вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" червня 2024 р. Справа№ 910/16225/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Демидової А.М.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги
Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"
на рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2023 (повний текст рішення складено та підписано 22.12.2023)
у справі № 910/16225/23 (суддя Турчин С.О.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Авто"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1
про відшкодування шкоди 27 654,31 грн
Короткий зміст позовних вимог.
В жовтні 2023 року Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Авто" про відшкодування шкоди у розмірі 27 654,31 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як роботодавець винної у ДТП фізичної особи має відшкодувати позивачу матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП, яка залишилась невідшкодованою після виплати страховиком відповідача страхового відшкодування.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.12.2023 у справі №910/16225/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено належними доказами того, що на момент вчинення зазначеної ДТП власником або належним володільцем мікроавтобуса "Богдан", було ТОВ "СОЮЗ-АВТО", а також те, що вказана ДТП відбулася саме під час виконання ОСОБА_1 його трудових (службових) обов'язків з відповідачем. Зокрема у рішенні суд першої інстанції зазначив, що з наданої позивачем у матеріали справи роздруківки з сайту МТСБУ щодо перевірки чинності полісу внутрішнього страхування АР/4401731 станом на 20.10.2020 на сайті Моторного (транспортного) страхового бюро України вбачається, що ПрАТ "Граве Україна" є страховиком транспортного засобу "Богдан", державний номерний знак НОМЕР_1 . Будь-яка інша інформація відсутня, в тому числі щодо страхувальника відповідного транспортного засобу.
Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 22.12.2023 у справі № 910/16225/23, Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати у як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права та процесуального права, зокрема, ст.ст. 1172, 1187, 1194 ЦК України, ст. 29, п. 36.1 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. 27 Заокну України "Про страхування", ухвалити нове рішення, яким позов в повному обсязі.
При цьому скаржник посилається на те, що в постанові Оболонського районного суду м.Києва від 21.12.2020 у справі № 756/14318/20 зазначено, що ОСОБА_1 працював водієм в ТОВ "Союз-Авто".
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 (колегія суддів: головуюча Ходаківська І.П., судді Владимиренко С.В., Демидова А.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" на рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2023 по справі № 910/16225/23; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.
Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 20.10.2020 за участю транспортних засобів: "Volkswagen Polo" державний номерний знак НОМЕР_2 та "Богдан", державний номерний знак НОМЕР_1 , під кернуванням ОСОБА_1 , обидві транспорті засоби зазнали механічних ушкоджень.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 21.12.2020 у справі №756/14318/20 встановлено, що зазначена вище дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія транспортного засобу "Богдан" ОСОБА_1 .
Відповідно до рахунку ремонтної організації № СЧ-0000200 від 22.10.2020 вартість відновлювального ремонту автомобіля "Volkswagen Polo" становила 88272,07 грн.
На виконання умов договору добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) від 10.12.2019 позивачем здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 85992,07 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №139971 від 23.11.2020.
Страхове відшкодування здійснено на підтставі страхового акту №26877/40/920 від 19.11.2020.
На день спірної ДТП цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом "Богдан", державний номерний знак НОМЕР_1 була застрахована у ПрАТ "Граве Україна" згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/4401731.
14.01.2021 ПрАТ "Граве Україна" було перераховано на рахунок позивача страхове відшкодування у сумі 58 337,76 грн, що підтверджується платіжним дорученням №0114100294 від 14.01.2021.
Відтак, різниця між фактичною вартістю ремонту автомобіля після ДТП та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком відповідача становить 27 654,31 грн, які позивач просив стягнути з ТОВ "Союз-Авто", як власника транспортного засобу "Богдан" та роботодавця ОСОБА_1 .
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За положеннями п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
В ст. 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що в зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно з п. 36.1. ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Пунктом 36.4. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно до п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку із відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, розраховуються у порядку, встановленому законодавством, з урахуванням зносу. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах по справі № 910/6094/17 від 02.05.2018, по справі № 910/5001/17 від 12.03.2018, по справі № 910/20199/17 від 01.06.2018, по справі № 910/22886/16 від 01.02.2018, по справі № 910/171/17 від 02.10.2018.
Відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Виходячи із наведеної норми, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою.
В постанові Оболонського районного суду м. Києва від 21.12.2020 у справі №756/14318/20 зазначено, що ОСОБА_1 є працівником ТОВ "Союз-Авто".
Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" до суду апеляційної інстанції було подане клопотання про поновлення строку на подання доказу та долучення до матеріалів справи полісу №АР/4401731 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому ТОВ "Союз-Авто" вказано страхувальником транспортного засобу "Богдан" д.н.з. НОМЕР_1 .
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 119 ГПК України).
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про винятковість випадку неподання зазначеного доказу до суду першої інстанції, оскільки його неподання об'єктивно не залежало від сторони (позивач не є стороною даного полісу; в оскарженому рішенні суд першої інстанції послався на надану позивачем роздруківку з сайту МТСБУ щодо перевірки чинності полісу АР/4401731 станом на 20.10.2020) та, відповідно, наявністю підстав для поновлення процесуального строку для прийняття доказу в порядку ст. 119 ГПК України. При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що такий доказ існував на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
З огляду на зазначене вище апеляційний господарський суд вважає, що позивачем доведено ту обставину, що володільцем транспортного засобу "Богдан" д.н.з. НОМЕР_1 є ТОВ "Союз-Авто" згідно полісу № АР/4401731, а також факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ "Союз-Авто" на момент ДТП.
Відповідно до п. 34.4 ст. 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком, МТСБУ та потерпілими можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 01.02.2018 у справі №910/22886/16, від 12.03.2018 у справі №910/5001/17, від 13.03.2018 у справі №910/9396/17, від 06.07.2018 у справі №924/675/17, від 25.07.2018 у справі №922/4013/17, яку правомірно враховано місцевим господарським судом, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводиться ремонт автомобіля. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
За положеннями ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
В постановах Верховного Суду, викладена в постановах від 28.01.2020 у справі №917/500/18, від 20.03.2018 у справі № 911/482/17 зазначено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Таким чином, визначаючи розмір страхового відшкодування, яке відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності винної у ДТП особи, зобов'язаний виплатити потерпілому, слід враховувати фактичні витрати, розмір яких підтверджується не звітом про оцінку, як попереднього оціночного документу, а відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля, та які підтверджують фактичний розмір понесених збитків.
Статтею 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до рахунку ремонтної організації №СЧ-0000200 від 22.10.2020 вартість відновлювального ремонту автомобіля "Volkswagen Polo" державний номерний знак становила 88 272,07 грн.
Позивачем у відповідності до договору добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) від 10.12.2019 здійснено розрахунок страхового відшкодування та затверджено страховий акт № 26877/40/920 від 19.11.2020, відповідно до якого позивачем вирішено здійснити виплату страхового відшкодування в сумі 85 992,07 грн
На виконання умов договору страхування позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 85 992,07 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №139971 від 23.11.2020.
14.01.2021 ПрАТ "Граве Україна" було перераховано на рахунок позивача страхове відшкодування у сумі 58 337,76 грн, що підтверджується платіжним дорученням №0114100294 від 14.01.2021.
Відтак, різниця між фактичною вартістю ремонту автомобіля після ДТП та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком відповідача становить 27654,31 грн, які підлягають стягненню з відповідача.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 2 наведеної вище статті передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2023 ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 1172 ЦК України ст.ст. 74, 76, 79 ГПК України, а відтак, підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Судові витрати
Частиною 14 статті 129 ГПК України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" задовольнити.
Рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2023 у справі №910/16225/23 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Авто" (просп.. Героїв Сталінгада, 10-А, корп. 2 к. 35 м. Київ, 04210, код ЄДРПОУ 30729545) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Приватного акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" (просп. Берестейський, 65, м. Київ, 03062, код ЄДРПОУ 30115243) 27 654 (двадцять сім тисяч шістсот п'ятдесят чотири) гривні 31 копійок матеріальної шкоди, 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) гривень 00 копійок судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді Є.Ю. Пономаренко
А.М. Демидова