06 червня 2024 року справа № 580/4431/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії,
02.05.2024 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач 2), в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 19.03.2024 № 232730023910 про відмову призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.03.2024 про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1 зарахувавши до пільгового стажу за Списком №1 період часу роботи на ВАТ “Черкаське Хімволокно” з 01.02.1995 по 17.02.2003, до загального страхового стажу період навчання в Черкаському державному технологічному університеті Факультету перепідготовки фахівців з 20.12.1993 по 20.04.1994, період перебування на обліку в Черкаському міському центрі зайнятості по безробіттю з 30.04.1994 по 29.10.1994, період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 28.08.1995 по 03.06.1998 та прийняти рішення про призначення пенсії на підставі п.1 ч.2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має достатній пільговий стаж та досяг віку для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, однак відповідач під час вирішення питання про призначення пенсії протиправно відмовив у такому призначенні.
Ухвалою суду від 07.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву та доказів.
20.05.2024 від Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було прийнято рішення № 232730023910 від 19.03.2024 про відмову у призначенні пенсії, в зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу та недосягненням пенсійного віку.
Головне управління є самостійною юридичною особою та не несе відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність інших територіальних органів Пенсійного фонду, а тому не є належним відповідачем у даній справі. Публічно-правовий спір між Головним управлінням та позивачем відсутній.
21.05.2024 від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що відповідно наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний код, трудова книжка, свідоцтво про народження, диплом, довідка про стаж), загальний страховий стаж складає 27 років 11 місяців 14 днів.
Не враховано до загального страхового стажу згідно свідоцтва про народження НОМЕР_1 період догляду за дитиною до трирічного віку, оскільки відсутня відмітка про одержання паспорта або інша інформація, що підтверджує факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею трьох років. Не враховано згідно трудової книжки НОМЕР_2 період навчання з 20.12.1993 по 20.04.1994, оскільки відсутня інформація про отримання кваліфікації і період безробіття з 30.04.1994 по 29.10.1994, дата наказу на припинення виплати календарно не відповідає даті припинення. Пільговий страховий стаж за Списком №1 відсутній. Не враховано до пільгового стажу період роботи згідно довідки від 16.01.2006 №21, оскільки вона не відповідає додатку №5.
Тому ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.п.1 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням пенсійного віку (50 років) та відсутністю необхідного пільгового стажу.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.
12.03.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 19.03.2024 №232730023910 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
У спірному рішенні зазначено, що відповідно наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний код, трудова книжка, свідоцтво про народження, диплом, довідка про стаж), загальний страховий стаж складає 27 років 11 місяців 14 днів.
Не враховано до загального страхового стажу згідно свідоцтва про народження НОМЕР_1 період догляду за дитиною до трирічного віку, оскільки відсутня відмітка про одержання паспорта або інша інформація, що підтверджує факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею трьох років. Не враховано згідно трудової книжки НОМЕР_2 період навчання з 20.12.1993 по 20.04.1994, оскільки відсутня інформація про отримання кваліфікації і період безробіття з 30.04.1994 по 29.10.1994, дата наказу на припинення виплати календарно не відповідає даті припинення.
Пільговий страховий стаж за Списком №1 відсутній. Не враховано до пільгового стажу період роботи згідно довідки від 16.01.2006 №21, оскільки вона не відповідає додатку №5.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернулась в суд з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч.1 ст.46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Стосовно пільгового стажу позивача за Списком №1, суд зазначає таке.
Відповідно до ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XIІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
На підставі ч.1 ст.62 Закону №1788-XII основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №470/836/17 у подібних правовідносинах, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом під час застосування норм права.
Суд встановив, що згідно з записами трудової книжки від 04.04.1993 серії НОМЕР_3 , копія якої наявна у матеріалах справи, позивач із 01.02.1995 до 15.11.2005 працювала на ВАТ «Черкаське хімволокно».
У трудовій книжці йдеться посилання на відповідні накази, як на підставу внесення записів, вони завірені підписами повноважних осіб та печатками, не містять виправлень, підчисток, тобто оформлені належним чином, що не викликає у суду сумнівів у їх достовірності.
Суд зазначає, що спірним у межах цієї справи є період роботи позивача згідно з довідкою від 16.01.2006 №21.
Так, відповідно до вказаної довідки позивач працювала на виробництві віскозного волокна ВАТ «Черкаське хімволокно» з 01.02.1995 до 17.02.2003 (8 років 16 днів) контролером-заправником філь'єра установника прядильних блоків та гарнітури, що передбачено Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Атестація робочих місць підтверджена наявними у матеріалах справи відповідними наказами.
Отже, пільговий стаж позивача за Списком №1 у період з 01.02.1995 до 17.02.2003 підтверджений належними доказами.
Вказана довідка підписана керівником, начальником відділу кадрів та скріплена печаткою підприємства.
Крім того, відповідно до ч.3 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Суд для вирішення спору застосовує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 березня 2019 року у справі №243/4816/17, відповідно до яких не заперечуючи проти права органів, що призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, слід зазначити, що таке право не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено п.4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за №22-1.
Крім того, у постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
Оскільки дані трудової книжки позивача та вищевказаної довідки, які надавались до органу Пенсійного фонду України, підтверджують її роботу на виробництві віскозного волокна на ВАТ «Черкаське хімволокно», суд дійшов висновку, що позивач має право на зарахування стажу роботи з 01.02.1995 до 17.02.2003 (8 років 16 днів) до пільгового стажу за Списком №1.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів законності відмови у зарахуванні вказаного вище пільгового стажу.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду навчання в Черкаському державному технологічному університеті Факультету перепідготовки фахівців з 20.12.1993 по 20.04.1994, періоду перебування на обліку в Черкаському міському центрі зайнятості по безробіттю з 30.04.1994 по 29.10.1994, періоду перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 28.08.1995 по 03.06.1998, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі ч.4 ст.24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Так, на підставі п. "д" ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Аналогічне застосування наведених норм викладене у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №569/15943/16-а.
Наявною у матеріалах справи копією трудової книжки від 04.04.1993 серії НОМЕР_3 підтверджується, що позивач у 20.12.1993 зарахована до Черкаського інженерно-технологічного інституту слухачем денного відділення та 20.04.1994 відрахована у зв'язку із закінченням навчання.
Отже, час навчання позивача з 20.12.1993 до 20.04.1994 має бути зарахований у її страховий стаж.
Також, на підставі п. "а" ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Наявною у матеріалах справи копією трудової книжки від 04.04.1993 серії НОМЕР_3 підтверджується, що позивачу 30.04.1994 відновлено виплату допомоги по безробіттю та припинено її виплату 29.10.1994.
Також, згідно з довідкою Черкаського обласного центру зайнятості від 25.04.2024 №18.02-04/1056, позивачу отримувала допомогу по безробіттю з 30.04.1994 до 28.10.1994.
Отже, вказаний період підлягає зарахуванню позивачу до її страхового стажу.
Крім того, на підставі п. "а" ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Отже, період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується як до загального, так і до стажу роботи за спеціальністю.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №520/11152/16-а.
Суд врахував, що відповідно до свідоцтва про народження від 09.03.2024 серії НОМЕР_4 (повторно) позивач є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з довідкою ВАТ «Черкаське хімволокно» від 16.01.2006 №21, позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною з 28.08.1995 до 03.06.1998.
Водночас, згідно з даними розрахунку страхового стажу до спірного рішення, вказаний період зарахований позивачу до страхового стажу.
Отже, відсутні підстави для зобов'язання пенсійного органу повторно зараховувати вказаний період у страховий стаж, а тому у цій частині позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Стосовно права позивача на призначення пільгової пенсії за Списком №1, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XIІ у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015, віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п.1 ч.2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Пунктом 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам».
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст.69 Закону України «Про Конституційний Суд України» суд враховує висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.
У пункті 3.2. Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. зазначеного Рішення Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13 Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч.2 ст.19, ч.3 ст.22 Конституції України згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону №1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними вищевказаним Рішенням Конституційного Суду України, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та статтею 114 Закону №1058-IV.
Згідно із ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20 у подібних правовідносинах зазначила, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Як установлено судом, відповідно до п. «а» ч.1 ст.13 Закону №1788, з урахуванням резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Згідно з даними паспорта №004135996, позивач народилась 11.07.1974.
Отже станом на час звернення із заявою про призначення пенсії - 12.03.2024 позивачу виповнилось 49 років, а тому вона досягла визначеного ст.13 Закону №1788-ХІІ віку (45 років) для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
За наслідками розгляду документів органом Пенсійного фонду встановлено, що страховий стаж позивача становить 27 років 11 місяців та 14 днів. За наслідками розгляду справи встановлено право позивача на зарахування до страхового сажу періодів з 20.12.1993 до 20.04.1994, з 30.04.1994 до 28.10.1994.
Пільговий стаж за Списком №1 становить 8 років 16 днів.
Отже, у позивача присутні усі необхідні умови для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1: вік - 49 років (при необхідних 45 роки); загальний страховий стаж - (більше 15 років); стаж за Списком №1 - 8 років 16 днів (при необхідному 7 років 6 місяців).
Зважаючи, що у позивача наявні всі умови для призначення пільгової пенсії, суд дійшов висновку про наявність у неї права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 19.03.2024 №232730023910 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи є визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
В пункті 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003, вказано: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".
У пункті 2.3 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2018 року у справі № 7-р/2018 цим судом зроблено висновок, що «...В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Конституційний Суд України вважає, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).
У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.
Отже, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи».
У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №461/2579/17 викладено правові позиції про те, що «Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Таким чином, дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом».
Нормативно-правовим актом, яким регулюються умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах є Закон України «Про пенсійне забезпечення», зокрема ст.13.
Враховуючі визначені цією нормою підстави та умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, а також наявність у позивача усіх необхідних умов для призначення пенсії на пільгових умовах - вік та стаж (загальний і спеціальний), суд дійшов висновку, що вирішення питання призначення пенсії у даному випадку не є дискреційним повноваженням Пенсійного органу.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.145 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частиною 3 ст.245 КАС України визначено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача зарахувати до: пільгового стажу позивача за Списком №1 стаж роботи з 01.02.1995 до 17.02.2003 на ВАТ «Черкаське хімволокно», до страхового стажу періоди з 20.12.1993 до 20.04.1994 та з 30.04.1994 до 28.10.1994, а також прийняти рішення про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Щодо часу призначення пенсії, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач досягла пенсійного віку 45 років 11.07.2019, а звернення за пенсією відбулось 12.03.2024, пенсію позивачу має бути призначена з часу звернення - 12.03.2024.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Тому суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що прийняло спірне рішення, пропорційно задоволеній частині позовних вимог у розмірі 605,60 грн.
Керуючись ст.ст.6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 19.03.2024 №232730023910 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18002, м.Черкаси, вул. Смілянська, буд.23, код ЄДРПОУ 21366538) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до пільгового стажу за Списком №1 період роботи з 01.02.1995 до 17.02.2003 на ВАТ «Черкаське хімволокно», до страхового стажу періоди з 20.12.1993 до 20.04.1994 та з 30.04.1994 до 28.10.1994, а також прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) судовий збір за подання позову в сумі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ