Справа № 161/18812/23 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В.
Провадження № 22-ц/802/514/24 Доповідач: Карпук А. К.
05 червня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,
секретар Власюк О.С.,
з участю: представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представників відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання та поділ спільної сумісної власності за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 подану її представником ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 лютого 2024 року,-
У жовтні 2023 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту та поділ спільної сумісної власності мотивуючи такими обставинами.
Позивач є громадянином ОСОБА_6 2017 році він познайомився з відповідачкою, а з вересня 2017 року вони стали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу, мали спільний побут, бюджет, права та обов'язки, характерні для подружніх, планували своє майбутнє.
У період спільного проживання з 2017 року до жовтня 2023 року позивач мав високі заробітки, працював і працює в Шотландській морській організації, у відповідачки дохід був відсутній. У період, коли позивач був «в океані» - тобто відбував у рейс, як моряк, відповідачка дбала про дім.
У 2022 році він зробив відповідачу пропозицію одружитися, але для цього необхідний був дозвіл польського суду, який відповідач і отримала.
У 2020 році сторони за пропозицією відповідачки вирішили інвестувати у нерухомість на території України у м. Луцьку, після чого у 2020-2021 роках сторони придбали майнові права на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , а у 2021 році придбали квартиру за адресою АДРЕСА_2 . Покупцем у договорах була вказана відповідачка. Згідно з додатковою угодою від 05.04.2023 до договору купівлі-продажу майнових прав квартири, було доплачено 80 117.82 грн., які 06.05.2023 року з Польші привіз позивач. 30.05.2023 відповідачка зареєструвала право власності на квартиру на АДРЕСА_3 .
Після цього між сторонами стали виникати неприємні розмови, виник спір стосовно поділу нерухомого майна, оскільки позивача, коли він приїхав у Луцьк, мати відповідачки не допустила до квартири, вважаючи її особистою власністю відповідача.
Позивач також вказує на наявність підстав для відступу від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя (ст.70 СК України), у зв'язку з тим, що саме він мав значний заробіток у сім'ї.
Посилаючись на вищевикладене позивач просив суд:
1) встановити факт спільного проживання позивача з відповідача однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з вересня 2017 року по жовтень 2023 року;
2) визнати за позивачем право власності на частку у спільній сумісній власності, набутій за час спільного проживання позивача з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а саме: право власності на 90% майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 ; право власності на 90% квартири АДРЕСА_5 .
У зв'язку з тим, що позивач є громадянином Республіка Польща, обгрунтовує підсудність справи Луцькому міськрайонному суду, посилаючись на положення статті 496 ЦПК України, статтю 77 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 28 лютого 2024 року - задовольнити частково.
В порядку поділу спільної сумісної власності визнати за громадянином Республіки Польща ОСОБА_5 право власності на:
1) 1/2 (одну другу) частку майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 ;
2) 1/2 (одну другу) частку квартири АДРЕСА_5 , площею 51,1 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2744623407080.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 7 456,15 грн. (сім тисяч чотириста п'ятдесят шість гривень п'ятнадцять копійок).
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Зазначає, що між сторонами існував та існує спір щодо факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу на території іноземної держави, тому цей факт повинен був встановлюватися за законодавством та судом республіки Польща, у зв'язку з чим представники відповідачки клопотались про закриття провадження в справі.
Позивач не довів належними та допустимими доказами наявності спільного бюджету, спільного ведення господарства, спільних витрат та наявності взаємних прав та обов'язків.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечує доводи апеляційної скарги, які стосуються встановлення факту проживання однією сім'єю та посилаючись на практику Верховного Суду вказує, що у позовах про визнання права власності на майно, спільно набуте чоловіком та жінкою без шлюбу, така вимога не повинна була заявлятись, у зв'язку з чим у задоволенні такої вимоги відмовлено. Також обгрунтовує підсудність справи Луцькому міськрайонному суду з посиланням на приписи статей 39, 42 «Про міжнародне приватне право», зауважує на докази, які підтверджують що спірне нерухоме майно набуте у період проживання сторін як чоловіка та жінки без шлюбу.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено такі обставини.
Позивач є громадянином Республіка Польща та власником будинку за адресою АДРЕСА_6 , що підтверджується Нотаріальним актом, вчиненим 12 лютого 2013 року.
13 лютого 2020 року, на підставі договору про уступку прав та переведення обов'язків за договором про участь у пайовому будівництві 43/1/22, відповідач набула майнові права на квартиру АДРЕСА_4 , яка будується.
Згідно з довідкою ТОВ «Інновабуд-Плюс» від 04 грудня 2020 року, відповідач повністю сплатила вартість майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 .
На час розгляду справи судом, квартира АДРЕСА_4 в експлуатацію не введена, права власності на цю квартиру не зареєстровано.
Згідно з договором купівлі-продажу майнових прав від 28 жовтня 2021 року №60/6-ДТ-МП, який укладений між ТОВ «ЖК ДРІМ ТАУН» та відповідачем, договору купівлі-продажу фінансового інструменту від 28 жовтня 2021 року №БВ/Ф-21-10-28/2-1, остання набула майнові права на квартиру АДРЕСА_5 . 30 травня 2023 року право власності на цю квартиру було зареєстровано за відповідачкою.
Позивач на підтвердження факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з відповідачкою ОСОБА_2 подав такі докази.
Для отримання в Республіка Польща номера ПЕСЕЛ у повідомленні від 26.02.2018 до мерії міста Ястрань місцем проживання ОСОБА_7 зазначає « АДРЕСА_6 ».
У листі від 15.07.2021 до Поморського воєводського управління в м. Гданську відповідачка ОСОБА_2 повідомляє своєю адресою « АДРЕСА_6 » та про проживання з партнером ОСОБА_8 .
Як пояснив представник позивача, для отримання ідентифікаційного номера ПЕСЕЛ, необхідно було підтвердити наявність сталого доходу у відповідачки. Проявляючи турботу про відповідачку, позивач 14 березня 2019 року ініціював виплату ренти відповідачці ОСОБА_2 у розмірі 1100 злотих щомісячно, яка виплачувалась до 15.04.2021, а в період з 01.08.2021 до досягнення відповідачкою 38 років по 800 злотих щомісячно,у зв'язку з чим укладено договори ренти.
Належить відмітити, що станом на серпень 2021 року відповідачці виповнилось 36 повних років, договір ренти передбачав виплати до виповнення 38 років, що підтверджує доводи позивача про те, що стосунки між сторонами були сталими, вони планували спільне майбутнє.
У заяві від 14.04.2022 про звільнення від обов'язку надати документ, необхідний для укладення шлюбу з ОСОБА_5 , яку ОСОБА_2 подала районному суду міста Вейгерово, відповідачка в обґрунтування своєю заяви зазначила, що «для них обох немає ніяких перешкод для легалізації стосунків, в яких вони перебувають вже майже 5 років».
23.08.2022 районний суд міста Вейгорово розглядав заяву ОСОБА_9 про звільнення від обов'язку пред'явити документ, необхідний для укладення шлюбу. В контексті розгляду цієї справи суддя з'ясовував у ОСОБА_2 про її місце проживання, чи не має у неї перешкод для вступу в шлюб, та скільки часу вона мешкає разом з ОСОБА_5 , який також брав участь у цій справі, на що ОСОБА_2 повідомила, що мешкає за адресою АДРЕСА_6 та від 2017 року мешкає разом з ОСОБА_5 , щиро просила винести позитивне рішення в справі.
Згідно з виписками по банківському рахунку ОСОБА_5 за період з 13.09.2017 по 22.08.2021 позивач систематично перераховував відповідачці грошові кошти на різні потреби, у тому числі і визначену укладеним договором ренту.
Позивачем надано світлини, яким підтверджується проведення спільного дозвілля та відпочинку сторонами, у тому числі разом з донькою відповідачки та її матір'ю.
Під час розгляду даної справи встановлено, що будинок у АДРЕСА_6 , який належить позивачу на праві власності, використовувся сторонами для особистого проживання. Також позивачем ще до переїзду на проживання відповідачки, було облаштовано гостьові кімнати для проживання відпочиваючих, тобто міні-готель.
Після переїзду відповідачки, готельний бізнес, розпочатий позивачем, став спільним, оскільки у час його відсутності, відповідачка дбала про цей бізнес, своєю працею брала участь у його веденні, а отримані доходи від готелю були спільними.
Аргументи позивачки та представників відповідачки про те, що відповідачка працювала по найму у позивача в належному йому готелі, за що отримувала заробітну плату, не підтверджені жодними доказами.
З наданих договорів про працевлаштування вбачається, що позивач ОСОБА_5 працює моряком в Шотландській морській організації з червня 2014 року. На час працевлаштування йому встановлено заробітну плату у розмірі 25504 фунтів стерлінгів. Відповідно до наданих Угод моряка, з листопада 2016 його заробітна плата становила 26539 фунтів стерлінгів, з 05 липня 2018 року - 31947 фунтів стерлінгів, та у подальші роки збільшувалась - у 2019 - річний дохід 32693.46, станом на 05 квітня 2021 року - річний дохід 34143.07, станом на 05 квітня 2022 року - річний дохід 35105.57 фунтів стерлінгів, станом на 05 квітня 2023 року - 36517.07 фунтів стерлінгів.
Згідно з копією банківської виписки, позивач ОСОБА_5 22.10.2021 зняв з рахунку кошти в сумі 38571 доларів США, які, як стверджує представник були використані для придбання нерухомості в Луцьку.
Такі доводи підтверджуються наступним.
З відміток у паспортах позивача та відповідача про перетин кордону, копій договорів та квитанцій вбачається , що позивач ОСОБА_5 та ОСОБА_2 перебували на території України станом :
- на день укладення Договору від 04.12.2020 на участь у пайовому будівництві квартири по АДРЕСА_7 та оплати коштів у розмірі 30000 доларів США за цим договором,
- на день укладення Договору купівлі-продажу майнових прав № 60/6-ДТ-МП від 28.10.2021 року на квартиру по АДРЕСА_8 , Договору № БВ/Ф 21-10-28/2-1 купівлі-продажу фінансового інструменту від 28.10.2021 року, оплати коштів на виконання договорів у період з 01.11.2021 року по 04.11.2021 . станом на травень 2023 року. Зокрема, 01.11.2021 року ОСОБА_2 сплачено 213300 грн., 03.11.2021 - 2133000, 08.05.2023 - в розмірі 80117.82 грн., та на виконання договору купівлі-продажу фінансового інструменту сплачено - 02.11.2021 - 299000, 03.11.2021 - 1610 грн. 04.11.2021 - 299000 грн.
Щодо доходів відповідачки.
З наданих виписок по рахунках ОСОБА_2 у Банку АТ «Аліор Банк» вбачається, що у період з 20.07.2020 по 22.10.2021 зняла з рахунку 16330 доларів США.
Також із рахунку в Банку ПЕКАО у період із 12.09.2017 по 25.11.2023 року відповідачка зняла 160759.38 злотих. Як зазначає у відзиві представник відповідачки, це становило приблизно 40 000 доларів США.
Загальна сума коштів, сплачених за придбані квартири становить суму еквівалентну 68571 доларів США.
Ураховуючи, що загальна сума коштів, які були наявні на рахунках позивачки менша від тієї суми , що була сплачена за придбання нерухомого майна , кошти знімались відповідачкою періодично, як ОСОБА_2 ствердила у суді апеляційної інстанції, саме вона здійснювала утримання своєї матері та неповнолітньої доньки, а у певний період - онкохворого батька, зазначені виписки не підтверджують тієї обставини, що квартири придбала позивачка за особисті кошти та підтверджують лише про те, що відповідачка мала у власності відповідну суму коштів на своїх рахунках, які могла і накопичувати, і витрачати.
Суд першої інстанції правильно зазначив у рішенні про те, що надані відповідачкою докази про наявність у неї коштів на рахунках стосуються періоду, упродовж якого сторони проживали як чоловік та жінка без шлюбу, маючи спільний бюджет.
Надані представниками відповідачки листи з електронної пошти за 24 червня 2018, 30 липня 2018 хоча і мають діловий зміст, однак не спростовують доводів позивача про те, що вони з відповідачкою спільно проживали як чоловік та жінка без шлюбу, у тому числі і станом на час придбання нерухомого майна та майнових прав на нерухоме майно.
Статтею 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Вирішуючи питання щодо правового статусу спірного майна, суд першої інстанції обґрунтовано керувався приписами глави 8 СК України, щодо майна яке набуте сторонами у період з вересня 2017 року по жовтень 2023 року, коли сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах.
Аналізуючи зазначені докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на час придбання нерухомого майна та майнових прав на нерухоме майно, сторони спільно проживали як чоловік і жінка без шлюбу, у них був спільний бюджет , який у тому числі складався з доходу від діяльності міні-готелю, і така діяльність забезпечувалася сторонами спільно, рішення про вкладення коштів у придбання нерухомого майна сторони прийняли спільно, хоча позивач і вкладав значні кошти у придбання квартир, право власності оформлене на відповідачку, що підкреслює спільність намірів та спільність бюджету, позивач дбав про відповідачку, виплачував їй ренту з метою забезпечити їй можливість отримання ПЕСЕЛ коду, відповідачка, у свою чергу, у період відсутності позивача, дбала про майно, яке належить позивачу на праві власності, яке вони використовували для проживання та діяльності спільно, дбала про готель, який позивач створив для отримання доходів, які з 2017 року стали спільними, а доводи представників відповідачки та самої відповідачки про те, що стосунки між сторонами були виключно романтичними, спростовуються змістом наданих позивачем документів, про які зазначено вище.
Оскільки майнові права на квартиру АДРЕСА_4 , а також квартира АДРЕСА_5 , були придбані у 2020-2021 роках за відплатними договорами, тобто, на час існування фактичних шлюбних відносин з позивачем, вказане майно входить до складу спільної сумісної власності сторін, частки на яке у сторін є рівними.
Аргументи апеляційної скарги про те, що між сторонами існує спір щодо факту проживання однією сім'єю апеляційний суд відхиляє, оскільки вони не узгоджуються із змістом заявлених вимог, предметом яких є вимога про визнання права власності на майно, набуте чоловіком і жінкою, які проживали однією сім'єю без шлюбу та для вирішення якої не має необхідності заявляти самостійну вимогу про встановлення юридичного факту, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц.
Апеляційний суд вважає правильними мотиви суду щодо підсудності указаного спору,учасником якого є громадянин Польщі, Луцькому міськрайонному суду, тобто суду держави Україна, на території якої знаходиться спірне майно.
Такі висновки суду відповідають положенням статей 38, 39, 40 , 42 Закону України «Про міжнародне приватне право» (далі - Закону).
Зокрема, згідно з частиною першої статті 38 Закону право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з частинами першою-другою статті 39 Закону, виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Право, яке застосовується до виникнення та припинення права власності та інших речових прав, що є предметом правочину, визначається відповідно до частини першої цієї статті, якщо інше не встановлено за згодою сторін. Вибір права сторонами правочину не зачіпає прав третіх осіб.
Згідно із частиною першою статті 42 Закону захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду.
Підстави визначення підсудності справ судам України визначені статтею 76 Закону.
Згідно з пунктом другим частини першої статті 76 Закону суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у випадках: якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; також, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України ( пункт сьомий частини першої статті 76 Закону).
Відповідачка має постійне місце реєстрації в Луцьку, де має у власності нерухоме майно, договори купівлі-продажу спірного майна укладені в Луцьку.
Доводи апеляційної скарги про відсутність у позивача правових підстав для звернення до Луцького міськрайонного суду - суду держави України, а в Луцького міськрайонного суду - правомочностей розглядати спір ґрунтується на неправильному тлумаченні норм Закону, тому апеляційним судом відхиляється.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до суб'єктивної оцінки доказів та обставин справи, яким судом першої інстанції надана правильна правова оцінка в оскарженому рішенні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду в даній справі залишити без змін.
Керуючись статтями 367,368, 375, 382, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 подану її представником ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 лютого 2024 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення постанови апеляційного суду.
Головуючий
Судді: