Рішення від 14.06.2024 по справі 380/6103/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№ 380/6103/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2024 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТКЮ» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТКЮ» код ЄДРПОУ 44929444 , місцезнаходження: 81300, Львівська обл., Мостиський р-н, м. Мостиська, вул. Будзиновського, буд. 8а (далі ТОВ «ДИСКОНТКЮ», позивач) до Львівської митниці код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Тадеуша Костюшка, 1 (далі відповідач), в якій позивач просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості Львівської митниці №UA209000/2023/901368/3 від 12.12.2023 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості Львівської митниці №UA209000/2023/901369/3 від 12.12.2023 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості Львівської митниці №UA209000/2023/901372/3 від 12.12.2023 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості Львівської митниці №UA209000/2023/901377/3 від 13.12.2023 року.

Ухвалою від 25.03.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржені рішення про коригування митної вартості товарів є протиправними, так як декларантом під час митного оформлення товарів для підтвердження митної вартості (за ціною договору) митному органу надано усі основні документи, які передбачені ч. 2 ст. 53 МК України. Ці документи повністю підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, не містять розбіжностей чи ознак підробки, а відтак у митниці не було правових підстав для витребування у декларанта додаткових документів. Однак, всупереч положенням ч. 3 ст. 53 МК, відповідач витребував додаткові документи, вказавши на наявність надуманих розбіжностей та не підтвердження усіх складових митної вартості. Разом з тим, незважаючи на відсутність підстав для витребування додаткових документів, позивач, з метою усунення будь-яких сумнівів у достовірності заявленої декларантом митної вартості надав на вимогу митного додаткові документи, необхідні для визначення митної вартості, та які містять повну інформацію про митну вартість та її складові. Разом з тим, митний орган прийняв рішення про коригування митної вартості (за другорядним методом). Оскаржувані рішення не відповідають вимогам Митного кодексу України, оскільки не містить наявної в митного органу інформації (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом, та у них відсутнє належне обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої відповідачем, та фактів, які вплинули на таке коригування. З огляду на вказане, вважає позовні вимоги обґрунтованими, просить суд позов задовольнити.

08.04.2024 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що відповідачем правомірно прийнято оскаржувані рішення. Зазначив, що під час здійснення митного контролю, а саме правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача, та перевірки документів, поданих декларантом для підтвердження митної вартості товарів, встановлено наявність розбіжностей в поданих документах. Також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів. Декларанту надіслано вимогу відповідно до статті 53 Митного кодексу України надати додаткові документи для підтвердження митної вартості. Зважаючи на викладене, у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 Митного кодексу України, Львівська митниця не визнала заявлену митну вартість. Також відповідач просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

09.04.2024 року представником позивача подано відповідь на відзив. Вказав, що у позовній заяві зазначено та не спростовано відповідачем те, що декларантом було подано всі наявні документи, що визначає ч. 2 ст. 53 Митного кодексу. На переконання представника, митниця була зобов'язана зазначити конкретні обставини, які викликали сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Зазначає, що відповідачем не доведено не співмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу. Вважає позовні вимоги обґрунтованими, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

16.04.2024 від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив у якому він зазначає, що заявлені позивачем витрати на професійну правову допомогу не відповідають критеріям, визначеним ч. 5 ст. 134 КАС України, є значно завищеним, та не підлягають задоволенню. Також просить зменшити заявлену позивачем до відшкодування суму витрат на правничу допомогу.

Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

01.06.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТКЮ» та компанією «TIANJIN PERFECT FURNITURE CO., LTD», CHINA (постачальник, продавець) укладено зовнішньоекономічний Контракт №231900, відповідно до якого предметом є те, що в порядку та на умовах, визначених цим контрактом продавець постачає і передає у власність покупця меблі, а покупець приймає та оплачує товар згідно інвойсів, що є невід'ємною частиною цього контракту.

На виконання умов зовнішньоекономічного контракту №231900 від 01.06.2023 згідно Рахунку-фактури (інвойсу) №PI231910 від 14.09.2023 р. покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 18 183,6 доларів США. Позивач з метою митного оформлення вказаного товару 24.11.2023 р. подав до Львівської митниці електронну митну декларацію №23UA209170097354U0, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (тов. №1 - меблі для сидіння). Декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №23UA209170097354U0 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, які містять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її, зазначені у графі 44 митної декларації: Зовнішньоекономічний договір (контракт) №231900 від 01.06.2023; Рахунок-проформа №PI231910 від 21.06.2023; Рахунок-фактура (Інвойс) № PI231910 від 14.09.2023; Банківський платіжний документ №139 від 26.09.2023; Банківський платіжний документ №35 від 22.06.2023; Договір про перевезення №2023/08/18 ЗК від 18.08.2023; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №1193 від 20.11.2023; Договір на перевезення №S/2023 від 07.06.2023; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору про транспортно-експедиційні послуги N1589-ICT від 15.11.2023; Автотранспортна накладна б/н від 20.11.2023 р.; Коносамент №HN123080951 від 13.09.2023; Копія експортної декларації країни відправлення №021720230000232857 від 11.09.2023; Прайс-лист б/н від 21.06.2023; Інтернет-пропозиція.

Відповідач надіслав декларанту позивача вимогу про надання додаткових документів.

У свою чергу, декларант просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів, а також на вимогу надав витребувані документи: прайс-лист, інтернет-пропозиції.

Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 24.11.2023 року №UA209000/2023/901320/2.

На виконання вимог Рішення про коригування декларантом було подано нову митну декларацію, якій присвоєно номер №23UA209170097563U0, та 24.11.2023 вона була оформлена Львівською митницею у митному відношенні.

Рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/901320/2 від 24.11.2023 року позивачем було оскаржене в судовому порядку до Львівського окружного адміністративного суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/28993/23 від 28.02.2024 року, яке набрало законної сили, вказане рішення про коригування митної вартості товарів було скасоване, позов задоволено в повному обсязі.

Натомість відповідач вже після оскарження первинного рішення про коригування митної вартості до суду самостійно скасував рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/901320/2 від 24.11.2023 року та замість нього прийняв нове рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/901368/3 від 12.12.2023 року. Таке рішення обґрунтоване тим, що «Поставка товару здійснюється на підставі контракту від 01.06.23 р. №231900 далі - (Контракт), укладеного між компанією TIANJIN PERFECT FURNITURE CO., LTD., (постачальник) та ТОВ «ДИСКОНТКЮ» в особі директора ОСОБА_1 . Слід відмітити, що в Контракті відсутні відомості про особу, уповноважену на укладання та підписання його від імені компанії TIANJIN KINGNOD FURNITURE CO., LTD., проте, п.10 Контракту передбачено, що будь-які зміни та доповнення до Контракту здійснені за умови, якщо вони вчинені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін. Згідно із заявленими у графах 31 і 34 ЕМД та електронному інвойсі від 24.11.23 р. №23UA2091700797354U0 відомостями виробником товару з торговельною маркою «BONRO» та країною походження CN (Китай) є TIANJIN PERFECT FURNITURE CO., LTD. При цьому в графі 44 «додаткова інформація/подані документи» Контракт заявлено під кодом 4104 як зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товару, декларується, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницький (зовнішньоекономічних) та/або внутрішніх договорів. Однак, в жодному поданому до митного оформлення документі відсутня інформація щодо заявлених даних про виробника товару та торговельної марки. Зазначене може свідчити про недостовірність декларування відомостей про товари та умови їх купівлі, що мають вплив на визначення митної вартості. Для підтвердження оплати за оцінювані товари надано платіжні інструкції в іноземній валюті від 22.06.23 №35 та від 26.09.23 №139, які не можуть бути взяті до уваги як банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваних товарів оскільки не відповідають вимогам Закону №1591-IX та Постанови №216; не містить найменування та місцезнаходження надавача платіжних послуг отримувача та банка-кореспондента, номера рахунку отримувача, зокрема тих, що зазначені в пункті 11 контракту.

Транспортно-експедиторські послуги пов'язані з перевезенням товару за маршрутом Rzeszow, Poland (Польща) - м. Мостиська (Україна), здійснювались на підставі договору про організацію транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) від 18.08.2023 року №2023/08/18 ЗК, укладеного між ФОП ОСОБА_2 (експедитор) та ТОВ «ДИСКОНТКЮ» (замовник), згідно з яким зокрема:- перевезення вантажу здійснюється експедитором або третьою особою на підставі заявок на перевезення вантажу, що підписується сторонами. (п. 1.3); - умови та обсяги перевезення вантажів, режим роботи по видачі та прийманню вантажу зазначається в заявці (п. 3.1); - заявка повинна містити такі дані, серед іншого, умови та термін перевезення, характеристики товару, кількість, найменування вантажовідправника, вантажоодержувача тощо (п. 3.3); - послуги експедитора, а також витрати, збори та інші платежі оплачуються замовником протягом 3 банківських днів з моменту отримання оригіналів рахунку-фактури, акту приймання-передачі наданих послуг, товаро-транспортної накладної, видаткового ордена (за наявності), якщо інше не обумовлене в заявці (п. 6.1.1.); - остаточна вартість послуг експедитора може уточнюватися актом наданих послуг і рахунками-фактурами експедитора, у яких зазначений фактичний обсяг наданих послуг (п. 6.1.3.); - вартість послуг експедитора узгоджується сторонами у заявках, додатках (за) наявності, які є невід'ємною частиною договору (п. 6.1.4); - для підтвердження транспортно-експедиційних витрат за маршрутом Rzeszow, Poland (Польща) - м. Мостиська (Україна) декларантом надано рахунок на оплату від 20.11.23р. №1193, разом з тим визначених пунктами 1.3., 3.1., 3.3., 6.1.1., 6.1.3., 6.1.4., договору заявки, акту приймання передачі наданих послуг, банківських платіжних документів на розгляд не надано. Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом».

26.06.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТКЮ» та компанією «UPLION INDUSTRIAL CO., LMITED», CHINA (постачальник, продавець) укладено зовнішньоекономічний Контракт №23UP4350, відповідно до якого предметом є те, що в порядку та на умовах, визначених цим контрактом продавець постачає і передає у власність покупця меблі, а покупець приймає та оплачує товар згідно інвойсів, що є невід'ємною частиною цього контракту.

Згідно з Рахунком-фактурою (інвойсу) №23UP4377 від 26.09.2023 р. покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 38 806 доларів США. Позивач, з метою митного оформлення вказаного товару 27.11.2023 р. подало до Львівської митниці електронну митну декларацію №23UA209170098180U6, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (тов. №1 - ліжка похідні (розкладочки), №2 - розкладний стіл на металевому каркасі). Декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №23UA209170098180U6 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, які містять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її, зазначені у графі 44 митної декларації: Зовнішньоекономічний договір (контракт) №23UP4350 від 26.06.2023; Рахунок-проформа №23UP4377 від 04.08.2023; Рахунок-фактура (Інвойс) №23UP4377 від 26.09.2023; Банківський платіжний документ №133 від 21.09.2023; Банківський платіжний документ №75 від 07.08.2023; Договір про перевезення №1274 від 01.11.2023; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №1201 від 23.11.2023; Договір на перевезення №S/2023 від 07.06.2023; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору про транспортно-експедиційні послуги N1595-ICT від 22.11.2023; Автотранспортна накладна б/н від 23.11.2023 р.; Коносамент №S04116667 від 30.09.2023; Копія митної декларації країни відправлення №310120230516473951 від 26.09.2023; Прайс-лист б/н від 04.08.2023; Інтернет-пропозиція.

Відповідач надіслав декларанту позивача вимогу про надання додаткових документів.

Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 27.11.2023 року №UA209000/2023/901322/2.

На виконання вимог Рішення про коригування декларантом було подано нову митну декларацію, якій присвоєно номер №23UA209170098431U4, та 27.11.2023 вона була оформлена Львівською митницею у митному відношенні.

Рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/901322/2 від 27.11.2023 року було оскаржене позивачем в судовому порядку до Львівського окружного адміністративного суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/28993/23 від 28.02.2024 року, яке набрало законної сили, вказане рішення про коригування митної вартості товарів було скасоване, позов задоволено в повному обсязі.

Натомість відповідач вже після оскарження первинного рішення про коригування митної вартості до суду скасував рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/901322/2 від 27.11.2023 року та замість нього прийняв нове рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/901369/3 від 12.12.2023. Таке рішення обґрунтоване тим, що «Поставка товару здійснюється на підставі контракту від 27.11.23 р. №23UP4350 далі - (Контракт), укладеного між компанією UPLION INDUSTRIAL CO., LTD., (постачальник) та ТОВ «ДИСКОНТКЮ» в особі директора ОСОБА_1 . Слід відмітити, що в Контракті відсутні відомості про особу, уповноважену на укладання та підписання його від імені компанії UPLION INDUSTRIAL CO., LTD., проте, п.10 Контракту передбачено, що будь-які зміни та доповнення до Контракту здійснені за умови, якщо вони вчинені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін. Згідно із заявленими у графах 31 і 34 ЕМД та електронному інвойсі від 27.11.23 р. №23UA2091700798180U6 відомостями виробником товару з торговельною маркою «BONRO» та країною походження CN (Китай) є UPLION INDUSTRIAL CO., LTD. При цьому в графі 44 «додаткова інформація/подані документи» Контракт заявлено під кодом 4104 як зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товару, декларується, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницький (зовнішньоекономічних) та/або внутрішніх договорів. Однак, в жодному поданому до митного оформлення документі відсутня інформація щодо заявлених даних про виробника товару та торговельної марки. Зазначене може свідчити про недостовірність декларування відомостей про товари та умови їх купівлі, що мають вплив на визначення митної вартості. Для підтвердження оплати за оцінювані товари надано платіжні інструкції в іноземній валюті від 07.08.23 №75 та від 21.09.23 №133, які не можуть бути взяті до уваги як банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваних товарів оскільки не містить найменування та місцезнаходження надавача платіжних послуг отримувача та банка-кореспондента, номера рахунку отримувача, зокрема тих, що зазначені в пункті 11 контракту. Транспортно-експедиторські послуги пов'язані з перевезенням товару за маршрутом Rzeszow, Poland (Польща) - м. Мостиська (Україна), здійснювались на підставі договору про організацію транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) від 18.08.2023 року №2023/08/18 ЗК, укладеного між ФОП ОСОБА_2 (експедитор) та ТОВ «ДИСКОНТКЮ» (замовник), згідно з яким зокрема: - перевезення вантажу здійснюється експедитором або третьою особою на підставі заявок на перевезення вантажу, що підписується сторонами. (п. 1.3); - умови та обсяги перевезення вантажів, режим роботи по видачі та прийманню вантажу зазначається в заявці (п. 3.1); - заявка повинна містити такі дані, серед іншого, умови та термін перевезення, характеристики товару, кількість, найменування вантажовідправника, вантажоодержувача тощо (п. 3.3); - послуги експедитора, а також витрати, збори та інші платежі оплачуються замовником протягом 3 банківських днів з моменту отримання оригіналів рахунку-фактури, акту приймання-передачі наданих послуг, товаро-транспортної накладної, видаткового ордена (за наявності), якщо інше не обумовлене в заявці (п. 6.1.1.); - остаточна вартість послуг експедитора може уточнюватися актом наданих послуг і рахунками-фактурами експедитора, у яких зазначений фактичний обсяг наданих послуг (п. 6.1.3.); - вартість послуг експедитора узгоджується сторонами у заявках, додатках (за) наявності, які є невід'ємною частиною договору (п. 6.1.4); - для підтвердження транспортно-експедиційних витрат за маршрутом Rzeszow, Poland (Польща) - м. Мостиська (Україна) декларантом надано рахунок на оплату від 20.11.23р. №1193, разом з тим визначених пунктами 1.3., 3.1., 3.3., 6.1.1., 6.1.3., 6.1.4., договору заявки, акту приймання передачі наданих послуг, банківських платіжних документів на розгляд не надано. Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом».

12.06.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТКЮ» та компанією «JINAN TRI-TIGER TECHNOLOGY DEVELOPMENT CO., LTD», CHINA (постачальник, продавець) укладено зовнішньоекономічний Контракт №TT-DiscountQ, відповідно до якого предметом є те, що в порядку та на умовах, визначених цим контрактом продавець постачає і передає у покупця меблі, а покупець приймає та оплачує товар згідно інвойсів, що є невід'ємною частиною цього контракту. Згідно Рахунку-фактури (інвойсу) №IV230706007 від 05.09.2023 р. покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 22 675,8 доларів США. Позивач, з метою митного оформлення вказаного товару 20.11.2023 р. подало до Львівської митниці електронну митну декларацію №23UA209170095568U8, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (тов. №1 - меблі дерев'яні для житлових кімнат). Декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №23UA209170095568U8 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, які містять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її, зазначені у графі 44 митної декларації: Зовнішньоекономічний договір (контракт) №TT-DiscountQ від 12.06.2023; Рахунок-проформа №IV230706007 від 06.07.2023; Рахунок-фактура (Інвойс) №IV230706007 від 05.09.2023; Банківський платіжний документ №141 від 27.09.2023; Банківський платіжний документ №57 від 10.07.2023; Договір про перевезення №127/08/2023 від 27.08.2023; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №0174 від 13.11.2023; Договір на перевезення №S/2023 від 07.06.2023; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору про транспортно-експедиційні послуги N1579-ICT від 13.11.2023; Автотранспортна накладна б/н від 13.11.2023 р.; Коносамент №HN123080988 від 10.09.2023; Копія митної декларації країни відправлення №425820230000883475 від 05.09.2023; Прайс-лист б/н від 06.07.2023; Інтернет-пропозиція.

Відповідач надіслав декларанту позивача вимогу про надання додаткових документів.

Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 20.11.2023 року №UA209000/2023/901313/2.

На виконання вимог Рішення про коригування декларантом було подано нову митну декларацію, якій присвоєно номер №23UA209170095867U0, та 20.11.2023 вона була оформлена Львівською митницею у митному відношенні.

Рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/901313/2 від 20.11.2023 року позивчем було оскаржене в судовому порядку до Львівського окружного адміністративного суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/28993/23 від 28.02.2024 року, яке набрало законної сили, вказане рішення про коригування митної вартості товарів було скасоване, позов задоволено в повному обсязі.

Натомість Львівська митниця вже після оскарження первинного рішення про коригування митної вартості до суду скасувала рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/901313/2 від 20.11.2023 року та замість нього прийняла нове рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/901372/3 від 12.12.2023 року. Таке рішення обґрунтоване тим, що «Поставка товару здійснюється на підставі контракту від 12.06.23 року №TT-DISCOUNTQ далі - (Контракт), укладеного між компанією JINAN TRI-TIGER TECHNOLOGY DEVELOPMENT CO., LTD (постачальник) та ТОВ «ДИСКОНТКЮ» в особі директора ОСОБА_1 . Слід відмітити, що в Контракті відсутні відомості про особу, уповноважену на укладання та підписання його від імені компанії JINAN TRI-TIGER TECHNOLOGY DEVELOPMENT CO., LTD., проте, п.10 Контракту передбачено, що будь-які зміни та доповнення до Контракту здійснені за умови, якщо вони вчинені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін. Для підтвердження оплати за оцінювані товари надано платіжні інструкції в іноземній валюті від 10.07.23 №57 та від 27.09.23 №141, які не можуть бути взяті до уваги як банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваних товарів оскільки не містять найменування та місцезнаходження надавача платіжних послуг отримувача, номера рахунку отримувача, зокрема тих, що зазначені в пункті 11 контракту. Для підтвердження транспортно-експедиторських витрат за маршрутом China (Китай) - Rzeszow, Poland (Польща) декларантом надано рахунок-фактуру від 13.11.23 №1579-ІСТ, відповідно до якого загальна вартість організації транспортно-експедиторських послуг складає 3250 доларів США з терміном оплати 1 день. Однак, з урахуванням встановленого терміну оплати декларантом не надано визначених банківських та платіжних документів, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиторських послуг відповідно до виставленого рахунку-фактури. Транспортно-експедиторські послуги за маршрутом Rzeszow, Poland (Польща) - м. Мостиська (Україна) здійснювались на підставі договору про організацію транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) від 27.08.23 р. №127/08/2023,, укладеного між ФОП ОСОБА_3 (перевізник/виконавець) та ТОВ «ДИСКОНТКЮ» (замовник) предметом якого є забезпечення перевізником доставки вантажів автомобільним транспортом згідно заявок замовника. Крім того, зазначеним договором передбачено, зокрема, що: - маршрут, найменування вантажу, кількість, спосіб перевезення та вимоги до транспортного засобу, особливі умови та інші умови виконання послуг обговорюється в заявках-договорах, які додаються до договору, і є невід'ємною його частиною (пункт 1.1) - замовник оплачує виконання доручення в сумі, узгодженій сторонами в заявці-договорі пункт 1.3) - послуги надаються на підставі заявки-договору, в якій визначається характеристика вантажу, вантажовідправник, вантажоодержувач, адреса розвантаження, маршрут, тип і кількість транспортних засобів, вартість послуг, інструкція з кріплення тощо (пункт 2.1); - розрахунки за перевезення вантажів проводяться між сторонами згідно з заявкою-договором за умови належного виконання договірних зобов'язань, на підставі рахунку перевізника, врученого замовнику (пункт 4.1), - Для підтвердження транспортно-експедиторських витрат за маршрутом Rzeszow, Poland (Польща) - м. Мостиська (Україна) декларантом надано рахунок на оплату від 13.11.23 р. №0174. Разом з тим визначених пунктам 1.1., 1.3., 2.1., 4.1., договору заявки та банківських платіжних документів на розгляд не надано. Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом».

02.06.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТКЮ» та компанією «TIANJIN KINGNOD FURNITURE CO., LTD», CHINA (постачальник, продавець) укладено зовнішньоекономічний Контракт №KND230206, відповідно до якого предметом є те, що в порядку та на умовах, визначених цим контрактом продавець постачає і передає у власність товар (меблі), а покупець приймає та оплачує товар згідно інвойсів, що є невід'ємною частиною цього контракту. Згідно Рахунку-фактури (інвойсу) №KND23275 від 01.09.2023 р. покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 13 428 доларів США. Позивач з метою митного оформлення вказаного товару 17.11.2023 р. подало до Львівської митниці електронну митну декларацію №23UA209170094976U0, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (тов. №1 - меблі для сидіння). Декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №23UA209170094976U0 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, які містять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її, зазначені у графі 44 митної декларації: Зовнішньоекономічний договір (контракт) №KND230206 від 02.06.2023; Рахунок-проформа №KND23275 від 08.06.2023; Рахунок-фактура (Інвойс) № KND23275 від 01.09.2023; Банківський платіжний документ №162 від 23.10.2023; Банківський платіжний документ №27 від 14.06.2023; Договір про перевезення №01/2023 від 30.10.2023; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №170 від 15.11.2023; Договір на перевезення №S/2023 від 07.06.2023; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору про транспортно-експедиційні послуги N1582-ICT від 13.11.2023; Автотранспортна накладна б/н від 15.11.2023 р.; Коносамент №HN123081119 від 07.09.2023; Копія митної декларації країни відправлення №021720230000226624 від 04.09.2023; Прайс-лист б/н від 08.06.2023; Інтернет-пропозиція.

Відповідач надіслав декларанту позивача вимогу про надання додаткових документів.

Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митницею рішення про коригування митної вартості товарів від 17.11.2023 року №UA209000/2023/901309/2.

На виконання вимог Рішення про коригування декларантом було подано нову митну декларацію, якій присвоєно номер №23UA209170095185U0, та 17.11.2023 вона була оформлена Львівською митницею у митному відношенні.

Рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/901309/2 від 17.11.2023 року позивачем було оскаржене в судовому порядку до Львівського окружного адміністративного суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/28993/23 від 28.02.2024 року, яке набрало законної сили, вказане рішення про коригування митної вартості товарів було скасоване, позов задоволено в повному обсязі.

Декларантом позивача було подано нову митну декларацію, якій присвоєно номер №23UA209170095185U0, та 17.11.2023 вона була оформлена Львівською митницею у митному відношенні.

Вважаючи рішення відповідача про коригування митної вартості товарів протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI (далі МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно із частиною другою статті 51 МК України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 вказаного Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII вказаного Кодексу та вказаною главою.

Відповідно до частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

За правилами частини першої статті 53 МК України у випадках, передбачених вказаним Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначається частиною другою статті 53 МК України, а саме: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 вказаного Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до вимог частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій вказаної статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи: 1)договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісній характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (частина шоста статті 53 МК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування зазначеного методу, визначених у частині першій статті 58 вказаного Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 вказаного Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за такі товари.

У частині шостій статті 54 МК України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

- невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

- неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 зазначеного Кодексу, або відсутності у таких документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за такі товари;

- невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 зазначеного Кодексу;

- надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У частині першій статті 55 МК України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 вказаного Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з частиною другою статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 вказаного Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х вказаного Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої вказаної статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 вказаного Кодексу або до суду.

У частині третій статті 55 МК України також встановлено, що форма рішення про коригування митної вартості товарів встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, відповідно до частини другої вказаної статті є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

У частинах третій-шостій статті 57 МК України передбачено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм зазначеного Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 вказаного Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 вказаного Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 вказаного Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 вказаного Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до частини першої статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Згідно з частиною другою статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

У частинах четвертій, п'ятій статті 58 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої вказаної статті. Ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.

Відповідно до частини третьої статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 вказаного Кодексу. У разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 вказаного Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

За приписами частин першої, другої, четвертої статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 вказаного Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями вказаної статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. У разі якщо ця стаття застосовується митним органом, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов'язаний письмово проінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень зазначеної статті, та про використаний при цьому метод.

Як видно з матеріалів справи, відповідач при митному контролі надіслав уповноваженій особі декларанта щодо кожної митної декларації повідомлення наступного змісту: «Необхідне подання додаткових документів для підтвердження митної вартості відповідно до ст. 53 МКУ, а саме: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; якщо рахунок сплачено; банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; якщо здійснювалось страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару». При цьому жодних вимог при винесенні повторних рішень про коригування митної вартості відповідач не надсилав.

Щодо наявності у відповідача правових підстав для надіслання вимог про надання додаткових документів, суд зазначає, що витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Відтак наведені приписи зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.

Натомість відповідач, не вказавши які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи можуть їх підтвердити, поставив позивача у невизначене становище.

Суд також зазначає, що відсутність в рішеннях про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 29.01.2019 у справі №815/6827/17.

Суд встановив, що відповідачем під час запитування додаткових документів не було повідомлено позивачу, які саме підстави послугували причиною для запитування додаткових документів, а направлено запит про надання повного переліку документів, що передбачений ч. 3 ст. 53 МКУ.

3 цього приводу суд звертає увагу, в першу чергу, на те, що Верховний Суд у постанові від 23.01.2020 по справі № 804/4365/16 сформував правовий висновок щодо протиправності вимог митних органів надавати всі документи, передбачені ч. 3 ст. 53 МКУ.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога надати всі документи за загальним переліком, безвідносно їхньої релевантності в кожному конкретному випадку, є безпідставною та такою, що направлена на позбавлення декларанта можливості надати документи, які б стосувалися дійсних зауважень митного органу. Вимога із загальним переліком документів та без зазначення конкретних сумнівів митного органу може мати тільки одну мету - створення ї формальних підстав для відмови у визнанні митної вартості.

Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Таким чином, на переконання суду, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару, а підстав для невизнання позивачем заявленої митної вартості не було.

Також суд звертає увагу про те, що відповідачем не спростовано наступні аргументи позивача, які посадова особа митного органу наводила у рішеннях про коригування митної вартості товарів:

Щодо твердження відповідача, про відсутність в зовнішньоекономічних контрактах відомостей про особу, уповноважену на укладання та підписання від імені продавця контракту, то суд зазначає, що на законодавчому рівні не визначено форми зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Положення про форму зовнішньоекономічних договорів було затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 201 від 06.09.2001, який втратив чинність на підставі Наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства №1275 від 06.07.2020. А відтак посилання відповідача про відсутність відомостей про особу, уповноважену на укладання та підписання від імені продавця зовнішньоекономічного договору як підставу для винесення рішення про коригування митної вартості товарів є безпідставним та необґрунтованим. З долучених до позову листів б/н від 19.02.2024, б/н від 19.02.2024, б/н від 19.02.2024 та б/н від 26.12.2023 вбачається, що уповноваженими особами на підписання від імені продавця зовнішньоекономічних контрактів №231900 від 01.06.2023 року є Zhang Hao, №23UP4350 від 26.06.2023 є Myron Liu, №TT-DISCOUNTQ від 12.06.2023 є Alice Wang, №KND230206 від 02.06.2023 року є Yang Ruijie.

Відповідач зазначає що у поданих до митного оформлення документах по усіх чотирьох поставках відсутня інформація щодо заявлених даних про виробника товару та торговельної марки.

На підставі поданих суду доказів встановлено, що торгова марка «BONRO» зареєстрована в Україні. Відповідно до Ліцензійного договору на використання торгової марки, ПП ОСОБА_5 виступає її власником (Ліцензіаром), а ТОВ «ДИСКОНТКЮ» - Ліцензіатом. Тобто ТОВ «ДИСКОНТКЮ» надано окремі права на використання торгової марки «BONRO». Тому позивач з продавцем товару домовились, що під час виробництва певних товарів за контрактом виробник буде маркувати товар торговою маркою «BONRO» для ТОВ «ДИСКОНТКЮ». Також суд зазначає, що вказані документи, не є такими, що надають митному органу обґрунтовані сумніви у заявленій митній вартості імпортованих товарів, відповідно, їх неподання до митного оформлення не може бути підставою для прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості товарів. Частини 2 та 3 статті 53 Митного кодексу України не визначають документи, що підтверджують відомості про виробника товару та торгову марку такими, що обґрунтовують заявлену митну вартість та повинні безумовно чи на вимогу митниці подаватися до митного контролю. Згідно з частиною п'ятою статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Щодо твердження відповідача про відсутність у банківських платіжних документах найменування та місцезнаходження надавача платіжних послуг отримувача, номера рахунку отримувача, зокрема тих, що зазначені в пункті 11 контракту то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статтіт40 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції. Частиною 7 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги», Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов'язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.

Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим Постановою Правління Національного банку України 28.07.2008 № 216 (у редакції постанови Правління Національного банку України 25.08.2022 № 189) (далі - Постанова №216), а саме Розділом 2 - Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, пунктом 14 передбачено обов'язкові реквізити, які має містити платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, зокрема у підпункті 8 зазначено, що платіжна інструкція в іноземній валюті повинна містити найменування надавача платіжних послуг отримувача [для банку - SWIFT-код/(BIC) або інший ідентифікатор банку отримувача; для небанківського надавача платіжних послуг отримувача - SWIFT-код/(BIC) або інший ідентифікатор банку отримувача, у якого небанківський надавач платіжних послуг має відкритий розрахунковий рахунок та номер розрахункового рахунку небанківського надавача платіжних послуг].

У пункті 57 кожного із банківських платіжних документів вказанийкод банку отримувача, що співпадає зкодом зазначеним у пункті 11 «Реквізити сторін» зовнішньоекономічних контрактів. Окрім того у Постанові №216 не вказано, що платіжна інструкція повинна містити обов'язковий реквізит - місцезнаходження надавача платіжних послуг отримувача та банка-кореспондента.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про відсутність номера рахунку отримувача, зокрема тих, які вказані у пункті 11 контрактів оскільки у графі 59 «Отримувач» банківських платіжних документів зазначено номер рахунку отримувача, що повністю відповідає номеру рахунку зазначеному у пункті 11 зовнішньоекономічних контрактів. Тому банківські платіжні документи містять усі обов'язкові реквізити, передбачені законодавством, а тому є підтверджуючими документами, що посвідчують здійснену позивачем на рахунок продавця оплату за товар, що поставляється.

Щодо ненадання заявки на перевезення, акту приймання-передачі наданих послуг та банківських платіжних документів, що підтверджують факт оплати транспортних послуг, то суд погоджується з доводами позивача, що такі документи не є первинними документами, які містять в собі інформацію про вартість товару відповідно до частини 2 та 3 статті 53 Митного кодексу України. Натомість позивачем подавалося до митного контролю документи, що визначені Наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» від 24.05.2012 №599. А саме вказаний наказ передбачає, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Оскільки казаний наказ Міністерства фінансів України не визначає жодних заявок серед документів, що обґрунтовують транспортні витрати та визначає наявність рахунок-фактури достатнім документом, що підтверджує вартість транспортних послуг то вартість транспортних послуг, які включаються до митної вартості позивачем були обґрунтовані документально, та саме тими документами, які і вимагаються на законодавчому рівні. Як наслідок усі транспортні витрати, які поніс ТОВ «ДИСКОНТКЮ» включені у заявлену митну вартість. Також суд зазначає, що на законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) заявки до договору.

Аналогічна позиція щодо вимагання від імпортерів надання заявки на перевезення висловлена Верховним Судом у постанові від 16.11.2018 у справі №813/1012/17 зокрема вказано, що « [… серед документів, перелічених у ч. 2 ст. 53 МК України, відсутня заявка на перевезення вантажу, оскільки така заявка не є первинним чи розрахунковим документом та, відповідно, не підтверджує факт надання транспортних послуг чи їх вартість», тому вимога про її надання є безпідставною».

Суд застосовує позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду яка викладена у постанові у постанові від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14 «Якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким(-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи)».

У цьому випадку, в обґрунтування заявлених транспортних витрат декларантом до митного контролю по кожній поставці було подано договори на перевезення, рахунки-фактури про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги, автотранспортні накладні та коносаменти.

Щодо повторного винесення митним органом рішень про коригування митної вартості після самостійного скасування митницею рішень, які вже були предметом судового оскарження, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди зокрема перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 28 МК України керівник митниці має право в порядку контролю за діяльністю підпорядкованих структурних підрозділів та митних постів, які входять до складу митниці, скасовувати або змінювати їхні неправомірні рішення, а також вживати передбачених законом заходів за фактами неправомірних рішень, дій або бездіяльності зазначених органів.

Відповідно до частини сьомої статті 24 МК України процедура оскарження рішень, винесених митним органом, передбачена цією главою та вважається досудовим порядком вирішення спору.

Відповідно до частини десятої статті 26-3 МК України у разі якщо рішення, дії або бездіяльність митного органу одночасно оскаржуються до митного органу вищого рівня та до суду і суд відкриває провадження у справі, розгляд скарги митним органом вищого рівня припиняється.

Згідно з частинами п'ятою, шостою та сьомою статті 19-2 МК України митний орган невідкладно, але не пізніше ніж на наступний робочий день з дня прийняття рішення, визначеного частиною третьою цієї статті (п. 12 про скасування рішення та п.13 про анулювання рішення):

1) надсилає підприємству в паперовій або електронній формі інформацію про прийняте рішення (за наявності - таке рішення та копію наказу щодо такого рішення, у разі якщо оформлення наказу передбачено законодавством України з питань митної справи);

2) вносить відомості про прийняте рішення до систем, що забезпечують функціонування електронних інформаційних ресурсів митних органів;

3) здійснює інші заходи, визначені законодавством України з питань митної справи для виконання митними органами після прийняття відповідного рішення.

У рішеннях, визначених пунктами 2 і 3, 6-9, 12 і 13 частини третьої цієї статті, зазначаються підстави та причини прийняття такого рішення з посиланням на норми законодавства, а також строк і порядок оскарження рішення.

У разі прийняття рішень, визначених пунктами 6, 9, 12 і 13 частини третьої цієї статті, митний орган разом з рішенням надсилає копії документів (за наявності), на підставі яких було прийнято відповідне рішення.

Таким чином, рішення митного органу про скасування рішення повинно містити підстави та причини прийняття такого рішення, вказане рішення підлягає обов'язковому надісланню підприємству (інтересів якого воно стосується) та набирає чинності з дня його отримання підприємством. Вказаних вимог Львівською митницею не було дотримано.

При цьому, відповідач не надав до суду в ході розгляду справи відповідного рішення про скасування первинних рішень про коригування митної вартості товарів, замість яких були прийняті рішення про коригування, що є предметом оскарження.

Також суд враховує, що у відповідності до частини першої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Згідно з частиною першою статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з частиною шостою статті 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Товари, щодо яких були прийняті оскаржувані рішення вже були випущені у вільний обіг та не перебували під митним контролем, а митницею не доведено, що після випуску товарів нею виявлено, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Жодних доказів того, що відповідач отримав після випуску товарів у вільний обіг документально підтверджену офіційну інформацію митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості, також не надано.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, суд відхиляє посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки встановлених статтею 53 МК України наявності підстав для цього митним органом не доведено, заявлена позивачем митна вартість товарів підтверджується наданими до митного оформлення документами.

Суд також зазначає, що у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов'язкових відомостей визначених частиною другою статті 55 МК України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

Також суд бере до уваги твердження позивача про те, що відповідач, використовуючи джерела інформації для коригування митної вартості товарів, обирав вищу митну вартість, ніж мінімальну, яка була наявна у митного органу.

Суд зазначає, що текст рішень митниці про коригування митної вартості товару не містять жодних відомостей про подібність товарів за поданою позивачем митною декларацією та про схожість умов поставок з товарами по митних деклараціях, які використовувались як джерела інформації.

В оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості Львівська митниця зазначає лише про те, що джерелом інформації для прийнятих рішень стала відповідна митна декларація.

При цьому, сама лише інформація з бази даних ЄАІС ДФС про вантажну митну декларацію, яка була взята митним органом за основу при коригуванні митної вартості товару, не може бути достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару, за такою декларацією, дійсно було імпортовано до України. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним митним органом за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.

Таким чином, у рішеннях про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядного методу.

Однак, оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів не містять порівняння характеристик оцінюваних товарів та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 05.02.2019 у справі №816/1199/15-а.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивач подав до митного органу повний пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості імпортованих товарів за основним методом, а, в свою чергу, відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідач не спростував, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідач не довів.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд при розгляді справи враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Зважаючи на викладені порушення, допущені митним органом при здійснення коригування митної вартості товарів, суд дійшов висновку про невідповідність рішень про коригування митної вартості товарів критеріям правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, а тому такі є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 7874,20 грн, сплачений згідно з платіжним дорученням №91 від 15.03.2024 року.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає таке.

Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Судом при розгляді питання щодо стягнення витрат на правову допомогу враховується висновок, зроблений у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №813/481/18: «17. Зважаючи на положення частини сьомої статті 139 КАС України, суд касаційної інстанції констатує помилковість посилання суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, адже у пункті 2 вищенаведеного додатку від 11 лютого 2019 року до договору про надання правової допомоги від 11 лютого 2019 року № 01/2019-02 сторони узгодили, що клієнт (позивач) зобов'язаний сплатити гонорар протягом шести місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті».

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, який у постанові від 18.08.2021 у справі №640/11204/19 зазначив: «У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зроблено висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Не зважаючи на те, що судами різних юрисдикцій тлумачилися норми ЦПК і ГПК України, вищенаведена практика є застосовною до обставин цієї справи, оскільки у ЦПК, ГПК і КАС України вище аналізовані норми є однаковими за змістом».

Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Представник позивача у позовній заяві зазначив, що позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50000 грн.

Суд встановив, що між позивачем (Клієнт) та адвокатським об'єднанням укладено Договір № 1-02/10/23 про надання правової допомоги та Додаткову угоду № 11/7 від 14.03.2024 року до Договору № 1-02/10/23 про надання правової допомоги від 02 жовтня 2023 року.

Відповідно до умов Договору № 1-02/10/23 про надання правової допомоги від 02 жовтня 2023 року, Додаткової угоди № 11/7 від 14.03.2024 року до Договору №1-02/10/23 про надання правової допомоги та опису наданих робіт в ході представництва інтересів Клієнта у даній справі була надана така правова допомога: надання правової інформації та усна консультація з вивчення матеріалів справи, аналіз судової практики з аналогічних спорів, збір доказів, сканування документів, формування та підготовка позовної заяви, подання позовної заяви через систему «Електронний суд» та підготовка відповіді на відзив. Розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Додаткової угоди № 11/7 від 14.03.2024 року у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Відповідно до п. 5 Додаткової угоди № 11/7 від 14.03.2024 до Договору №1-02/10/23 про надання правової допомоги від 02 жовтня 2023 року гонорар визначений сторонами сплачується клієнтом протягом п'яти банківських днів з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу (гонорар адвоката) позивача становлять 50000,00 грн без ПДВ, що зазначений у детальному опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та підтверджується долученими до позову доказами, а саме: Договором № 1-02/10/23 про надання правової допомоги від 02 жовтня 2023 року та Додатковою угодою № 11/7 від 14.03.2024 року до Договору № 1-02/10/23 про надання правової допомоги.

У частині шостій статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Представник відповідача у запереченнях на відповідь на відзив заперечив проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу повністю, виходячи з безпідставності та необґрунтованості заявлених витрат по відношенню до складності справи.

Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд враховує під час вирішення такого питання.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі/WestAllianceLimited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 50000 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 3000 00 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000, 00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості Львівської митниці №UA209000/2023/901368/3 від 12.12.2023 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості Львівської митниці №UA209000/2023/901369/3 від 12.12.2023 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості Львівської митниці №UA209000/2023/901372/3 від 12.12.2023 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості Львівської митниці №UA209000/2023/901377/3 від 13.12.2023 року.

Стягнути з Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТКЮ» (код ЄДРПОУ 44929444 , місцезнаходження: 81300, Львівська обл., Мостиський р-н, м. Мостиська, вул. Будзиновського, буд. 8а) судовий збір у розмірі 7874 (сім тисяч вісімсот сімдесят чотири) гривні 20 копійок.

Стягнути з Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТКЮ» (код ЄДРПОУ 44929444 , місцезнаходження: 81300, Львівська обл., Мостиський р-н, м. Мостиська, вул. Будзиновського, буд. 8а) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 копійок.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Мричко Н.І.

Попередній документ

119752308

Наступний документ

119752310

Інформація про рішення:

№ рішення:	119752309
№ справи:	380/6103/24
Дата рішення:	14.06.2024
Дата публікації:	17.06.2024
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Львівський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; митної справи (крім охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності); зовнішньоекономічної діяльності; спеціальних заходів щодо демпінгового та іншого імпорту, у тому числі щодо; визначення митної вартості товару

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Виконання рішення (18.09.2024)
Дата надходження:	21.03.2024
Предмет позову:	про скасування рішення