Справа № 945/1166/24
Провадження № 1-кс/945/248/24
13 червня 2024 року слідчий суддя Миколаївського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ; прокурора ОСОБА_3 ; слідчого ОСОБА_4 ; підозрюваного ОСОБА_5 ; захисника ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві клопотання слідчого СВ ВП № 5 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Гражданка Єланецького району Миколаївської області, громадянину України, з середньою спеціальною освітою, раніше не судимого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , який проходить службу на посаді гранатометника, зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючому за адресою: АДРЕСА_2 ,
підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, -
встановив:
Слідчий СВ відділення поліції № 5 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_7 , за погодженням з прокурором Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_8 , звернувся до суду з клопотанням про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_5 .
Досудовим розслідуванням встановлено, що 12.03.2022 ОСОБА_5 на підставі Указу Президента України № 69/2022 «Про мобілізацію» ІНФОРМАЦІЯ_2 призвано у Збройні сили України та направлено для подальшого проходження військової служби до ВЧ НОМЕР_2 на посаді стрільця.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 345 від 30.11.2023 солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , постановлено на всі види забезпечення, та призначено на посаду гранатометника військової частини НОМЕР_1 .
У невстановлені в ході досудового розслідування дату, місце та час, ОСОБА_5 , але не пізніше 15.05.2024, не маючи передбаченого законом дозволу, знайшов (придбав) боєприпаси: гранату типу «Ф-1» з маркувальними позначеннями «107 38-88» укомплектовану підривачем типу УЗРГМ-2 з маркуванням «101-85 УЗРГМ-2 583» та гранату типу РГН з маркувальними позначеннями «РГН 254-121-88» укомплектовану підривачем типу УЗРГМ-2 з маркуванням «101-85 УЗРГМ-2 583».
Після цього, реалізуючи свій умисел, спрямований на придбання, носіння та зберігання боєприпасів, ОСОБА_5 , не маючи на меті, відповідно до ч. 3 ст. 263 КК України, видачі органам влади знайдених ним вибухових пристроїв, з метою подальшого незаконного зберігання, переніс їх до свого місця мешкання, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де помістив їх до тумбочки в одній із кімнат дачного будинку, що на території вказаної дачної ділянки та став їх незаконно зберігати.
15.05.2024 під час проведення працівниками поліції огляду вказаного домоволодіння виявлено та вилучено наступні боєприпаси: гранату типу «Ф-1» з маркувальними позначеннями «107 38-88» укомплектовану підривачем типу УЗРГМ-2 з маркуванням «101-85 УЗРГМ-2 583» та гранату типу РГН з маркувальними позначеннями «РГН 254-121-88» укомплектовану підривачем типу УЗРГМ-2 з маркуванням «101-85 УЗРГМ-2 583».
15.05.2024 ОСОБА_5 затримано у порядку ст. 208 КПК України.
16.05.2024 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 травня 2024 року підозрюваному ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на тридцять днів до 18 години 20 хвилин 13 червня 2024 року.
У ході досудового розслідування слідчий за погодженням з прокурором, звернувся до суду з клопотанням про продовження застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на наявність ризиків визначених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які наведені в клопотанні, і доведеність їх існування відповідними доказами, а також особу підозрюваного.
Заслухавши в судовому засіданні слідчого та прокурора, які підтримали клопотання; підозрюваного ОСОБА_5 , який заперечував проти клопотання, повідомив, що не збирається ухилятися від органів досудового розслідування та суду, визнає свою вину та просив змінити запобіжний захід на домашній арешт; захисника ОСОБА_6 , який також заперечував проти клопотання і просив змінити запобіжний захід на домашній арешт, слідчий суддя дійшов такого.
Вирішення питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Згідно з положеннями ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Галь проти України”, заява № 6759/11 від 16 квітня 2015 року суд наголошує на тому, що стаття 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає заборону позбавлення свободи або заборону продовження позбавлення свободи, за винятком випадків, передбачених пунктом 1 статті 5 Конвенції. Цей перелік винятків, передбачений вищезазначеним положенням, є вичерпним і лише вузьке їх тлумачення відповідає цілям вказаного положення, а саме - гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (див. рішення у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 26, від 14 жовтня 2010 року, з подальшими посиланнями). Жодне свавільне тримання під вартою не може відповідати пункту 1 статті 5 Конвенції, поняття «свавільність» у цьому контексті є ширшим, ніж невідповідність законодавству. Як наслідок, законне позбавлення свободи за національним законодавством все-рівно може бути свавільним і, таким чином порушувати Конвенцію, особливо коли з боку державних органів мали місце недобросовісність або введення в оману (див. вищенаведене рішення у справі «Моорен проти Німеччини» (Mooren v. Germany), пп. 72, 77 і 78, з подальшими посиланнями) або коли таке позбавлення свободи не було необхідним за конкретних обставин (див. рішення у справі «Нештяк проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74, від 27 лютого 2007 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Таран проти України” від 17 жовтня 2013 року зазначено, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув'язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).
Крім того, у згаданому вище рішенні Європейського суду йдеться про те, що з плином часу продовжуване тримання заявника під вартою потребує більшого обґрунтування. При цьому, слідчим та прокурором у клопотанні такого обґрунтування не наведено, жодних додаткових підстав щодо цього не зазначено, відповідних доказів слідчому судді не представлено.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий та прокурор посилається на наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Згідно з положеннями п. 33-37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Москаленко проти України”, заява № 37466/04 від 20 травня 2010 року, у своїх рішеннях про тримання заявника під вартою, органи державної влади додатково до обґрунтованої підозри щодо заявника посилалися в основному на три підстави: 1) тяжкість злочинів, у вчиненні яких він обвинувачувався; 2) суворість покарання, яке йому могло бути призначено і 3) необхідність забезпечити належний хід провадження, враховуючи ризик того, що заявник міг переховуватися від слідства і суду та примусити свідків давати неправдиві показання. Суд вважає, що обґрунтована підозра щодо вчинення заявником тяжкого злочину могла первісно виправдовувати його тримання під вартою. Необхідність забезпечити належний хід провадження (зокрема, для отримання показань свідків) також була достатньою підставою для первісного тримання заявника під вартою. Однак, з плином часу ці підстави ставали усе менш обґрунтованими. Тому Суд повинен встановити, чи були інші підстави, наведені судами, зокрема тяжкість імовірного покарання, ризик того, що заявник переховуватиметься від слідства і суду та примушуватиме свідків давати неправдиві показання, «достатніми» та «відповідними» (див. рішення у згаданій вище справі «Кудла проти Польщі»). Суд зазначає, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті Суд нагадує, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Однак, Суд неодноразово встановлював, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Іlijkov v. Bulgaria), заява № 33977/96, пункти 80-81, рішення від 26 липня 2001 року). Щодо ризику того, що заявник переховуватиметься від слідства і суду та примушуватиме свідків давати неправдиві показання Суд зазначає, що у своїх рішеннях про тримання заявника під вартою чи продовження тримання під вартою, органи державної влади не вказали жодних конкретних причин, на підставі яких вони дійшли такого висновку (див. Пункти 6 і 14 вище). Крім того, по мірі прогресу провадження та завершення збирання доказів ризик того, що заявник загрожуватиме певним свідкам також ставав усе меншим (див. згадане вище рішення у справі «Невмержицький проти України» (Nevmerzhitsky v. Ukraine), пункт 136).
Так, матеріалами кримінального провадження підтверджена наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні злочину. Крім цього, в ході проведення досудового розслідування, також допитано неповнолітніх свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які надали показання щодо обставин виявлення працівниками поліції вибухових пристроїв.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років (п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України).
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий та прокурор посилаються на наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. У той час, як ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області встановлено існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.
Щодо ризику можливості переховування від органів досудового розслідування та суду, то суд враховує, особу підозрюваного, щодо якого у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 є повнолітнім, зі слів має задовільний стан здоров'я, за медичною допомогою до лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не звертався та не лікувався; має зареєстроване місце проживання, де наразі не проживає, а проживає сам у власно придбаному садовому будинку і за місцем проживання характеризується нейтрально. Також слідчий суддя враховує, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим у вчиненні злочину, за який, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні слідчий суддя вважає вказаний ризик є неконкретним, не деталізованим та таким, що не підтверджується матеріалами кримінального провадження. Ніщо не вказує на те, що ОСОБА_5 має намір впливати на свідків, які вже допитані, а отже і достатніх доказів “поза розумним сумнівом” на підтвердження того, що вказаний ризик взагалі існує у підозрюваного ОСОБА_5 , не подано.
Щодо ризику вчинити інше кримінальне правопорушення, то слідчий суддя враховує те, ОСОБА_5 раніше не судимий. Відповідно до довідки про судимість ОСОБА_5 раніше не судимий, і відомості щодо кримінального провадження за ч. 1 ст. 263 КК України є єдиними внесеними даними. Однак відповідно до копії Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.05.2024 наразі внесено відомості щодо нез'явлення ОСОБА_5 з лікувального закладу до місця служби; відомості щодо підозри, обвинувачення чи результату розгляду цього кримінального провадження в матеріалах відсутні.
Сторона захисту правом подання слідчому судді доказів не скористалася.
З огляду на викладене, слідчий суддя вважає, що з боку підозрюваного ОСОБА_5 існує ризик, визначений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.
Саме по собі існування такого ризику з боку обвинуваченого ОСОБА_5 не може бути співмірним із подальшим застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у той час як на території України введено в дію воєнний стан.
Відповідно до п. 87 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бузаджи проти Молдови” від 05 липня 2016 року, заява №23755/07, Європейський суд також підкреслює, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо продемонстровано владою. Приймаючи рішення про те, чи слід звільнити особу або залишити його під вартою, влада зобов'язана розглянути альтернативні способи забезпечення явки в суд (ibid).
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Суд вважає, що докази та обставини, на які посилаються слідчий та прокурор у клопотанні про продовження запобіжного заходу не дають достатніх підстав вважати, що застосування виключно запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного і не зможе запобігти вищевказаним ризикам. А отже, у задоволенні клопотання слідчого та прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід відмовити.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Згідно з приписами ч. ч. 1, 2 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Суд вважає, що застосування до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, з покладенням на підозрюваного обов'язків: не залишати місце постійного проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду в період часу з 20 години до 08 години наступного дня; прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, буде достатнім для запобігання ризику, передбаченому п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 181, ч. 1 ст. 219 КПК України строк дії запобіжного заходу спливає 16 липня 2024 року (включно).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 181, 194, 196КПК України, -
постановив:
Відмовити у задоволенні клопотання слідчого СВ ВП № 5 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, без застосування електронних засобів контролю.
ОСОБА_5 звільнити з під варти в залі судового засідання.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Гражданка Єланецького району Миколаївської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , такі обов'язки:
- не залишати місце постійного проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду в період часу з 20 години до 08 години наступного дня;
- прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Дозволити ОСОБА_5 залишати місце проживання для переміщення та перебування у найближчому сховищі або укритті, під час оголошення повітряної тривоги на території Миколаївського району Миколаївської області.
Строк дії ухвали відносно ОСОБА_5 спливає 16 липня 2024 року (включно).
Органу Національної поліції, відповідно до вимог ч. 4 ст. 181 КПК України, негайно поставити на облік підозрюваного ОСОБА_5 і повідомити про це слідчого.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_5 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1
13.06.2024