12 червня 2024 року Справа № 280/3741/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - третя особа), в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 15.04.2024 №083950021254 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком;
зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.07.2000 по 29.11.2002, з 18.12.2002 по 14.08.2006, з 05.09.2006 по 31.12.2009, з 04.01.2010 по 25.02.2011, з 15.05.2012 по 22.06.2018 відповідно до відомостей трудової книжки та призначити позивачу пенсію за віком з 23.01.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 08.04.2024 позивач звернувся до Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки, оскільки відсутні в індивідуальних відомостях про застраховану особу дані про роботу у спірних періодах. Позивач вважає рішення відповідача протиправним, у зв'язку з чим звернувся до суду. Просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою суду від 29 квітня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що відповідно до наданих позивачем документів страховий стаж особи складає 23 роки 5 місяців 28 днів. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжик НОМЕР_1 з 01.07.2000 по 29.11.2002, з 18.12.2002 по 14.08.2006, з 05.09.2006 по 31.12.2009, з 04.01.2010 по 25.02.2011, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про зазначені періоди роботи. Відповідно до реєстру застрахованих осіб страхові внески за позивача у період з 2000 по 2011 роки не сплачено. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, установив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі.
З матеріалів справи судом установлено, що 08.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Мін'юсті України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок), заяви, які подаються особами, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію, за місцем проживання.
Пунктом 4.2 вказаного Порядку визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З урахуванням зазначеного Порядку заява позивача від 08.04.2024 була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області та прийнято рішення від 15.04.2024 № 083950021254 про відмову позивачу в призначенні на пенсії за віком.
Відповідно до рішення ГУ ПФУ в Сумській області від 15.04.2024 № 083950021254, пенсійний вік, визначений ст.26 Закону №1058 - 60 років. Вік заявника - 60 років 2 місяці 16 днів. Необхідний страховий стаж, визначений ст.26 Закону №1058 - не менше 31 року. Відповідно до наданих позивачем документів страховий стаж особи складає 23 роки 5 місяців 28 днів. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжик НОМЕР_1 з 01.07.2000 по 29.11.2002, з 18.12.2002 по 14.08.2006, з 05.09.2006 по 31.12.2009, з 04.01.2010 по 25.02.2011, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про зазначені періоди роботи.
Позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 15.04.2024 № 083950021254 про відмову в призначенні пенсії за віком протиправним, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV.
Стаття 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає умови призначення пенсії за віком.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Суд зазначає, що згідно з паспортом громадянина України позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому на час звернення за призначенням пенсії за віком він досягнув 60-річного віку, що є достатнім для призначення пенсії за віком.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-ІV).
Відповідно до рішення ГУ ПФУ в Сумській області від 15.04.2024 № 083950021254 страховий стаж позивача становить 23 роки 5 місяців 28 днів.
Згідно з ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 Кабінет Міністрів України своєю постановою №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Так, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (розділ «Загальні положення» Порядку №637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до рішення ГУ ПФУ в Сумській області від 15.04.2024 № 083950021254 до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжик НОМЕР_1 з 01.07.2000 по 29.11.2002, з 18.12.2002 по 14.08.2006, з 05.09.2006 по 31.12.2009, з 04.01.2010 по 25.02.2011, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про зазначені періоди роботи.
Трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 06.08.1981 містить такі записи про періоди його роботи:
06.01.1997 прийнят на посаду нічного сторожа (наказ №3 від 06.01.1997);
29.11.2002 звільнений за власним бажанням (наказ №88 від 29.11.2002);
18.12.2002 прийнят на посаду вахтера офісного приміщенням (наказ №264 від 18.12.2002)
14.08.2006 звільнений за власним бажанням (наказ №120 від 14.08.2006);
05.09.2006 прийнят на посаду вахтера охоронця (наказ №74 від 05.09.2006);
31.12.2009 звільнений за власним бажанням (наказ №155 від 25.12.2009);
04.01.2010 прийнят на посаду вахтера охоронця (наказ №1к від 04.01.2010);
25.02.2011 звільнений за власним бажанням (наказ №8к від 25.02.2011);
15.05.2012 прийнят на посаду вахтера охоронця (наказ №44 від 15.05.2012);
22.06.2018 звільнений за власним бажанням (наказ №53 від 22.06.2018).
Суд зазначає, що вказані вище записи трудової книжки позивача про періоди його роботи містять назву підприємств, де працював позивач, записи про прийняття на роботу та про звільнення з роботи, інформацію про дату і номери наказів, на підставі яких позивача було прийнято та звільнено з роботи.
Жодних зауважень щодо саме періодів трудової діяльності відповідачем під час розгляду звернення позивача виказано не було.
При цьому жодних підстав вважати відповідні записи у трудовій книжці позивача недійсними чи підробленими не вбачається.
Суд зазначає, що обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Як установлено під час розгляду справи, до загального страхового стажу позивача не зараховано період її роботи з 01.07.2000 по 29.11.2002, з 18.12.2002 по 14.08.2006, з 05.09.2006 по 31.12.2009, з 04.01.2010 по 25.02.2011, оскільки відсутні відомості у реєстрі застрахованих осіб.
Суд зазначає, що згідно з ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, чинним законодавством передбачено підтвердження трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у разі коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
В даному випадку в трудовій книжці позивача зазначено періоди його роботи з 01.07.2000 по 29.11.2002, з 18.12.2002 по 14.08.2006, з 05.09.2006 по 31.12.2009, з 04.01.2010 по 25.02.2011, з 15.05.2012 по 22.06.2018, трудова книжка за спірні періоди містить також посилання на накази про прийняття на роботу та звільнення, а також містить підписи та відтиски печаток.
За таких обставин, трудова книжка є самостійною та достатньою підставою для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.07.2000 по 29.11.2002, з 18.12.2002 по 14.08.2006, з 05.09.2006 по 31.12.2009, з 04.01.2010 по 25.02.2011, з 15.05.2012 по 22.06.2018.
Стосовно посилання відповідача на те, що за періоди роботи з 01.07.2000 по 29.11.2002, з 18.12.2002 по 14.08.2006, з 05.09.2006 по 31.12.2009, з 04.01.2010 по 25.02.2011 відсутні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд зазначає, що позивач жодним чином не має впливу на формування такого реєстру, а відповідно не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на пенсійне забезпечення у зв'язку із невиконанням роботодавцем обов'язків щодо подання звітності та/або сплати єдиного внеску.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17.07.2019 по справі №144/669/17 та від 20.03.2019 по справі №668/947/17.
Таким чином, внаслідок невиконання підприємством-страхувальником обов'язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Суд зазначає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є конституційним правом особи, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Отже, відсутність в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про спірні періоди роботи не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування цього стажу.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року по справі №208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року по справі №490/12392/16-а, від 27 лютого 2019 року по справі №638/5795/17.
Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, з огляду на установлені обставини у справі, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача зарахувати спірні періоди роботи до страхового стажу позивача.
За таких обставин, суд дійшов висновку про невідповідність дій відповідача критеріям правомірності дій суб'єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 15.04.2024 №083950021254 про відмову позивачу у призначені пенсії за віком.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 передбачено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Таким чином, наразі органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
В спірному випадку заява позивача про призначення пенсії за віком розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області та за результатом її розгляду прийнято рішення від 15.04.2024 №083950021254. Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області у цьому спорі є органом, що призначає пенсію.
В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Тобто, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані ГУ ПФУ в Сумській області, проте обов'язок виплати пенсії, у випадку її призначення залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у ГУ ПФУ в Запорізькій області.
За таких обставин, виплата пенсії повинна проводитись ГУ ПФУ в Запорізькій області після отримання від ГУ ПФУ в Сумській області рішення про призначення пенсії та матеріалів пенсійної справи.
При цьому, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
З урахуванням викладеного належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 15.04.2024 №083950021254 про відмову позивачу у призначені пенсії за віком, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 01.07.2000 по 29.11.2002, з 18.12.2002 по 14.08.2006, з 05.09.2006 по 31.12.2009, з 04.01.2010 по 25.02.2011, з 15.05.2012 по 22.06.2018 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.08.1981, та з 23.01.2024 призначити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).
Судові витрати зі сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 143, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м.Суми, вул.Степана Бандери, буд.43, код ЄДРПОУ 21108013), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 15.04.2024 №083950021254 про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 01.07.2000 по 29.11.2002, з 18.12.2002 по 14.08.2006, з 05.09.2006 по 31.12.2009, з 04.01.2010 по 25.02.2011, з 15.05.2012 по 22.06.2018 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.08.1981, та з 23.01.2024 призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова