Справа № 640/2998/22 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
12 червня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Оксененка О.М., Шведа Е.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати позивачу його середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 по 18.01.2022 включно;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача його середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 по 18.01.2022 у розмірі 186 997, 53 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 його середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 по 18.01.2022; стягнуто з військової частини НОМЕР_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_2 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 по 18.01.2022 у розмірі 38 402, 19 грн. (тридцять вісім тисяч чотириста дві гривні 19 копійок); у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта НОМЕР_5 , виданого Золочівським РВ ГУВМС України у Львівській області 12.05.2009.
Наказом начальника Головного оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) від 03.03.2020 №40-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2021 в адміністративній справі № 640/8815/20 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2021, зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Надалі, на виконання вказаного рішення військовою частиною НОМЕР_1 здійснено розрахунок з ОСОБА_1 шляхом зарахування безготівкових коштів на рахунок останнього 18.01.2022 у розмірі 76 804, 37 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач у день звільнення позивача зі служби своєчасно не виплатив йому одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та має виплатити також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, суд першої інстанцій прийшов до висновку про необхідність застосування принципу співмірності та зменшення розміру суми відшкодування до 38 402, 19 грн. (50 відсотків суми, яка була виплачена позивачу та яка і стала причиною несвоєчасного розрахунку з позивачем (не в день звільнення/виключення зі списків).
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, апелянт зазначає, на спірні правовідносини не поширюються положення КЗпП, зокрема і норми ст. 117, оскільки на військовослужбовців не поширюється правовий статус працівника, а правовідносини що виникають внаслідок проходження військової служби регулюються нормами спеціального законодавства. Також, апелянт зазначає, що одноразова грошова допомога позивачу при звільненні, передбачена статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби була виплачена відповідачем на виконання рішення суду у справі, а тому відсутня бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 по 18.01.2022 включно. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що вказана судом першої інстанції сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача є неспівмірною з виплатою сум за рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2021 в адміністративній справі № 640/8815/20. Разом з тим, судом першої інстанції не враховано те, що відповідно до положень чинного законодавства нарахування військовослужбовцям середнього грошового забезпечення здійснюється за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення суду від 27.08.2021 у справі № 640/8815/20 військовою частиною НОМЕР_1 здійснено розрахунок з ОСОБА_1 шляхом зарахування безготівкових коштів на рахунок останнього 18.01.2022 у розмірі 76 804, 37 грн., тобто фактична їх виплата здійснена з затримкою, а тому відповідно до ст. 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що допущена відповідачем бездіяльність щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 по 18.01.2022 є протиправною, а тому наявні підстави для стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.
При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають застосуванню положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абзац 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100).
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (абзац 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100).
Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки військової частини НОМЕР_1 від 28.02.2020 № 168 (а.с. 31) грошове забезпечення позивача за два останні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, складає: за січень 2020 року - 17 549, 51 грн., за лютий 2020 року - 17 549, 51 грн. Всього: 35 099, 02 грн. Вказане не заперечується відповідачем.
Середньоденний розмір заробітної плати позивача за останні 2 календарних місяця роботи, з урахуванням листа Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 № 1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік», складав 856, 07 грн. ( 35 099, 02 грн./41 робочий день).
Згідно листів Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021, 2022 роки», період затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 по 18.01.2022 становить - 218 робочих днів.
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача складає 186 623, 26 грн. (218 дн.* 856, 07 грн).
Колегія суддів відмічає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, з посиланням на постанову від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зазначила що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Як вже було зазначено вище, на виконання рішення в адміністративній справі № 640/8815/20 військовою частиною НОМЕР_1 здійснено розрахунок з позивачем шляхом зарахування безготівкових коштів на рахунок останнього 18.01.2022 у розмірі 76 804, 37 грн.
При цьому, обрахований відповідно до Порядку № 100 розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача складає 186 623, 26 грн.
Водночас, вказана сума коштів є істотно більшою, аніж виплачені відповідачем кошти на виконання рішення суду у справі № 640/8815/20 у сумі 76 804, 37 грн., що несвоєчасно виплачені у зв'язку зі звільненням позивача.
Разом із тим, вирішуючи питання про стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд повинен врахувати принцип співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вищевикладене дає підстави колегії суддів прийти до висновку про те, що оскільки сума середнього заробітку за час затримки розрахунку (186 623, 26 грн.) за період з 03.03.2021 по 18.01.2022 значно перевищує розмір невиплаченої вихідної допомоги у 76 804, 37 грн., а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував принцип співмірності з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати та період часу, протягом якого позивачем вчинялися активні дії щодо відновлення свого порушеного права, тривалість затримки розрахунку при звільненні.
Отже, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності та з огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 26.06.2019, у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020, у справі № 821/1083/17, з урахуванням таких критеріїв, як наявність спору між позивачем та відповідачем з приводу розміру належних до виплати позивачу сум на день звільнення; співвідношення розміру вихідної допомоги порівняно із розрахованим середнім заробітком, за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи причини невиплати вихідної допомоги та той факт, що відповідач фінансується повністю з Державного бюджету України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України та задоволення позовних вимог у вказаній частині шляхом стягнення з відповідача суми у розмірі 38 402, 19 грн. (50 % від загальної виплаченої позивачу суми одноразову грошову допомогу при звільненні) та вважає що вказана сума є справедливою, розумною, та пропорційною компенсацією за затримки розрахунку при звільненні.
Колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта стосовно того, що нарахування військовослужбовцям середнього грошового забезпечення здійснюється за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, та не бере їх до уваги, з огляду на наступне.
Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим, пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
Як вже було зазначено вище, наказом начальника Головного оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) від 03.03.2020 № 40-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу.
На виконання судового рішення в адміністративній справі № 640/8815/20 військовою частиною НОМЕР_1 здійснено розрахунок з ОСОБА_1 шляхом зарахування безготівкових коштів на рахунок останнього 18.01.2022 у розмірі 76 804, 37 грн.
Отже, період затримки розрахунку при звільненні позивача з 03.03.2021 по 18.01.2022 є проміжком часу, що існував до набрання чинності Законом № 2352-IX від 01.07.2022, яким внесено відповідні зміни до статті 117 КЗпП України щодо обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку шестимісячним строком, а тому стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX не підлягає до застосування в межах даних правовідносин.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення позову.
При цьому, інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Оксененко О.М.
Швед Е.Ю.