 2016 або 2017 року, більш точну дату не пам'ятає.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Всупереч вказаній нормі ст. 89 ЦПК України суд першої інстанції не надав належної оцінки вищевказаним показанням свідків, які відповідачем не спростовані, та які у їх взаємозв'язку свідчать про те, що позивач не менше 5-ти років перебував зі спадкодавцем ОСОБА_2 у близьких відносинах, спадкодавець довіряв позивачу ключі від своєї квартири, за його ініціативою той переїхав до його квартири та ночував, опікувався його станом здоров'я, забезпечував його харчуванням. Як повідомила свідок ОСОБА_6 спадкодавець за життя сім'ї не мав, був самотньою людиною та відносився до позивача як до рідного сина, про що їй стало відомо зі слів самого спадкодавця. Той факт, що позивач офіційно розлучився у 2017 році не спростовує показання свідків про те, що позивач ще до розлучення мешкав окремо, у 2015 році Після розлучення ОСОБА_1 переїхав проживати до своїх батьків по сусідству зі спадкодавцем, а пізніше, з 2016 року - за пропозицією спадкодавця мешкав разом ним у його квартирі.
Суд на підставі показань свідків встановив факт піклування та догляду ОСОБА_1 за ОСОБА_2 , але всупереч вимог ст. 263 ЦПК України не обґрунтував належними і допустимим доказами, чому він не взяв показання свідків про те, що такі відносини позивача зі спадкодавцем мали тривалий характер, принаймні не пізніше 2016 року. Той факт, що свідки приблизно зазначили цю дату, з огляду на значний час, який пройшов після цих подій, є природнім явищем. При цьому відповідач не надав до суду доказів на спростування показань свідків, а тому у суду не було підстав вважати ці показання недостовірними та недостатніми для висновку про наявність між позивачем та спадкодавцем, який за віком міг бути його батьком чи дідусем, притаманних між людьми такого віку тривалих сімейних відносин. Наведені з цього приводу заперечення відповідача про те, що позивач офіційно розлучився зі своєю дружиною менше, ніж за п'ять років до смерті спадкодавця - не спростовують можливості виникнення фактичних сімейних відносин, які склалися між позивачем та спадкодавцем, які є відмінними від відносин дружити та чоловіка, а тому можуть складатися під час перебування позивача у шлюбі.
Той факт, що позивач не надав до суду документів про ведення ним зі спадкодавцем спільного господарства, не спростовує встановлених судом на підставі показань свідків тих обставин, що позивач повністю опікувався життям спадкодавця, що з огляду на їх тривале спільне проживання та наявності спільних інтересів, про що повідомила свідок ОСОБА_6 , є ознакою ведення спільного господарства. Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки, що спадкодавець сам вважав їх відносини з позивачем близькими до відносин батька з сином, про що він за своє життя розказував свідку ОСОБА_6 .
За таких обставин, оцінюючи їх сукупності та взаємозв'язку, колегія суддів вважає, що між позивачем та спадкодавцем виникли відносини, які є більш близькими, аніж надання допомоги одинокій літній людині. З огляду на те, що спадкодавець не переоформлював право користування своєю квартирою на позивача, їх відносини ґрунтувались на довірі та не мали формального характеру, відсутність прізвища позивача у платіжних документах по сплаті комунальних послуг не спростовує показань позивача, допитаного в якості свідка, що саме він сплачував за комунальні послуги під спільного проживання зі спадкодавцем протягом не менше п'яти років до дня смерті останнього.
Тому колегія суддів не вбачає підстав для врахування судом першої інстанції правових висновків, які були висловлені у постанові КЦС ВС від 27 травня 2021 року у справі № 552/196/20, які не є релевантними до обставин цієї справи.
З урахуванням вищевказаного слід визнати доведеним юридичний факт, що позивач був пов'язаний зі спадкодавцем ОСОБА_2 спільним побутом та взаємними правами і обов'язками - проживав зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, а тому відповідно до статті 1264 ЦК України має право спадкування за законом у четверту чергу.
Наведені з цього приводу доводи скарги знайшли своє підтвердження у матеріалах справи та в результаті відтворення показань свідків в суді апеляційної інстанції, а відповідач всупереч свого процесуального обов'язку вказаних обставин належними доказами не спростував, його заперечення мають лише характер припущень, на яких відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися.
Разом з тим, колегія суддів наразі не вбачає підстав для визнання у судовому порядку за позивачем права на спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_2 , оскільки з урахуванням доведеності факту спільного проживання позивача разом зі спадкодавцем на день відкриття спадщини у справі відсутні докази про наявність спору про право власності на належну на день смерті спадкодавцю квартиру.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Згідно ч. 3 ст. 1223 ЦК України право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
За таких обставин та в результаті визнання позивача спадкоємцем четвертої черги, відповідно до вказаних норм матеріального права позивач не позбавлений права у позасудовому порядку оформити у нотаріуса свої спадкові прав. Тому колегія суддів вважає, що оскільки позивач не довів порушення його спадкового права власності на вищевказану квартиру, яке передбачено ст. 1264 ЦК України, вимоги про визнання права власності на спадкову квартиру були заявлені ним до суду передчасно, - тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити, за відсутності спору.
Виходячи з наведеного, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд помилився із застосуванням норм матеріального та процесуального права, відповідно до п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду, та в частині відмови про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю ухвалює нове рішення про задоволення позову про встановлення факту проживання позивача зі спадкодавцем однією сім'єю протягом останні п'ять років по день смерті спадкодавця. В інший частині позов про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування - слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України позивач має право на часткове відшкодування понесених судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог - у розмірі 2342 грн.
Керуючись ст.ст. 259, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_14 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2023 року скасувати в частині відмови про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю.
Позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа: Шоста Харківська міська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю задовольнити.
Встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом останні п'ять років по день його смерті.
В інший частині позов ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа: Шоста Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання права власності на майно: квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування залишити без задоволення.
Стягнути з Харківської міської ради до ОСОБА_1 за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 2342 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 17 червня 2024 року.
Головуючий В.Б.Яцина
Судді І.В.Бурлака
Ю.М.Мальований