Номер провадження: 33/813/1267/24
Номер справи місцевого суду: 501/1364/24
Головуючий у першій інстанції Тюмін Ю. О.
Доповідач Комлева О. С.
05.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді - Комлевої О.С.,
з участю:
секретаря судового засідання Виходець А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, а також апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 на постанову Іллічівського міського суду Одеської області від 09 квітня 2024 року,-
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду першої інстанції.
Постановою Іллічівського міського суду Одеської області від 09 квітня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів стосовно строку на апеляційне оскарження
На вищевказану постанову суду особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 23 квітня 2024 року подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду скасувати та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Також, в апеляційній скарзі апелянт ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови, посилаючись на те, що ОСОБА_1 та його захисник не були присутні на судовому засіданні, про прийняте рішення дізналися 19 квітня 2024 року.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В обґрунтування апеляційної скарги особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 зазначив, що суд розглянув адміністративну справу без участі ОСОБА_1 , суддя не отримав його пояснення з приводу винесеного стосовно нього адміністративного протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП, на судове засідання він прибув про що є відповідні записи в журналі відвідувачів суду.
На думку апелянта, у разі непроходження огляду з допомогою технічних засобів або відмови в його проходженні, водію має бути запропоновано пройти такий огляд у закладі охорони здоров'я, що чітко врегульовано Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Лише після відмови від проходження у закладі охорони здоров'я можна констатувати наявність складу адміністративного правопорушення, однак співробітниками поліції було порушено процедуру огляду.
Крім того, ОСОБА_1 направлення на проходження на проходження огляду у медичному закладі працівниками поліції не вручено, що встановлено з самого відеозапису наданого працівниками поліції та відсутності копії такого направлення в самих матеріалах адміністративної справи з відмітною про його отримання.
Долучений до протоколу відеозапис не є допустимим доказом, оскільки із нього не вбачаються жодних обставин, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, що пов'язані з керуванням ОСОБА_1 транспортним засобом, на відеозаписі наявний момент його перебування на місці, але факту керування не встановлено, докази керуванням транспортним засобом відсутні на відеозаписі.
Долучений до матеріалів справи оптичний диск, не є допустимим доказом, оскільки на ньому відсутній цифровий підпис, як їх автора так і особи, уповноваженої на виготовлення даної копій, не долучено жодного підтвердження походження відеозапису до адміністративних матеріалів (супровідний лист, рапорт);
Також апелянт вказав, що в матеріалах справи відсутні докази про порушення ОСОБА_1 ПДР та винесення за цих обставин інспектором поліції постанови про адміністративне правопорушення або інші докази, які були б законною підставою для зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .
Висновки за результатами розгляду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження
Дослідивши клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та матеріали справи, апеляційний суд, дійшов висновку про задоволення клопотання за таких підстав.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому, що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Відповідно до приписів ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо особа не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржувану постанову було ухвалено судом першої інстанції 09 квітня 2024 року без участі ОСОБА_1 чи його представника.
Матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 чи його захисником копії повного тексту постанови у встановлений законом порядок.
11 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про ознайомлення з матеріалами справи, проте будь-яких доказів про те, що ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами справи та отримав копію постанови матеріали справи не містять (а.с. 9-12)
За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне поновити строк на апеляційне оскарження та забезпечити ОСОБА_1 право на доступ до правосуддя.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Про судове засідання призначене на 05 червня 2024 року о 10 год 30 хвл. ОСОБА_1 та його захисник адвокат Пасічник О.В. були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення до суду не надходило (а.с.46-47).
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов до таких висновків.
У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з ч.7 ст.294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду скарги буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону та прийняв законне та обґрунтоване рішення.
Так, відповідно до ч.1 ст.130 КУпАП відповідальність за вказане адміністративне правопорушення настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Пунктом 2.5 ПДР України встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №852247 від 09 березня 2024 року - водій ОСОБА_1 09 березня 2024 року о 00:09 год в м. Чорноморськ Одеської області на по вул. Олександрійська, 32 керував автомобілем марки BMW X5 номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, порушення координації рухів та мови. В порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння.
Вина ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП доведена під час судового розгляду справи судом першої інстанції та в ході апеляційного перегляду справи і підтверджується наступними доказами:
- протоколом про адміністративне правопорушення, серії ААД №852247 від 09 березня 2024 року (а.с. 1);
- довідками інформаційного порталу Національної поліції про те, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія та протягом року не притягувався за ст. 130 КУпАП (а.с. 2, 3);
- відеозаписом з місця події на диску (а.с.4).
Аналіз досліджених під час судового розгляду судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом доказів в своїй сукупності, поза розумним сумнівом дає підстави зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_1 встановленою постановою Іллічівського міського суду Одеської області від 09 квітня 2024 рокута порушення ним вимог п. 2.5 ПДР України, тобто вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Порядок проходження огляду особами, які керують транспортними засобами, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції встановлюється вимогами ст.266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 09.11.2015 № 1452/735 (далі Інструкція).
Згідно з ст.266 КУпАП, п.2 р.1 Інструкції огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
За положеннями п.2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Проте, вимоги вказаного пункту ПДР ОСОБА_1 дотримано не було.
Вказані обставини повністю підтверджуються матеріалами справи та відеозаписом.
Відповідно до ч.2 ст.266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У виконання вищевказаних вимог КУпАП до матеріалів справи додані відеозаписи з нагрудних камер поліцейських щодо обставин складання адміністративного протоколу відносно ОСОБА_1 .
Долучені до матеріалів справи відеозаписи повністю відображають події, які відбулися 09 березня 2024 року.
Апеляційний суд вважає, що відеозаписи, залучені інспекторами поліції як безумовний доказ у справі, повністю відповідають вимогам Інструкції. Будь-яких фактичних даних, які б спростували чи ставили під сумнів достовірність відеозаписів апелянтом не надано. Не встановлено таких і під час апеляційного розгляду справи. Зафіксовані відеозаписом обставини надають можливість повно та об'єктивно дослідити їх, конкретизувати поведінку поліцейських (діяли в межах своєї компетенції та виконували свої професійні обов'язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію») та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Досліджений відеозапис фіксує реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. Оглянутий відеозапис дає можливість встановити його узгодженість з іншими даними, що містяться в протоколі, а тому апеляційний суд приймає його як належний доказ у справі.
Так, наявними відеозаписами встановлено те, що на пропозицію працівника поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою газоаналізатора Драгер ОСОБА_1 відмовився (відеозапис 9:33 хвл.), пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння у медичному закладі ОСОБА_1 також відмовився (відеозапис 9:49 хвл.). Співробітниками поліції було роз'яснено ОСОБА_1 наслідки відмови від огляду.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що в матеріалах справи відсутні докази про порушення ним ПДР та винесення за цих обставин інспектором поліції постанови про адміністративне правопорушення або інші докази, які були б законною підставою для зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає необгрунтованими з огляду на наступне.
Національна поліція України (поліція) це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку (ч.1 ст.1 Закону України «Про Національну поліцію»).
Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності тощо (ст.2 Закону України «Про Національну поліцію»).
Згідно п.3 ч.1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
До превентивних заходів, які може застосовувати поліція, належить, зокрема, зупинення транспортного засобу. (п.4 ч.1 ст.31 Закону України «Про Національну поліцію»).
Статтею 35 Закону України «Про Національну поліцію» визначено підстави для зупинки транспортного засобу, а частиною третьою цієї статті передбачено, що поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
З відеозапису вбачається, що співробітник поліції чітко пояснив причину зупинки транспортного засобу - це порушення комендантської години.
Крім того, суд зауважує, що за умови виявлення у особи, яка керує транспортним засобом, ознак алкогольного чи наркотичного сп'яніння, незалежно від причин зупинки транспортного засобу, працівники Національної поліції зобов'язані вжити відповідних заходів, спрямованих на виявлення та припинення правопорушення, оскільки в іншому випадку ігнорування вказаних обставин суперечитиме наведеним вище завданням Національної поліції.
Доводи апеляційної скарги про порушення поліцейськими Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, апеляційний суд вважає необгрунтованими, оскільки способами захисту, визначеними чинним законодавством, а саме, звернення з дисциплінарною скаргою до керівництва поліції для проведення службової перевірки або до правоохоронних органів, в порядку КПК України, а також до суду адміністративної юрисдикції, з позовом щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності працівників поліції, як суб'єктів, що наділені владними повноваженнями, ОСОБА_1 чи його захисник не скористалися. Внаслідок цього, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави сумніватися у законності дій працівників поліції.
Твердження апелянта що він прибув на судове засідання, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та апелянтом не надано доказів на підтвердження даного факту. Крім того, та обставина, що суддя місцевого суду під час розгляду справи безпосередньо не отримав пояснень ОСОБА_1 з приводу протоколу, не може свідчити про неповноту судового розгляду, оскільки відеозапис, долучений до протоколу, дає можливість з достатньою повнотою перевірити дотримання працівниками поліції вимог ст. 266 КУпАП і підзаконних нормативних актів та дійти висновку про відсутність порушень під час провадження в справі.
Апеляційний суд також вважає безпідставними доводи ОСОБА_1 з приводу відсутності направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі Направлення), з огляду на таке.
Так, згідно з п.8 Розділу ІІ Інструкції передбачено форму Направлення. Крім того, згідно з п.п.9-10 Інструкції передбачено, що з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров'я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення. Результати огляду на стан сп'яніння водія транспортного засобу, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів (додаток 2) (далі акт огляду). У випадку установлення стану сп'яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються у протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду. Акт огляду складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається у поліцейського та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення у разі встановлення стану сп'яніння.
В даній справі ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння від самого початку, а тому наявність направлення, яке як документ свідчить про те, що поліцейський зазначає в ньому відомості особи яку саме направляє на проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, об'єктивно втрачає свій сенс, оскільки така особа не доставляється до закладу охорони здоров'я у зв'язку з відмовою від проведення огляду.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Отже, в апеляційній скарзі не наведено належних і достатніх підстав для спростування висновків суду першої інстанції, не було здобуто таких доказів і при проведенні апеляційного розгляду.
Позиція апелянта, яку він висловив в апеляційній скарзі щодо невизнання своєї вини розцінюється апеляційним судом як спосіб самозахисту та уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Також, слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а постанова районного суду, в свою чергу, є законною та обґрунтованою, у зв'язку із чим відсутні підстави для її скасування або зміни.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Підстав для скасування постанови суду першої інстанції апеляційний суд не вбачає.
Зважаючи на викладене, постанова суду щодо доведеності вини, кваліфікації дій, накладеного стягнення - є законною та обґрунтованою, і підстав для її скасування не має, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд, -
постановив:
Клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 про поновлення строку - задовольнити.
Поновити особі, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Іллічівського міського суду Одеської області від 09 квітня 2024 року.
Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Іллічівського міського суду Одеської області від 09 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню в касаційному порядку на підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду О.С. Комлева