14 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 924/1155/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ємця А. А. (головуючий), Бенедисюка І. М., Малашенкової Т. М.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО"
на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 25.01.2024 (суддя Грамчук І.В.)
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 (колегія суддів: Розізнана І.В., (головуючий), Грязнов В. В., Павлюк І.Ю.) .
за позовом Приватного підприємства "Подільський міжрегіональний ринок" (далі - ПП "Подільський міжрегіональний ринок", позивач)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО" (далі - ТОВ "НВО", відповідач 1, скаржник), ОСОБА_1 , м. Київ (далі - відповідач 2)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуцевич Олени Олександрівни
про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.07.2023, який посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Гуцевич Оленою Олександрівною, що укладений між ПП "Подільський міжрегіональний ринок" та ТОВ "НВО" та зареєстрований в реєстрі за № 813, а також визнання недійсним договору іпотеки від 09.08.2023р., укладеного між ТОВ "НВО" та гр. ОСОБА_1 , м. Київ, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич Оленою Олександрівною, за реєстровим № 971.
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2023 року ПП "Подільський міжрегіональний ринок" звернулося до Суду з позовом до ТОВ "НВО" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.07.2023, який посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Гуцевич О.О., що укладений між ПП "Подільський міжрегіональний ринок" та ТОВ "НВО" та зареєстрований в реєстрі за № 813.
1.1. Від представника позивача адвоката Гопка В.В. надійшла заява про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на майно та заборонити відповідачу - ТОВ "НВО", а саме: 04080 м. Київ, вул. Кирилівська, 82 оф. 256 код ЄДРҐІОУ 44360153 та іншим особам вчиняти дії відносно майна.
1.2. Подана заява обґрунтована тим, що 27.07.2023 Квасницький Дмитро Валерійович , як директор "Подільський міжрегіональний ринок" звернувся до Державного реєстратора для перевірки наявності майна підприємства та отримання повного його переліку. Отримавши інформаційну довідку № 340682329 з'ясував, що майно, яке належало підприємству продано за договором купівлі продажу від 25.07.2023, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич О.О. за реєстровим номером 813.
Узагальнений зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2. Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 25.01.2024 у справі № 924/1155/23 заяву представника ПП "Подільський міжрегіональний ринок" адвоката Гопки В.В. про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно задовольнив та заборонив відповідачу - ТОВ "НВО" (а саме: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82 оф. 256 код ЄДРҐІОУ 44360153) та іншим особам вчиняти дії відносно майна.
2.1. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що застосування обраного заявником заходу забезпечення позову направлено, насамперед, на забезпечення дійсної ефективності судового захисту та упередження можливості додаткового порушення прав та законних інтересів позивача. При цьому, дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд дійшов висновку, що застосування такого заходу до забезпечення позову не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.
2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 залишено без змін ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 25.01.2024 у цій справі.
2.2. Суд апеляційної інстанції залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що у даному випадку, застосування обраного заявником заходу забезпечення позову направлено, насамперед, на забезпечення дійсної ефективності судового захисту, забезпечення ефективного вирішення існуючого спору та реального виконання рішення суду у разі задоволення судом позову, тому ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та вмотивованою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
3. ТОВ "НВО", посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2024, ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 25.01.2024 та ухвалити нове рішення, яким відмовити ПП «Подільський міжрегіональний ринок» у задоволенні заяви про забезпечення позову у цій справі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4. У касаційній скарзі ТОВ "НВО" наводить підставу оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України, а саме: порушення норм процесуального права (невірно застосовано статті 136, 137 ГПК України).
Доводи інших учасників справи
5. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, зазначаючи, зокрема, про дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
5.1. Інші учасники цієї справи правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченим статтею 295 ГПК України, не скористалися.
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
6. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
6.1. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
6.1. Предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову та постанова, якою залишена вказана ухвала без змін.
6.2. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права при постановленні оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд зазначає таке.
6.3. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
6.4. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
6.5. Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 тощо.
6.6. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі
№ 914/1570/20 виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
6.7. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
6.8. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
6.9. Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
6.10. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18 та від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
6.11. Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
6.12. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з'ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 906/824/17 та постанову від 21.01.2019 у справі № 902/483/18).
6.13. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
6.14. Задовольняючи заяву про забезпечення позову судами попередніх інстанцій для висновку стосовно обґрунтованого припущення взято до уваги факт вчинення правочинів купівлі-продажу та іпотеки, що є предметом даного позову.
6.15. Проте скаржник не погоджуючись із прийнятими рішеннями у справі на підтвердження доводів, які містяться у касаційній скарзі про відсутність підстав для забезпечення позову, зазначив постанову Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 914/2438/20, в якій йдеться про те, що «позовні вимоги у цій справі не мають майнового характеру та не стосуються безпосередньо повернення/витребування нерухомого майна на користь позивача. Тому, суд першої інстанції, накладаючи арешт на нерухоме майно, залишив поза увагою відсутність зв'язку між обраним позивачем заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог та не врахував положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, безпідставно задовольнивши вимогу позивача про застосування заходу забезпечення позову у цьому спорі шляхом накладення арешту на нерухоме майно.
6.16. Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на постанови Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 14.02.2020 у справі № 916/2278/19, від 26.11.2020 у справі № 911/949/20, від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20, в яких Верховний Суд встановив, що за змістом пункту 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт має стосуватися майна, належного до предмета спору».
6.17. Проте, Верховний Суд відхиляє наведену скаржником судову практику як не релевантну, з огляду на те що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 сформовано наступну правову позицію:
6.18. "Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі
№ 754/5683/22 виснувала, що цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача;
6.19. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить;
6.20. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову;
6.21. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами;
6.22. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.02. 2020 у справі № 381/4019/18);
6.23. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії".
6.24. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів про визнання договорів купівлі-продажу від 25.07.2023 та іпотеки від 09.08.2023 недійсними, тобто позов немайнового характеру.
- майно Приватного підприємства «Подільський міжрегіональний ринок» вибуло з власності підприємства на підставі довіреності яка видана директором підприємства з перевищенням власних повноважень, а саме не отримано дозвіл власників на видачу такої довіреності, а сам правочин вчинений представником фактично не свідчить про те, що він вчинений в інтересах підприємства, оскільки вартість майна (9 998 255,43 грн.) є набагато меншою ринкової (балансової 16 986 901,15 грн.), оплата за придбане майно має бути здійснена протягом року з дня укладання договору-купівлі продажу, право власності на майно переходить одразу після укладання договору купівлі продажу, що дало змогу ТОВ «НВО» розпорядитися майном на власний розсуд не сплативши позивачу за договором, а також представник за дорученням гр. ОСОБА_3 та один з засновників відповідача - ТОВ «НВО» Пермякова М.О. є дружиною ОСОБА_3 , яка в подальшому з товариством укладає угоду про поворотну фінансову допомогу від 09.08.2023 року та стає іпотекодержателем майна яке було незаконно відчужено її чоловіком, а не вжиття заходів забезпечення позову максимально ускладнить в подальшому виконання рішення суду;
- заходи забезпечення позову, які заявник просить вжити у поданій заяві, стосуються майна щодо якого позивачем заявлені вимоги, а отже відповідають предмету позовних вимог;
- відчуження спірного майна призведе до неефективності обраного заявником способу судового захисту, може значно ускладнити або навіть зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, вжиття таких заходів є адекватним змісту порушеного права, на відновлення якого поданий позов.
6.25. Таким чином судами попередніх інстанцій правомірно застосовано статті 136, 137 ГПК України щодо наявності правових підстав для забезпечення позову в цій справі. Так, судами встановлено наявність існування спору між позивачем та відповідачами. Позивачем у справі доведено наявність ризику щодо виконання рішення суду чи поновлення його порушених прав у разі задоволення позову та обґрунтовано співмірність обраного виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами. Крім того, судом встановлено, що позивач дійсно звернувся до суду з метою захисту порушених його прав, що виражені в укладенні договору купівлі-продажу майна без відповідної на це згоди власників цього майна.
6.26. З огляду на викладене доводи касаційної скарги скаржника не знайшли своє підтвердження для скасування оскаржуваних судових рішень і ухвалення нового рішення, з мотивів викладених у цій постанові.
6.27. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
6.28. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, ураховуючи доводи касаційної скарги та відзиву.
6.29. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
7. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.
7.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
7.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, як таких, що ухвалені із додержанням норм права.
Судові витрати
8. Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника, оскільки Касаційний господарський суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО" залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 25.01.2024 у справі № 924/1155/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя А. Ємець
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова