Справа № 756/1665/24
Провадження № 3/756/1326/24
08 квітня 2024 року місто Київ
Суддя Оболонського районного суду м. Києва Ткач М.М., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 5 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 728158 від 26.01.2024, 26 січня 2024 року о 10 год. 20 хв., у м. Києві по проспекту С. Бандери, водій ОСОБА_1 , керував автомобілем марки «ЗАЗ DAEWOO» реєстраційний номер НОМЕР_1 , при цьому не мав права керування таким ТЗ, правопорушення скоєне повторно протягом року, постанова ЕНА 1213172 від 09.01.2024.
ОСОБА_1 порушив п.2.1А Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 5 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
ОСОБА_1 у судовому засіданні вину у вчиненні правопорушення категорично заперечував, просив закрити провадження у справі, у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення у його діях, оскільки в той день автомобілем керувала його сестра ОСОБА_2 , разом з нею вони їхали на роботу. Вони вийшли з автомобіля, майже дійшли до метро, але він згадав, що забув в автомобілі телефон і документи, а тому повернувся до автомобіля в цей час до нього підійшли працівники поліції та без з'ясування обставин склали на нього протокол.
У судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_2 , яка пояснила, що в день складання протоколу вона перебувала за кермом автомобіля, разом з братом ОСОБА_1 їхала на роботу. Вони вийшли з автомобіля, майже дійшли до метро, але брат згадав, що забув в автомобілі телефон і документи, а тому повернувся до автомобіля, а вона поїхала на роботу. Пізніше він їй повідомив про те, що відносно нього складено протокол.
Вивчивши та дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи про адміністративне правопорушення, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, заслухавши учасника судового процесу, свідка, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до положень ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статей 245, 251, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Зі змісту ст. 19 Закону України від 29.06.2004 №1906-IV «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та стала практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Відповідно до ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. ЄСПЛ неодноразово наголошував, зокрема в рішеннях у справах «Гурепка проти України (№2)» від 08.04.2010, «Лучанінов проти України» від 09.06.2011, на необхідності суворого дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (як кримінальної, так і адміністративної).
У рішенні по справі «Шмауцер проти Австрії» від 23.10.1995 ЄСПЛ дійшов висновку, що автотранспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у вигляді штрафу чи застосовано обмеження у користуванні водійськими правами - підпадають під визначення «кримінального обвинувачення».
Як встановлено рішенням ЄСПЛ у справах «Швидка проти України» від 30.10.2014, «Лучанінова проти України» від 06.06.2011, провадження у справах про адміністративні правопорушення вважається кримінальними у розумінні Конвенції. У справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 ЄСПЛ зазначив, що Уряд України визнав кримінально-правовий характер КУпАП. У рішенні «Маліга проти Франції» від 23.09.1998 ЄСПЛ підкреслює, що обов'язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.
Згідно Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в ст. 62 Конституції України.
Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Вказане положення знайшло своє відображення у КУпАП, за змістом ст. 7 якого ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
У своєму рішенні по справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов'язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
Конституційний Суд України у рішенні від 26.02.2019 №1-р/2019 у справі зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Виходячи з практики застосування ЄСПЛ ст. 6 Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже його судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до ст. 6 Конвенції.
Статтею 254 КУпАП встановлено, що основним документом, який фіксує юридичний факт адміністративного правопорушення, є протокол, вимоги до змісту якого встановлені статтею 256 цього Кодексу. Порядок збору і процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і у спосіб, передбачений законодавством, а також обставини, викладені у ньому, підтверджуються сукупністю інших доказів, долучених на його обґрунтування.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У рішенні по справі «Пол і Одрі Едвардс проти Об'єднаного Королівства» від 14.03.2002 ЄСПЛ зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
У рішенні від 21.07.2011 по справі «Коробов проти України» зазначено, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом (рішення у справах «Яременко проти України» від 12.06.2008, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Кобець проти України» від 14.02.2008).
У справі «Бербера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 ЄСПЛ встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Відповідно до правової позиції, викладеній у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №463/1352/16-а (провадження №К/9901/21241/18) у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 07.10.1988 зазначив, що метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (рішення у справах «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998, «Шабельника проти України» від 19.02.2009), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Згідно із пп. «а» п. 2.1 ПДР, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Відповідно до ч.ч.2-4 ст.126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, тягне за собою позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.
Керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до змісту ч.5 ст.126 КУпАП, повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п'яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Вимоги щодо оформлення протоколів про адміністративні правопорушення органами поліції встановлено Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 №1376 (далі - Інструкція №1376).
Тобто, Інструкцією №1376 встановлено порядок оформлення в органах Національної поліції України, у тому числі в їх структурних (відокремлених) підрозділах, матеріалів про адміністративні правопорушення, порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також визначено порядок контролю за дотриманням законодавства під час оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення.
Зокрема, п. 15 розділу ІІ Інструкції №1376 визначено, що до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються інші матеріали про адміністративне правопорушення (пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновок експерта, речові докази, протокол про вилучення речей і документів, рапорти посадових осіб, а також інші документи та матеріали, що містять інформацію про правопорушення).
Тобто, вищевказані положення КУпАП та Інструкція № 1376 визначають правила допустимості і відповідності доказів, що є гарантом їх достовірності та істинності.
У судовому засіданні було переглянуто відеозаписи з оформлення справи про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП відносно ОСОБА_1 з нагрудних камер поліцейських.
Суд враховує, що відповідно до п. 5 Розділу ІІ Інструкції з застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 18 грудня 2018 року № 1026 включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища.
Зі змісту наведених норм вбачається, що запис з нагрудної камери поліцейського патрульної поліції є доказом у справі про адміністративне правопорушення.
Разом із тим, долучені до матеріалів справи відеозаписи є неповними. Обставини керування ОСОБА_1 транспортним засобом та його зупинення, на даних відеозаписах відсутні.
Слід зазначити, що відеозаписи із нагрудної камери поліцейського, розпочинаються з того, що працівники поліції підходять до припаркованого автомобіля і ОСОБА_1 зазначає, що він не керував автомобілем. Із відеозапису також вбачається, що на той час, транспортний засіб, який зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення, був припаркований та знаходився у нерухомому стані.
Будь-яких належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що ОСОБА_1 здійснював керування цим транспортним засобом за обставин, наведених у протоколі про адміністративне правопорушення, матеріалами справи не містять.
Крім того, у судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_2 , яка пояснила, що в день складання протоколу вона перебувала за кермом автомобіля і разом з братом ОСОБА_1 їхала на роботу. Вони вийшли з автомобіля, майже дійшли до метро, але брат згадав, що забув в автомобілі телефон і документи, а тому повернувся до автомобіля, а вона поїхала на роботу. Пізніше він їй повідомив про те, що відносно нього складено протокол.
Таким чином, з матеріалів справи слідує, що склад адміністративного правопорушення не доведений сукупністю належних і допустимих доказів, які б давали достатні підстави для беззаперечного висновку про винуватість ОСОБА_1 у правопорушенні, передбаченому ч.5 ст.126 КУпАП.
Суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» від 09.06.2011, заява №16347/02 та Малофєєва проти Росії» від 30.05.2013, заява №36673/04).
Відповідно до вимог п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності складу правопорушення.
За таких обставин, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням та з точки зору належності, допустимості та достатності для висновку про вчинення особою адміністративного правопорушення, враховуючи той факт, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б могли підтвердити факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, вважаю недоведеним належними та допустимими доказами наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, у зв'язку із чим провадження у справі підлягає закриттю.
Оскільки стягнення судового збору передбачено законом лише при накладенні адміністративного стягнення, судовий збір стягненню не підлягає.
Керуючись статтями 7, 247, 251, 252, 254, 283-286 КУпАП, суд
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , за ч.5 ст. 126 КУпАП - закрити за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання
Суддя М.М.Ткач