Номер провадження: 33/813/1499/24
Номер справи місцевого суду: 494/814/24
Головуючий у першій інстанції Панчишин А. Ю.
Доповідач Комлева О. С.
10.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді - Комлевої О.С.
за участю:
секретаря судового засідання - Виходець А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 на постанову Березівського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 року,
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду першої інстанції
Постановою Березівського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, з накладенням на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. з позбавленням права керування всіма транспортними засобами строком на 1 рік.
Стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 605, 60 грн.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
На вищевказану постанову суду ОСОБА_1 17 травня 2024 року подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду скасувати та закрити провадження у справі.
В обґрунтування апеляційної скарги особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 зазначив, що при складанні протоколу про адміністративне правопорушення відносно нього допущені порушення, а саме:
Співробітниками поліції було порушено процедуру проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння оскільки запропонували пройти огляд за допомогою алкотестеру Драгер, трубкою яка була заздалегідь розпакована, що викликало у апелянта сумніви, тому ОСОБА_1 не проти був пройти огляд в медичному закладі.
Крім того, апелянт вказав, що протокол не підписував, копію протоколу не отримував, посвідчення водія поліцейські не вилучали.
Суд першої інстанції не взяв до уваги прохання ОСОБА_1 не позбавляти права керування транспортними засобами, оскільки це є єдине джерело існування його сім'ї.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Про судове засідання призначене на 10 червня 2024 року о 11 год 00 хвл. ОСОБА_1 був повідомлений належним чином, клопотань про відкладення до суду не надходило (а.с. 25-26).
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов до таких висновків.
У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з ч.7 ст.294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду скарги буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону та прийняв законне та обґрунтоване рішення.
Так, відповідно до ч.1 ст.130 КУпАП відповідальність за вказане адміністративне правопорушення настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Пунктом 2.5 ПДР України встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №478899 від 26 квітня 2024 року - водій ОСОБА_1 26 квітня 2024 року о 18:16 годині по автодорозі Р-55 Березівського району Одеської області керував транспортним засобом мопедом «Ямаха Дір» без д.н.з. з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів). Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП.
Вина ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП доведена під час судового розгляду справи судом першої інстанції та в ході апеляційного перегляду справи і підтверджується наступними доказами:
- протоколом про адміністративне правопорушення, серії ААД №478899 від 26 квітня 2024 року(а.с. 4);
- довідкою Національної поліції про те, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія (а.с. 9);
- рапортом інспектора СРПП Березівського РВП ст. лейтенанта поліції А. Бузовський (а.с.5);
- розпискою ОСОБА_2 (а.с.6);
- постановою серії ББА №198046 від 26 квітня 2024 року про накладення адміністративного стягнення за ч.1 ст. 126 КУпАП щодо ОСОБА_1
- відеозаписом з місця події на диску (а.с.10).
Аналіз досліджених під час судового розгляду судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом доказів в своїй сукупності, поза розумним сумнівом дає підстави зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_1 встановленою постановою Березівського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 рокута порушення ним вимог п. 2.5 ПДР України, тобто вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Порядок проходження огляду особами, які керують транспортними засобами, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції встановлюється вимогами ст.266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 09.11.2015 № 1452/735 (далі Інструкція).
Згідно з ст.266 КУпАП, п.2 р.1 Інструкції огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
За положеннями п.2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Проте, вимоги вказаного пункту ПДР ОСОБА_1 дотримано не було.
Вказані обставини повністю підтверджуються матеріалами справи та відеозаписом.
Відповідно до ч.2 ст.266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У виконання вищевказаних вимог КУпАП до матеріалів справи додані відеозаписи з нагрудних камер поліцейських щодо обставин складання адміністративного протоколу відносно ОСОБА_1 .
Долучені до матеріалів справи відеозаписи повністю відображають події, які відбулися 26 квітня 2024 року.
Апеляційний суд вважає, що відеозаписи, залучені інспекторами поліції як безумовний доказ у справі, повністю відповідають вимогам Інструкції. Будь-яких фактичних даних, які б спростували чи ставили під сумнів достовірність відеозаписів апелянтом не надано. Не встановлено таких і під час апеляційного розгляду справи. Зафіксовані відеозаписом обставини надають можливість повно та об'єктивно дослідити їх, конкретизувати поведінку поліцейських (діяли в межах своєї компетенції та виконували свої професійні обов'язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію») та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Досліджений відеозапис фіксує реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. Оглянутий відеозапис дає можливість встановити його узгодженість з іншими даними, що містяться в протоколі, а тому апеляційний суд приймає його як належний доказ у справі.
Так, наявними відеозаписами встановлено те, що на пропозицію працівника поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою газоаналізатора Драгер або у медичному закладі ОСОБА_1 відмовився (відеозапис 0002022_ 00005720240426181720_0009 на 7:15 хвл.). Співробітниками поліції було роз'яснено ОСОБА_1 наслідки відмови від огляду. Крім того, з відеозапису також вбачається, що ОСОБА_1 підтвердив, що вживав того дня пляшку пива (0002022_00005520240426181634_0005 на 01:12 хвл.)
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він визнає свою вину частково, та через об'єктивну недовіру поліцейським не хотів проходити огляд за допомогою газоаналізатора Драгер, а бажав пройти огляд в медичному закладі, апеляційний суд вважає необгрунтованими, оскільки вказане спростовується відеозаписом 0002022_ 00005720240426181720_0009 з якого вбачається на 7:15 хвл. відмова ОСОБА_1 від проходження огляду і на місці, за допомогою газоаналізатора Драгер, і в медичному закладі.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення співробітниками поліції порядку проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння апеляційним судом не приймаються, оскільки способами захисту, визначеними чинним законодавством, а саме, звернення з дисциплінарною скаргою до керівництва поліції для проведення службової перевірки або до правоохоронних органів, в порядку КПК України, а також до суду адміністративної юрисдикції, з позовом щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності працівників поліції, як суб'єктів, що наділені владними повноваженнями, ОСОБА_1 не скористався. Внаслідок цього, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави сумніватися у законності дій працівників поліції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Отже, в апеляційній скарзі не наведено належних і достатніх підстав для спростування висновків суду першої інстанції, не було здобуто таких доказів і при проведенні апеляційного розгляду.
Позиція апелянта, яку він висловив в апеляційній скарзі щодо невизнання своєї вини розцінюється апеляційним судом як спосіб самозахисту та уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Також, слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а постанова районного суду, в свою чергу, є законною та обґрунтованою, у зв'язку із чим відсутні підстави для її скасування або зміни.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Підстав для скасування постанови суду першої інстанції апеляційний суд не вбачає.
Зважаючи на викладене, постанова суду щодо доведеності вини, кваліфікації дій, накладеного стягнення - є законною та обґрунтованою, і підстав для її скасування не має, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Березівського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду О.С. Комлева