Справа № 758/11902/23
Категорія 54
21 березня 2024 року місто Київ
Подільський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Конончука Д.М., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Полішко Ю.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Київгаз», про зобов'язання вчинити певні дії
Позивач ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовом до акціонерного товариства «Київгаз» (надалі за текстом - відповідач), про зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування свого позову позивач зазначила, що їй на праві власності належить 1/2 садибного житлового будинку по АДРЕСА_1 . Власником іншої 1/2 частини будинку є ОСОБА_3 . Будинок розділений на дві квартири з окремими входами, квартира АДРЕСА_2 належить позивачу, а квартира
АДРЕСА_3 здійснюється через підведений від її частини будинку газопровід, особовий рахунок ОСОБА_3 - НОМЕР_1.
У 2014 році ОСОБА_3 розпочав здійснювати перебудову своєї частини будинку без будь-яких дозволів та узгоджень і на сьогодні ним побудовано нові приміщення.
У липні 2015 року Подільським районним судом м.Києва було розглянуто її позов до ОСОБА_3 та ухвалено рішення у справі № 758/2645/15 про знесення самовільно збудованої будівлі на місці тамбуру кв. АДРЕСА_4 та відновлення становища, яке існувало до порушення.
У лютому 2016 року Державним виконавцем Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 758/2645/15, але ОСОБА_3 не виконав припис про зобов'язання знести за свій рахунок самовільно збудовану будівлю.
У листопаді 2017 року за злісне ухилення від виконання покладених на нього зобов'язань державним виконавцем було виконано подання про притягнення до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду ОСОБА_3 .
У лютому 2018 року слідчим Подільського управління поліції у м. Києві було відкрито кримінальне провадження № 12018100070000557 за ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України.
За минулі роки ОСОБА_4 не тільки не виконав рішення суду про знесення будівлі на місці тамбуру, а й побудував багато нового.
До вказаної нової будови так і залишилася підведеною стара труба первісного газопостачання квартири АДРЕСА_5 , в результаті чого, частина зовнішнього трубопроводу опинилася всередині будівлі. Оскільки старий димохід ОСОБА_4 було демонтовано, а новий не побудовано, позивач вважала, що газовими приладами ОСОБА_4 не користується.
Надалі виявилося, що в квартирі без будь-якого погодження, дозволу та проекту ОСОБА_4 самовільно встановив нове газове обладнання. Про це йдеться в листі № 3447/37 від 04.12.2020 р. за підписом головного інженера АТ «Київгаз» А.Д. Ляха у відповідь на звернення позивача з приводу аварійної ситуації, що склалася з провисанням газової труби й експлуатацією самовільно встановленого газового обладнання у квартирі
Також, у листі зазначено, що власнику надано попередження про необхідність оформлення виконавчо-технічної документації на заміну газового обладнання. А водночас ще про те, що доступу у відключенні самовільно заміненого газового котла чомусь не було надано.
У листі від листопада 2018 року позивач повідомляло відповідача про неможливість виготовлення технічної документації на встановлення нового газового обладнання в квартирі АДРЕСА_4 за вимогами і нормативами ДБН В.2.5- 20:2018 «Газопостачання» до приведення будівлі до становища, яке існувала до порушення.
З тих пір, ОСОБА_3 не зробив нічого на виконання рішення суду і не оскаржив його. Але незважаючи на численні порушення і наражання на небезпеку вибуху газу усього будинку, самовільно встановлене газове обладнання досі не відключене, а газопостачання квартири ОСОБА_3 досі не припинене.
Більше того, ОСОБА_3 звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до позивача про виділення своєї частки житлового будинку в окреме ціле домоволодіння.
Таким чином, самовільно підключивши газове обладнання, що живиться газом від газопроводу, прокладеному від магістральної труби по частині будинку позивача, ОСОБА_4 бажає суцільно відокремитися від неї та стати власником окремого будинку.
Ухвалою суду від 09.10.2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
12.03.2024 року до суду надійшов відзив від представника відповідача, у якому останній зазначив про безпідставність позовних вимог та з підстав їх необґрунтованості просив відмовити у їх задоволенні.
07.03.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив у якій остання зазначила, що позов є обґрунтованим, нею надані всі документи на підтвердження усіх обставин справи, з огляду на це, просила вказаний позов задовольнити.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.
У судовому засіданні представник позивача просив відмовити у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Згідно ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
В ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Як, установлено судом, до відповіді на відзив позивачем додано копію свідоцтва про право на спадщину, технічний паспорт на будинок АДРЕСА_6 та копії листів, зі змісту яких, вбачається, що остання є власником 1/2 частини будинку (приміщення 1-1, 1-2,1-3,1-4,1-5,1- 6), які утворюють квартиру АДРЕСА_2 за даною адресою.
Отже, суд приходить до висновку, що у матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували право власності/користування позивача квартирою АДРЕСА_4 .
В ч. 1 ст. 316 ЦК України вказано, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частино 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Зі змісту позовної заяви, вбачається, що позивач без відома та наданих повноважень власника/власників квартири АДРЕСА_4 , на свій власний розсуд звернувся з позовом в його інтересах про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
В позовній заяві позивач просить зобов'язати АТ «Київгаз» відключити газопостачання квартири АДРЕСА_4 та демонтувати відрізок газової труби прокладеної до квартири ОСОБА_3 , однак, матеріали справи не містять жодних документів про право власності/користування позивачем спірною квартирою.
В ч. 1 ст. 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
В ч. 2 та 4 ст. 62 ЦПК України вказано, що довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Таким чином, з наявних у матеріалах справи відсутні докази, що позивач має право на звернення до суду з вказаними позовними вимогами до відповідача, оскільки останнє належить виключно до компетенції власника/власників квартири АДРЕСА_4 та відсутні документи, що підтверджують повноваження позивача представляти їх/його інтереси, у зв'язку з чим, порушено ч. 2 ст. 369 ЦК України та ч.ч. 2,4 ст. 62 ЦПК України.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2498 затверджено типову форму договору розподілу природного газу.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про ринок природного газу» розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 1 гл. 1 р. VI Кодексу ГРМ, суб'єкти ринку природного газу (у тому числі споживачі), які в установленому законодавством порядку підключені до газорозподільних систем, мають право на отримання/передачу природного газу зазначеними газорозподільними системами за умови дотримання ними вимог цього Кодексу та укладення договору розподілу природного газу.
Договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням ст., ст. 633, 634, 641, 642 Цивільного Кодексу України за формою Типового договору розподілу природного газу.
Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному вебсайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.
У разі зміни форми власності чи власника об'єкта споживач повинен самостійно звернутися до Оператора ГРМ з відповідною заявою про внесення змін до персоніфікованих даних та укладання договору розподілу природного газу та надати документи передбачені п. 6 гл. З р. VI Кодексу ГРМ.
В п. 1 гл. З р. VI Кодексу ГРМ передбачено, що договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об'єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ.
Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов'язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об'єкт.
Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається.
Договір розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_7 укладено з позивачем, а за адресою: АДРЕСА_8 зовсім іншою фізичною особою.
За вищевказаними поштовими адреса укладено два окремі договори та відкрито два особові рахунки, оскільки об'єкти газопостачання мають дві окремі газифікації.
Отже, як вбачається із матеріалів справи, позивач не є споживачем природного газу за адресою: АДРЕСА_8 та не є власником/користувачем даної квартири.
Відповідно ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права. Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона повинна відповідати за пред'явленим позовом.
Як випливає зі змісту ст. ст. 51, 175 ЦПК на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов'язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень ст. 51 ЦПК України та з урахуванням ч. 5 ст. 12 ЦПК України, роз'яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача.
Таким чином, суд, як орган, на який покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов'язаний визначити суб'єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 189 ЦПК та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснив, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред'явити позов до належного відповідача.
Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 81, 83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом.
Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.
Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач не є споживачем природного газу за адресою: АДРЕСА_8 та не є власником/користувачем даної квартири. Отже, суд приходить до висновку, що відповідач не може виступати належним відповідачем у даному спорі, оскільки такий позов може бути пред'явлено до іншого співвласника.
Враховуючи викладене, а також оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, та достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує ст. 141 ЦПК України та відмову в задоволенні позову в повному обсязі, у зв'язку з чим понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 12, 76 - 81, 89, 141, 263-265, 279, 280 - 282, 284, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Київгаз», про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити;
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_9 , РНОКПП невідомий;
відповідач - акціонерне товариство «Київгаз», адреса місцезнаходження: 01103, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, буд. 4-Б, код ЄДРПОУ 03346331;
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення;
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Суддя В.В. Гребенюк