06 червня 2024 року
м. Харків
справа № 645/3635/23
провадження № 22-ц/818/1008/24
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді: Тичкової О.Ю.,
суддів: Маміної О.В., Н.П.Пилипчук
за участю секретаря судового засідання Тітченко О.В.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2023 року ухвалене у складі судді Ульяніч І.В.,-
В липні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила розірвати договір довічного утримання, укладений 13.01.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу - Гаврилюк Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 23.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Центром приватизації державного житлового фонду управління комунального майна та приватизації головного управління економіки та комунального майна м. Харкова від 01.08.1997 за реєстровим номером 8-97-95250, зареєстрованому в КП міське БТІ м. Харкова 11.08.1997 П-8-12529, позивачу на праві приватної власності належить однокімнатна квартира АДРЕСА_1 . Згідно витягу за № 138937479 від 25.09.2018 власником житла є ОСОБА_1 , на підставі Свідоцтва про право власності на житло. У зв'язку з тим, що позивач є особою непрацездатною за віком, потребує стороннього догляду і допомоги, позивач 13.01.2021 уклала договір довічного утримання з відповідачем ОСОБА_2 . Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Гаврилюк Н.В. м. Харкова та зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 23. Згідно п.1 договору від 13.01.2021 позивач передала у власність ОСОБА_2 належну позивачу однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 вартістю 300000,00 грн. Відповідно до п.5 договору, відповідач зобов'язана утримувати довічно позивача, забезпечувати та надавати в день триразове харчування, одяг, здійснювати догляд та надавати необхідну допомогу. Вартість матеріального забезпечення у вигляді одягу, харчування, догляду та необхідної допомоги за домовленістю між позивачем та відповідачем становить 1200 грн., що відповідає п.6 Договору. Після підписання договору 13.01.2021 і до теперішнього часу відповідач зобов'язання по догляду за позивачем ніколи не виконувала, ніякої матеріальної допомоги не надавала, 1200 грн на місяць не виплачує, не допомагає. Квартплату та комунальні послуги позивач оплачує сама, продуктами харчування відповідач не забезпечує, додому до позивача не приходить. Також позивач зазначає, що після підписання договору відповідачем було зроблено ремонт в квартирі, а саме: поклеїли шпалери, поміняли батареї, встановили шафу-купе, маленьку кухню, вартість ремонту не перевищуває 50000,00 грн. Після зробленого ремонту відповідач умови договору не виконувала та самоусунулась. Позивач зазначає, що її пенсія не велика, і в зв'язку з її постійним нездужанням вона постійно потребую догляду і турботи, наданням необхідної допомоги, харчуванні, придбанні ліків, що не виконує і не забезпечує відповідач ОСОБА_2 .
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано договір довічного утримання, укладений 13 січня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гаврилюк Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 23 - розірвати. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073 грн. 60 коп.
Рішення обґрунтовано тим, що в квартирі позивача був зроблений ремонт родиною відповідача, що не оспорювали сторони по справі та підтвердили свідки. Але проведення ремонту, на що посилається відповідач, в тому числі в підтвердження виконання нею умов договору довічного утримання, не було передбачено умовами договору, як одна із складових довічного утримання позивача. Крім того, позивач заперечує згоду на проведення ремонту. Також було встановлено, що сума утримання передбачена договором в розмірі 1200 грн. щомісячно не надавалась позивачу з січня 2021 року до червня 2022 року, що також не оспорювалось сторонами, а також підтверджується копіями квитанцій про перерахування коштів починаючи з червня 2022 року. Щодо забезпечення позивача триразовим харчуванням, доглядом та необхідною допомогою, а також безкоштовним користуванням квартирою, то в цій частині договір не виконувався, позивач самостійно сплачувала комунальні послуги за квартиру, що не оспорювала відповідач. Що стосується догляду та необхідної допомоги, то враховуючи, що позивач людина похилого віку та потребує саме догляду та необхідної допомоги, в тому числі і фізичної, яку відповідач не надавала та фактично і не могла надавати, враховуючи її відсутність на територіїї України з 01.03.2022 та 05.06.2023, що не оспорювала відповідач.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати , а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 , проживаючі у сусідній квартирі з родиною ОСОБА_2 неодноразово зверталася до чоловіка ОСОБА_2 з проханням відремонтувати то кран в туалеті, то унітаз, зробити каналізацію, відремонтувати люстру та інше, оскільки являється одинокою жінкою похилого віку і їй нікому допомогти, родичів в неї немає. Неодноразово ОСОБА_1 , коли приходила до ОСОБА_2 у гості говорила, що в неї не було ремонту з моменту вселення в квартиру, старі іржаві труби, які погано утримують тепло, несправна сантехніка, старі обої, електропроводка, яка не витримує напруги. Наприкінці 2020 року ОСОБА_1 звернулася до чоловіка ОСОБА_2 з проханням зробити ремонт в належній їй квартирі, де дійсно ремонт давно не проводився, труби опалення та водопроводу прийшли у негідність, потребували заміни, також потребувала заміни вся сантехника, шпалери, меблі, тобто ремонт потребував багато фінансових вкладень, потрібно було зробити капітальний ремонт. Оскільки грошей на ремонт такого обсягу у ОСОБА_1 не було, остання запропонувала зробити ремонт в рахунок передання у власність ОСОБА_2 належної їй на праві власності квартири. ОСОБА_2 повідомила про намір провести ремонт ОСОБА_1 , вони все узгодили і разом з нею поїхали до приватного нотаріуса, однак нотаріус повідомила, що договір передачі права власності на житло взамін ремонту не існує і запропонувала укласти договір довічного утримання. 13.01.2021 сторони уклали вказаний договір. Майже наступного дня ОСОБА_1 переїхала до сусідки проживати на час ремонту, а чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та її свекор ОСОБА_5 почали робити ремонт в квартирі ОСОБА_1 . Апелянт зазначив, що з моменту укладання спірного договору довічного утримання, ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором, а також їх усною домовленістю про проведення ремонтних робіт квартири виконувала з першого дня. Капітальний ремонт був зроблений, грошові кошти ОСОБА_1 перераховувались вчасно, необхідна допомога надавалася. ОСОБА_2 , як і раніше, приносила продукти харчування, годувала ОСОБА_1 , пригощала часто стравами, які готувала для своєї родини, приносила одяг, купувала ліки, прибирала в квартирі тощо. ОСОБА_2 ніколи не відмовлялась від утримання ОСОБА_1 та виконувала та має намір продовжувати виконувати, не дивлячись на наявність спору, всі передбачені спірним договором довічного утримання обов?язки.
Судом першої інстанції не надано оцінку наданим ОСОБА_2 письмовим доказам на підтвердження факту виконання умов договору довічного утримання, у зв?язку з чим рішення прийнято однобічно. Скаржник зауважила, що відповідачем ОСОБА_2 було надано квитанції, платіжні доручення на підтвердження факту перерахування грошей. Крім того ОСОБА_2 за особисті гроші та гроші своєї родини провела ремонт в квартирі ОСОБА_1 , що не являлось істотною умовою договору але ж вартість ремонту в рази перевищила суму, встановлену договором. Проведений ремонт та витрачені на нього гроші ОСОБА_6 підтвердила, але ж вказана нею сума занижена майже в чотири рази. На ремонт ОСОБА_2 витратила суму, яка майже рівна вартості квартири. ОСОБА_1 , встановленої договором. В останнє ОСОБА_2 намагалась перерахувати кошти ОСОБА_6 в жовтні 2023 року але її картка виявилась заблокованою тому вона перерахувала їх поштовим переказом. Також апелянт наголосила, що Договір довічного утримання був укладений між сторонами 13.01.2021 та посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Гаврилюк Н.В. Як стверджує ОСОБА_1 вона не мала наміру передавати ОСОБА_2 у власність квартиру в рахунок проведення ремонту. Втім, за умовами п. 1 спірного договору, ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 . З цим пунктом ОСОБА_7 була ознайомлена та незгоди не висловлювала. Але ж в позовній заяві та в суді висловлювала свою незгоду з передачею у власність квартири. Тобто, в такому разі необхідно було залучити до участі у справі приватного нотаріуса яка посвідчувала договір довічного утримання, щоб остання підтвердила добровільність і розуміння значень дій ОСОБА_1 при укладанні договору та обговоренні його умов. Але ж суд не звернув на це уваги та не залучив приватного нотаріуса
26.02.2024 до апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому остання просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін. Посилалась на те, що суд повно та всебічно встановив обставини у справі та ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Викладені апелянтом доводи висновків суду не спростовують.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та її представника, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що позивачу ОСОБА_1 , на праві приватної власності належить однокімнатна квартира АДРЕСА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на житло. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.09.2018 , реєстраційний номер запису про право власності 28069104. (а.с.8,9)
30.01.2021 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гаврилюк Н.В. та зареєстровано в реєстрі за № 23. (а.с.6,7)
Вказана квартира оцінена сторонами в розмірі 300 000,00 грн.
Відповідно до п. 5 договору довічного утримання, ОСОБА_2 зобов'язана надати ОСОБА_1 довічне утримання, надаючи їй довічно та безкоштовно користування квартирою, а також надавати їй в день триразове харчування, догляд та необхідну допомогу. В разі смерті Відчужувача Набувач самостійно несе всі витрати на поховання.
Відповідно до п.6 договору довічного утримання, сторони оцінюють вартість харчування, догляду та необхідної допомоги на місяць на суму 1200,00 грн.
Позивач стверджує, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання за договором, не забезпечує її необхідним харчуванням, доглядом, одягом, необхідною допомогою.
Пунктом п. 7 договору довічного утримання передбачено, що у разі невиконання, або неналежного виконання ОСОБА_2 пункту 5 цього договору про довічне утримання Відчужувача, договір може бути розірвано у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гаврилюк Н.В., а за наявністю спору - в судовому порядку.
Суд дав належну оцінку показанням допитаних в судовому засіданні в суді свідків - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11 , ОСОБА_5 ОСОБА_12 ОСОБА_13 які підтвердили наявність між сторонами у справі договірних правовідносин, проведення в квартирі ремонтних робіт та участь відповідачки в житті позивачки до її виїзду у Німеччину.
Відповідно до частини 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За правилом ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Частиною 1 ст. 749 ЦК України закріплено обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду), якими можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 2 ст. 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх належних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відтак, за змістом вказаної норми, договір може бути розірваний незалежно від вини набувача. Тому останньому слід доводити факт належного виконання, а не відсутність його вини у невиконанні або неналежному виконанні умов договору довічного утримання.
Положення ч. 1 ст. 755 ЦК України не містить визначення неналежного виконання набувачем обов'язків за договором довічного утримання, а тому вирішуючи зазначене питання, суд має ураховувати конкретні обставини справи, а також умови договору довічного утримання та положення ст. 651 ЦК України, якою визначені загальні підстави для зміни або розірвання договору.
Частиною 2 ст. 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотними є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Судова колегія вважає, що суд правильно врахував правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 19 червня 2019 року по справі № 759/501/17 про те, що тлумачення п. 1 ч. 1ст. 755 ЦК України свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов'язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій.
Вічуджувачем у Договорі є позивачка, яка в якості підстав позову посилається на невиконання набувачем квартири - відповідачкою своїх обов'язків за Договором.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що в квартирі позивача був зроблений ремонт родиною відповідача, але проведення ремонту, на що посилається відповідач, в тому числі в підтвердження виконання нею умов договору довічного утримання, не було передбачено умовами договору, як одна із складових довічного утримання позивача. Також було встановлено, що сума утримання передбачена договором в розмірі 1200 грн щомісячно не надавалась позивачу з січня 2021 року до червня 2022 року, а також підтверджується копіями квитанцій про перерахування коштів починаючи з червня 2022 року. Щодо забезпечення позивача триразовим харчуванням, доглядом та необхідною допомогою, а також безкоштовним користуванням квартирою, то в цій частині договір не виконувався, позивач самостійно сплачувала комунальні послуги за квартиру. Що стосується догляду та необхідної допомоги, то враховуючи, що позивач людина похилого віку та потребує саме догляду та необхідної допомоги, в тому числі і фізичної, яку відповідач не надавала та фактично і не могла надавати, враховуючи її відсутність в Харкові з 01.03.2022 та 05.06.2023.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В супереч вимог наведених процесуальних норм відповідач не надала суду належних та допустимих доказів виконання нею умов п.5 договору Довічного утримання, а саме надання необхідної допомоги на суму 1200 грн щомісячно у період з 2021 року .
Відповідно до п.6 договору довічного утримання, сторони оцінюють вартість харчування, догляду та необхідної допомоги на місяць на суму 1200,00 грн.
Крім цього судовому засіданні апелянт не заперечувала що з березня 2022 року трьохразовго харчування та догляду позивачці не надає, оскільки вимушено виїхала за межі України у зв'язку з початком війни . Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо не врахування судом наданих нею доказів перерахування на адресу позивачки грошових сум у розмірі 1200 грн оскільки умовами договору передбачено саме надання харчування та утримання на зазначену суму, а не сплату грошей.
Тому судова колегія доходить висновку про доведеність та обґрунтованість заявлених позивачкою вимог про розірвання договору довічного утримання.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 -залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2023 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 12 червня 2024 року.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В.Маміна
Н.П.Пилипчук