13 червня 2024 року м. Чернівці Справа № 725/7460/22
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М..,
секретар: Собчук І.Ю.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: комунальне підприємство «Чернівецьке тролейбусне управління»,
при розгляді справи за апеляційними скаргами комунального підприємства «Чернівецьке тролейбусне управління» на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 29 березня 2024 року та додаткове рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 22 квітня 2024 року, ухвалених під головуванням судді Піхало Н.В., дата складання повного тексту рішення не зазначена, -
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до КП «ЧТУ», в обґрунтування якого вказував, що з 2005 року він працював на посаді водія тролейбуса. В подальшому його було звільнено з роботи, однак таке звільнення вважає незаконним, та як наслідок звернувся до Першотравневого районного суду м. Чернівці з позовом до КП «ЧТУ» про поновлення на роботі, скасування наказів про звільнення та про відсторонення від виконання посадових обов'язків, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В ході розгляду вказаної справи, а саме 13.07.2022 року на електронну пошту його представника відповідачем надіслано додаток до відзиву, під час ознайомлення з яким стороною позивача виявлено витяг з Наказу №319-к від 12.08.2021 року «З кадрових питань», згідно якого ОСОБА_1 було оголошено догану за порушення робочої інструкції водія тролейбуса п.2.3.4. - культурне і ввічливе обслуговування пасажирів, з подальшим позбавленням преміальних витрат в розмірі 100% за результатами роботи за серпень 2021 року.
За наведеного, про Наказ №319-к від 12.08.2021 року «З кадрових питань» йому стало відомо лише після подачі відзиву представником відповідача в іншій цивільній справі, яка перебувала на розгляді Першотравневого районного суду м. Чернівці.
Провадження №22-ц/822/543/24
Ознайомившись із оскаржуваним наказом вважає його незаконним, оскільки такий винесений з грубим порушенням норм трудового законодавства, без відібрання будь-яких пояснень й, відповідно відповідач після винесення вказаного наказу не доводив його до відома працівника та не надавав на ознайомлення. Крім того, будь-яких порушень робочої інструкції при виконання своїх посадових обов'язків він не вчиняв.
На підставі наведеного, посилаючись на норми права, які регулюють спірні правовідносини, просив поновити строк на оскарження наказу №319-к від 12.08.2021 року «З кадрових питань» та скасувати наказ про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у зв'язку із порушенням відповідачем при його винесенні норм трудового законодавства.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 29 березня 2024 року позов задоволено.
Поновлено строк на оскарження Наказу №319-к від 12.08.2021 року «З кадрових питань» щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Скасовано Наказ №319-к від 12.08.2021 року «З кадрових питань» щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Додатковим рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 22 квітня 2024 року стягнуто з КП «ЧТУ» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 9 000 грн.
Не погодившись з вказаними рішеннями суду першої інстанції КП «ЧТУ» оскаржило їх в апеляційному порядку.
Так, в апеляційній скарзі на рішення суду від 29.03.2024 року апелянт вважає, що судом не повно встановлено всі обставини, які мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому таке рішення є незаконним, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Зазначає, що під час підготовчого судового засідання відповідачем було заявлено клопотання про долучення доказів - заяви ОСОБА_2 від 14.06.2021 року, зі змісту якої встановлюється факт того, що 14.06.2021 року мала місце ситуація, коли поведінка позивача була недопустима для працівника підприємства, оскільки є такою, що суперечить вимогам п.2.3.4. посадової інструкції водія тролейбуса. На підставі вказаної заяви було проведено службове розслідування, за результатами якого стосовно ОСОБА_1 було винесено наказ про застосування дисциплінарного стягнення.
Вважає, що відповідачем правомірно було притягнуто позивача до дисциплінарної відповідальності, з огляду на вчинення ним порушення вимог посадової інструкції, було дотримано процедуру притягнення до відповідальності із зазначенням конкретних підстав да додано документи на їх підтвердження, які є невід'ємною частиною наказу.
Щодо додаткового рішення суду, то апелянт вказує таке.
Так, представником позивача надано копію розрахунку №4 з Договору про надання правової допомоги від 13.04.2021 року. Із змісту даного розрахунку вбачається, що вартість правової допомоги в судовій справі по оскарженню наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності становить 9000 грн, та вказано, що в дану суму входить: вивчення матеріалів, подача запитів, підготовка позовної заяви, представництво інтересів в Першотравневому районному суді м. Чернівці.
Проте, з огляду на вказане, заявником не надано детального опису робіт (наданих послуг), не вказано часу, який витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, докази фактично понесених витрат не є підтвердженими, отже відсутні підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених заявником у суді першої інстанції.
Окрім того, у вказаному розрахунку відсутня інформація про те, які саме запити були підготовлені та направлені в інтересах позивача, відсутня кількість часу, що була виділена представником позивача на підготовку та участь в судовому засіданні, підготовку позовної заяви та ознайомлення із матеріалами справи.
Звертають увагу на те, що ні відповідачем, ні його представником заяви про стягнення витрат на правничу допомогу у справі №725/7460/22 отримано не було. Про наявність такої заяви стало відомо після отримання рішення суду першої інстанції.
У письмових поясненнях на апеляційну скаргу сторона позивача просить оскаржувані рішення суду залишити без змін, апеляційні скарги без задоволення.
Щодо можливості розгляду справи за відсутності сторони відповідача та представника позивача, колегія суддів вказує таке.
Від відповідача та представника відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням останніх у відпустці, від представника позивача надійшло клопотання про відкладення у зв'язку із перебуванням на лікарняному.
Позивач не заперечував щодо розгляду справи за відсутності вищевказаних осіб.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Сторони по справі про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов'язковою, кожен з них виклав свою позицію в процесуальних документах.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, та те, що сама по собі неможливість брати участь у судовому засіданні не є безумовною перешкодою для відкладення судового засідання, колегія суддів, керуючись вимогами ч.2 ст.372 ЦПК України вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача, його представника та представника позивача.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах їх обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, приходить до наступних висновків.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд вказав, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку та порушення посадової інструкції, конкретизації його дій, а надав лише копію заяви, яка не містить конкретних даних щодо некультурного та неввічливого обслуговування пасажирів, зокрема вчинення конфлікту чи суперечки із пасажиром, або інших дій, та акти про відмову від дачі пояснень та про відмову від підпису наказу, які позивач оспорює та вказує, що до його відома взагалі даний наказ не доводився, як й пропозиція надати пояснення й відповідно належними доказами відповідач не спростував вищевказаних доводів позивача, у тому числі шляхом забезпечення участі в судовому засіданні свідків - працівників, які складали відповідні акти, що в своїй сукупності ставлять під сумнів дані акти.
За наведеного, суд першої оцінивши встановлені фактичні обставини справи та докази в їх сукупності, прийшов до висновку, що вимоги ОСОБА_1 були обґрунтованими та підлягали задоволенню.
Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення витрат на правничу допомогу суд виходив з того, що представником позивача ОСОБА_3 надано всі необхідні докази на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, а також враховуючи те, що представник позивача у встановлений ст.141 ЦПК України строк після ухвалення рішення суду подав відповідне клопотання про ухвалення додаткового рішення, понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 9 000 гривень підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Крім іншого суд вказав, що заперечень з боку відповідача не надходило.
Колегія суддів погоджується частково з вказаними висновками суду, виходячи з наступного.
Щодо строку звернення позивача з позовом про оскарження наказу, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Отже, повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, ст.233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно випадків звільнення працівника і встановлює альтернативу: у такому випадку строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, залежно від того, яку з цих дій було вчинено раніше.
Відповідно до ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи законодавцем визначені у статті 235 КЗпП України.
Про те, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Тлумачення наведених норм закону свідчить про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених ст.233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Заявляючи відповідне клопотання про поновлення встановленого законом строку особа не повинна наводити конкретну причин пропуску такого строку, крім тих, що пов'язані з внесеними до КЗпП України змінами. Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, так як строк звернення до суду не пропущено.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Отже, оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 233 КЗпП України продовжуються на строк його дії. Тому строк на звернення позивачем з цим позовом, заявленим у грудні 2022 року, тобто під час карантину, не сплив.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі №910/18489/20.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, продовження строку, встановленого ст.233 КЗпП України, унормовано пунктом 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України, а тому позивач не повинен був обґрунтовувати поважність причин пропуску строку для вирішення трудового спору, як і подавати таку заяву, оскільки цей строк продовжується на строк дії карантину у силу закону.
Однак, суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України на наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи належної уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового/передчасного висновку про поновлення позивачу не пропущеного строку на звернення до суду із вказаним позовом.
Щодо суті спору, то колегія суддів виходить з наступного.
Так, судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15 липня 2021 року на адресу КП «Чернівецьке тролейбусне управління» надійшла (зареєстрована) заява ОСОБА_2 від 14 червня 2021 року.
Зі змісту даної заяви ОСОБА_2 від 14 червня 2021 року убачається, що 14 червня 2021 року приблизно о 12 годині водій тролейбуса № 374 відмовився його везти, тому що він одягнув маску на першій сходинці транспорту. Після того, як він вийшов, одягнув маску, двері зачинилися і тролейбус поїхав, в салоні було щонайменше 10 вільних місць. Вважає, що така поведінка була непристойна і він не попавши до цього транспорту спізнився на роботу. Просив встановити особу водія та притягнути його до дисциплінарної відповідальності. Зазначена заява була зареєстрована на підприємстві 15 липня 2021 року (т.1 а.с.49).
Згідно копії витягу з наказу №319-к від 12.08.2021 року «З кадрових питань» Про застосування дисциплінарного стягнення вбачається, що оголошено догану водію тролейбуса І-класу ОСОБА_1 за порушення робочої інструкції водія тролейбуса п.2.3.4. - культурне і ввічливе обслуговування пасажирів (т.1 а.с.9).
З копії самого наказу «Про застосування дисциплінарного стягнення» №319-к від 12.08.2021 року, крім оголошення догани, ОСОБА_1 позбавлено преміальних виплат в розмірі 100% за результатами роботи за серпень 2021 року, наказано старшому інспектору з кадрів-керівником групи ОСОБА_4 довести даний наказ до відома ОСОБА_1 під підпис. З відмітки вбачається, що ОСОБА_1 від підпису відмовився (т.1 а.с.47).
Відповідно до наявного у матеріалах справи акту від 12.08.2021 року позивач відмовився від ознайомлення та підписання наказу №319-к від 12.08.2021 року. Акт підписано в.о. начальника КП «ЧТУ» А.А. Долгим, інженером служби рухомого складу ОСОБА_5 , начальником відділу МТЗЛ Д.М. Репецьким та старшим інспектором з кадрів - керівником групи Р.М. Бугою-Казимирик (т.1 а.с.48).
З копії акту «Про відмову від надання пояснень» від 19 липня 2021 року вбачається, що водій ОСОБА_1 відмовився надавати пояснення з приводу ситуації, що склалася 14 червня 2021 року на тролейбусі №374 за участю ОСОБА_2 (а.с.50).
Даний наказ відповідно до Журналу реєстрації наказів КП «Чернівецьке тролейбусне управління» за період з 15 липня 2021 року по 31 грудня 2022 року зареєстровано у журналі під №319-к «Про застосування дисциплінарного стягнення» від 12 серпня 2021 року. Також в журналі наявні відомості про реєстрацію наказу №319 «Про призначення розслідування» від 12 серпня 2021 року (т.1 а.с.53).
Проте, доказів того, що дане службове розслідування стосувалося саме позивача, матеріали справи не місять, відповідачем таких доказів суду не надано, як й результатів вказаного службового розслідування.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення (стаття 147 КЗпП України).
Згідно з статтею 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
Так, дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.
Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.
Саме на роботодавцеві лежить обов'язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена вина як одна з важливих ознак порушення трудової дисципліни.
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).
При застосуванні дисциплінарного стягнення до працівника, роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду викладеними у постанові від 22 липня 2020 року у справі №54/9493/17.
Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.
Таким чином, для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.
За приписами статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Так, при наданні оцінки правомірності порядку накладання на позивача дисциплінарного стягнення та законності обставин його накладення, слід виходить із загальних правил притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, передбачених КЗпП України. З викладеного вбачається, що наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинен містити чітке формулювання суті та обставин допущеного працівником проступку, підстави прийняття рішення про притягнення до відповідальності, час вчинення і час виявлення самого проступку та обґрунтування обрання певного виду стягнення, з урахуванням передбачених законодавством обставин. При цьому, ознакою порушення працівником трудової дисципліни, яка може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності у формі оголошення догани, є наявність вини в його діях чи бездіяльності, шкідливі наслідки та причинний зв'язок між ними і поведінкою правопорушника.
Для правомірного накладення роботодавцем дисциплінарного стягнення необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №343/1678/19.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі №757/16203/16-ц - дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків. Аналогічні правові висновки щодо тлумачення та застосування статей 147, 147-1 КЗпП України викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 липня 2022 року у справі №608/715/21), від 30 березня 2022 року у справі №530/1450/19, від 17 лютого 2022 року у справі №171/131/20.
Так, матеріалами справи підтверджується, що 14.06.2021 року від ОСОБА_2 на ім'я керівника ЧТУ подано заяву, до змісту якої вбачається, що того ж дня водій тролейбуса №374 відмовився везти заявника через те, що останній одягнув маску на першій сходинці тролейбуса, в подальшому вийшов, одягнув маску, однак двері тролейбуса зачинилися і він поїхав. Просив встановити особу водія, притягнути до дисциплінарної відповідальності (т.1 а.с.49).
Як вбачається зі змісту наказу №319-к від 12.08.2021 року ОСОБА_1 оголошено догану за порушення робочої інструкції водія тролейбуса п.2.3.4. - культурне та ввічливе обслуговування пасажирів, позбавлено 100 % премії за серпень місяць (.1 а.с.47).
Проте, в матеріалах справи відсутні відомості щодо проведення службового розслідування за вказаним інцидентом, складання акту службового розслідування, з'ясування суті вчиненого дисциплінарного проступку тощо, крім того, зі змісту заяви ОСОБА_2 встановлюються різні обставини щодо одягнення пасажиром маски на першій сходинці тролейбуса та одягнення маски після виходу з тролейбуса, такій обставині також з боку КП «ЧТУ» не надано жодної оцінки, як і не встановлено належними та допустимими доказами особу водія тролейбуса №374, який перебував на зміні 14.06.2021 року, тобто в день події.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
За приписами частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ч.1, 3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що роботодавцем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку та порушення посадової інструкції, конкретизації його дій, а зміст наданої заяви не містить конкретних даних щодо некультурного та неввічливого обслуговування пасажирів, що могло вказувати на порушення посадової інструкції, вчинення конфлікту або суперечки із заявником ОСОБА_2 , чи будь-яких інших дій.
Щодо актів про відмову від дачі пояснень та про відмову від підпису наказу №319-к, то колегія суддів вважає, що суд попередньої інстанції вірно встановив, що роботодавець не довів до відома працівника, якого притягували до дисциплінарної відповідальності оскаржуваний наказ, не було запропоновано надати пояснення з приводу інциденту, який стався 14.06.2021 року, а крім того, самим відповідачем на виконання обов'язку доказування у трудових спорах належними доказами не спростовано доводи позивача щодо порушення норм трудового законодавства при притягненні до дисциплінарної відповідальності.
При цьому, матеріали справи також свідчать про те, що в ході розгляду справи у суді першої інстанції позивачем заявлялися клопотання про виклик в судове засідання свідків, працівників КП ««Чернівецьке тролейбусне управління», які склали та підписали відповідні акти та дане клопотання судом було задоволено й, відповідно, відповідача було зобов'язано забезпечити участь даних свідків для участі в розгляді справи.
Разом з тим, незважаючи на неодноразові виклики свідків, адресовані за місцем їх роботи - КП «Чернівецьке тролейбусне управління» як роботодавець не вжив необхідних заходів для повідомлення останніх та забезпечення прибуття до суду, не повідомив суд щодо цих осіб, з якими можливо, трудові відносини могли бути припинені на час розгляду справи.
Таким чином, вірними є висновки суду про те, що відповідачем не надано суду належних доказів на уповноваження вказаних в акті працівників на його складання, а також доказів організації відповідного дисциплінарного розслідування вчиненого ОСОБА_1 порушення вимог робочої інструкції й, відповідно, створення комісії, яка б при отриманні відповідних пояснень та інших відомостей щодо поданої скарги, на підставі з'ясування усіх обставин вчинення проступку, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника, прийшла б до висновку, що в діях ОСОБА_1 дійсно наявні ознаки порушення.
Під час розгляду справи по суті суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з'ясував обставин справи, надав вірну правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, однак дійшов помилкового/передчасного висновку щодо поновлення строку позивачу на оскарження наказу щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, у зв'язку із чим рішення суду першої інстанції у вказаній частині підлягає скасуванню, а в задоволенні заяви позивача про поновлення строку на оскарження наказу слід відмовити, оскільки такий не пропущено.
Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.
За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Що стосується доводів апеляційної скарги ЧТУ з приводу оскарження додаткового рішення суду, суд апеляційної інстанції вказує таке.
Статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Як передбачено ст.15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами 1-3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).
Заява про ухвалення додаткового рішення є заявою з процесуальних питань.
Тож подання учасником справи заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу потрібно здійснювати із дотриманням вимог ЦПК України, встановлених для подання клопотань (заяв) з процесуальних питань.
Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено - він встановлюється судом (частина третя статті 182 ЦПК України).
Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення з процесуальних питань визначені у статті 183 ЦПК України.
Будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (клопотання, заперечення) (пункт 6 частини першої статті 183 ЦПК України).
За правилами частини 2 статті 183 ЦПК України до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
Згідно з частиною 4 статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Крім того, розмір витрат на правову допомогу підлягає доказуванню в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
В силу ч.9 ст.83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Як вбачається з матеріалів справи заяву про ухвалення додаткового рішення представником позивача направлено до суду засобами поштового зв'язку 04.04.2024 року, до заяви додано копію розрахунку та квитанцію про оплату правової допомоги (т.1 а.с.200-204).
Відомостей про направлення копії заяви із додатками (доказами) КП «ЧТУ» чи його представникам матеріали справи не містять, як і відомостей про належне повідомлення учасників справи щодо призначення вказаної заяви до розгляду.
Апеляційний суд враховує, що у цій справі сторона позивача подала до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення, до якої додано додатки - докази понесення витрат на правничу допомогу, які є складовими заяви про ухвалення додаткового рішення, а тому до такої заяви підлягали застосуванню правила частини 4 статті 183 ЦПК України щодо подання заяв.
Оскільки стороною позивача не додано доказів направлення (надання) іншим учасникам справи копії заяви про ухвалення додаткового рішення разом із додатками, доданими, до такої заяви суду першої інстанції слід було застосовувати наслідки недотримання таких правил - як неподання доказів направлення копії заяви разом із додатками іншим учасникам справи - повернення заяви без розгляду, що відповідає правилам частини 4 статті 183 ЦПК України.
Верховний Суд у постанові від 21 вересня 2022 року у справі №725/1301/21 зазначив, що, встановивши порушення позивачем установленого процесуальним законом порядку пред'явлення до відшкодування витрат на правничу допомогу, а саме ненаправлення позивачем на адреси інших учасників справи (відповідачів) документів, які підтверджують понесені витрати на правничу допомогу, що позбавило відповідачів можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких витрат відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано повернув без розгляду клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Аналогічна практика вирішення заяв про ухвалення додаткового рішення, до яких заявники не додали докази надіслання (ненадання) іншим учасникам такої заяви з доданими до неї додатками, сформована Верховним Судом і в ухвалах від 25 лютого 2021 року у справі №906/977/19, від 01 вересня 2022 року у справі №759/13013/14-ц, від 16 січня 2023 року у справі №640/23065/14, від 02 лютого 2023 року у справі №466/1403/20, від 27 березня 2023 року у справі №756/820/20 на стадії касаційного розгляду справи.
А також аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі №626/133/21.
З огляду на викладене додаткове рішення суду підлягає скасуванню, а заява залишенню без розгляду.
В силу ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу комунального підприємства «Чернівецьке тролейбусне управління» на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 29 березня 2024 року задовольнити частково.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 29 березня 2024 року в частині поновлення строку на оскарження наказу №319-к від 12 серпня 2021 року «З кадрових питань» щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності скасувати, в задоволенні такої заяви відмовити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Апеляційну скаргу комунального підприємства «Чернівецьке тролейбусне управління» на додаткове рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 22 квітня 2024 року задовольнити.
Додаткове рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 22 квітня 2024 року скасувати, заяву ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення - залишити без розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.М. Литвинюк