Апеляційне провадження № 22-ц/824/7211/2024
Справа № 753/2527/23
Іменем України
12 червня 2024 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Трусової Т.О. в м. Київ 11 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У лютому 2023 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із даним позовом, просила розірвати шлюб, укладений нею з ОСОБА_1 , зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, запис № 549 від 08 червня 2012 року.
Позов мотивувала тим, що 08 червня 2012 року зареєструвала шлюб з відповідачем, під час шлюбу народилися діти ОСОБА_3 , 2020 року народження, ОСОБА_4 , 2012 року народження, ОСОБА_5 , 2015 року народження. Спільне життя у позивача з відповідачем не склалося та подальше збереження шлюбу неможливе і суперечить інтересам позивача, сім'ї та унеможливлює примирення з відповідачем. Між сторонами досягнута згода по утриманню та вихованню дітей, які проживають з позивачем.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 грудня 2023 року позов задоволено, шлюб, зареєстрований 08 червня 2012 року відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 549, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано.
Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 грудня 2023 року; у випадку, якщо на відеозаписі не його дружина - повернути позов без розгляду, якщо на відеозаписі його дружина, надати строк для примирення, зупинити провадження в справі та скерувати матеріали справи для визначення підсудності до Верховного Суду.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначав, що судом не встановлено, чи дійсно ОСОБА_2 , з якою немає зв'язку тривалий час, подала такий позов. В позові мають бути вказані достовірні відомості про контактний телефон, адресу проживання, електронну адресу, однак адвокат Бабій М.В. вказав недостовірні дані щодо місця проживання позивача, контактний телефон позивача збігається з телефоном адвоката, а електронна пошта зазначена недостовірно, що свідчить про відсутність у самого адвоката достовірних даних про свого клієнта. Більше того, до позову не подано оригіналу свідоцтва про шлюб, яке знаходиться у дружини, однак яке має залишатися в матеріалах справи в разі розірвання шлюбу.
Наголошував, що адвокатом не надано жодного документу, який би містив підпис його дружини і підтвердив би, що вона дійсно через нього звертається до суду про розірвання шлюбу. Положеннями ч. 3 ст. 105 СК України передбачено, що шлюб може бути припинений внаслідок його розірвання за позовною заявою одного з подружжя на підставі рішення суду, і пред'явлення позовної заяви до суду повинно бути здійснено безпосередньо одним із подружжя. В долученому до позову ордері не зазначено, що адвокат Бабій М.В. має право підписувати позов про розірвання шлюбу. Адвокатом не надано договір, на підставі якого видано такий ордер, впродовж всього судового процесу. При цьому в ордері від 09 лютого 2022 року зазначено, що він виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 28 серпня 2022 року, тобто ордер виданий раніше, ніж сам договір, що є неможливим. Про ці обставини під час розгляду справи ОСОБА_1 не міг знати, адже в судове засідання адвокат подав інший ордер.
Наголошував, що суд першої інстанції зобов'язав адвоката надати письмові пояснення ОСОБА_2 за її підписом або забезпечити її участь в судовому засіданні через відеоконференцзв'язок, однак вимога суду не була виконана.
Вказував, що 11 грудня 2023 року не зміг з'явитися в судове засідання внаслідок травми, і його представник після судового засідання доповіла, що під час розгляду справи судом переглядався відеозапис, на якому якась жінка підтверджувала, що є його дружиною і доручила адвокату подати позов про розірвання шлюбу. Однак ані представник ОСОБА_1 , ані суд не знайомі з ОСОБА_2 , щоб стверджувати, що ця особа дійсно є дружиною ОСОБА_1 . Відеозапису він не бачив, а повноваження його адвоката припинились ухваленням 11 грудня 2023 року рішення в даній справі, і наразі він досі не впевнений, що саме його дружина подала позов про розірвання шлюбу. Оскаржуване рішення суд йому не надіслав, доступу до електронної справи впродовж розгляду справи в суді першої інстанції не надав, відеозапис представник дружини йому попередньо і взагалі не надіслав, тож ОСОБА_1 був позбавлений права ознайомитися з відеозаписом, про наявність якого судом оголошено в судовому засіданні 11 грудня 2023 року, на якому відповідач з поважних причин не був присутній.
Пояснював, що його з позивачем шлюб був побудований на взаємній довірі і впевненості один в одному, в результаті у них в шлюбі народилося троє дітей.
Викладав обставини народження дітей у шлюбі з ОСОБА_2 , де старша дитина має інвалідність з народження, а молодші діти фізично здорові, однак в зв'язку з необхідністю медичного догляду і контролю здоров'я старшої доньки вони були змушені в 2018 році переїхати до Бельгійського Королівства і, як наслідок, впродовж багатьох років перебувати за кордоном. Вказував, що як і в будь-яких сім'ях, їх родина часом стикається з труднощами, але впродовж важких років боротьби за життя старшої доньки вони долали їх.
Вважав, що їх сім'я характеризується взаєморозумінням, любов'ю, бажанням йти назустріч, спільним світоглядом та родинними традиціями, про що він писав у відзиві та озвучував в судовому засіданні, проте не був почутий судом.
Натомість судом в описовій частині рішення зазначено, що за ствердженнями представника Бабія М.В. , ОСОБА_1 вчинив нібито насильство в сім'ї і повернувся до України через звернення його дружини до бельгійських правоохоронних органів, хоча жодного доказу на підтвердження цих обставин надано не було. Пояснював, що більше ніж за три роки перебування в Бельгії жодних проблем у спілкування з поліцією не мав, єдиним його порушенням було перевищення швидкості та прострочений час паркування. Його від'їзд з Бельгії, де він проживав зі своєю родиною, пов'язаний з повномасштабним вторгненням рф в 2022 році та важким станом здоров'я його матері. Після повернення до України він почав вирішувати питання можливої евакуації своєї матері задля забезпечення її здоров'я та безпеки, що і зміг зробити за часом, паралельно склав заяву на вступ до ЗСУ у Дарницькому районному військкоматі. Всі свої дії, до від'їзду і на час перебування в Україні, він обговорював з ОСОБА_2 , і всі вони є результатом їхньої спільної згоди і домовленості. Спілкування з дружиною в нього тривало до кінця 2022 року. Перші місяці 2023 року в нього була пауза в спілкуванні з дружиною, обумовлена життєвими обставинами, після чого він несподівано дізнався про початок процедури розлучення з невідомих йому причин, однак, спираючись на майже двадцятирічне знання своєї дружини, може сказати, що вона, безперечно, не могла подати заяву про розірвання шлюбу таким чином, не повідомивши його про ці думки/наміри. Крім того, дружина ніколи б не надала свою згоду на підтвердження неправдивих слів адвоката про потерпання від численних проявів домашнього насильства з боку чоловіка, як зазначено в судовому рішенні.
Посилався на зміст ст. 111, 112 СК України, вказував, що позов в даній справі не підписаний дружиною та містить недостовірну інформацію і щодо дружини, і щодо нього, і щодо зазначених обставин звернення до суду, що ставить під сумнів звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу його дружиною.
Вказував, що судом порушено п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України щодо залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву подано від імені заінтересованої особи особою, яка не має повноважень на ведення справи, ч. 3 с. 2 ЦПК України, а саме принципи верховенства права та поваги до честі і гідності, рівності усіх учасників судового процесу (оскільки його було обмежено у праві дослідити відеозапис нібито його дружини), гласності та відкритості судового процесу (оскільки суд не надав його представнику доступу до матеріалів електронної справи, а тільки після припинення договору та повноважень адвоката), принцип змагальності сторін (оскільки жодного доказу на підтвердження наведеного в позові не надано, всупереч вимогам закону оригінал свідоцтва про шлюб не надано), принцип диспозитивності (оскільки суду не надано докази звернення адвоката до суду в інтересах його дружини), порушено також ст. 12 - 13 ЦПК України, ч. 1 ст. 6 ЦПК України, п. 1-6 ч. 1 ст. 29 ЦПК України ч. 1 ст. 43 ЦПК України.
Вказував, що в оскаржуваному рішенні судом зазначено щодо територіальної підсудності, що для передачі справи до Верховного Суду для визначення територіальної підсудності обидві сторони мають проживати за межами України. Однак на момент відкриття провадження справи ОСОБА_1 проживав за межами України, та апеляційну скаргу на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 10 березня 2023 року надсилав, перебуваючи за кордоном. Докази проживання/перебування обох учасників справи за межами України на момент звернення до суду містяться в матеріалах справи.
Зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства, і якщо на відеозаписі, про який згадувала його представник, та який досліджувався в судовому засіданні 11 грудня 2023 року, дійсно наявна його дружина, то, будучи в судовому засіданні, він просив би надати строк для примирення, і якщо в такий спосіб підтвердилися б повноваження адвоката Бабія М.В. Проте суд взагалі не з'ясовував, чи є підстави та можливість примирення сторін.
Від позивача ОСОБА_2 в особі представника Бабія М.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Посилався на те, що судом першої інстанції на підставі наданих пояснень та дослідження доказів було вірно встановлено, що подальше збереження шлюбних відносин сторін порушить засаду добровільності шлюбу і буде суперечити інтересам позивача. Більш того, позивач в доданому відеозаписі, який переглядався в суді першої інстанції, чітко зазначила, що подальше збереження шлюбу неможливе. Понад десять місяців, протягом яких позов перебував у провадженні суду першої інстанції, а також за період часу надходження справи до апеляційної інстанції, відновлення шлюбних відносин сторін не відбулося і відповідач переконливих аргументів, доказів на користь можливості примирення подружжя не наводив і не навів.
Щодо повноважень адвоката, представник пояснював, що на підтвердження своїх повноважень ним було надано ордер, зі змісту якого вбачається, що його видано на підставі договору про надання правової допомоги від 28 серпня 2022 року, а повноваження адвоката за цим договором не обмежуються. Даний ордер дійсно містить описку щодо року його підписання, але ордер виписано на підстав договору про надання правової допомоги від 28 серпня 2022 року і сам ордер сформований в 2023 році, тобто у представника існували повноваження щодо представництва позивача. З метою підтвердження існування повноважень у представника надає копію договору про надання правової допомоги та додаток до нього.
Вказував, що на підтвердження укладення між сторонами шлюбу надано копію свідоцтва про шлюб, цей факт не заперечувався відповідачем, можливість додання до позовної заяви копій доказів передбачена ч. 5 ст. 177 ЦПК України, відповідач не заявляв ніяких клопотань щодо зобов'язання надати оригінал свідоцтва про шлюб.
Щодо підсудності, вказував, що на момент подання до суду позовної заяви і дотепер відповідач проживав (проживає) в Україні, а відтак підстави для визначення підсудності цієї справи суддею Верховного Суду відсутні.
В судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з'явився, направив до суду клопотання про відкладення розгляду справи, обумовлене його неможливістю з'явитися до суду в зв'язку із проходженням ним військово-лікарської комісії. Оскільки доказів поважності неявки до суду заявником не було надано, суд відповідно до вимог ст. 372 ЦПК України залишив дане клопотання без задоволення.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив із того, що шлюбні відносини подружжя припинені, подальше збереження шлюбних відносин сторін порушить засади добровільності шлюбу і буде суперечити інтересам позивача.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що 08 червня 2012 року ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_1 , про що відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві видано свідоцтво про шлюб, актовий запис № 549 (а. с. 6 т. 1).
Сторони у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце народження Бельгійське Королівство), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 8 - 10, 22 - 26).
Згідно інформації з електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА», ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 27).
До відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 надано копії документів іноземною мовою без перекладу (а. с. 87 - 116, 118 - 122, 130 т. 1), копію ухвали Окружного адміністративного суду м. Києві від 16 січня 2020 року про відкриття провадження в справі № 640/24517/19 за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_4 до МОЗ України, Державної казначейської служби України, треті особи Державна установа «Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова» Національної академії медичних наук України, Департаменту охорони здоров'я Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії (а. с. 123 - 127 т. 1), копію відповіді КНП «ЦПМСД № 2» Дарницького району м. Києва від 25 січня 2021 року № 150 на адвокатський запит щодо можливості отримання зазначеного в запиті лікарського засобу для ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про відсутність на підприємстві запитуваного лікарського засобу (а. с. 128 - 129 т. 1), копію епікризу щодо пацієнта ОСОБА_4 , щодо проведення оперативного втручання в 2016 році (а. с. 131- 134 т. 1), копію епікризу щодо пацієнта ОСОБА_1 як донора нирки для дочки (а. с. 135 - 136 т. 1), копію довідки щодо пацієнтки ОСОБА_4 , 2012 року народження, якій 27 червня 2016 року проведено трансплантацію нирки від донора ОСОБА_1 (а. с. 137 т. 1), копії пропозиції по лікування ОСОБА_4 університетської клініки Берлін Шарите, міжнародного відділу, від 15 грудня 2014 року (а. с. 138 т. 1), копію апеляційної та касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду в справі № 640/24517/19 (а. с. 140 - 156 т. 1), копію довідки ТОВ «Анкор Персонал Україна» від 19 серпня 2016 року, виданої ОСОБА_1 в тому, що він дійсно працює на посаді старшого фахівця з продажів у підвідділі з обслуговування ТОВ «Майкрософт Україна» департаменту надання послуг з кадрового аутсорсингу по теперішній час та знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до трьох років з 14 грудня 2015 року по 15 грудня 2016 року (а. с. 158 т. 1), копію паспортного документу ОСОБА_2 з відміткою про реєстрацію місця проживання за адресою АДРЕСА_2 з 10 листопада 2000 року (а. с. 159 т. 1 зворот).
На а. с. 206 т. 1 знаходиться копія заяви від імені ОСОБА_2 , надісланої електронною поштою на адресу суду 10 жовтня 2023 року про те, що в провадженні Дарницького районного суду м. Києва знаходиться справа № 753/2527/23, і даною заявою вона, ОСОБА_2 , підтверджує, що між нею та адвокатом Бабичем М.В. укладений договір про надання правової допомоги, на підставі якого останній здійснює представництво її інтересів в судах та в інших державних установах. ОСОБА_2 повністю підтримує позовну заяву та просить її задовольнити, а також здійснити розгляд справи без її участі.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За приписом статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до ст. 104, 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
Статтею 24 СК України встановлено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частинами третьою та п'ятою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, який ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. За таких обставин, коли обов'язки дружини та чоловіка зі спільного піклування про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги припинені, подальше збереження шлюбу є неможливим.
Згідно з усталеною судовою практикою, викладеною у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Аналогічні правові висновки підтримуються Верховним Судом, зокрема, в постановах від 25 липня 2018 року в справі 2-3186/11 (провадження № 61-4619св18), від 25 листопада 2018 року в справі № 308/6934/16-ц (провадження № 61-26722св18).
Судом першої інстанції встановлено, що старша дочка сторін Софія народилась з численними вадами розвитку та має інвалідність, з метою підтримання життя Софії та забезпечення її лікування у 2018 р. сторони разом з дітьми переїхали до Королівства Бельгія, де народився їх син ОСОБА_7 , у березні 2022 р. відповідач повернувся в Україну, а позивач з дітьми залишились за кордоном, і з того часу сторони проживають окремо, шлюбні відносини не підтримують, спільного господарства не ведуть.
Судом першої інстанції враховано пояснення відповідача, що під час спільного проживання їх з дружиною стосунки були добрими, питання припинення шлюбу ніколи не піднімалось, а до Києва він змушений був повернутись для догляду за хворою матір'ю.
Також суд першої інстанції врахував пояснення представника позивача, який стверджував, що в період спільного проживання сторін позивачка потерпала від численних проявів домашнього насильства з боку чоловіка і зверталась з цього приводу до бельгійських правоохоронних органів, що і стало причиною повернення відповідача в Україну та призвело до фактичного розпаду їх сім'ї.
Безвідносно відсутності доказів на підтвердження факту вчинення відповідачем протиправних дій щодо позивача, з пояснень учасників справи судом першої інстанції встановлено, що в певний момент погляди сторін на сімейні відносини розійшлися, що призвело до втрати між ними довіри, почуттів взаємної любові і поваги і, як наслідок - до фактичного припинення шлюбних відносин, і наведені обставини послугували підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Судом першої інстанції надано вірної оцінки тому, що за понад десять місяців, протягом яких позов перебуває в провадженні суду, відновлення шлюбних відносин сторін не відбулося і з огляду на зафіксовану відеозаписом позицію позивачки, яку підтримав її представник, жодних передумов для цього немає. При цьому відповідач визнав, що після його від'їзду з Бельгії дружина припинила з ним будь-яке спілкування, переконливих аргументів на користь можливості примирення подружжя ним не наведено.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що в даному випадку розлад подружніх стосунків сторін не є тимчасовим явищем, а небажання позивачки зберігати сім'ю не викликає жодних сумнівів.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
З урахуванням встановлених обставин апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, які не були спростовані доводами апеляційної скарги, про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них, порушить засаду добровільності шлюбу, а тому позов підлягає задоволенню.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі, що його з позивачем шлюб був побудований на взаємній довірі і впевненості один в одному, як і в будь-яких сім'ях, їх родина часом стикалася з труднощами, але впродовж важких років боротьби за життя старшої доньки вони долали їх, не спростовують висновків суду першої інстанції, що з березня 2022 року сторони проживають окремо, шлюбні відносини між сторонами наразі припинені, розлад подружніх стосунків сторін не є тимчасовим явищем, небажання позивачки зберігати сім'ю не викликає жодних сумнівів, і подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача.
Апеляційний суд відхиляє як нічим не підтверджені припущення доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_2 , не могла подати заяву про розірвання шлюбу таким чином, не повідомивши його про свої наміри, і ніколи б не надала свою згоду на підтвердження неправдивих слів адвоката про потерпання від численних проявів домашнього насильства з боку чоловіка, як зазначено в судовому рішенні, а також, що ОСОБА_1 досі не впевнений, що саме його дружина подала позов про розірвання шлюбу.
Апеляційний суд звертає увагу, що судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення не встановлювалось будь-яких обставин чинення домашнього насильства зі сторони відповідача, проте доводи представника позивача, який на такі обставини посилався, суд першої інстанції зобов'язаний був викласти з огляду на положення ч. 3 ст. 265 ЦПК України, якою передбачено, що в описовій частині рішення зазначаються стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Відтак, доводи ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, що жодного доказу на підтвердження обставин домашнього насильства надано не було, що більше ніж за три роки перебування в Бельгії жодних проблем у спілкування з поліцією він не мав, єдиним його порушенням було перевищення швидкості та прострочений час паркування, а його від'їзд з Бельгії, де він проживав зі своєю родиною, пов'язаний з повномасштабним вторгненням рф в 2022 році та важким станом здоров'я його матері, не впливають на правильність висновків суду та відхиляються апеляційним судом як неспроможні.
Апеляційний суд не може погодитися з необґрунтованими доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції всупереч ст. 111 СК України не вживались заходи щодо примирення подружжя, враховуючи наступне.
Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.
Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов'язком.
Відтак, оскільки з доказів, наявних в матеріалах справи, судом було встановлено, що розлад подружніх стосунків сторін не є тимчасовим явищем, небажання позивачки зберігати сім'ю не викликає жодних сумнівів, і подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, та оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції жодною зі сторін не заявлялося клопотання про надання строку для примирення подружжя, апеляційний суд не вбачає порушення положень ст. 111 СК України судом першої інстанції, яким було ухвалено рішення про розірвання шлюбу без надання такого строку.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з дотриманням вимог статей 89, 263, 264 ЦПК України, встановивши, що сім'я фактично розпалась, збереження сім'ї є неможливим, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу не відповідатиме взаємним інтересам сторін, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.
Судом першої інстанції також надано вірної правової оцінки доводам відповідача щодо подання позову з порушенням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви та обґрунтовано їх відхилено, з чим погоджується апеляційний суд.
Відповідно до ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно з статтею 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів тощо.
До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
До заяви про визнання акту чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акту чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акту чи договору у позивача - клопотання про його витребування.
До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.
Відтак, доводи апеляційної скарги, що в матеріалах справи відсутній оригінал свідоцтва про шлюб, який має залишатись в матеріалах справи в разі розірвання шлюбу, не ґрунтується на вимогах ст. 177 ЦПК України та відхиляється апеляційним судом.
Крім того, апеляційний суд враховує, що відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції визнавався факт перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , а також достовірність і достатність наданих в матеріалах справи доказів, якими цей факт підтверджується.
Доводи відповідача в апеляційній скарзі, що вказані в позові контактний телефон, адреса проживання, електронна адреса ОСОБА_2 є недостовірною інформацією, не підтверджуються належними та допустимими доказами і відхиляються апеляційним судом як припущення.
На підтвердження дійсної адреси ОСОБА_2 відповідачем надано копію її паспортного документа з відміткою про реєстрацію 10 листопада 2000 року адреси місця проживання АДРЕСА_2 , разом із тим, актуальності даної інформації станом на час розгляду справи не підтверджено.
Доводи апеляційної скарги, що пред'явлення позовної заяви до суду повинно бути здійснене безпосередньо одним із подружжя, і що позов не підписано самою ОСОБА_2 , а також що суд першої інстанції мав постановити ухвалу про залишення позову без розгляду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, оскільки позовну заяву подано особою, яка не має повноважень на ведення справи, відхиляються апеляційним судом як безпідставні, враховуючи наступне.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України).
Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Частиною першою статті 58 ЦПК України встановлено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представництво за своєю природою - це організаційне правовідношення, змістом якого є повноваження однієї особи (представника) діяти від імені, в інтересах іншої особи, яке виникає з договору, закону, акта органу публічної влади. Крім того, представництвом є діяльність представника, спрямована на реалізацію наданих йому повноважень. Змістом відносин представництва є повноваження, без яких останнє не може існувати. Як повноваження розуміють систему двох суб'єктивних прав представника, одне з яких є абсолютним, інше - відносним. Абсолютне право представника містить у собі можливість вчинення певних дій від імені та в інтересах особи, а відносне право полягає у тому, що представник вправі розраховувати на те, що всі юридичні наслідки, створені його діями, виникнуть лише для особи, яку він представляє, а не для самого представника (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 09 липня 2021 року в справі № 607/10879/20 провадження № 61-3572св21).
Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.
За змістом частини четвертої статті 62 ЦПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Відповідно до частини першої статті 64 ЦПК України, представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки.
Згідно з частиною другою статті 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Відповідно до частини сьомої статті 177 ЦПК України, до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.
Судом встановлено, що позовна заява ОСОБА_2 про розірвання шлюбу підписана представником Бабієм М.В .
До позовної заяви додано ордер адвоката Бабія М.В. на представництво інтересів ОСОБА_2 в Дарницькому районному суді м. Києва, виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 28 серпня 2022 року, який відповідає вимогам Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» без обмеження повноважень адвоката (а. с. 5 т. 1).
Суд першої інстанції, встановивши, що до позовної заяви додано документи, які посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, представникові ОСОБА_2 - адвокату Бабію М.В. надано всі процесуальні права та обов'язки, визначені для позивача, дійшов обґрунтованого висновку про те, що представник позивача - адвокат Бабій М.В. не мав встановлених законом процесуальних перешкод та обмежень для підписання та подання до суду позову про розірвання шлюбу від імені клієнта.
З огляду на наявність в матеріалах справи сканованої заяви ОСОБА_2 , в якій вона підтвердила факт укладення з адвокатом Бабієм М.В. договору про надання правової допомоги, підтримання позовних вимог та просила розглянути справу за її відсутності, а також відеозапису з поясненнями ОСОБА_2 , дослідженого судом першої інстанції, апеляційний суд відхиляє як заявлені з формальних підстав доводи апеляційної скарги про неможливість видачі ордеру на надання правової допомоги 09 лютого 2022 року до укладання договору про надання правової допомоги від 28 серпня 2022 року, що є очевидною опискою, та що у випадку дійсного укладення ОСОБА_2 договору з адвокатом він міг би його надати до суду.
Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції було порушено правила територіальної підсудності, оскільки розглянуто справу, в якій позивач та відповідач проживають за межами України, а отже підсудність такої справи підлягала вирішенню суддею Верховного Суду згідно вимог ст. 29 ЦПК України.
Апеляційний суд враховує, що в матеріалах справи наявні докази реєстрації місця проживання як позивача, так і відповідача в Україні, доказів зняття з реєстрації за цими адресами в передбаченому законом порядку відповідачем не надано.
Апеляційний суд приймає до уваги, що в процесуальних заявах, які подавались ОСОБА_1 до суду першої інстанції та в апеляційній скарзі, місцем його реєстрації/проживання зазначено АДРЕСА_1 , така ж адреса відправника зазначена на конверті, в якому надійшла апеляційна скарга, при цьому місця проживання за межами України в заявах відповідача не зазначається взагалі (а. с. 32 т. 2).
Крім того, поштова кореспонденція, направлена судом першої інстанції в березні та квітні 2023 року за місцем реєстрації відповідача АДРЕСА_1 , вручена адресату з відміткою про особисте отримання ним поштових відправлень (а. с. 32, 42 т. 1).
Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції порушено ч. 1 ст. 43 ЦПК України, в якій визначено процесуальні права учасників справи, ч. 3 ст. 2 ЦПК України, в якій визначено основні засади (принципи) цивільного судочинства, ст. 12 - 13 ЦПК України, якими врегульовано принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, ст. 6 ЦПК України, яка визначає обов'язок поваги суду до честі і гідності, рівності перед законом і судом, з огляду на відсутність посилання в апеляційній скарзі на конкретні факти обмеження відповідача ОСОБА_1 в реалізації належних йому процесуальних прав.
Доводи апеляційної скарги, що відповідача було обмежено у праві дослідити відеозапис нібито його дружини, не підтверджуються належними та допустимими доказами, позаяк ОСОБА_1 не звертався до суду з відповідними клопотаннями про ознайомлення з матеріалами справи або про доступ до матеріалів електронної справи.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що в судове засідання 11 грудня 2023 року відповідач ОСОБА_1 не міг з'явитися з поважних причин внаслідок травми ноги, що було підтверджено відповідною медичною довідкою, апеляційний суд враховує, що судом першої інстанції було поставлене на розгляд клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, яке було вирішене відповідно до вимог ЦПК України та обґрунтовано відмовлено в його задоволенні, з огляду на присутність в судовому засіданні представника відповідача, принцип розумності строків розгляду справи судом та достатність наявних в матеріалах справи доказів для прийняття обґрунтованого рішення.
Апеляційний суд враховує доводи апеляційної скарги, що в жовтні 2023 року представником відповідача через систему Електронний суд було подано заяву про внесення РНОКПП представника та доступ до електронної справи, однак, суд першої інстанції так і не надав доступу до електронної справи, який так і не був наданий станом на 11 грудня 2023 року.
Разом із тим, оскільки з матеріалів справи не вбачається і відповідачем не доведено, що вказане порушення у вигляді несвоєчасного доступу до електронної справи представнику відповідача призвело до неправильного вирішення справи, таке порушення не може вважатися підставою для скасування або зміни рішення, передбаченою ч. 2 ст. 376 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 13 червня 2024 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.