вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
12.06.2024м. ДніпроСправа № 904/978/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквівес", м. Київ
до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Жовті Води, Дніпропетровська область
про стягнення 27 941 грн 23 коп.
Суддя Рудь І.А.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Еквівес" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 06.03.2024 б/н, в якому просить стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" заборгованість у сумі 27 941 грн 23 коп., з яких: 8 584 грн 02 коп. - інфляційні втрати, 19 357 грн 21 коп. - пені.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю товару № 392/13/242В від 14.06.2021.
Ухвалою господарського суду від 11.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, справу визнано малозначною та відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
02.04.2024 на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну, в якому заперечував проти позовних вимог в частині стягнення пені, оскільки у спірному договорі сторонами не обумовлено розмір та базу нарахування штрафних санкцій, а лише визначено, що вони нараховуються у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України. Як вбачається з наданого розрахунку, позивач нараховує пеню на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України за порушення відповідачем саме грошового зобов'язання, що суперечить приписам чинного законодавства. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.
22.04.2024 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якій останній вказує про те, що доводи відповідача стосовно того, що ч. 6 ст. 231 ГК України не встановлює конкретного розміру (відсотку) пені та не є такою нормою законодавства, яка встановлює обов'язок та умови сплати пені, тобто не є підставою для стягнення неустойки в силу закону, не відповідають положенням діючого законодавства України, а тому вони не можуть бути взяті до уваги.
У зв'язку з чим, позивач вважає, що ним правильно нараховано відповідачу штрафні санкції за порушення грошового зобов'язання.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -
14.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еквівес" (постачальник) та Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (покупець) було укладено договір про закупівлю товару № 392/13/242В (далі - договір).
Постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар, зазначений в п. 1.2. договору, а покупець прийняти і оплатити такий товар (п. 1.1. договору).
Постачальник зобов'язується поставити насоси та компресори, код ДК 021:2015 - 4212 (Насосний агрегат) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до Специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною договору (п. 1.2 договору).
Сума (ціна) договору, відповідно до Специфікації № 1 становить 345 833,32 грн, крім того податок на додану вартість 20% - 69 166,66 грн. Загальна сума становить 414 999,98 грн з урахуванням ПДВ 20% (п. 3.1 договору).
Товар, який поставляється відповідно до договору, оплачується покупцем за погодженими цінами в національній валюті України (п. 4.1. договору).
Покупець здійснює оплату отриманої партії товару по факту його поставки протягом 60-ти календарних днів (п. 4.2. договору).
Поставка товару здійснюється, одноразово, протягом 60-ти календарних днів після підписання договору (п. 5.1 договору).
Поставка товару здійснюється на умовах DDP (склад покупця, вул. Першотравнева, 2д, м. Жовті Води, Дніпропетровська область) відповідно до Інкотермс 2010 (п. 5.2 договору).
Датою поставки товару та переходу права власності на товар буде вважатися дата фактичної поставки товару на склад покупця (п. 5.4 договору).
За порушення строків оплати за виконанні послуги, передбачених договором, замовник сплачує виконавцю штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сторони в цьому договорі встановили інший розмір процентів, а саме 0 (нуль) процентів річних від простроченої суми (п. 7.4 договору).
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2021, але в будь якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 12.1 договору).
Сторони підписали специфікацію № 1 до договору, в якій погодили товар, що підлягає поставці на загальну суму 414 999,98 грн з ПДВ.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 414 999,98 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № Е-981 від 13.08.2021.
Позивач зазначає, що відповідач заборгованість за поставлений товар у розмірі 414 999,98 грн не сплатив, у зв'язку із чим позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" 466 459,96 грн, з яких: 414 999,98 грн сума основного боргу, 3735 грн інфляційні втрати за період жовтень - листопад 2021 року, 18 674,99 грн пеня, 29 049,99 грн штраф, за неналежне виконання договору про закупівлю товару № 392/13/242В від 14.06.2021
Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2022 по справі № 904/9518/21 (суддя Ярошенко В.І.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквівес" до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення заборгованості за неналежне виконання договору про закупівлю товару № 392/13/242В від 14.06.2021 задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквівес" основний борг у розмірі 419 999,98 грн, інфляційні втрати у розмірі 3735 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 6281,03 грн.
16.05.2022 на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2022 по справі № 904/9518/21 було видано наказ.
В подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Еквівес" звернулося до Господарського суд Дніпропетровської області з позовом до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", в якому було зазначено про те, що відповідач лише частково виконав зобов'язання по сплаті суми основного боргу, а саме сплатив 01.06.2022 грошові кошти у розмірі 24 601,51 грн, на підтвердження чого надав платіжне доручення № 8163 від 20.04.2022. Таким чином, з 02.06.2022 сума невиконаних зобов'язань по сплаті основного боргу становить 390 398,47 грн.
На підставі викладеного, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з червня 2022 року по квітень 2023 року у розмірі 57 653,26 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2023 по справі № 904/3180/23 (суддя Мілєва І.А.) позов задоволено в повному обсязі; стягнуто з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквівес" 60 337,26 грн, а саме: 57 653,26 грн інфляційних втрат, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684,00 грн.
15.01.2023 на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2023 по справі № 904/3180/23 було видано наказ.
Звертаючись з даним позовом позивач вказує про те, що по теперішній час основний борг у сумі 390 398 грн 47 коп., а також інфляційні втрати за період з червня 2022 року по квітень 2023 року в розмірі 57 653 грн 26 коп., стягнуті за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області, залишаються непогашеними.
На підставі викладеного, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з травня 2023 року по лютий 2024 року, а також штрафні санкції передбачені ч. 6 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України)
За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Доказів оплати поставленого товару в сумі 390 398 грн 47 коп. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не спростував.
Як вказано вище, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з травня 2022 року по лютий 2024 року у розмірі 8 584 грн 02 коп.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат та встановлено, що він виконаний правильно.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 8 584 грн 02 коп. є правомірними та підлягають задоволенню.
Щодо заявленої до стягнення позивачем пені суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 7.4 договору сторони визначили, що за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України.
Як встановлено судом, у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивачем нарахована та заявлена до стягнення пеня за загальний період з 14.10.2021 по 14.02.2022 у сумі 19 357 грн 21 коп.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У сфері господарювання, згідно з частиною 2 статті 217 та частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За наведеними вище положеннями чинного законодавства, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас, за змістом статті 1 Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Так, за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Стаття 231 Господарського кодексу України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: “Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією”.
З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.
Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.
Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення ж частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Разом з тим, за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також за статтями 1 та 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій”, частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України “Про державний матеріальний резерв”, частиною другою статті 36 Закону України “Про телекомунікації”.
За змістом наведених вище положень законодавства, розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Така сама правова позиція щодо застосування норм статті 231 Господарського кодексу України викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.
Так, в спірному договорі сторонами не обумовлено розмір та базу нарахування штрафних санкцій, а лише зазначено, що штрафні санкції нараховуються у розмірі, передбаченому статтею 231 Господарського кодексу України.
Як вбачається з наданого розрахунку, позивач здійснює нарахування штрафних санкцій, передбачених статтею 231 Господарського кодексу України, за порушення відповідачем виконання саме грошового зобов'язання, що суперечить приписам чинного законодавства.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача пені.
Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання, чим порушив умови укладеного із позивачем договору та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 584 грн. 02 коп. інфляційних втрат є обґрунтованими і підлягають задоволенню. У решті позову слід відмовити.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Загальні питання повернення сплачених сум судового збору врегульовано статтею 7 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір"); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір").
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем звернувся до суду з даним позовом через систему «Електронний суд».
Згідно платіжної інструкції № 532 від 04.03.2024 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 028 грн 00 коп., в той час, як відповідно до зазначеного сума судового збору повинна складати 2 422 грн. 40 коп.
Оскільки позивачем сплачено судовий збір в більшому розмірі, сплачений судовий збір підлягає поверненню із державного бюджету у розмірі 605 грн 60 коп. за клопотанням позивача.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. Горького, буд. 2, код ЄДРПОУ 14309787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквівес" (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 8, оф. 199, код ЄДРПОУ 37502259) 8 584 грн. 02 коп. - інфляційних втрат, 744 грн 20 коп. витрат зі сплати судового збору.
У решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 12.06.2024.
Суддя І.А. Рудь