про залишення позовної заяви без руху
13 червня 2024 року м. ДніпроСправа № 360/643/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., перевіривши матеріали за позовною заявою адвоката Годунова Віталія Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
10.06.2024 до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява адвоката Годунова Віталія Сергійовича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати акт про нещасний випадок, що стався з військовослужбовцем під час виконання ним обов'язків військової служби № НОМЕР_2 від 11.11.2023 (форма Нвс-1), акт розслідування нещасного випадку (випадку смерті), що стався у ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) № 649-23 від 11.11.2023 (форма Нвс-5) в частині висновку про те, що нещасний випадок (травма) позивача пов'язана з виконанням ним обов'язків військової служби;
- зобов'язати відповідача скласти нові акти форми Нвс-1 та Нвс-5 відповідно до Інструкції про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків у Державній прикордонній службі України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 199 від 22.03.2016, щодо травмування позивача 29.01.2023 з обов'язковим зазначенням, що травма ОСОБА_1 пов'язана з захистом Батьківщини;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не підготовки та не видачі позивачу довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), яку позивач отримав 29.01.2023;
- зобов'язати відповідача підготувати та видати позивачу довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), яку позивач отримав 29.01.2023, відповідно до Додатку 18 до Положення про проходження медичного огляду у Державній прикордонній служби України (пункт 6 глави 12 розділу III) з обов'язковим зазначенням, що травма ОСОБА_1 пов'язана з захистом Батьківщини;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової грошової винагороди в розмірі 100000 гривень на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустках для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії відповідно до постанови КМУ № 168 від 28.02.2022;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову грошову винагороду в розмірі 100000 гривень на місяць відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 з урахуванням виплачених сум за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я: 30.01.2023-08.06.2023 - стаціонарне лікування у КНП «МКЛ № 6» ДМР; 03.07.2023-25.08.2023 - стаціонарне лікування у ГВМКЦ (ЦКГ) ДПСУ; 08.12.2023-28.12.2023 - реабілітація за висновком ВЛК у клінічному санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_2 »; 11.01.2024-07.02.2024 - стаціонарне лікування у ГВМКЦ (ЦКГ) ДПСУ та у відпустках для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово - лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії тривалістю 30 календарних днів, які надані: за довідкою ГВЛК ГВМКЦ (ЦКГ) ДПСУ № 1232 від 26.08.2023; за довідкою ГВЛК ГВМКЦ (ЦКГ) ДПСУ № 3726 від 02.10.2023; за довідкою ГВЛК ГВМКЦ (ЦКГ) ДПСУ №4262 від 03.11.2023; за свідоцтвом про хворобу № 261/92 від 07.02.2024;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування грошового забезпечення позивачу з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 18.04.2022 по 31.12.2022, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 (2481 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 01.01.2023 по 31.05.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 (2684 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходив службу у відповідача з 18.04.2022 по 14.03.2024.
29.01.2023 позивач під час знаходження в зоні бойових між АДРЕСА_1 при виконанні наказу командира та в умовах ворожого обстрілу потрапив у ДТП та отримав травму.
Після цього проходив тривале лікування та реабілітацію в такі періоди: 30.01.2023-08.06.2023 - стаціонарне лікування у КНП «МКЛ №6» ДМР, 03.07.2023-25.08.2023 - стаціонарне лікування у ГВМКЦ (ЦКГ) ДПСУ, 08.12.2023-28.12.2023 - реабілітація за висновком ВЛК у клінічному санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_2 »; 11.01.2024-07.02.2024 - стаціонарне лікування у ГВМКЦ (ЦКГ) ДПСУ. Також позивачу надавалися лікувальні відпустки на 30 календарних днів: за довідкою ГВЛК ГВМКЦ (ЦКГ) ДПСУ № 1232 від 26.08.2023; за довідкою ГВЛК ГВМКЦ (ЦКГ) ДПСУ № 3726 від 02.10.2023; за довідкою ГВЛК ГВМКЦ (ЦКГ) ДПСУ № 4262 від 03.11.2023; за свідоцтвом про хворобу № 261/92 від 07.02.2024.
Вказані періоди лікування, реабілітації та відпусток за висновками ВЛК підтверджуються доданими виписками та змістом свідоцтва про хворобу від 07.02.2024.
Відповідно до свідоцтва про хворобу № 261/92 від 07.02.2024 позивач був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
На цій підставі позивач звільнений та виключений зі списків особового складу відповідача відповідно до наказу № 200-ос від 14.03.2024.
Відповідно до Довідки до акта огляду МСЕК 12ААГ № 565067 (акт огляду № 625) від 06.05.2024 позивачу встановлена ІІ група інвалідності.
За висновками службового розслідування визначено, що травма мала місце під час несення служби.
Представник позивача зазначив, що під час складання актів Н-1/Н-5 не враховано, що:
(1) відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 позивач станом на 29.01.2023 безпосередньо брав участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування військової агресії російської федерації проти України в Донецькій та Луганській областях;
(2) позивач на момент травмування знаходився у зоні бойових дій, виконував наказ командира, травмування відбулося внаслідок ДТП, оскільки водій-винуватець ДТП здійснював маневрування від ворожого обстрілу;
(3) відповідач не врахував ті пояснення, які надавав позивач, а примусив підписати інші пояснення, які не повністю відповідають змісту подій;
(4) навіть зі змісту висновків розслідування можна дійти висновку, що позивач прямував в якості пасажиру за заправкою газового балону з метою забезпечення потреб підрозділу у АДРЕСА_1 ; слід зазначити, що забезпечення потреб бойового підрозділу у безпосередній наближеності до лінії бойового зіткнення так само має кваліфікуватися як захист Батьківщини.
На думку позивача, не можна порівнювати ДТП десь у тилу з ДТП біля ЛБЗ, коли винуватець ДТП маневрував від ворожого обстрілу. Очевидно, що травмування позивача відбулося у зв'язку з захистом Батьківщини, що не було відображено:
- в акті про нещасний випадок, що стався з військовослужбовцем під час виконання ним обов'язків військової служби № НОМЕР_2 від 11.11.2023 (форма Нвс-1);
- в акті розслідування нещасного випадку (випадку смерті), що стався у ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) № 649-23 від 11.11.2023 (форма Нвс-5).
Також не було видано довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) щодо травмування позивача 29.01.2023, що також є протиправним, оскільки на підставі цієї довідки ВЛК приймає постанову по причинному зв'язку, а на підставі свідоцтва про хворобу своє рішення ухвалює МСЕК.
Таким чином, висновки службового розслідування є необ'єктивними та не відповідають обставини справи, відповідач допустив порушення п.7 розділу І, п.2 розділу VI Порядку проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 815 від 08 листопада 2021 року.
Позивачу за час лікування на стаціонарі та перебування у лікарняних відпустках не виплачено додаткової винагороди в розмірі 100 тисяч гривень на місяць відповідно до Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022.
Також здійснено невірний розрахунок грошового забезпечення позивача (врахування неактуальних на 1 січня кожного року показників прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
За приписами пункту 3, 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Розглянувши матеріали позовної заяви, суддя дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, у зв'язку з чим вона має бути залишена без руху з таких підстав.
У цій справі адвокат Годунов Віталій Сергійович в інтересах позивача звернувся до суду з позовною заявою 10.06.2024 в якій оскаржує:
акт розслідування нещасного випадку та акт про нещасний випадок, що стався з військовослужбовцем під час виконання ним обов'язків військової служби від 11.11.2023;
відомості зазначені в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), яку позивач отримав 29.01.2023;
не нарахування та не виплату позивачу додаткової грошової винагороди у розмірі 100000 гривень на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустках для лікування після поранення;
не проведення нарахування грошового забезпечення позивачу з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року за період з 18.04.2022 до 31.05.2023.
В позовній заяві представник позивача просить поновити строк звернення до суду та зазначає, що позивач тривалий час проходив стаціонарне лікування у зв'язку з тяжкою травмою, що має бути підставою для поновлення строку на звернення до суду в разі висновку про його пропуск. Документи щодо службового розслідування та виплати грошового забезпечення позивачу надані адвокату на запит лише у червні 2024 року. Також просимо врахувати добросовісну поведінку позивача, який у короткий проміжок часу після завершення тривалого та складного лікування та реабілітації та звільнення зі служби звернувся за правовою допомогою. Вказані обставини у своїй сукупності, а також у світлі спірних правовідносин, в межах яких позивач на війні втратив здоров'я, але не отримав справедливої сатисфакції, призводять до необхідності надання позивачу доступу до правосуддя.
Розглянувши заяву про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Щодо позовних вимог про не нарахування та не виплату грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року за період з 18.04.2022 до 31.05.2023.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Так, до 19.07.2022 строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівникові, зокрема, індексації грошового забезпечення, як складової оплати праці не обмежувався.
Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ), яким внесені зміни до діючого законодавства про працю, зокрема, частини першої і другої статті 233 КЗпП України викладено в наступній редакції (пункт 18 частини 1розділу І Закону № 2352-IX):
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, Законом № 2352-IX внесено зміни до статті 233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати, зокрема, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2352-IX не передбачають особливої дії норм права для зміненої ним статті 233 КЗпП України, не містять жодних застережень щодо застосування цього закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії у часі, у просторі та на коло осіб.
Таким чином, після 19.07.2022 строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22.
В аспекті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що поняття «оплата праці» і «заробітна плата», які використовуються у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір у справі, охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці», у зв'язку з чим, застосуванню належить тримісячний строк звернення до суду з позовом про її нарахування та виплату.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп і від 05.04.2001 № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05.04.2001 № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 № 8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28.09.2004, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, тобто з 19.07.2022.
Подібна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 18.01.2024 у справі № 240/5105/23 та у рішенні Верховного суду від 06.04.2023 (справа № 260/3564/22).
З наведеного слідує, що позов в частині позовних вимог щодо виплати грошового забезпечення з 18.04.2022 до 18.07.2022 подано із додержанням вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, та з дотриманням установленого законом строку звернення до суду, а в частині позовних вимог виплати грошового забезпечення, з урахуванням порядку його виплати, отримання позивачем травми (29.01.2023) проходження лікування та звільнення зі служби (14.03.2024) за період з 19.07.2022 до 31.05.2023, з порушення встановленого строку.
Позивачем не надано доказів неможливості звернення із позовом у цій частині вимог у встановлений строк та не наведено обґрунтувань поважності несвоєчасного звернення.
Щодо оскарження акту про нещасний випадок, що стався з військовослужбовцем під час виконання ним обов'язків військової служби № НОМЕР_2 від 11.11.2023 (форма Нвс-1), акту розслідування нещасного випадку (випадку смерті), що стався у ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) № 649-23 від 11.11.2023 (форма Нвс-5) військовослужбовцем під час виконання ним обов'язків військової служби від 11.11.2023, а також відомостей вказаних в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), яку позивач отримав 29.01.2023, суд зазначає.
Згідно з частиною першою, п'ятою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Верховний Суд у постанові від 20.04.2021 у справі № 640/17351/19 зазначав про те, що визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 і цей адміністративний позов подав до вказаної військової частини, тобто до суб'єкта владних повноважень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 1640/3010/18 (позовними вимогами в якій було визнання протиправними та скасування акту форми Н-5* розслідування нещасного випадку, акту № 6 форми НТ* про нещасний випадок невиробничого характеру) дійшла висновку, що спори, пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й оскарження акта про нещасний випадок під час проходження публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Отже, спірні правовідносини у даному випадку пов'язані з правовим статусом особи, яка перебувала на публічній службі.
Суд зауважує, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від відповідача відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).
Водночас, судом встановлено, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 18.04.2022 до 14.03.2024, а травму отримав 29.01.2023 внаслідок дорожньо - транспортної події, перебував на лікуванні та 14.03.2024 звільнився зі служби, а за правничою допомогою звернувся до адвоката ОСОБА_2 , який лише 17.04.2024 направив адвокатський запит до відповідача.
Отже, з моменту звільнення до моменту запитування спірних документів, з урахуванням обставин установлених судом (отримання травми та тривалого лікування) минув місячний строк.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об'єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду.
З наведеного, суд також вважає, що позивач пропустив встановлений місячний строк в частині оскарження довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), яку позивач отримав 29.01.2023, що не заперечується останнім.
Позивач звернуся 10.06.2024 (дата формування позову в підсистемі «Електронний суд»), а тому, з урахуванням наведеного, у цій частині позовних вимог пропустив місячний строк звернення до суду, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України та не навів належного обґрунтування поважності причин такого пропуску.
Статтею 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
Так, частиною першої зазначеної статті передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частинами другою, третьою статті 123 КАС України визначено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Системний аналіз положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача у спірних правовідносинах є надання можливості останньому скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропущеного строку, ніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку у разі визнання їх судом неповажними.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.
З урахуванням наведеного, підстави поновлення строку звернення до адміністративного суду у частині позовних вимог (не виплата грошового забезпечення з 19.07.2022 до 31.05.2023, оскарження зазначених актів та довідки) суд визнає не поважними, а тому заява не підлягає задоволенню.
Для усунення вказаного недоліку позивачу необхідно надати нову заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду понад встановлений тримісячний строк з моменту звернення до суду.
Також, частиною першої статті 21 КАС України визначено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
В одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги (частина перша статті 172 КАС України).
Згідно із частиною другою статті 172 КАС України суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Оглядом позовної заяви судом встановлено, що представником позивача подано позов до одного відповідача заявивши позовні вимоги, які стосуються різних спірних правовідносин та які регулюються різними нормами.
При цьому у позовній заяві відсутнє будь-яке обґрунтування наявності підстав для об'єднання зазначених вимог в межах однієї позовної заяви та в чому полягає їх пов'язаність між собою, необґрунтовано неможливість розгляду зазначених вимог в різних провадженнях, та яким чином об'єднання зазначених вимог в одній позовній заяві буде сприяти встановленню обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які братимуть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи протягом розумного строку зважаючи на обсяг доказів, які мають бути досліджені при розгляді справи.
Для усунення вказаного недоліку необхідно зазначити підстави об'єднання заявлених позовних вимог.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовна заява подана без додержання вимог статті 161 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки вищевказані обставини перешкоджають відкриттю провадження у справі, позовну заяву слід залишити без руху, з встановленням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 169, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву адвоката Годунова Віталія Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання даної ухвали надати суду:
- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску понад встановлений строк з мотивів викладених в ухвалі суду;
- позовну заяву, оформлену з дотриманням вимог, встановлених статтями 160, 161, 172 КАС України в частині обґрунтування об'єднання позовних вимог.
У разі ненадання вищевказаних документів позовна заява буде вважатися неподаною і підлягатиме поверненню.
Копію ухвали невідкладно надіслати представнику позивача.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.
СуддяТ.В. Смішлива