пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
12 червня 2024 року Справа № 903/329/24
за заявою ОСОБА_1 , м. Луцьк
про банкрутство
Суддя Кравчук А. М.
Секретар судового засідання Мачульська Л.В.
Представники:
від заявника: н/з
від кредиторів: н/з
встановив: ухвалою суду від 17.04.2024 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів, мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. Керуючим реструктуризацією боргів призначено арбітражного керуючого Григор'єва Валерія Васильовича. Заборонено боржнику ОСОБА_1 відчужувати майно. Призначено попереднє судове засідання на 29.05.2024 о 12 год 00 хв.
Оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника оприлюднене на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 18.04.2024.
Строк для подання заяв з грошовими вимогами до боржника - по 20.05.2024.
02.05.2024 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_2 з грошовими вимогами до боржника в сумі 339 541 грн 31 коп.
Ухвалою суду від 07.05.2024 розгляд заяви призначено у судовому засіданні 29.05.2024 о 12 год 00 хв. Зобов'язано керуючого реструктуризацією боргів боржника до 20.05.2024 подати суду пояснення по суті заяви.
Керуючий реструктуризацією боргів боржника у листі від 15.05.2024 вимоги ОСОБА_2 визнає в сумі 6 056 грн 00 коп з включенням до першої черги задоволення, в сумі 334 696 грн 51 коп - другої черги задоволення.
Ухвалою суду від 29.05.2024 повідомлено учасників справи про відкладення розгляду справи на 12.06.2024 о 14 год 00 хв. Зобов'язано ОСОБА_2 до 10.06.2024 подати суду документальне підтвердження (довідка, виписка по рахунку тощо) джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику.
11.06.2024 надійшло клопотання ОСОБА_2 про долучення доказів джерел походження коштів, наданих боржниці у позику.
Учасники справи правом участі у судовому засіданні не скористалися.
Заперечення учасників справи на адресу суду не надходили.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Дослідивши матеріали справи, господарський суд -
Статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.
В розрізі даної статті законодавець здійснює класифікацію кредиторів по категоріях, а саме: забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті 122 Кодексу України з процедур банкрутства, подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Так, згідно з умовами статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
У заяві від 02.05.2024, яка подана у встановлений тридцятиденний термін, ОСОБА_2 просить визнати її грошові вимоги до боржника в сумі 339 541 грн 31 коп.
15.04.2024 між ОСОБА_1 (позичальник) та ОСОБА_2 (позикодавець) укладено договір позики, згідно умов якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в сумі 450 000 грн, які позичальник зобов'язується повернути (п. 1.1). Кошти отримуються позичальником в момент підписання даного договору. Фактом підписання договору сторонами підтверджується факт отримання позики в розмірі, вказаному п. 1.1 договору. За домовленістю сторін даний пункт договору слід сприймати в якості розписки про отримання коштів (п. 2.1). Позичальник зобов'язаний повернути кошти до 17.04.2023 (п. 2.2). У випадку несвоєчасного або не у повному обсязі повернення суми позики, позичальник сплачує позикодавцю суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми (п. 3.1) (а.с.116-117).
Додатковою угодою №1 від 17.04.2023 сторони підтвердили факт часткової оплати позичальником грошових коштів в сумі 40 000 грн, у зв'язку з чим сума боргу становить 410 000 грн 00 коп. Строк повернення кредиту продовжено до 17.10.2023. Визначено розмір процентів річних - 30% від простроченої суми (а.с. 117 на звороті).
Згідно заяви ОСОБА_2 боржницею частково погашено заборгованість в сумі 30 000 грн 00 коп. Дата погашення заявницею не вказана.
Крім того зазначає, що 03.04.2024 боржницею частково погашено заборгованість в сумі 110 000 грн 00 коп.
Докази повернення боржницею позики в сумі 140 000 грн в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, що повністю відповідає усталеній правовій позиції, відображеній, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18.03.2013 у справі № 6-63цс13, а також у перелічених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду у справах №№ 604/1038/16-ц, 707/2606/16-ц, 143/280/17, 559/2587/19, 464/5314/17, 319/1669/16, 524/4946/16, 604/1038/16.
Згідно наведеної усталеної правової позиції боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей.
Втім, такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.
Натомість, у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.
Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.
Беручи до уваги зазначені мотиви, задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.
За таких обставин, господарському суду під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника варто керуватися не лише засадами, серед інших, належності (стаття 76 ГПК України) та допустимості (стаття 77 ГПК України) доказів, а й враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв'язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.
Тож, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.
Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов'язальних правовідносин за відповідним договором позики.
У разі ж ненадання зазначеним кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов'язання, господарський суд відмовляє у визнанні таких вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
При цьому, визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов'язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів.
Тобто, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов'язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду № 902/221/22 від 01.03.2023.
ОСОБА_2 на підтвердження джерел походження коштів подала довідку про доходи податкового радника від 07.06.2024, згідно якої її дохід та її чоловіка за 2020 рік становить 129,205 євро, за 2021 - 183,814 євро, яка приймається судом.
Враховуючи вищевикладене, заявлені грошові вимоги ОСОБА_2 в сумі 270 000 грн 00 коп є обґрунтованими вимогами, боржником не оспорюються, визнані керуючим реструктуризацією боргів боржника, підтверджені матеріалами справи, підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів до другої черги.
Крім того, заявниця просить визнати грошові вимоги до боржника в сумі 55 490 грн 23 коп 30% річних та 9 206 грн 28 коп інфляційних втрат.
Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Додатковою угодою до договору сторонами визначено розмір річних - 30% від простроченої суми.
Згідно заяви ОСОБА_2 боржницею здійснено 03.04.2024 часткове погашення боргу в сумі 110 000 грн 00 коп. Крім того, в сумі 30 000 грн 00 коп, проте дата такої сплати не вказана.
Докази часткової оплати боржником боргу в сумі 140 000 грн 00 коп в матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості перевірити дату оплати, яка впливає на весь розрахунок, порядок її зарахування, що у свою чергу унеможливлює перевірку правильності розрахунку щодо нарахованих сум, зокрема суму основного боргу, на яку здійснюються нарахування, період нарахування відсотків річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим заявлені вимоги в сумі 55 490 грн 23 коп 30% річних та 9 206 грн 28 коп інфляційних втрат не підлягають визнанню.
Судом враховано, що необґрунтовані нарахування впливають на права інших кредиторів при задоволенні грошових вимог.
Витрати по сплаті судового збору в сумі 4 844 грн 80 коп підлягають визнанню та включенню до першої черги задоволення.
Керуючись ст.ст. 45, 47 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, -
1. Визнати грошові вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в сумі 270 000 грн 00 коп з включенням до другої черги задоволення, 4 844 грн 80 коп - перша черга, як витрати по сплаті судового збору.
2. У визнані грошових вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в сумі 64 696 грн 51 коп відмовити.
Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання відповідно до ч.2 ст. 235 ГПК України.
Ухвала суду підписана 13.06.2024.
Ухвали суду підлягають оскарженню до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя А. М. Кравчук