Номер провадження: 11-кп/813/1660/24
Справа № 477/630/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
05.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режиме відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27.03.2024 у кримінальному провадженні №12024150000000090 від 31.01.2024, відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва, громадянина України, з неповною середньою освітою, не працюючого, не одруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не маючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 24.05.2001 року - Жовтневим районним судом Миколаївської області - за ч. 2 ст. 140 КК України ( в редакції 1960р.) до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки із звільненням від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки та штрафу;
-21.04.2003 року - Ленінським районним судом м. Миколаєва, за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185, з застосуванням ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців, звільнений умовно-достроково відповідно до ухвали Арбузинського районного суду Миколаївської області, невідбутий строк покарання - 4 місяці 9 днів;
- 13.04.2006 року - Жовтневим районним судом Миколаївської області за ч. 3 ст. 185, з застосуванням ст. 71 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, звільнений умовно-достроково відповідно до ухвали Казанківського районного суду Миколаївської області, невідбутий строк покарання - 9 місяців 18 днів;
- 12.11.2009 року - Жовтневим районним судом Миколаївської області за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, з застосуванням ст.ст. 70, 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців, звільнений 04.03.2014р. за відбуттям строку покарання;
-10 квітня 2015 року - Жовтневим районним судом Миколаївської області за ч.ч. 2,3 ст. 185 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки;
- 25.06.2015 року - Ленінським районним судом м. Миколаєва, за ч. 2,3 ст. 185, ч.2 ст. 309, ст. 70 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки 1 місяць позбавлення волі, звільнений умовно-достроково з невідбутим строком покарання 1 рік 2 місяці 29 днів на підставі ухвали Снігурівського районного суду Миколаївської області від 11 вересня 2017 року;
- 22.01.2018 року - Жовтневим районним судом Миколаївської області за ч.2 ст. 185, ч.3 ст. 185 КК України, з застосуванням ст. ст. 70, 71 КК України до покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений за відбуванням строку покарання,
обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Оскаржуваним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 КК України, та призначено йому покарання за:
- ч. 3 ст. 286-1 КК України - у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років з позбавленням права керувати транспортним засобом строком на 7 (сім) років;
-ч. 1 ст. 135 КК України - у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.
Згідно ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років з позбавленням права керувати транспортним засобом строком на 7 (сім) років.
Строк покарання обвинуваченому рахувати з моменту виконання вироку.
На підставі ст. 72 КК України в строк покарання обвинуваченому ОСОБА_8 зараховано строк перебування під вартою з моменту затримання, а саме - з 31 січня 2024 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_8 у виді тримання під вартою, залишено до набрання вироком законної сили, але не довше, ніж на 60 днів.
Вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат.
Обвинуваченим ОСОБА_8 вищевказаний вирок суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду.
Миколаївський апеляційний суд матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_8 скерував до Верховного Суду для вирішення питання щодо направлення їх до іншого суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 09.05.2024 матеріали кримінального провадження №12024150000000090 від 31.01.2024 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 КК України, з апеляційною скаргою обвинуваченого на вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27.03.2024 направлено до Одеського апеляційного суду для розгляду справи.
Зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винним в тому, що він 31 січня 2024 року близько 16.15 год., керуючи автомобілем марки «ИЖ 271501», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного та наркотичного сп'яніння, в денну пору доби, рухаючись по сухій чистій, без вибоїн та пошкоджень проїжджій частині АДРЕСА_2 , навпроти будинку АДРЕСА_3 , в порушення вимог п.п. 2.3 «б», 12.2, 12.3 ПДР України, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не обрав безпечної швидкості, перебуваючи в стані засліплення не зупинився, при виявленні перешкоди у виді пішохода ОСОБА_9 , яка рухалась по правому краю проїжджої частини в попутному напрямку, не вжив заходів до своєчасного зменшення швидкості свого транспортного засобу аж до повної його зупинки, хоча об'єктивно міг та зобов'язаний був це зробити, в результаті чого здійснив наїзд на пішохода.
Після чого, діючи з прямим умислом та з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, усвідомлюючи, що в результаті його дій потерпіла перебувала у небезпечному для життя стані і позбавлена реальної можливості вжити заходи до самозбереження внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, в порушення вимог п. 2.10 «а», «г», «д» ПДР України, маючи при цьому реальну можливість вжити заходів для надання медичної допомоги потерпілій, не викликав карету швидкої медичної допомоги, не вжив самостійних заходів для доставки потерпілої до лікувального закладу, не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду орган поліції, хоча повинен був і мав таку можливість, легковажно розраховуючи на те, що можлива допомога буде надана іншими особами, зник з місця ДТП та залишив потерпілу ОСОБА_9 без допомоги на проїжджій частині, чим поставив останню в небезпечний для життя стан.
В результаті ДТП пішохід ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження, від яких померла на місці пригоди.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції в частині призначення покарання обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає вирок занадто суворим та таким, що не відповідає принципам достатності покарання для виправлення винного.
Доводи обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при призначенні покарання не врахував, що він повністю визнав вину у вчиненні кримінальних правопорушень та жалкує за скоєне.
Просить вирок суду змінити в частині призначення покарання та призначити більш м'яке покарання.
Потерпіла ОСОБА_10 будучи належним чином сповіщена про дату та час в судове засідання не з'явилася, про причини неявки не повідомила. При цьому клопотань про її обов'язкову участь у судовому засіданні не заявляла.
За таких обставин апеляційний суд заслухавши думку сторони захисту та прокурора, які не заперечували проти розгляду апеляційної скарги за відсутності потерпілої, у відповідності до положень ч. 4 ст. 405 КПК України вважав за можливе провести судовий розгляд за відсутності потерпілої.
Позиції учасників судового провадження.
Заслухавши: суддю-доповідача, пояснення захисника, який підтримав апеляційну скаргу, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Статтею 65 КК України визначено, що суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 КК України; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до кримінального провадження та оскаржуваного вироку обвинувачений ОСОБА_8 , який керував транспортним засобом у стані алкогольного та наркотичного сп'яніння, порушив правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої, а також у завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану за обставин, коли обвинувачений сам поставив потерпілу у небезпечний для життя стан, а саме за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 КК України вину визнав у повному обсязі та підтвердив обставини вчинення злочинів.
За таких обставин суд першої інстанції за погодженням із учасниками судового провадження, у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження інших доказів, обмежившись лише допитом обвинуваченого відносно фактичних обставин кримінальних правопорушень та дослідженням доказів, які характеризують особистість обвинуваченого.
У апеляційній скарзі обвинуваченого не оспорюються фактичні обставини вчинення кримінальних правопорушень, встановлених судом першої інстанції та доведеність вини у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 КК України, у зв'язку з чим апеляційний суд не переглядає вирок у цій частині.
Щодо доводів обвинуваченого ОСОБА_8 з приводу суворості призначеного покарання, то колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно практики призначення кримінальних покарань, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
У відповідності до ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому ОСОБА_8 суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, а також обставини що пом'якшують та обтяжують покарання.
Зокрема судом враховано те, що ОСОБА_8 раніше неодноразово судимий, на обліку у лікаря-нарколога або лікаря-психіатра не перебуває.
Відповідно до ст. 66 КК України обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_8 є визнання вини.
Згідно з ст. 67 КК України до обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 135 КК України районний суд відніс вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння та у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.
Враховуючи сукупність вищезазначених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що обвинуваченому ОСОБА_8 для його виправлення та перевиховання необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій, передбачених для цього виду покарання ч. 3 ст. 286-1 та ч. 1 ст. 135 КК України
На переконання апеляційного суду, вказані обставини надавали суду першої інстанції підстави прийти до висновку, що обвинуваченому необхідно призначити зазначене покарання, оскільки саме такий вид покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Погоджуючись з позицією суду першої інстанції, колегія суддів враховує також практику Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №756/4830/17-к), згідно якої визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Отже, колегія суддів вважає, що міра покарання обвинуваченому призначена, відповідно до ст. 65 КК України правильно, тому підстав для її пом'якшення, не знаходить.
Доводи обвинуваченого, якими він мотивує необхідність пом'якшення покарання, враховані судом першої інстанції, а покарання призначене відповідно до санкцій ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 КК України та вимог ст. 65 КК України.
Колегія суддів повністю погоджується з висновком районного суду та вважає, що призначена міра примусу до обвинуваченого узгоджується з вимогами закону, є необхідною та достатньою для його виправлення, справедливою та такою, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність і відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
З урахуванням усіх зазначених обставин в їх сукупності, а також тих, про які обвинувачений вказує у апеляційній скарзі, не вбачається підстав вважати призначену обвинуваченому ОСОБА_8 міру примусу явно несправедливою через суворість або такою, що призначена на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на викладене, за результатами перевірки доводів апеляційної скарги та матеріалів кримінального провадження, невідповідності призначеного судом покарання та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які були б підставою для зміни вироку першої інстанції або ставили б під сумнів законність та його обґрунтованість, колегія суддів не вбачає, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Аналізуючи сукупність усіх обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого підлягає залишенню без задоволення, а вирок суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись статтями 370, 374, 404, 409, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27.03.2024 у кримінальному провадженні №12024150000000090 від 31.01.2024 відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим який тримається під вартою в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4