Справа № 202/5979/23
Провадження № 2/202/149/2024
18 березня 2024 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Доценко С.І.,
секретаря судового засідання Тарасової К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором на туристичне обслуговування,-
31 березня 2023 року позивач звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що 06 січня 2022 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (туристична компанія) та відповідачем було укладено договір на туристичне обслуговування № 37/2022, згідно до умов якого загальна вартість туристичних послуг за період з 10.01.2022 року по 14.01.2022 року становить 17 135,00 грн.
Крім того, 06 січня 2022 року Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (туристична компанія) та відповідачем було укладено Додаткову угоду про розстрочення платежу № 60200221450 до Договору, згідно до умов якої відповідач зобов'язався здійснити щомісячні платежі до 20-го числа кожного місяця за період з лютого 2022 року по червень 2022 року включно в розмірі 3 283,75 грн.
Даною додатковою угодою сторони погодили, що у разі прострочення сплати платежів на строк до 10 (десяти( календарних днів відповідач сплачує неустойку в розмірі 5(п'ять) відсотків від суми заборгованості за прострочення кожного платежу. У разі прострочення сплати платежів на строк більше 10 (десяти) календарних днів, відповідно до Додаткової угоди, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу неустойку в розмірі 10 (десять) відсотків від суми заборгованості за кожен місяць прострочення.
Також сторони в додатковій угоді визначили, що всі розстрочені періодичні (місячні) платежі) за цією угодою відступлені на користь Процесинг-центру, яким є позивач «Фангарант Груп» згідно п. 2.1 Договору про участь туристичної компанії в програмі «Тур в розстрочку» № 2021080402 від 04 серпня 2021 року. Відповідач під час підписання даної угоди був повідомлений та ознайомлений про відступлення права вимоги на користь позивача, про що свідчить його підпис.
Відповідач за весь період сплатив лише два платежі: 06.01.2022 року - 4 000,00 грн. (при укладенні даного договору) та 19.02.2022 року - 3 283,75 грн., а тому несплаченою залишилася сума 13 135,00 грн.
Отже, відповідач порушив умови договору та не виконав в повному обсязі його умови, а тому заборгованість за договором на туристичне обслуговування з урахуванням додаткової угоди до нього становить 19 045,75 грн., з яких: заборгованість за основним боргом - 13 135,00 грн. та неустойка за порушення виконання зобов'язання за період з 20.04.2022 року по 10.03.2023 року - 5 910,75 грн.
У зв'язку з чим, позивач просить суд: стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором на туристичне обслуговування № 37/2022 від 06 січня 2022 року з урахуванням додаткової угоди про розстрочення платежу № 60200221450 від 06 січня 2022 року в розмірі 19 045,75 грн., яка складається з: заборгованості за основним боргом - 13 135,00 грн. та неустойки за порушення виконання зобов'язання за період з 20.04.2022 року по 10.03.2023 року - 5 910,75 грн., а також вирішити питання щодо судових витрат.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання представник позивача не з'явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача не заперечував проти проведення заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, поважні причини неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву суду не подавав.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши надані позивачем докази, дійшов такого висновку.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 06 січня 2022 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (туристична компанія) та відповідачем було укладено договір на туристичне обслуговування № 37/2022, згідно до умов якого загальна вартість туристичних послуг за період з 10.01.2022 року по 14.01.2022 року становить 17 135,00 грн.
Крім того, 06 січня 2022 року Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (туристична компанія) та відповідачем було укладено Додаткову угоду про розстрочення платежу № 60200221450 до Договору, згідно до умов якої відповідач зобов'язався здійснити щомісячні платежі до 20-го числа кожного місяця за період з лютого 2022 року по червень 2022 року включно в розмірі 3 283,75 грн.
Даною додатковою угодою сторони погодили, що у разі прострочення сплати платежів на строк до 10 (десяти( календарних днів відповідач сплачує неустойку в розмірі 5(п'ять) відсотків від суми заборгованості за прострочення кожного платежу. У разі прострочення сплати платежів на строк більше 10 (десяти) календарних днів, відповідно до Додаткової угоди, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу неустойку в розмірі 10 (десять) відсотків від суми заборгованості за кожен місяць прострочення.
Також сторони в додатковій угоді визначили, що всі розстрочені періодичні (місячні) платежі) за цією угодою відступлені на користь Процесинг-центру, яким є позивач «Фангарант Груп» згідно п. 2.1 Договору про участь туристичної компанії в програмі «Тур в розстрочку» № 2021080402 від 04 серпня 2021 року. Відповідач під час підписання даної угоди був повідомлений та ознайомлений про відступлення права вимоги на користь позивача, про що свідчить його підпис.
Встановлено, що відповідач за весь період сплатив лише два платежі: 06.01.2022 року - 4 000,00 грн. (при укладенні даного договору) та 19.02.2022 року - 3 283,75 грн., а тому несплаченою залишилася сума 13 135,00 грн.
Отже, відповідач порушив умови договору та не виконав в повному обсязі його умови, а тому заборгованість за договором на туристичне обслуговування з урахуванням додаткової угоди до нього становить 19 045,75 грн., з яких: заборгованість за основним боргом - 13 135,00 грн. та неустойка за порушення виконання зобов'язання розрахована відповідно умов Додаткової угоди за період з 20.04.2022 року по 10.03.2023 року - 5 910,75 грн.
Таким чином, між сторонами виник спір щодо виконання зобов'язань за договором на туристичне обслуговування.
Вирішуючи питання по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.
Згідно ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язання є договір.
За приписами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Договір на туристичне обслуговування між сторонами було укладено з додержанням усіх істотних умов договору.
Враховуючи те, що відповідач у добровільному порядку не бажає виконувати свої зобов'язання за вищевказаним договором з урахуванням додаткової угоди про розстрочку платежу та сплатити суму заборгованості за туристичне обслуговування в розмірі 13 135,00 грн., вимоги позивача не спростував, а також заперечень щодо розрахунку, наданого позивачем, не надав, суд вважає доцільним стягнути дану суму з відповідача на користь позивача в примусовому порядку.
Положеннями частини 1 статті 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦПК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Як зазначалося вище, Додатковою угодою про розстрочку платежу № 60200221450 від 06 січня 2022 року сторони погодили, що у разі прострочення сплати платежів на строк до 10 (десяти( календарних днів відповідач сплачує неустойку в розмірі 5(п'ять) відсотків від суми заборгованості за прострочення кожного платежу. У разі прострочення сплати платежів на строк більше 10 (десяти) календарних днів, відповідно до Додаткової угоди, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу неустойку в розмірі 10 (десять) відсотків від суми заборгованості за кожен місяць прострочення.
Встановлено, що відповідач за весь період сплатив лише два платежі: 06.01.2022 року - 4 000,00 грн. (при укладенні даного договору) та 19.02.2022 року - 3 283,75 грн.
Так згідно розрахунку, проведеного позивачем станом на 10 березня 2023 року відповідно до умов додаткової угоди, з яким погоджується суд, заборгованість за основним боргом становить 13 135,00 грн. та неустойка за невиконання відповідачем зобов'язання за договором за період з 20 квітня 2022 року по 10 березня 2023 року становить 5 910,75 грн.
Оскільки відповідач жодним чином не спростував доводи позивача, у зв'язку з чим суд приймає рішення на підставі наявних в справі доказів, зважаючи на те, що на даний час заборгованість за договором на туристичне обслуговування не сплачена, а тому вона повинна бути стягнута в примусовому порядку та з урахуванням штрафних санкцій.
При цьому, згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовний вимог в повному обсязі, з відповідача на користь позивача належить сягнути заборгованість за договором на туристичне обслуговування № 37/2022 від 06 січня 2022 року з урахуванням додаткової угоди про розстрочення платежу № 60200221450 від 06 січня 2022 року в розмірі 19 045,75 грн., яка складається з: заборгованості за основним боргом - 13 135,00 грн. та неустойки за порушення виконання зобов'язання за період з 20.04.2022 року по 10.03.2023 року - 5 910,75 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 684,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 276, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором на туристичне обслуговування, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант Груп» (код ЄДРПОУ 38922870, місцезнаходження юридичної особи: 04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 21, корпус В) заборгованість за договором на туристичне обслуговування № 37/2022 від 06 січня 2022 року з урахуванням додаткової угоди про розстрочення платежу № 60200221450 від 06 січня 2022 року в розмірі 19 045,75 грн. (дев'ятнадцять тисяч сорок п'ять грн. 75 коп.), яка складається з: заборгованості за основним боргом - 13 135,00 грн. та неустойки за порушення виконання зобов'язання за період з 20.04.2022 року по 10.03.2023 року - 5 910,75 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант Груп» (код ЄДРПОУ 38922870, місцезнаходження юридичної особи: 04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 21, корпус В) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн. 00 коп.).
Учасники справи:
- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант Груп», код ЄДРПОУ 38922870, місцезнаходження юридичної особи: 04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 21, корпус В;
- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Повне рішення суду складено 18 березня 2024 року.
Суддя С. І. Доценко