ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
12 червня 2024 року Справа № 906/242/22
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Жовтневе" на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2024 у справі № 906/242/22 (суддя Соловей Л.А., повний текст рішення складено 19.02.2024)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг"
до відповідачів: 1) Приватного сільськогосподарського підприємства "Жовтневе", 2) ОСОБА_1
про стягнення 367 443, 30 грн
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - 1 - не з'явився;
відповідача - 2 - не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (далі - позивач, ТОВ "Бест Лізинг") звернулося до Господарського суду Житомирської області із позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Жовтневе" (далі - відповідач-1, ПСП "Жовтневе") та ОСОБА_1 (далі - відповідач-2, ОСОБА_1 ) про стягнення 486 453, 83 грн простроченої заборгованості за лізинговими платежами, 11 728, 20 грн пені, 11 728, 20 грн процентів річних, 21 890, 42 грн інфляційних втрат та 40 260 грн штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням ПСП "Жовтневе" умов договору фінансового лізингу № 210122-3/ФЛ-Ю-С від 06.11.2020, який забезпечений договором поруки, в частині сплати лізингових платежів відповідно до Графіку. Вказане стало підставою звернення позивача до суду про солідарне стягнення з відповідачів облікованої заборгованості.
03.11.2022 до суду першої інстанції від ТОВ "Бест Лізинг" надійшла заява про зміну розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути із відповідачів 216 571, 03 грн простроченої заборгованості за лізинговими платежами, 10 680, 22 грн пені, 10 680, 22 грн процентів річних, 89 251, 83 грн інфляційних втрат, 40 260 грн штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна.
Протокольною ухвалою Господарського суду Житомирської області від 09.02.2023 заяву позивача про зменшення позовних вимог задоволено.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.02.2024 позов задоволено частково. Зменшено розмір пені та штрафу на 90 %, відповідно до 606, 34 грн та 4026 грн. Стягнуто солідарно з ПСП "Жовтневе" та ОСОБА_1 на користь ТОВ "Бест Лізинг" 126463,79 грн основного боргу, 363, 80 грн 3 % річних, 606, 34 грн пені, 4 026 грн штрафу та 89 251, 83 грн інфляційних. Здійснено розподіл судового збору. Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 90 107, 24 грн основного боргу, 10 316, 42 грн 3 % річних, 10 073, 88 грн пені та 36 234 грн штрафу.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, тому підлягають задоволенню.
До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ПСП "Жовтневе" на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2024 у справі №906/242/22, в якій відповідач-1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:
- заявою про зміну розміру позовних вимог позивачем додаються вимоги щодо стягнення з відповідачів 72 634,89 грн річних та 72 634, 89 грн пені. Позивач не надає квитанцію про сплату судового збору у зв'язку з таким збільшенням позовних вимог, адже штрафні санкції були донараховані вже після звернення позивача до суду з даним позовом. Такі вимоги позивача не є зменшенням позовних вимог, оскільки очевидним є збільшення розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню та їх нарахування за період, після звернення до суду з відповідним позовом, - тобто фактично було змінено предмет позову;
- хоча фактично змінилась ціна позову, позивачем було змінено і предмет позову, адже відбулось донарахування штрафних санкцій за період розгляду справи судом, а судом не було враховано, що оскільки відповідачем-1 за час розгляду справи в суді першої інстанції було сплачено суму основного боргу, - зменшення ціни позову повинно було відбутись саме на суму сплачених відповідачем-1 коштів;
- здійснюючи зарахування простроченого лізингового платежу в якості оплати штрафних санкцій, позивач порушує вимоги податкового законодавства та за відсутності на це підстав, адже останнім не було виставлено відповідачу-2 рахунку на оплату штрафних санкцій у розмірі, зазначеному в заяві про зміну позовних вимог. Більше того, звертає увагу на те, що позивач зараховує оплату відповідача-1 за договором, на ще не нараховані та незаявлені до стягнення штрафні санкції, що однозначно суперечить умовам договору.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.03.2024 визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Петухов М.Г.
Листом від 01.04.2024 витребувано матеріали справи з Господарського суду Житомирської області.
09.04.2024 до суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 відкрито провадження за апеляційною скаргою ПСП "Жовтневе" на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2024 у справі № 906/242/22. Розгляд апеляційної скарги призначено на 12.06.2024 о 14:30 год.
Позивач та відповідач-2 відзиви на апеляційну скаргу (письмові пояснення) до суду не подали.
В судове засідання 12.06.2024 учасники справи не з'явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено апеляційним судом, 06.11.2020 між ТОВ "Бест Лізинг" (лізингодавець/позивач) та ТОВ "Жовтневе" (лізингоодержувач/відповідач-1) укладено договір фінансового лізингу № 201106-2/ФЛ-Ю-С (т. 1, а. с. 12-27), відповідно до умов якого лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, номер шасі (кузова, рами) рік випуску, ціна одиниці, кількість, вартість і загальна вартість якого на момент укладення договору наведені в додатку "Специфікація", а лізингоодержувач зобов'язується прийняти об'єкт лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу, до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу згідно з умовами та на підставі цього договору (за виключенням випадків, передбачених договором та/або законодавством).
За змістом п. 2.2 загальних умов договору, усі платежі за договором лізингоодержувач зобов'язаний здійснити у число сплати, в національній валюті України (гривні) відповідно до Графіку та Загальних умов, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця.
Відповідно до пп. 2.1.7 загальних умов договору, число сплати - це число (порядковий номер дня у відповідному календарному місяці) сплати чергових лізингових платежів кожного календарного місяця, яке визначається згідно з п. 2.1.7.1 загальних умов договору.
За змістом пп. 2.1.7.1 загальних умов договору, числом сплати є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання акту. (Наприклад: дата підписання сторонами акту - 25.07.2021. Черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 14.08.2017. Наступні чергові лізингові платежі - кожного 14 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). В разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується у останній робочий день відповідного календарного місяця.
Якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, лізингоодержувач зобов'язаний сплатити такий платіж не пізніше останнього робочого дня, який передує такому вихідному (святковому та ін.) дню (п. 2.4 Загальних умов договору).
В п. 2.7 загальних умов договору визначено, що у разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів, на підставі ст. 625 ЦК України лізингодавець має право нарахувати, а лізингоодержувач зобов'язується сплачувати проценти річних в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, протягом усього періоду існування простроченої заборгованості. Сторони домовилися, що такі проценти в бухгалтерському обліку відносяться на винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу, у зв'язку з цим розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу збільшується на суму таких сплачених процентів.
Згідно з п. 2.11 загальних умов договору, лізингоодержувач здійснює погашення заборгованості перед лізингодавцем у такому порядку: компенсація (відшкодування) лізингодавцю або іншим особам сум штрафів, накладених протягом усього строку лізингу уповноваженими державними органами за порушення Правил дорожнього руху та/або інших норм чинного законодавства, пов'язаних з експлуатацією/використанням/паркуванням/зберіганням та іншим предмету лізингу (в т.ч. кожної з його одиниць) в т.ч. зафіксованих у автоматичному режимі, а також в режимі фото-відео фіксації; сплата нарахованих штрафних санкцій за порушення лізингоодержувачем обов'язків за даним Договором, а також процентів річних та інфляційних витрат, нарахованих на прострочену заборгованість; сплата комісії за адміністрування простроченої заборгованості; сплата простроченої заборгованості з нарахованої винагороди; сплата суми поточної заборгованості з нарахованої винагороди; сплата простроченої заборгованості з відшкодування частини вартості предмета лізингу; сплата поточної заборгованості з відшкодування частини вартості предмета лізингу.
Сторони домовились, що погашення заборгованості кожної черги відповідно до вищенаведеного порядку в межах кожної черги відбувається за принципом першочергового погашення заборгованості що утворилася раніше. В разі перерахування лізингоодержувачем платежів за цим договором (як чергових лізингових платежів, так і комісій, штрафних санкцій і простроченої заборгованості) з порушенням вищевказаної черговості, лізингодавець має право самостійно (та не залежно від призначення платежу, вказаного платником у платіжному документі) перерозподілити отримані від лізингоодержувача кошти, у відповідності з черговістю, викладеною в цьому пункті, шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок, а лізингоодержувач підтверджує свою згоду на це підписуючи цей договір. Сторони також погодили, що лізингодавець може самостійно в односторонньому порядку (в тому числі, після одержання коштів), не залежно від призначення платежу (вказаного платником у платіжному документі): змінити порядок черговості погашення заборгованості як в межах вищенаведеного порядку, так і в межах кожної із встановлених черг; та/або зарахувати кошти в погашення заборгованості за іншим договором, укладеним з лізингоодержувачем (про що лізингодавець повідомляє лізингоодержувача у зручний для лізингодавця спосіб).
Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 загальних умов договору, лізингоодержувач зобов'язаний щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати лізингодавця про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі встановленою додатком "Довідка" до договору.
За порушення умов пунктів 2.15, 2,16, 3.6, 4.1.2, 4.1.7, 4.8, 5.2, 10.2 загальних умов лізингоодержувач сплачує договірну санкцію (штраф) у розмірі 1 (один) відсоток остаточної загальної вартості предмета лізингу, за кожен та будь-який випадок із зазначених порушень. Сторони погодили, що даний штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення остаточної загальної вартості предмета лізингу) протягом строку дії договору, та для зручності сторін визначається як 1 (один) відсоток від розміру остаточної загальної вартості предмета лізингу (пп. 7.1.3 загальних умов договору).
Відповідно до пп. 2.1.5 загальних умов договору, що остаточна загальна вартість предмета лізингу - вартість предмета лізингу, вказана в акті або в останньому по даті акті коригування вартості предмета лізингу, направленому лізингодавцем лізингоодержувачу.
Згідно з даними Специфікації, яка є додатком до договору, предметом лізингу є сільськогосподарська техніка - сівалка Vaderstad Tempo TLP; робоча ширина 11,20 м; транспортна ширина 3 м; основна вага 8 860 кг; макс. загальна вага 10 860 кг; максимальне корисне навантаження 1 500 кг; максимальне навантаження на вісь 7 980 кг; максимальне навантаження муфти 1 180 кг; серійний номер TLP190353; 2019 року випуску. Загальна вартість предмета лізингу з ПДВ становить 4 026 000 грн (т.1, а. с. 29).
В додатку до договору "Графік сплати лізингових платежів" визначено періоди лізингу, лізингові платежі, розмір відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу, в т.ч. ПДВ 20% у кожен період лізингу, винагороду (комісію) лізингодавця за отриманий в лізинг предмет лізингу, без ПДВ та загальний лізинговий платіж, в т. ч. ПДВ 20% (т. 1, а. с. 28).
Вартість предмета лізингу, згідно із п. 4 акту прийому - передачі предмета лізингу в користування від 09.11.2020, становить 4 026 000 грн (т. 1, а. с. 40).
З метою забезпечення належного виконання зобов'язань ТОВ "Жовтневе" за договором №201106-2/ФЛ-Ю-С фінансового лізингу, 09.11.2020 між ТОВ "Бест Лізинг" (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель/відповідач-2) укладено договір поруки № 201109-1/П (т. 1, а. с. 41-44), відповідно до якого поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником усіх грошових зобов'язань за контрактом у повному обсязі, а саме: сплату кредитору лізингових платежів у встановлені контрактом строки. Розмір лізингових платежів відповідно до умов контракту може бути змінений (збільшений); сплату кредитору санкцій (неустойки, штрафів, пені, інших санкцій), процентів річних, збитків та усіх інших витрат та виплат, сплата яких покладається на боржника у відповідності до положень контракту та/або чинного законодавства України.
На виконання договірних зобов'язань лізингодавець передав у користування (фінансовий лізинг) предмет лізингу, а саме: сільськогосподарську техніку - сівалку Vaderstad Tempo TLP, серійний номер НОМЕР_1 ; 2019 року випуску, а лізингоодержувач прийняв предмет лізингу, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом прийому - передачі предмета лізингу в користування від 09.11.2020.
Виходячи з вимог пп. 2.1.7.1 загальних умов договору, лізингоодержувач зобов'язаний був сплачувати чергові лізингові платежі 29-го числа кожного місяця, починаючи з 29.11.2020 в розмірі визначеному у Графіку сплати лізингових платежів.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач-1 та відповідач-2 певний період часу виконували зобов'язання за договором лізингу в частині сплати періодичних лізингових платежів, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних документів за загальний період з 06.11.2020 по 21.01.2022 (т. 2, а. с. 140-166).
Враховуючи неналежне виконання лізингоодержувачем зобов'язань в частині оплати 16 лізингового платежу, позивач звернувся до відповідача-1 із претензією № 682 від 23.03.2022, у якій повідомив останнього про те, що станом на 23.03.2022 за ПСП "Жовтневе" обліковується прострочена заборгованість перед позивачем за договором лізингу у розмірі 486 453, 83 грн, у зв'язку із чим просив відповідача-1 сплатити позивачу суму заборгованості за договором лізингу (т. 1, а. с. 45).
У відповіді на претензію відповідач-1 визнав, що дійсно не оплатив останній платіж за договором, при цьому зазначив про наявність форс - мажорних обставин, які виникли 24.02.2022. Просив врахувати, що активно веде переговори з банківськими установами для отримання кредитування діяльності підприємства, а також шукає варіанти локальної реалізації сільськогосподарської продукції, що наявна у підприємства (т. 1, а. с. 47-48).
Судом встановлено, що за 16 лізинговий період 26.09.2022 відповідач-1 перерахував позивачу 469 893,99 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 123 (т. 1, а. с. 105). Разом з тим, позивач, керуючись п. 2.11. договору фінансового лізингу, кошти у розмірі 469 893, 99 грн, які сплачені ПСП "Жовтневе", перерозподілив наступним чином: 253 322, 96 грн спрямовано на відшкодування частини вартості майна згідно Графіку сплати лізингових платежів (сума входить у ЛП № 16); 16 559,84 грн - на погашення винагороди (комісії) за отримане в лізинг майно (сума входить у ЛП № 16), 97 957, 14 грн - на погашення процентів річних; 97 957, 14 грн - на погашення пені (т. 1, а. с. 99-104).
Звертаючись до суду із даним позовом позивач зазначає, що відповідач-1 свої зобов'язання щодо сплати періодичних лізингових платежів за договором лізингу належним чином не виконав у зв'язку із чим за період з 26.09.2022 по 31.10.2022 за відповідачем-1 обліковується заборгованість у загальному розмірі 367 443, 30 грн, з яких: 216 571, 03 грн простроченої заборгованості за лізинговими платежами, 10 680, 22 грн пені, 10 680, 22 грн процентів річних, 89 251, 83 грн інфляційних втрат та 40 260 грн штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна.
Надаючи оцінку обставинам у справі, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 № 723/97-ВР (в редакції, яка діяла до набрання чинності новим законом) фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено ст. 292 ГК України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Згідно зі статтею 16 Закону України "Про лізинг", сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Зазначені положення статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" стосовно визначення порядку сплати лізингових платежів договором та щодо права сторін визначати склад лізингових платежів узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Колегія суддів зазначає, що оскільки предмет лізингу позивач передав відповідачу-1 09.11.2020, тому, виходячи з положень п. 2.1.7.1 та 2.4 загальних умов договору, числом сплати чергових лізингових платежів є 29 - те число відповідного місяця (у лютому місяці 2022 - 28 число), а якщо таке число припадало на неробочий (вихідний, святковий) день - останній робочий день, який передує такому вихідному (святковому) дню), останній зобов'язаний був оплати 16 лізинговий платіж 28.02.2022, натомість здійснив оплату 26.09.2022.
Із урахуванням викладеного, матеріалами справи підтверджено, що відповідач-1 допустив прострочення сплати 16 чергового лізингового платежу.
Суд вказує, що умови укладеного між сторонами договору лізингу, визначають порядок погашення заборгованості кожної черги, а також надають можливість лізингодавцю самостійно (не залежно від призначення платежу, вказаного платником у платіжному документі) перерозподілити отримані від лізингоодержувача кошти, у відповідності з черговістю, яка встановлена у п. 2.11. договору фінансового лізингу.
Так, позивач у заяві про зміну розміру позовних вимог від 02.11.2022 (т. 1, а. с. 99-104) зазначає, що ним було самостійно перерозподілено отримані від лізингоодержувача кошти 26.09.2022 у розмірі 469 893, 99 грн наступним чином: 253 322, 96 грн - відшкодування частини вартості майна згідно Графіку сплати лізингових платежів; 16 559, 84 грн - погашення винагороди (комісії) за отримане в лізинг майно; 97 957, 14 грн - погашення процентів річних; 97 957,14 грн - погашення пені.
Натомість, досліджуючи порядок зарахування оплати на суму 469 893,99 грн, судом першої інстанції було правильно встановлено, що проведені позивачем зарахування не відповідають дійсним обставинами справи.
Як встановлено апеляційним судом, позивач визначив, що період прострочення оплати 16 лізингового платежу виник з 28.02.2022, однак як правильно вказано судом першої інстанції період прострочення та право на нарахування пені та річних у лізингодавця виникло з 01.03.2022, оскільки, лізингоодержувач зобов'язаний був сплатити черговий лізинговий платіж не пізніше 28.02.2022 (включно).
Суд першої інстанції, самостійно здійснивши розрахунок пені, встановив, що за не сплату відповідачем чергового лізингового платежу та винагороди (комісії) лізингодавця за отриманий в лізинг предмет лізингу за період з 01.03.2022 по 19.09.2022 на суму 486 453, 83 грн, розмір пені становить 97 690, 59 грн, яку позивачу, в порядку п. 2.11. договору, і слід було спрямувати в рахунок погашення пені.
Також суд першої інстанції не погодився з проведеним позивачем перерозподілом коштів, отриманих від відповідача-1 в рахунок погашення 97 957,14 грн процентів річних. Так, в п. 2.7 договору сторони встановили проценти річних, які нараховуються в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення.
Тобто за своєю правовою природою такі проценти підпадають під визначення неустойки, а саме пені, згідно з ст. 549 ЦК України, частина третя якої встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Отже, пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення виконання зобов'язання й до того дня, доки зобов'язання не буде виконано.
Водночас, в пп. 7.1.1 договору сторони вже передбачили такий вид відповідальності як пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.
Таким чином, умовами договору передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання лізингоодержувачем, що суперечить вимогам ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи те, що позивач нараховує проценти на підставі ст. 625 ЦК України, тому суд першої інстанції, здійснивши самостійно розрахунок 3 % річних правильно встановив, що за період з 01.03.2022 по 19.09.2022 на суму 486 453, 83 грн розмір 3 % становить 8 116, 45 грн, які позивачу в порядку п. 2.11. договору слід було розподілити в рахунок погашення 3 % річних.
Отже, зарахування оплати у розмірі 469 893, 99 грн від 26.09.2022 мало б бути здійснено позивачем у такий спосіб: 16 559, 84 грн в погашення винагороди (комісії) за отримане в лізинг майно, 8 116, 45 грн в погашення процентів річних, 97 690, 59 грн в погашення пені, а залишок коштів необхідно зарахувати в рахунок відшкодування частини вартості майна згідно з Графіком сплати лізингових платежів.
Дослідивши наявні у справі докази суд вказує, що станом на момент прийняття судом першої інстанції рішення у даній справі, за лізингоодержувачем існувала непогашена заборгованість зі сплати лізингових платежів у розмірі 126 463, 79 грн; доказів сплати заборгованості в зазначеній сумі за отриманий в лізинг предмет лізингу відповідачі суду не надали.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з ПСП "Жовтневе" як боржника та ОСОБА_1 як поручителя заборгованості зі сплати лізингових платежів за отриманий в лізинг предмет лізингу в розмірі 126463, 79 грн обґрунтовані та підлягають задоволенню. В той же час, позовні вимоги в частині стягнення 90 107, 24 грн (216 571,03 грн - 126 463,79 грн) заявлені безпідставно та задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідачів інфляційних втрат в розмірі 89 251,83 грн, то суд зазначає наступне.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Позивач заявив до стягнення 89 251, 83 грн інфляційних втрат, які нараховані за період 28.02.2022 по 26.09.2022, виходячи із суми боргу в розмірі 486 453, 83 грн.
Суд першої інстанції здійснив перевірку правильності розрахунку позивача та правильно встановив, що такий розрахунок є арифметично правильним та відповідає методиці нарахувань інфляційних втрат, а тому позовні вимоги в частині стягнення із відповідачів солідарно інфляційних втрат у розмірі 89 251,83 грн обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення із відповідачів пені за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 10 680, 22 грн та штрафу в сумі 40 260 грн за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України та ст. 230 ГК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
За приписами ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 ГК України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 6 ст. 232 ГК України сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як встановлено апеляційним судом, у п. 7.1.1. договору сторони визначили, що за порушення обов'язку з своєчасної сплати платежів, передбачених даним договором та/або чинним законодавством України - сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення, та відшкодовує всі збитки, завдані цим лізингодавцеві, понад вказану пеню. Сторони домовились, що нарахування такої пені за прострочення сплати платежів, передбачених цим договором та/або чинним законодавством України, припиняється через двадцять місяців, від дня коли сплата мала відбутися.
Так, згідно розрахунку позивача, сума пені розрахована із суми боргу 216 571, 03 грн за період з 26.09.2022 по 31.10.2022 та становить 10 680, 22 грн (т. 1, а. с. 102).
Перевіривши розрахунок позивача, суд першої інстанції встановив, що він є арифметично неправильним, оскільки, як встановлено судом вище, заборгованість лізингоодержувача по сплаті лізингових платежів є меншою та становить 126 463, 79 грн, тому суд, здійснивши власний перерахунок пені за заявлений період, дійшов правильного висновку, що обґрунтованою для стягнення із відповідачів є пеня в розмірі 6 063, 33 грн, в решті вимог про стягнення пені в розмірі 4 616, 89 грн слід відмовити.
Також суд вказує, що у п. 5.2.1 загальних умов договору передбачено обов'язок лізингоодержувача щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати лізингодавця про стан та адресу базування Предмета лізингу шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі встановленою додатком Довідка до договору.
В матеріалах справи відсутні докази направлення позивачу такого звіту за період 4 квартал 2021, а тому на підставі п. 7.1.3 загальних умов договору, позивач правомірно нарахував відповідачам штраф за неподання такої звітності у розмірі 40 260 грн.
При цьому суд враховує, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. За наведеного, позивачем обґрунтовано нараховано відповідачам штраф за неподання звітності.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачів 10 680, 22 грн процентів річних, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (п. 2.7 договору), то суд вказує, що проценти, передбачені п. 2.7 договору, які нараховуються в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені, згідно ст. 549 ЦК України. Пунктом 7.1.1. договору сторони вже передбачили нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу. Тобто, умовами договору передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання лізингоотримувачем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України.
Водночас судом враховується правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18, згідно з яким суд зазначає, що системний аналіз ч. 2 ст. 536, ч. 2 ст. 625 та ст. 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення 3 % річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.
Тобто законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).
З огляду на те, що позивач просив стягнути проценти річних на підставі ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції, здійснивши розрахунок 3 % річних за період з 26.09.2022 по 31.10.2022 на суму боргу 126 463, 79 грн правильно встановив, що їх розмір становить 363, 80 грн та підлягає стягненню з відповідачів; в частині стягнення 10 316, 42 грн річних позов задоволенню не підлягає.
Щодо посилання відповідача на те, що виконання основного зобов'язання унеможливилось у зв'язку введенням воєнного стану в Україні та на п. 8.1 договору, відповідно до якого сторони звільняються від відповідальності за невиконання своїх обов'язків у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, суд зазначає наступне.
У п. 8.2 загальних умов договору передбачено, що сторони зобов'язані письмово, не пізніше 10 (десяти) діб з моменту настання обставин непереборної сили, повідомити одна одну про настання таких обставин, якщо вони перешкоджають належному виконанню цього договору. Підтвердженням настання обставин непереборної сили є виключно офіційне підтвердження таких обставин Торгово-промисловою палатою України.
В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач-1 повідомив позивача про настання обставин непереборної сили, які перешкоджають виконанню його договірних зобов'язань, а долучена до матеріалів справи відповідь відповідача-1 від 28.03.2022 на претензію позивача не є таким повідомленням.
В той же час, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс - мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов'язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор) (п. 50 постанови Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).
Враховуючи наведене, а також те, що відповідачем-1 не доведено наявності прямого причинно - наслідкового зв'язку між військовою агресією РФ проти України, введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання ним своїх зобов'язань за договором лізингу стосовно оплати лізингових платежів, такі посилання на форс-мажорні обставини суд відхиляє.
Щодо клопотання відповідача-1 про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне.
В ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності. Подібна правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 16.03.2021 у справі № 922/266/20.
Чинним законодавством не врегульований граничний розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із приписами ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Так, судом було задоволено позовні вимоги в частині стягнення 6 063, 33 грн пені за прострочення виконання зобов'язання та 40 260 грн штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження предмета лізингу.
Оцінюючи можливість зменшення суми пені та штрафу, судом враховується, що позивач доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання останньому збитків в результаті дій відповідача-1, не надав. Натомість, суд враховує, що відповідач-1 вживає заходи щодо погашення існуючої заборгованості.
Враховуючи наведене, а також беручи до уваги необхідність дотримання балансу інтересів обох сторін, протидії необґрунтованого збагачення однієї з сторін за рахунок іншої, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що справедливим та доцільним є зменшення розміру пені та штрафу на 90 %, а саме до 606,34 грн пені та 4 026 грн штрафу.
При цьому стягнення із відповідачів такої суми пені та штрафу компенсує негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем-1 строків сплати заборгованості, а стягнення із відповідачів штрафних санкцій у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачами зобов'язання. Відтак, у задоволенні позову в частині стягнення 5456,88 грн пені та 36 234 грн штрафу слід відмовити.
Надаючи оцінку діям суду першої інстанції в частині прийняття до розгляду заяви позивача про зміну розміру позовних вимог від 03.11.2022, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин. Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.
Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
При цьому суд зазначає, що збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти, відповідно, збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.
Такий же правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19.
Звертаючись із позовною заявою в цій справі, позивач просив стягнути із відповідачів заборгованість в загальному розмірі 572 060, 65 грн, з яких: 486 453, 83 грн простроченої заборгованості за лізинговими платежами, 11 728, 20 грн пені, 11 728, 20 грн процентів річних, 21 890, 42 грн інфляційних втрат та 40 260 грн штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна.
В той же час, позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням ПСП "Жовтневе" умов договору фінансового лізингу № 210122-3/ФЛ-Ю-С від 06.11.2020, який забезпечений договором поруки, в частині сплати лізингових платежів відповідно до Графіку.
У заяві про зміну розміру позовних вимог, поданій до закінчення підготовчого засідання у справі, позивач просив стягнути з відповідачів заборгованість в загальному розмірі 367 443, 30 грн, з яких: 216 571, 03 грн простроченої заборгованості за лізинговими платежами, 10 680, 22 грн пені, 10 680, 22 грн процентів річних, 89 251, 83 грн інфляційних втрат, 40 260 грн штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна у зв'язку із неналежним виконанням умов договору фінансового лізингу № 210122-3/ФЛ-Ю-С від 06.11.2020.
Із урахуванням викладеного, суд вказує, що предмет позову у первісній редакції позовної заяви та в заяві про зміну розміру позовних вимог у вигляді майнових вимог про стягнення простроченої заборгованості за лізинговими платежами, пені, процентів річних, інфляційних втрат та штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна так і залишився незмінним; позивачем лише збільшено період прострочення за вимогами про стягнення інфляційних втрат, а вимоги про стягнення простроченої заборгованості за лізинговими платежами, пені, процентів річних були позивачем фактично зменшенні.
Так, позивач у первісній редакції позовної заяви просив стягнути заборгованість у загальному розмірі 572 060, 65 грн, а у заяві про зміну розміру позовних вимог в загальному розмірі 367 443, 30 грн, тобто розмір вимог фактично був зменшений, а тому у позивача були відсутні підстави для сплати (доплати) судового збору за вказаними вимогами.
З огляду на те, що судом першої інстанції, під час розгляду справи, було дотримано вимоги ст. 46 ГПК України, колегія суддів не приймає до уваги доводи, викладені відповідачем-1 в апеляційній скарзі щодо необґрунтованого прийняття судом першої інстанції заяви позивача про зміну розміру позовних вимог.
При цьому суд вказує, що заява позивача про зміну розміру позовних вимог жодним чином не пов'язана зі зміною предмета чи підстав позову в первісній редакції та не є додатковою позовною вимогою.
Також, із урахуванням висновків суду щодо неправомірності здійснених позивачем самостійних зарахувань оплати простроченого лізингового платежу, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи відповідача-1 щодо порушення вимог податкового законодавства.
Відповідачем-1, в порушення вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України, висновків суду першої інстанції не спростовано, а його посилання, викладені в апеляційній скарзі є такими, що зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Суд вказує, що ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2024 у справі № 906/242/22 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ПСП "Жовтневе" - без задоволення.
На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача-1.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Жовтневе" на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2024 у справі № 906/242/22 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.
Повний текст постанови складено 13 червня2024
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.