Справа № 755/13815/20
Категорія 43
02 січня 2024 року місто Київ
Подільський районний суд місто Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Кужелєвої Ю.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Павелків Тетяни Леонідівни , про стягнення моральної шкоди
Позивач ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовом до Павелків Тетяни Леонідівни (надалі за текстом - відповідач), про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування свого позову позивач зазначила, що працює в ТОВ "Епіцентр К". З метою отримання заробітної плати, на вимогу роботодавця, в АТ "Альфа-Банк" було відкрито на її ім'я зарплатний картковий рахунок, на який роботодавець виплачує їй заробітну плату. Інших доходів позивачка не має. Інших рахунків в банках позивачка також не має.
Під час відвідування магазину та необхідності оплати за придбані продукти харчування, у лютому 2020 року, позивачці стало відомо, що її банківський рахунок заблоковано, у зв'язку із чим вона не змогла розрахуватись за придбані товари.
Звернувшись за допомогою до адвоката, дізналась, що згідно до відомостей, розміщених на сайті Єдиного реєстру боржників, на виконані у відповідача, перебуває виконавче провадження за НОМЕР_3 про стягнення з позивача боргу. Підстави накладення арешту позивачці відомі не були, постанова про відкриття виконавчого провадження від 15.11.2019 року, в порушення вимог ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження", на позивача, відповідачем надіслана не була. Не була надіслана на адресу позивача і постанова про накладення арешту на її рахунок в банку.
У зв'язку з тим, що банківський картковий рахунок в АТ "Альфа-Банку" позивачки, на який відповідачем було накладено арешт, був зі спеціальним режимом використання (зарплатна картка), 17 лютого 2020 року, вона звернулась до приватного виконавця Павелків Т.Л. з письмовою заявою (яка була направлена поштою) про зняття арешту з карткового рахунку, надавши на підтвердження цьому письмові докази, а саме 17 лютого 2020 року, вона звернулась до приватного виконавця Павелків Т.Л. з письмовою заявою.
Отримавши заяву, приватний виконавець Павелків Т.Л. жодних дій спрямованих на відновлення порушених прав позивачки не здійснила, накладений арешт на рахунок в Альфа Банку не скасувала, відповіді на заяву позивачу не надала.
Тільки отримавши адвокатський запит за вих. №16/03/2020-01 від 16 березня 2020 року, відповідач надіслала відповідь на заяву позивача.
У своїй відповіді на заяву, приватний виконавець переклала відповідальність за накладення нею арешту на зарплатний рахунок на банк, у якому було відкрито зарплатний рахунок.
Оскільки в період дії карантину (березень 2020 року) банк не приймав відвідувачів, а відповідь на заяву позивача банк надає тільки через місяць, відсутністю коштів для існування (арештований рахунок), позивач звернулась до адвоката, яка, на виконання вимог приватного виконавця, направши до банку листа, яким просила повернути постанову про арешт коштів приватному виконавцю Павелків Т.Л.
Листом за вих. №31594-11 від 01.04.2020 року АТ "Альфа-банк" адвокатський запит залишив без виконання.
Під час візиту позивача до відповідача, з метою з'ясування підстав виникнення боргу та ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження (ще до введення в державі карантину), приватний виконавець відмовилась її навіть прийняти, натомість, розмова відбулась з якоюсь особою, яка назвалась помічником відповідача. Вимога позивача щодо надання особистих документів на підтвердження своїх повноважень була залишена без задоволення. Вимоги про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження також задоволені не були, особа, яка представилась помічником приватного виконавця, послалась на відсутність матеріалів виконавчого провадження.
Тобто, під час особистого відвідування у прийомні часи приміщення, де повинен знаходитись та вести прийом приватний виконавець, позивачу так і не було повідомлено про підстави виникнення боргу, чим він підтверджується, хто є стягувачем, та чим взагалі підтверджується наявність боргу.
Адвокатським запитом за вих. №03/04/2020-01 від 03 квітня 2020 року до відповідача, адвокат просив надати наступну інформацію: Якою нормою Закону обґрунтовується відмова приватного виконавця Павелків Т.В. у знятті арешту з банківського карткового рахунку НОМЕР_1 в АТ "Альфа-Банку", відкритого на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), зі спеціальним режимом використання: для зарахування заробітної плати від ТОВ "Епіцентр К" після надання боржником довідки із банку за вих. №15963-23.1 від 14.02.2020 року; Якою нормою Закону передбачено обов'язок банку повернути постанову, якщо рахунок має спеціальний режим використання та що стало підставою невиконання вимог ч. 5 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження»; Надати копії документів на підтвердження направлення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим поштовим відправленням.
З метою захисту порушених прав, 07.04.2020 року позивач звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця Павелків Т.Л., якою просила скасувати постанову про накладення арешту на банківський картковий рахунок.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13 квітня 2020 року скаргу повернуто заявнику без розгляду.
Після виправлення вказаних судом недоліків, 16.04.2020 року, позивач подала до Дніпровського районного суду м. Києва скаргу про скасування постанови приватного виконавця Павелків Т.Л., якою просила скасувати постанову про накладення арешту на банківський картковий рахунок.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24 квітня 2020 року у відкритті провадження відмовлено, роз'яснено право на звернення з позовом до адміністративного суду.
30 квітня 2020 року позивач звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою про визнання протиправним дій приватного виконавця та скасування постанови про накладення арешту на банківський картковий рахунок. Ухвалою окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2020 року було відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду на 17 червня 2020 року.
Оскільки у позивача закінчились готівкові заощадження, часу чекати коли Окружний адміністративний суд м. Києва винесе рішення у справі за її позовом у неї не було.
З метою розблокування банківського рахунку (зняття арешту), де знаходились кошти і куди роботодавець продовжував перераховувати заробітну плату, позивач вимушена була взяти у родичів кошти в борг та погасити заборгованість у виконавчому провадженні. Тому 24 травня 2020 року позивач сплатила борг на користь ЛТ «Банк Форвард» та основну винагороду приватного виконавця, у загальному розмірі 32 255,20 гри.
Лише після того як приватний виконавець побачила, що позивач сплатила заборгованість, вона 26 травня 2020 року винесла постанову про закінчення виконавчого провадження і зняття арешту з мого карткового рахунку.
Вказані вище обставини справи свідчать про порушення відповідачем законних прав та інтересів позивачки, про її протиправну бездіяльність, яка полягає у відмові у особистому прийомі, відмові у наданні можливості у ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження, відмові у задоволенні законних вимог позивачки про зняття арешту з її банківського рахунку, на який роботодавцем продовжувала перераховувалась заробітна плата, яка була її єдиним доходом, нехтуванні правами позивачки та зверхньому до неї ставленні.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.06.2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до приватного виконавця Павелків Т.Л. про визнання протиправним дій приватного виконавця та скасування постанови від 24.01.2020 року задоволено повністю. Визнано протиправними дії приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни, які полягають у відмові у знятті арешту з карткового рахунку ОСОБА_1 в АТ "Альфа-Банк" зі спеціальним режимом використання: для зарахування заробітної плати від ТОВ «Епіцентр К». Визнано протиправним та скасовано постанову від 24,01,2020 року приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Тетяни Леонідівни винесену у виконавчому провадженні НОМЕР_3 про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на банківський картковий рахунок НОМЕР_1 в АТ "Альфа-Банку", відкритого на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), зі спеціальним режимом використання: для зарахування заробітної плати від ТОВ "Епіцентр К".
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.06.2020 року набрало законної сили 07 серпня 2020 року.
Незаконними діями відповідача позивачу була спричинена моральна шкода, яка полягає в тому, що нею були втрачені нормальні життєві зв'язки, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки вона була позбавлена можливості сплачувати за житлово- комунальні послуги, купувати сезонний одяг та інші речі, у том числі, для неповнолітньої дитини, купувати продукти харчування та додаткові освітні послуги для доньки в школі, а також оплачувати витрати, обумовлені забезпеченням звичного способу життя, шукати заходи до існування у інших людей, брати гроші в борг.
Відсутність можливості розпоряджатися заробітною платою, яка єдиним доходом, позивачці завдавало душевного болю та страждань, оскільки маючи на утриманні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який навчається на 2 курсі коледжу річкового та морського флоту на юридичному факультеті та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка навчається в 7-му класі, була обмежена в можливостях належним чином забезпечувати своїх дітей у відповідності до їх потреб, до того ж у мовах карантину. Також, постійні хвилювання про те, як матеріально забезпечити її та її сім'ю, тримало позивачку у постійній нервовій та психологічній напрузі.
Враховуючи, що Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.06.2020 року визнано протиправними дії приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни, що позивач, маючи єдиний дохід для існування у вигляді заробітної плати та двох неповнолітніх дітей на своєму утриманні, у той час коли як ніколи, в умовах епідемії СOVID-19 та карантину, потрібні кошти, була позбавлена можливості тривалий час витрачати перераховану їй на картку заробітну плату та витрачати її на утримання позивача та її дітей, на придбання їжі та медикаментів, вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь компенсації за спричинену їй моральну шкоду, розмір якої вона оцінила у 50 000,00 грн.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 17.11.2020 року позовну заяву було залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.
27.05.2021 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
28.05.2021 року Ухвалою Подільського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання у справі.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Стаття 55 Конституції України встановлює, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення ч. 1 ст. 55, ст. ст. 64, 124 Конституції України, кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У Постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено правовий висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Тобто, суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
При цьому, причинний зв'язок між протиправними діяннями заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як із поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди: протиправну поведінку заподіювана шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана; вину.
Лише наявність усіх чотирьох умов є підставою для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди. Відсутність хоча б однієї з зазначених умов свідчить про необґрунтованість та недоведеність відповідних позовних вимог.
При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 12 липня 2007 року у справі «Станков проти Болгарії» зазначив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.
Так, в Постанові Верховного Суду у справі № 750/6330/17 зроблено висновок, що не всі негативні емоції досягають рівня страждання або ж приниження, які завдають моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, зокрема, інтенсивність, повторюваність протиправних дій, фізичні або психологічні наслідки, стан здоров'я. Верховним Судом зауважено, що саме позивач повинен довести, які саме дії спричинили страждання, яку саме шкоду вони заподіяли та в якому розмірі.
Отже, не кожне переживання, хвилювання є стражданням. Страждання - це відчуття сильного фізичного болю, глибоких душевних мук, а не будь-яка негативна емоція. Саме через страждання фізичної особи визначається поняття моральної шкоди, його характер та глибину потрібно доводити, щоб довести моральну шкоду.
За положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У пункті 5 своєї Постанови № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні та з чого позивач при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для справи.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 25.05.2001 року «Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що спори про відшкодування фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: - коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад ст. 49 Закону «Про інформацію», ст. 44 Закону «Про авторське право і суміжні права»); при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до змісту позовної заяви, позивач стверджує, що діями відповідача йому було завдано моральної шкоди у зв'язку із порушенням її прав, що спричинило їй душевні страждання, психологічне напруження, переживання, порушення нормальних життєвих зв'язків.
При цьому, позивачем не надано будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів як на підтвердження зазначених обставин, так і на підтвердження моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, що знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з діями відповідача. Також, позивач не зазначає, чим вона керується під час розрахунку розміру моральної шкоди.
З врахуванням вищевикладеного, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем не доведено факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру внаслідок дій відповідача, а відтак, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що у задоволенні позову відмовлено і відповідачем не заявлено клопотань про відшкодування будь-яких судових витрат, а отже у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу
Керуючись ст. ст. 19, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-356 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Павелків Тетяни Леонідівни , про стягнення моральної шкоди - залишити без задоволення;
Повне найменування:
позивач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 );
відповідач - Павелків Тетяни Леонідівни (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП невідомий);
Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;
Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;
В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В. В. Гребенюк